Аналіз агропромислового комплексу національної економіки

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

  
 

Кафедра економічної теорії   
 
 
 
 
 

Реферат на тему:

«Аналіз агропромислового комплексу національної економіки» 
 
 
 
 
 

  
 
 
 
 
 
 
 
 

ЧЕРКАСИ – 2010

ЗМІСТ 

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ  РОЗВИТКУ  І СТАНОВЛЕННЯ АПК

1.1. Загальна  характеристика  АПК  України   в  сучасних  умовах…………..4

1.2. Природні  умови та фактори розвитку  і розміщення галузей АПК……….8

1.3. Державна  підтримка  сільського господарства…………………………..12

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ТА  АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ГАЛУЗЕЙ АПК.15

РОЗДІЛ 3. Перспективи розвитку АПК

3.1. Основні  проблеми та перспективи розвитку  АПК……………………….23

3.2. Основні  проблеми інвестування агропромислового  сектору України….25

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..28

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….30 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

       Кожна країна має власний агропромисловий комплекс, який незалежно від соціально-політичного ладу виконує унікальну, незалежну роль в національному господарстві – забезпечує продовольством населення своєї країни.

      Сьогодні сільськогосподарське  виробництво і в цілому агропромисловий  комплекс України перебувають  у центрі суспільної уваги,  оскільки і без того небагатий  наш стіл останнім часом особливо  збіднів, стрімко зросли ціни  на продовольство — такі явища  викликають у населення України  велику стурбованість і загострюють  соціальну напруженість.

      Дана тема є досить актуальною, так як в зв’язку з економічною  кризою всі сектори економіки  зазнали значного послаблення,  в тому числі й АПК. Головне   завдання, яке стоїть  перед  галузями  АПК – це зростання  сільськогосподарського  виробництва,  надійне забезпечення країни продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною, об’єднання  зусиль  усіх  галузей  комплексу для одержання високих кінцевих результатів, надавати  можливості виходу  продукції  АПК  України  на  світовий  ринок.

        Метою реферату є аналіз агропромислового  комплексу національної економіки.

     Завданням даного реферату є  :

1. Дослідити теоретичні аспекти становлення та розвитку АПК
2. Проаналізувати сучасний стан основних галузей АПК
3. Визначити основні перспективи та проблеми інвестування агропромислового комплексу України

      
 
 

РОЗДІЛ 1.  ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ  РОЗВИТКУ  І СТАНОВЛЕННЯ  АПК 

1. Загальна  характеристика  АПК  України  в  сучасних  умовах.

         Агропромисловий комплекс (АПК) — це сукупність ланок народного господарства, діяльність яких тісно пов'язана з виробництвом, зберіганням, транспортуванням, переробкою та збутом продукції.

        Україна продовжує залишатися великою аграрною державою. Цьому сприяли унікально цінні родючі землі, природні умови ведення сільського господарства. Аграрний сектор (сільське господарство, харчова і переробна промисловість) забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність країни, формує 17 відсотків валового внутрішнього продукту та близько 60 відсотків фонду споживання населення. У Білорусії та Казахстані, наприклад,  показник валового внутрішнього продукту становить 13%, в Росії - майже 7%, в Грузії -  більше половини, Вірменії,  Киргистані та Узбекистані - близько третини. Але економічні можливості аграрного сектора України використовується не повністю. Економічні реформи проводяться послідовно і поки що не забезпечили підвищення ефективності і продуктивності праці.

         Крім того, аграрний сектор є  одним з основних бюджетоутворювальних  секторів національної економіки,  частка якого у зведеному бюджеті  України за останні роки становить  8—9 відсотків, а також займає  друге місце серед секторів  економіки у товарній структурі  експорту.     

      Сільське господарство сприяє розвитку інших галузей, які поставляють засоби виробництва та споживають продукцію сільського господарства як сировину, а також надають транспортні, торговельні та інші послуги.          

 Сільськогосподарська  діяльність провадиться майже  на всій території країни. У  сільській місцевості проживає  третина загальної кількості  населення. У галузі зайнято  4 млн. осіб із числа сільського  населення [8].

    Проте не можна не помітити певних позитивних зрушень в аграрному секторі. Багато колишніх колгоспів і радгоспів  після реорганізації земельних  і виробничих відносин адаптувалось до вимог ринкової економіки. В цих  господарствах спостерігається  зростання обсягів виробництва. Замість матеріалоємних та трудозатратних впроваджуються високоефективні технології, що дозволяють виробляти конкурентоспроможну  продукцію для внутрішнього і  зовнішнього продовольчого ринку. Не можна однозначно стверджувати, що для цієї категорії підприємств  всі питання вирішені. Підтримувати високий рівень господарювання на землі непросто.Є в них претензії до органів виконавчої влади, законодавчих структур стосовно несвоєчасних розрахунків за продану продукцію, нестабільного матеріально-технічного забезпечення, відсутність паритету у міжгалузевих відносинах тощо. Не менш важлива також ринкова орієнтація приватного сектора і, особливо, присадибного господарства населення. Це призводить до того що втрати сільськогосподарської продукції щорічно складають близько 40% вирощеного урожаю. Сьогодні сільське господарство поряд з іншими галузями знаходиться у стані економічної кризи. За останні роки виробництво валової продукції сільського господарства скоротилося майже вдвічі. Хронічно не вистачає паливо-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин і тварин. Висока розораність угідь, яка досягла 80% ,не завжди обгрунтоване застосуваня мінерільних добрив і хімічних засобів призвели до порушення екологічного стану природних ресурсів та стійкості агроландшафту: посилюється деградація грунтів, знизилася їх родючість.          

      Значної  шкоди  сільському  господарству  завдала  аварія  на  Чорнобильській АЕС. Вона  призвела  до  забруднення   радіонуклідами  3,5 млн.га  угідь,  з  яких  70 тис. га  виведено  з  сільськогосподарського  використання.

    Великі  проблеми  виникли  із використанням  природних  ресурсів.  Якість навколишнього  середовища,  його відтворювальний  і   відновлюваний  потенціал  значно зменшується з нарощуванням масштабів  ресурсовикористання  і  обсягів  забруднюючих  речовин  та  відходів.

    І  все це  аж  ніяк  не  пов’язане  із  збільшенням  населення   або  підвищенням  його  життєвого  рівня. Навпаки, приріст  населення  падає, а  життєвий  рівень  погіршується. Кризовий  стан, що  склався  в  аграрному  секторі, та  використання  природних  ресурсів  вимагають  концептуального  визначення  основних  напрямів  та  змісту  аграрної  реформи, взаємоузгодження експлуатації  природних ресурсів, сфер  вкладення  капіталу з урахуванням    чисельності  населення  та  майбутніми  потребами  людей.

           З  розвитком  продуктивних  сил  суспільства  великого  значення  у  збільшені  виробництва   продукції  рослинництва  і   тваринництва  набувають  використання  досягнень  науково-технічного  прогресу, розробка   та  впровадження  високоефективних  науково  обгрунтованих   систем  ведення   сільського  господарства, спеціалізація  та  раціональне  використання  матеріальних, фінансових  і   трудових  ресурсів. Процес  відтворення  в  сільському  господарстві   досить  складний  і  залежить  від  природних,  науково-технічних, біологічних,  соціальних  та  економічних   факторів. Все  це  вимагає   глибоких  економічних  знань,  постійного аналізу, застосування  економічних  законів.

          До  складу  АПК  входять:  сільське  господарство, харчова,  м’ясо-молочна, борошномельно-круп’яна, комбікормова, мікробіологічна   промисловості, а  також   ряд  обслуговуючих  підрозділів   машинобудування, виробництво   мінеральних  добрив  і хімікатів,  сільське  будівництво  та  допоміжні  галузі, котрі  забезпечують  спорудження  об’єктів, транспортування,  зберігання й реалізацію  сільськогосподарської   продукції. За  сучасних   умов  для  успішного  розвитку  всіх  галузей  АПК  створюються   нові  форми  організації   агропромислового  виробництва –  агропромислові  об’єднання, агрокомбінати,  агрофірми, асоціації, виробничі   й  науково-виробничі  системи.

