Аналіз та прогнозування розвитку складових суспільної системи

    Плановий  туризм - це внутрішній туризм за маршрутами, розробленими і організованими відповідними туристичними організаціями, з наданням туристам певного комплексу послуг (екскурсійне обслуговування, транспортне перевезення, забезпечення місцями проживання, харчування тощо). В Україні плановий туризм поширився з 60-х років XX ст. Через територію України проходить майже 500 планованих туристичних маршрутів.

    Подорожі груп або окремих туристів, що здійснюються не за планом, передбаченим туристичними організаціями і підприємствами, є самодіяльним (неорганізованим) туризмом. Туристи самі вибирають і розробляють маршрути своїх подорожей. Самодіяльний туризм об'єднує на добровільних засадах аматорів пішохідних, лещетарських, велосипедних, автомобільних, гірських та інших походів різної кваліфікації. Відпочинок під час самодіяльних походів не обмежується оздоровленням і відновленням сил, а спрямований також на активне пізнання довкілля, охорону природи, вивчення пам'яток історії та культури, ознайомлення з минулим і сучасним місця подорожі. Самодіяльний туризм поєднує форми краєзнавчої та екскурсійної діяльності, суспільно корисну роботу за дорученнями науково-дослідних, природоохоронних та інших організацій, а також організацію і проведення туристичних зборів і змагань, самодіяльну і технічну творчість, навчання туристичних кадрів. Усі самодіяльні походи відбуваються згідно з правилами проведення туристських спортивних походів.

    За  кількістю учасників  виокремлюють:

• індивідуальний туризм;
• груповий туризм.

    Подорож окремої сім і або однієї людини за власним планом - це індивідуальний туризм, подорож групи людей - груповий. Хоча деякі теоретики виділяють  подорож окремої сім'ї як сімейний туризм.

    За  термінами і тривалістю подорожей туризм поділяють на:

• короткочасний (туризм „вихідного дня");
• тривалий.

    Короткочасний туризм передбачає перебування людей  у туристичній подорожі не більше трьох діб. Він є масовою формою, тому що в нього втягнуті широкі прошарки населення. Зростає значення короткочасного туризму, особливо серед молоді. У цих умовах короткочасний, але багаторазовий відпочинок наприкінці тижня в туристичних подорожах буде конкурувати з тривалим, але одноразовим відпочинком. При п'ятиденному робочому тижні із загального річного бюджету часу на відпочинок, майже половина припадає на вихідні дні і тільки 15-20% - на відпустки або канікули. Інша частина вільного часу припадає на щоденний відпочинок після робочого дня. Потрібно також враховувати постійний чинник - транспортну доступність, виражену в часі.

    Міське  населення усе більше прагне до відпочинку на лоні природи. З огляду на важливе  значення організації короткочасного відпочинку, а також тенденцію подальшого збільшення вільного часу населення, слід звернути особливу увагу на створення зон неміського короткочасного відпочинку.

    За  територіальною ознакою  внутрішній туризм поділяють на:

• місцевий;
• дальній.

    Місцевий  туризм передбачає організацію туристичних  подорожей у межах рідного краю, а дальній - за його межами. За інтенсивністю туризм поділяють на:

• постійний;
• сезонний:
• односезонний;
• двосезонний.

    Під постійним туризмом розуміють рівномірне відвідування туристських районів  і населених пунктів упродовж року, а під сезонним - у певний час року. Сезонний туризм поділяють на односезонний і двосезонний. Односезонний туризм поширений у тих районах, які відвідують у певний час року, переважно влітку або взимку, а двосезонний туризм характеризується туристичними потоками і влітку, і взимку.

    Залежно від мети подорожі туризм поділяють на: •пізнавальний (екскурсійний) - відвідування та ознайомлення з пам'ятними місцями та пам'ятками культури, історії, природи;

    • оздоровлювально-пізнавальний - поєднання цілей оздо 
ровлення і пізнання;

    •курортно-лікувальний - пересування людей, зумовлене потребою поліпшити стан здоров'я;

• спортивний - участь у спортивних заходах;
• вихідного дня - перебування кілька днів за межами міст, 
  також у спеціалізованих зонах відпочинку;
• діловий - відвідування об'єктів за професійним інтересом;
• релігійний;
• зелений;
• аматорський - мисливство, рибальство тощо.

    Розгляньмо  докладніше деякі з цих видів. Курортно-лікувальний туризм вважають одним із найстаріших видів туризму, який розвинутий у країнах з найвигіднішим  географічним розташуванням та сприятливими кліматичними умовами, що мають бальнеологічні та кліматичні літні й зимові курорти (в Україні, Росії, Італії, Франції, ФРН, Чехії, Словаччині, Австрії, Швейцарії, Болгарії, Угорщині, Румунії тощо). Для організації курортно-лікувального туризму важливим є цілющий клімат, лікувальні джерела і грязі, мальовничі природні й садово-паркові ландшафти. Розвиток курортно-лікувального туризму зумовлює появу великих і малих туристичних центрів і навіть цілих туристичних комплексів.

    Відомими  міжнародними курортами і місцями  масового відпочинку є Ялта (Україна), Сочі (Росія), Капрі (Італія), Ніцца (Франція), Вісбаден (Німеччина), Карлові Вари (Чехія), Давос, Лозанна (Швейцарія), Інсбрук (Австрія), „Золоті піски" (Болгарія), район озера Балатон (Угорщина) та ін.

    Перебування на курортах, окрім оздоровлення, передбачає ознайомлення з визначними пам'ятками цього району, пам'ятками історії й архітектури, національними традиціями місцевого населення тощо. Тому таких курортників слушно вважати туристами.

    Спортивний  туризм - це пересування людей у  вільний час, щоб займатися спортом.

    Він має такі різновиди:

• пішохідний;
• гірський;
• водний (на плотах, байдарках);
• лещетарський;
• гірськолижний;
• велосипедний;
• автомобільний та ін.

    В Україні цей вид туризму достатньо поширений. Спорт-смени-туристи для підвищення своєї спортивної кваліфікації виконують встановлені нормативи. У туристичних походах є різноманітні категорії складності. Категорія складності туристичної подорожі визначається характером і кількістю природних перепон, які має перебороти спортсмен-турист під час проходження маршруту, розробленого і затвердженого маршрутно-кваліфікаційними комісіями (МКК). Крім того, категорія складності визначається тривалістю подорожі, протяжністю і складністю маршруту, а також іншими специфічними чинниками.

    Проходження туристських маршрутів від простих  до найскладніших і накопичення  досвіду організації та проведення туристичних подорожей передбачають виконання певних спортивних нормативів, що дають право одержати туристські розряди і звання.

    Активно розвиваються цільові туристичні поїздки  на різноманітні фестивалі мистецтв, виставки, свята, спортивні змагання, а також спільна робота та відпочинок молоді багатьох країн у спортивних та оздоровчих таборах тощо. Такі заходи теж сприяють розвиткові туризму.

    Для залучення іноземних туристів у  багатьох країнах значну увагу приділяють організації різноманітних видовищних заходів.

     Діловий туризм виник порівняно  недавно. Першими організованими туристичними подорожами пізнавально-ділового характеру в закордонні країни були поїздки на міжнародні ярмарки і виставки. Кількість поїздок ділових людей збільшилася з розширенням комерційних ринків і поступовим ослабленням митних обмежень, а також завдяки збільшенню швидкості руху транспорту та зниженню транспортних витрат. Міжнародні виставки, ярмарки, аукціони, які відвідують мільйони туристів, -досить прогресивна форма спілкування.

    Діловий туризм охоплює групи людей, об'єднаних  єдиною метою або фаховими інтересами. Це можуть бути бізнесмени, інженери, лікарі, педагоги, спеціалісти сільського господарства, які здійснюють туристичні подорожі за спеціальними програмами і маршрутами. Поняття „діловий туризм", за сформованою у міжнародному туризмі практикою, охоплює широке коло поїздок:

• ділові поїздки співробітників підприємств для пе 
  реговорів, участі у виробничих нарадах, презентаціях, збутова 
  діяльність тощо;
• поїздки на конгреси, конференції, виставки, ярмарки, 
  біржі;
• поїздки на спортивні змагання команд, гастролі;
• поїздки офіційних делегацій.

    Діловий туризм відіграє значущу роль у міжнародному, внутрішньому й іноземному туризмі  України, перспективи його розвитку - якнайсприятливіші. Частка ділового туризму в світі, за оцінками експертів  ВТО, становить майже 20 відсотків.

    Діловий туризм - один із економічно найефективніших видів туризму у світі. Майже 50% доходів авіакомпаній, 60% доходів готелів складає обслуговування саме цієї категорії туристів.

    Релігійний  туризм - подорожі, які мають на меті які-небудь релігійні процедури, місії. Історично - це найстаріший вид туризму. Сьогодні особливо помітне прагнення туризму і релігії до якнайтіснішого співробітництва. У туризмі з релігійною метою можна виокремити такі види поїздок:

    • паломництво, тобто відвідування святих місць, щоб 
вклонитись церковним реліквіям, святиням і взяти участь у 
відправленні релігійних обрядів;

• пізнавальні поїздки, щоб ознайомитись з релігійними 
  пам'ятками, історією релігії та релігійною культурою;
• наукові поїздки - поїздки науковців, які вивчають різні

    релігії.

    Основними центрами релігійного туризму є  Ватикан,

    Єрусалим, Мекка.

    Останніми роками в Україні активно розвивається сільський зелений туризм. Цей вид туризму, сприяючи розвиткові малого бізнесу в аграрних регіонах, дає змогу міським мешканцям цікаво та змістовно відпочити у сільських місцевостях. У селі туристи мають змогу ознайомитись з українською народною культурою - піснями, танцями, кухнею, звичаями та обрядами. Ці традиції збереглися. Характерно те, що серед охочих відпочити у сільській місцевості, є не тільки міські мешканці з невеликими статками, а й заможні люди. Це пояснюється не лише тим, що такий відпочинок дешевший, а й бажанням побути далі від міського гаму і суєти, позбутися стресів, спричинених бурхливою урбанізацією. Завдяки зеленому туризмові, з одного боку, мешканці міст отримують здоровий відпочинок за цілком доступними цінами, а з іншого – селяни мають змогу вигідно реалізувати безпосередньо на місці частину виробленої продукції, розвивати власний бізнес.

    Крім  того, з урахуванням реалій сучасної складної економічної ситуації в Україні, розвиток сільського зеленого туризму не потребує значних капіталовкладень, оскільки передбачає використання чинної інфраструктури сільських населених пунктів, помешкань сільських господарів.

    Досвід  розвинених держав, де зелений туризм успішно функціонує вже десятки  років, свідчить про те, що для його розвитку потрібно створити належну  нормативно-правову базу, яка б сприяла залученню до цього процесу підприємливих людей. Такий підхід дасть змогу виявити мільйони умільців, спонукатиме їх до гараздовитого господарювання на своїх садибах, створення затишку та належного рівня послуг.

    Досвід  роботи органів місцевої влади окремих територій Прикарпаття, Поділля, Закарпаття, Галичини, Таврії, Придніпров'я, Буковини і Чернігівщини засвідчує, що сільський зелений туризм, багатий на освітньо-пізнавальні туристичні маршрути, може також запобігти безробіттю на селі. А сільський господар, отримавши певний прибуток у цій сфері діяльності, щоб забезпечити привабливість своєї садиби, вкладе кошти у підвищення рівня комунальних та побутових умов проживання. Згодом певну частку прибутків селянин сплачуватиме до місцевого бюджету саме для цільового використання на впорядкування, роботу транспорту, зв'язку тощо.

    Враховуючи  іноземний досвід розвитку сільського зеленого туризму, в Україні потрібно глибоко вивчити і науково  обґрунтувати сучасний етап і перспективи розвитку цієї молодої гілки туризму і на цій підставі виявити території для розвитку сільського зеленого туризму, розробити відповідні рекомендації як для органів місцевого самоврядування, так і для громадян, які зацікавлені у цій діяльності.

    Системний підхід до організації цього нового виду українського туризму може і мусить сприяти розвиткові не лише внутрішнього, а й в'їзного туризму. Щоб усі, хто відвідує українську землю, змогли ознайомитись з її минулим, чудовою природою, пам'ятками архітектури та культури, а головне – познайомитись з людьми, щирими, гостинними, доброзичливими, без яких усе розмаїття туристичних об'єктів залишилось би мовчазним тлом для туристів.

    Туризм  також поділяють на активний і  пасивний. Суть такого поділу - визначення видів пересування й інтенсивної діяльності людини у процесі туризму.

    Активні види туризму передбачають види відпочинку і подорожей, розваг, спорту (скалелазіння, спортивні ігри, плавання на плотах по бурхливих ріках, підводний туризм тощо), що потребують значного фізичного навантаження і доступні не всім категоріям туристів.