Стилі мовлення

   г) комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцисти ка, драма-феєрія, усмішка).

   Аналізуючи  художній текст, насамперед слід визначити  його образний зміст, з'ясувати, які  ознаки вказують на належність саме до художнього стилю, а потім уже розглядати його ідейний зміст, будову, характеризувати персонажів, визначати головний та побічні конфлікти, роль пейзажу тощо.

   Науковий  стиль

   Сфера використання наукового стилю —  наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.

   Основне призначення — викладення наслідків  досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз'яснення  явищ, активізації інтелекту читача для їх осмислення.

   Основні ознаки:

   Ø ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

   Ø логічна послідовність і доказовість  викладу;

   Ø узагальненість понять і явищ;

   Ø об'єктивний аналіз;

   Ø точність і лаконічність висловлювань;

   Ø аргументація та переконливість тверджень;

   Ø однозначне пояснення причинно-наслідкових  відношень;

   Ø докладні висновки.

   Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

   Ø великою кількістю наукової термінології (атомна маса, дис танція, дистиляція, емісія, реорганізація, транскрипція, турбулен ція та ін.);

   Ø наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і позначок;

   Ø оперуванням абстрактними, переважно  іншомовними, словами {дилема, вакуум, сектор, процес, формуляр, ценз, шифр та ін,);

   Ø використовуванням суто наукової фразеології, стійких термі нологічних словосполук;

   Ø залученням цитат і посилань на першоджерела;

   Ø як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

   Ø чіткою композиційною структурою тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації); . характерною монологічністю текстів;

   Ø переважанням різнотипних складних речень, стандартних ви разів (кліше).

   Окрім переважного вживання іменників  та відносних прикмет ників наявні дієслівні форми, зазвичай безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища та факти; значну роль відіграють дієприслівникові й діє прикметникові звороти, які додатково характеризують дії, пред мети та явища.

   Науковий  стиль унаслідок різнорідності  галузей науки й освіти поділяють на такі підстилі:

   а) власне науковий (із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова  доповідь, повідомлення, курсова й  дипломна роботи, реферат, тези), який, у свою чергу, поділяється на нау  ково-технічні та науково-гуманітарні  тексти;

   б) науково-популярний — застосовується для дохідливого, до ступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;

   в) науково-навчальний — реалізується в підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не вик лючає використання складників емоційності;

   г) виробничо-технічний — використовується у спеціальній літе ратурі, що обслуговує різноманітні сфери господарства та вироб ництва.

   Епістолярний  стиль

   Сфера використання епістолярного стилю  — офіційні міжколективні й міжособистісні стосунки та неофіційні особисті зв'язки.

   Ділове  листування в установах і приватне листування в родині. Епістолярна спадщина визначних діячів культури, мистецтва, Науки, політики тощо може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики («Вибрані місця з листування з друзями» М. Гоголя, «Листи з хутора» П. Куліша, «Листи до сина» Ф. Честерфілда та ін.).

   Основне призначення — регулювати правові, ділові, вироб ничі контакти, зв'язки між суб'єктами правових відносин, діло вого партнерства та підтримувати стосунки в родинах і това риських колах, групах мовців за інтересами.

   Основні ознаки — персональність; інформаційна цілеспрямованість (зазвичай на конкретного адресата) і її утаємничення; авторське «я»; наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскрип тум (Р. 8. — приписка до закінченого листа після підпису).

   Основні мовні засоби:

   Ø адресація, межі мовного етикету, стандартність  висловів у діло вих листах;

   Ø різнотемна конкретним змістом лексика, вільний виклад змісту у приватних  листах;

   Ø емоційно-експресивні засоби, варіантність норм і особливості порушення  їх в інтимному листуванні;

   Ø поєднання компонентів художнього, публіцистичного й роз мовного  стилів і вироблення індивідуального  авторського образу в листах-сповідях, листах-творах, листах-інформаціях.

   Упродовж  століть епістолярний стиль, як і  всі зазначені вище стилі, зазнавав змін. Сучасний епістолярний стиль  став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов'язкових рані ше вступних звертань та заключних  формулювань увічливості.

   Конфесійний стиль

   Сфера використання — спілкування в  конфесіях, культових установах, релігійних громадах, духовних навчальних закладах, віруючих родинах.

   Призначення — обслуговувати релігійні потреби  як окремої лю дини, так і всього суспільства. Допомагати віруючим у спілку ванні душі з Богом, зберігати і примножувати культові ритуали, об'єднувати віруючих одним, почуттям щиросердної віри в Бога. Конфесійний стиль утілюється (реалізується) в релігійних відправах (літургіях), проповідях, молитвах (усна форма), духов них традиціях і в Біблії та інших церковних книгах, молитовни ках, требниках тощо (писемна форма).

   Основні засоби:

   Ø суто церковна термінологія, символічні стилістеми, мовні фор мули із сакральним значенням (дар праведности, гріховність тіла, усі люди — Божий храм);

   Ø непрямий порядок слів у реченні  та словосполуці (Не може родить добре  дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити);

   Ø значна кількість метафор, алегорій, порівнянь (Я зруйную цей храм рукотворний, — за три дні збудую інший, нерукотворний); наявність архаїзмів; стандартність стильової форми.

   Конфесійний стиль від інших відрізняє  небуденна урочистість, піднесеність, наявність зазначених вище виражальних  засобів і поділ на такі підстилі: публіцистичний, науковий, художній. Повернення до загальнолюдських і давньонаціональних ціннос тей зобов'язує нас уважніше ставитися до конфесійного стилю як до складової частини загальнонаціональної культурно-духовної скарбниці та складової частини нашої історії

   Офіційно-діловий  стиль

   У ст. 11 Закону «Про мови в Українській  РСР» записано: «Мовою роботи, діловодства й документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ, організацій є українська мова».

   Офіційно-діловий  стиль — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадсь кому й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до вираз но-об'єктивних стилів; вирізняється найвищою мірою книжності.

   Основне призначення — регулювати офіційні ділові відносини в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

   Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць, способів їх виокремлення та використання, визначених соціальними завданнями.

   Мовленню  у сфері управління притаманна низка  специфіч них особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління — організації, заклади, підприємства, поса довці, працівники. Характер і зміст інформаційних зв'язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежать від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й регламентуються чин ними правовими нормами.

   Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що, незалеж но від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адреса том документа майже завжди є організація в цілому.

   Іншою важливою характеристикою ділового спілкування є кон кретна адресність інформації.

   Суттєвим  чинником ділового спілкування, що впливає  на харак тер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управ лінська діяльність — це завжди «гра за правилами». Унаслідок  цього повторність управлінської інформації приводить до регу лярності використовування однакових мовних засобів.

   Наступною характерною рисою ділового спілкування  є тема тична обмеженість кола завдань, що розв'язує організація, а  це, у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функцій. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:

   Ø офіційний характер;

   Ø адресність;

   Ø повторність;

   Ø тематична обмеженість.

   Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильо вих рисах (ознаках)» що притаманні лише йому, а саме:

   Ø нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;

   Ø точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стис лістю й послідовністю  викладу фактів;

   Ø документальність (кожний офіційний  папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

   Ø наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація вислову;

   Ø сувора регламентація тексту; для  чіткої організації текст по діляється на параграфи, пункти, підпункти.

   Ці  основні риси є визначальними  у формуванні системи мов них  одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових (управлінських) документів.

   Мовознавець М. Пилинський зазначав, що найпершою  тра диційною ознакою досконалості для групи «нехудожніх» стилів, до яких належить й офіційно-діловий, залишається стислість, а також такі вимоги:

   Ø додержання основних загальномовних і  функціонально-сти лістичних мовних норм;

   Ø слова й вирази, безпосередньо пов'язані з думкою, мають сто яти в тексті якнайближче;

   Ø дотримування максимально чіткого, послідовно-логічного і гра матичного  зв'язку між реченнями, що містять  окремі судження;

   Ø вставні речення, застереження, супровідні твердження, усякі, відхилення від основної думки мають значно поступатися обся гом перед викладом основної думки.

   У результаті багатовікового розвитку в  офіційно-діловому стилі сформувалися такі мовні засоби та способи викладу  змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформа цію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:

   1) широке використовування суспільно-політичної  та адміністративно-канцелярської  термінології (комплектування бази  да них, регламентація дій,  функціонування закладу);

   2) наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (брати участь, висунути пропозицію, підбивати баланс, ініціюва ти питання, ставити питання);