Аналізу виробництва і реалізації продукції

постачання - придбання матеріалів великими партіями однорідними з високою якістю і низькими цінами, підтримка невеликих запасів ресурсів;

фінанси - функціонування підприємства в межах запланованого бюджету, орієнтація на прибуткову продукцію, контроль кредиту та мінімізація вартості позик для фірми;

облік - стандартизація звітності за всіма видами діяльності підприємства, ретельна деталізація витрат виробництва, уніфікація комерційних угод;

законотворчість - забезпечення захищеності стратегії підприємства від неправедних дій уряду, конкурентів, постачальників ресурсів і споживачів товарів.

В процесі планування виробництва та продажу продукції, як свідчить досвід американських фірм, повинен досягатися компроміс між можливостями випуску і збуту товарів, здатністю нової продукції заміщати стару, витратами на зберігання і транспортування ресурсів, інвестиціями та доходами, витратами і прибутком, потенціалом розвитку і капіталовкладеннями, освоєнням нових послуг і ризиком і тощо Тому в процесі розробки планів виробництва необхідно виробити спільні цілі та стимулювати контакти між окремими підрозділами, залучати до планування фахівців, що з'єднують воєдино технічні, маркетингові та економічні цілі, створювати міжфункціональні робочі групи плановиків, розробляти комплексні програми розвитку виробництва з урахуванням конкретних завдань кожного підрозділу.

Планування виробництва і реалізації продукції на вітчизняних підприємствах являє собою процес розробки і виконання основних показників річного плану, що включають передбачення потреб ринку на найближчу та віддалену перспективу. Для цього необхідні вибір і обгрунтування найважливіших напрямків виробничої та підприємницької діяльності, встановлення обсягів виробництва та продажу товарів, розрахунок потреби всіх видів економічних ресурсів. У свою чергу це передбачає забезпечення збалансованості виробничої програми і виробничої потужності, конкретизацію обсягів і термінів виконання робіт та послуг, оперативне регулювання виробничої діяльності та коригування вихідних планових показників і т.п.

У сучасних умовах виробники і підприємці самостійно планують поточну і перспективну виробничо-господарську і фінансово-економічну діяльність, визначають стратегію і програму розвитку і розширення виробництва виходячи з ринкового попиту на продукцію, роботи і послуги підприємства, а також необхідності досягнення рівноваги попиту і пропозиції, отримання високого прибутку і особистих доходів персоналу, здійснення інших соціально -економічних проблем і оперативно-тактичних цілей або завдань в плановому періоді. Усі ухвалені планово-управлінські рішення, що враховують взаємодію основних внутрішніх факторів і зовнішніх ринкових умов, є обов'язковими для керівників різних рівнів управління, фахівців лінійних підрозділів і функціональних служб, робітників основних і допоміжних виробництв підприємства.

Планування виробництва продукції передбачає систему взаємодії комплексу економічних ресурсів і внутрішньофірмових факторів, що направляються на досягнення виробленої стратегії і поставлених задач на основі повного використання технічних, організаційних та інших наявних на підприємстві резервів. Планування служить необхідною умовою вільного вибору виду виробничої діяльності, своєчасної підготовки матеріальних і трудових ресурсів, технологічного обладнання та конкуруючих виробів для виробництва необхідних ринком товарів і послуг. Тому кожна незалежна виробнича фірма повинна самостійно планувати свою виробничу діяльність на кілька років вперед з урахуванням потреб ринку і своїх можливостей.

План виробництва та реалізації продукції є для кожного підприємства в умовах ринку, як уже зазначалося, базою комплексного соціально-економічного планування всієї внутрішньофірмової діяльності (рис. 1.2). На його основі розробляються соціально-трудові, постачальницько-збутові, фінансово-інвестиційні та інші розділи довгострокового та поточного планів. На сучасних підприємствах кількість розділів або частин плану, а також їх назва та перелік застосовуваних показників можуть відрізнятися залежно від форми власності, концентрації виробництва, розміру підприємства, чисельності персоналу, корпоративних особливостей, інших факторів. Можуть змінюватися також методика і порядок планування: на приватних фірмах плани розробляються самостійно за принципом «зверху вниз» або «знизу вгору». На державних і муніципальних підприємствах річні плани задаються директивним чином у вигляді замовлень-нарядів. Проте зміст планової роботи в цілому мало залежить від існуючих форм власності.

Рис. 1.2. Схема планування діяльності підприємства. 

Кожне підприємство розробляє і взаємопов'язаних окремі плани в єдину комплексну систему і забезпечує збалансованість планових показників як за видами застосовуваних ресурсів, так і за термінами виконання планів. Наприклад, плани закупівель сировини, матеріалів і комплектуючих безпосередньо зв'язуються не тільки з виробничим, а й до фінансового плану підприємства, а також з термінами випуску продажу продукції. Плани виробництва повинні бути в свою чергу узгоджені з планами по праці та інвестицій тощо Подібним чином досягається повна збалансованість комплексної соціально-економічної діяльності підприємства. Інакше кажучи, створюється динамічна система взаємозв'язку виробничих, технічних, економічних, організаційних, соціальних та інших факторів, спрямованих на досягнення спільної мети підприємства. В комплексному плані виробництва підприємства передбачаються, крім того, загальний порядок і черговість виконання робіт, встановлюється єдине строки поставки продукції, а також відповідальні виконавці по всьому циклу проектно-конструкторських, виробничо-господарських, планово-управлінських робіт та інших видів діяльності (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Механізм взаємодії планів 

У планах виробництва при необхідності можна також встановлювати основні джерела і розміри фінансування по кожному виду діяльності підприємства, гранично допустимі витрати по етапах і видами робіт, кінцеві результати по окремих підрозділах, видів потоків і термінів надходження грошових коштів. У ході внутрішньофірмового планування кожен структурний підрозділ, цех або відділ розробляють свої плани виробничої діяльності, які потім пов'язуються із загальним планом підприємства. За рівнями управління виробничі плани бувають: загальнофірмовими, цеховими, бригадним та ін. На малих підприємствах розробляється, як правило, загальний план виробничо-господарської діяльності.

На більшості вітчизняних підприємств діє цільова програма довгострокового планування , що містить головні стратегічні орієнтири та поточні планові показники виробничої діяльності структурних підрозділів. Довгострокові цілі враховуються не тільки в перспективних, але і в тактичних і оперативних планах підприємства. З плином часу загальні довгострокові цілі конкретизуються в поточні завдання по проектуванню нової продукції, розробці технології виробництва, закупівлі ресурсів, освоєнню виробнчих процесів, продажу товарів і т.п. Після освоєння виробництва нової продукції висуваються, розробляються або обгрунтовуються нові стратегічні цілі і процес планування виробничої діяльності на підприємстві безперервно повторюється або нескінченно триває.

взаємоув'язки і коректування довгострокових і оперативних планів здійснюється вищим керівництвом підприємства на всіх етапах їх розробки та виконання. Повний поєднання планів, а також методів обліку і контролю ходу їх реалізації досягається, як правило, лише на завершальному етапі виробничої діяльності.

У річних планах виробництва і реалізації продукції вирішуються наступні деталізовані завдання:

- визначення основних планових завдань кожним підрозділом підприємства;

- виявлення та усунення що виникають нестиковок в міжцехових планах;

- взаємодія основних показників довгострокових та поточних планів виробництва;

- розподіл виробничих ресурсів між підрозділами підприємства.

В умовах ринку основне завдання кожного підприємства полягає в забезпеченні піднесення виробництва та підвищення його ефективності, зростання продажів і доходів тощо Тому при плануванні необхідно як можна повніше враховувати кон'юнктуру ринку, дії конкурентів, можливості свого розвитку та інші фактори. Разом з тим високі та точні кінцеві результати важко передбачити при існуючій невизначеності не тільки в довгострокових, але і в короткострокових планах. З цього випливає, що жорстке перспективне планування на сучасному етапі розвитку ринку себе поки не виправдовує. Тому необхідно ширше розвивати гнучке поточний або оперативне планування виробничої діяльності.

У довгостроковому і поточному плануванні виробництва продукції або послуг відмітною рисою є не об'єкт планування, а терміни отримання кінцевого результату (рис. 1.4). Як видно з малюнка, в існуючій практиці внутрішньофірмового планування одне і те ж випускається виріб може включатися по своїм плановим елементів або показників під всі види або розділи планів. Так, підготовка виробництва та продажу нової продукції входить в довгостроковий план, а проектування вироби та закупівля обладнання - в поточні плани. У той же час розподіл персоналу по об'єктах, пов'язаних з виробництвом нових товарів, і оплата поточних витрат включаються в оперативні плани підприємства. Поряд із загальними ознаками кожний вид внутрігосподарського планування має ряд відмінних характеристик:

- ступінь точності встановлюються інтервалів планування;

- рівень інтеграції та диференціації виробничих процесів;

- кількість застосовуваних показників у діючих системах планування;

- допустима точність витрат і результатів планування виробництва;

- діюча система розподілу обов'язків і функцій між основними виконавцями планів.