         Сьогодні   в  окремих   областях  України  створені  і  успішно  діють  агропромислові  об’єднання. До  їх  складу  входять  на  добровільних  засадах   радгоспи, міжгосподарські  підприємства, підприємства  й  організації  по  обслуговуванню  сільськогосподарського  виробництва  і  переробці   сировини, а  також   підприємства  торгівлі, які  реалізують  вироблену  об’єднанням   продукцію. При  цьому  підприємства  зберігають  свою  господарську  самостійність  і  юридичні  права.

         Агропромислові   комбінати   являють  собою  виробничо-економічні   формування, головне  завдання  яких  полягає  в  об’єднанні  зусиль  усіх  підприємств   і  організацій, котрі  входять   до  їх  складу, по  забезпеченню  виробництва, заготівлі, переробки  й реалізації  сільськогосподарської   продукції  та  високо  якісних   продовольчих  товарів. Вони  можуть  створюватися  або  завдяки   інтеграції  всіх  технологічно  взаємозв’язаних  виробничих  підрозділів  одного  адміністративного   району, або  входженням  до  складу   агропромислового   комбінату  та  організацій,  які  розміщені в  кількох   районах.

          Конструктивно  новою  формою  організації   агропромислового  виробництва  є   агрофірми.  Вони   забезпечують  виробництво,  зберігання, проектування  і  будівництво   об’єктів  виробничого  та  соціального  призначення, виступають  як  єдиний  організаційно-економічний   комплекс.

         За   сучасних  умов  розвитку  науково-технічного  прогресу  здійснюється   інтеграція  науки  й  виробництва   на  базі  створення  науково-виробничих  систем.

    Агропромисловий  комплекс України складна виробничо-економічна система, яка становить групу  технологічно й економічно взаємозв’язаних галузей народного господарства, промисловості. В його складі три основні сфери. Перша забезпечує сільське господарство різним устаткуванням і засобами виробництва; друга-сільське господарство; до третьої входять заготівля, збереження й переробка сільськогосподарської продукції. Центральна ланка  АПК – сільське господарство [6]. 
 

2. Природні  умови та фактори розвитку і розміщення галузей АПК.

 

       Найбільший вплив на формування АПК України мають такі суспільно-географічні фактори: рівень господарського освоєння території, науково-технічний прогрес, потреби населення в продуктах харчування, характер розселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

    Для формування АПК України дуже велике значення мають природно-географічні  фактори, особливо для розміщення і  спеціалізації сільського господарства. Під впливом природних умов формується територіальна структура АПК  України.

    Серед природно-кліматичних факторів найважливіше значення мають агрокліматичні, грунтові і водні ресурси.

    Агрокліматичні  ресурси характеризують ступінь забезпечення сільськогосподарських культур теплом і вологою. Для України характерна зональність у розподілі тепла і вологи.

    Агрокліматичні  ресурси Полісся характеризуються середнім рівнем теплозабезпеченості та доброю вологозабезпеченістю. Суми температур понад 10° становлять від 2300° до 2600°. Вегетаційний період збільшується зі сходу на захід і триває відповідно 190 — 215 днів. Річна сума опадів становить 550 — 750 мм. Кількість їх збільшується зі сходу на захід.

    У Лісостепу агрокліматичні ресурси  більш сприятливі для вирощування  сільськогосподарських культур. Суми температур понад 10° становлять від 2600° до 2800°, що дає змогу вирощувати основні теплолюбні культури ранніх і пізніх строків дозрівання. Кількість опадів коливається від 700 мм на заході до 450 мм на сході. Переважна їх більшість випадає в теплий період року.