Аналізу виробництва і реалізації продукції

Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 29 грудня 2000 р. N 356 та спрямовані на узагальнення у регістрах бухгалтерського обліку (крім регістру позабалансового обліку) методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов’язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій та інших юридичних осіб (крім банків і бюджетних установ), їх філій, відділень, представництв незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, на накопичення аналітичних даних про склад і рух активів, капіталу і зобов’язань, доходів, витрат, фінансових результатів.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.99 року для підтвердження правильності та достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності передбачено проведення підприємствами незалежно від форм власності інвентаризації майна, коштів та фінансових зобов‘язань .

Інвентаризація проводиться на підставі Інструкції про інвентаризацію основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей Балансу. Вона затверджена наказом Міністерства фінансів України від 11.08.94 року.

Ця Інструкція встановлює, що при інвентаризації розрахунків всім дебіторам підприємства-кредитори повинні передати виписки про їх заборгованість, які пред’являються інвентаризаційній комісії для підтвердження реальності заборгованості. Підприємства-дебітори зобов’язані протягом десяти днів з дня отримання виписок підтвердити заборгованість або заявити свої заперечення. Відповідно до цієї Інструкції на рахунках обліку розрахунків з покупцями і замовниками, постачальниками і підрядчиками, іншими дебіторами і кредиторами повинні залишатися виключно погоджені суми. Реальність даних бухгалтерского обліку про стан розрахунків підтверджується актами звірки. Особливу увагу інвентаризаційна комісія приділяє перевірці дат виникнення і строків погашення дебіторської заборгованості, зобов‘язань і простроченої заборгованості, а також оцінці дебіторської заборгованості і зобов‘язань.

Порядок документального відображення господарських операцій, а також вимоги щодо оформлення документів регламентується «Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затверджений наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. Вказаний нормативний документ встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об’єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій.

П(С)БО 10 визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності. Відповідно до даного нормативного документу дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємстві на певну дату. В Україні дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовіність отримання підприємтсвом майбутніх економічних вигод і може бути достовірно визначена її сума одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг.

Згідно з визначеннями наведеними в П(С)ПО 2 і П(С)БО 10, дебіторська заборгованість поділяється на поточну і довгострокову. В П(С)БО 10 також надано визначення безнадійної дебіторської заборгованості. Це поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності. Проте, на жаль, умовами П(С)БО 10 не передбачені граничні строки оплати за договорами, недотримання яких може спричинити фінансову нестабільність підприємства. Сумнівний борг – поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником.

П(С)БО 15 «Дохід» визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності. Відповідно до цього нормативного документу дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов:

­         покупцеві передані ризики й вигоди,  пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);

­         підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);

­         сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

­         є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Дохід не визнається, якщо здійснюється обмін продукцією (товарами, роботами, послугами та іншими активами), які є подібними за призначенням та мають однакову справедливу вартість. Визначений дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не коригується на величину пов'язаної з ним  сумнівної  та  безнадійної дебіторської заборгованості. Сума такої заборгованості визнається витратами підприємства згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість". Доходом визнається сума зобов'язання, яке не  підлягає погашенню.

П(С)БО 16 «Витрати» визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності. Відповідно до цього положення визначається собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг), яка складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована  протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. Крім того П(С)БО 16 визначає склад витрат на збут, які включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

­                витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;

­                оплата праці та комісійні винагороди  продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

­                витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

­                витрати на передпродажну підготовку товарів;

­                витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

­                витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

­                витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

­                витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

­                витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства;

­                витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства;

­                інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

Слід зазначити, що при здійсненні експортних операцій (крім бартерних) слід ураховувати норми П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів».

Що ж стосується інформаційних джерел підприємства, якими слід користуватися при аналізі реалізації продукції, то такими є:

1.     Форма №1 «Баланс»

2.     Форма №2 «Звіт про фінансові результати»

3.     Робочий план рахунків

4.     Виписки банку

5.     Платіжні доручення

6.     Прибуткові та видаткові касові ордери

7.     Договори на поставку п родукції

8.     Оборотні відомості за рахунками 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» та 68 «Розрахунки за авансами»

9.     Головна книга

10. Результати схожих аналізів попередніх років

11. Результати досліджень маркетингової служби та інше.

Отже, в даному підрозділі було розкрито загальні поняття та класифікація готової продукції, розглянуто планування виробництва продукції, сформульовані мета та завдання аналізу виробництва і реалізації продукції.

В першому розділі було розглянуто теоретичні аспекти аналізу реалізації продукції. А саме, описано необхідність та сутність проведення даного аналізу, інформаційну базу, яка буде необхідною під час його проведення та наведено рекомендовану методику послідовності проведення аналізу.