 Рис. 1.4. Система внутрішньофірмового планування

У всіх видах внутрішньофірмового планування забезпечується різна точність одержуваних результатів. Чим ширше інтервал, або горизонт, планування, тим вище невизначеність основних показників плану, тим нижче точність, і тому слід скорочувати число планованих параметрів. Завдання та цілі стратегічного плану завжди більш невизначені і рухливі, ніж оперативного, а тому і терміни отримання кінцевого результату і суми витрат бувають завжди менш точними. На етапі стратегічного планування можна встановлювати лише спільні цілі, а також призначати загальних виконавців робіт, так як ще невідомі точні об'єкти та обсяги робіт, а також технологія і норми тривалості їх виконання. Звідси випливає, що довгострокове, тактичне та оперативне планування повинне являти собою єдину систему розробки планів виробництва і продажу продукції, яка буде діяти на всіх вітчизняних підприємствах. Як підтверджує закордонний досвід, багато фірм складають п'ятирічні та річні плани виробничої діяльності. За таких інтервалах планування, які здавна діють і на російських підприємствах, досягаються найбільш тісні взаємозв'язки і залежності між основними показниками довгострокових і короткострокових планів.

1.3. Мета, завдання та інформаційна база аналізу виробництва

Виробничі результати зумовлюються системою завдань з виробництва і реалізації продукції, якими є максимально можливий випуск і реалізація продукції в умовах ринкової кон'юнктури за найбільш повного використання виробничих потужностей, досягнень науки і техніки, передового досвіду для забезпечення стійкого насичення ринку конкурентноспроможною продукцією та досягнення при цьому високих фінансових результатів. Отже, виробнича програма охоплює обсяг виробництва продукції, її структуру та асортимент, параметри конкурентоспроможності і рівень використання виробничого потенціалу.

Особливість формування виробничої програми в умовах ринку полягає в тому, що визначальними орієнтирами масштабів, асортименту, якості, ціни продукції виступають параметри ринку продукції: місткість ринку, ступінь насиченості, інтенсивність насичення, параметри цієї продукції конкуруючих фірм, ефективність антимонопольної політики.

Загальна мета аналізу виробничої програми полягає в оптимізації номенклатури та асортименту виробництва продукції для укладання договорів на її поставку і реалізацію, максимального використання виробничого потенціалу та забезпечення стійких фінансових результатів господарської діяльності. Для досягнення цієї мети необхідно здійснити такі пошукові дослідження: знайти партнерів господарської діяльності; виявити резерви виробництва і реалізації продукції; визначити нові ринки збуту продукції; сформувати нові потреби; прийняти оперативні управлінські рішення для забезпечення господарської діяльності по всій ієрархії.

Основу для аналізу реалізації продукції складають діючі законодавчо-нормативні акти. Розглянемо основні з них більш детально.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» визначаються мета, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до виконання і розкриття її елементів.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» визначаються зміст і форма балансу та загальні вимоги до розкриття його статей. А саме, у статті «Готова продукція» показуються запаси виробів на складі, обробка яких закінчена та які пройшли випробування, приймання, укомплектовані згідно з умовами договорів із замовниками і відповідають технічним умовам і стандартам. Продукція, яка не відповідає наведеним вимогам (крім браку), та роботи, які не прийняті замовником, показуються у складі незавершеного виробництва. У статті ж «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги» відображається заборгованість покупців або замовників за надані їм продукцію, товари, роботи або послуги (крім заборгованості, яка забезпечена векселем). У статті «Поточні зобов’язання за одержаними авансами» відображається сума авансів, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт (послуг). У підсумок балансу включається чиста реалізаційна вартість, яка визначається шляхом вирахування з дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів. Сума резерву сумнівних боргів наводиться у дужках. Норми цього Положення (стандарту) застосовуються до балансів підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ) .

План  рахунків бухгалтерського обліку є переліком рахунків і схем реєстрації та групування на них фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському обліку. У ньому за десятковою системою наведені коди (номери) й найменування синтетичних рахунків (рахунків першого порядку) й субрахунків (рахунків другого порядку).