I I.МЕТОДИКА АНАЛІЗУ ВИРОБНИЦТВА І РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ

2.1. Аналіз конкурентоспроможності продукції

Під конкурентоспроможністю розуміють характеристику продукції, котра показує її відмінність від товару-конкурента як за мірою відповідності конкретній суспільній потребі, так і за витратами на задоволення цієї потреби. Тому конкурентоспроможність (тобто можливість збуту на даному ринку) товару можна визначити, тільки порівнюючи товари конкурентів між собою. Інакше кажучи, конкурентоспроможність — поняття відносне, чітко прив’язане до ринку і (для товарів сезонного попиту) часу продажу.

Щоб задовольнити певну потребу, покупець повинен придбати товар, а потім, якщо це достатньо складний виріб, нести витрати на експлуатацію — купувати пальне, мастило, запасні частини, платити за профілактичні огляди та відновлювальні ремонти, оплачувати (якщо це товар виробничого призначення) працю обслуги, її навчання, страхування. Товар після придбання здебільшого неможливо негайно починати експлуатувати. Як правило, його треба доставити покупцеві, установити, перевірити та ін. Отже, витрати покупця складаються з двох частин — витрат на придбання (ціна товару) та витрат, пов’язаних зі споживанням, що їх називають «ціною споживання».

Останній економічний показник, хоч і є дуже важливим, але не вичерпує повністю поняття конкурентоспроможності. Параметри конкурентоспроможності залежать від виду й складності виробу в технічному та експлуатаційному відношенні, а також від потрібної точності оцінки, цілі дослідження та інших зовнішніх факторів.

Для оцінки конкурентоспроможності важливо розуміти, що на сучасному ринку покупець здебільшого намагається купувати не товари як такі, а весь комплекс пов’язаних з ними послуг, важливих для покупця, так що останній оцінює конкурентоспроможність з власних, вигідних для нього, але значно менш вигідних для виробника позицій.

Конкурентоспроможність товару має бути ключовим моментом прийняття рішення про розширення та створення нових виробничих потужностей, розробки маркетингових прогнозів.

Вивчення конкурентоспроможності товару, що реалізується на ринку, треба провадити безперервно та систематично.

Основні завдання аналізу:

 оцінка конкурентоспроможності продукції;

 вивчення факторів, що впливають на її рівень;

 розроблення заходів для забезпечення необхідного рівня конкурентоспроможності продукції.

Оцінка конкурентоспроможності продукції ґрунтується на дослідженні потреб покупця та вимог ринку. Щоб товар задовольняв потреби покупця, він має відповідати певним параметрам:

 технічним (властивості товару, галузь його використання й призначення);

 ергономічним (відповідність товару будові та функціям людського організму);

 естетичним (зовнішній вигляд товару);

 нормативним (відповідність товару чинним нормам і стандартам);

 економічним (відповідність ціни товару платоспроможності споживача);

 організаційним (умови поставки, комплектність поставки, сервісне обслуговування).

Залежно від цілей аналізу конкурентоспроможності товарів використовуються рейтингові, матричні та табличні методи. Як приклад дамо методику оцінювання рівня конкурентоспроможності продукції рейтинговим методом (рис. 2.1).

Щоб оцінити конкурентоспроможність, доцільно порівняти параметри нашого виробу з відповідним товаром конкурента щодо їх здатності задовольняти ту чи ту потребу покупця. Для цього розраховують одиничні й групові показники конкурентоспроможності продукції.

Одиничні показники відображають відсоткове відношення рівня будь-якого технічного або економічного параметра до величини того самого параметра виробу-конкурента:

де q — одиничний параметричний показник; Р — величина параметра виробу, що досліджується; Р100 — величина параметра виробу, взятого за зразок (який задовольняє потребу на 100 %).

Груповий показник (G) об’єднує одиничні показники (qi) однорідної групи параметрів (технічних, економічних, естетичних) за допомогою вагових коефіцієнтів (ai), визначених експертним способом:

,

де n — кількість параметрів, що підлягають розгляду.

Рис. 2.1. Блок-схема аналізу конкурентоспроможності продукції

В окремих випадках можна використати інтегральний показник конкурентоспроможності (J), тобто відношення групового показника за технічними параметрами (Gт) до групового показника за економічними параметрами (Gе):

.

Якщо J < 1, то аналізований виріб поступається зразку, а якщо J > 1, то він переважає виріб-зразок або виріб-конкурент за свої ми параметрами.

У поданому нижче прикладі (табл. 2.2) за технічними параметрами оцінюваний холодильник поступається базовому зразку, але переважає його за економічними параметрами, що робить його конкурентоспроможним: