Так, маніпулюючи даною величиною  НБУ стежить за об'ємом пропозиції грошових коштів в економіці.

       З другого боку, надаючи комерційним  банкам кредити, НБУ встановлює їх ціну – облікову ставку, тим самим визначаючи динаміку процесів кредитування з боку комерційних банків.

1.3. Національний банк - центральний банк  держави.

       Національний  банк України не займається кредитуванням  підприємств і домашніх господарств. В кредитній системі, в  економіці  в цілому у нього інші функції. Це «банк банків», основна ланка в кредитно-грошовому регулюванні економіки.

       В Україні, як і в більшості країн, Центральний банк належить державі. Він виконує наступні функції:

1. Кредитно-грошове регулювання. Управляючи  пропозицією грошей в національній економіці, центральний банк має нагоду впливати на ступінь ділової активності підприємств, зайнятість і інфляцію. На цьому аспекті діяльності слід зупинитися більш детально. Необхідно вказати, що центральний банк є єдиним емісійним центром готівки. Що стосується пропозиції кредитних грошей, то його розширення може бути пов'язано не тільки з діяльністю центрального банку, але, як вже і відомо – з роботою комерційних банків, здатних створювати кредитні гроші. Центральний банк має нагоду тільки обмежувати або розширювати цю здатність комерційних банків.
2. Контроль за діяльністю комерційних кредитних установ. Система часткових резервів, вживана в банківській справі, створює потенційну небезпеку напливу вимог і появи банківської паніки. «Ефект падаючого доміно», коли крах однієї фінансової структури спричиняє за собою  серію подальших крахів (банкрутств), може мати руйнівні наслідки для економіки. Тому банківська справа потребує достатньо строгих «правилах гри», розробкою яких і повинен займатися центральний банк. Ця його діяльність повинна забезпечити надійність, оперативність, безпеку здійснення грошово-кредитних розрахунків.
3. Кредитно-розрахункове обслуговування уряду.  Національний банк України функціонує як банк, обслуговуючий фінансові операції уряду країни.
4. Формування і зберігання офіційних золотовалютних резервів країни.  Такі резерви прагне мати будь-яку державу. Вони, зокрема необхідні для регулювання валютних курсів, забезпечення певних зовнішньоекономічних операцій і т.д.

       Центральний банк розташовує поряд інструментів кредитно-грошового регулювання.

       А) прямі – ліміти кредитування, пряме  регулювання ставки відсотка;

       Б) непрямі:

- зміна резервної норми. Обов'язкові резерви – це частина суми депозитів, яку комерційні банки повинні берегти у вигляді безпроцентних внесків в Центральному банку (у ряді країн на ці внески нараховуються невеликі відсотки). Норма обов'язкових резервів встановлюється у відсотках від об'ємів депозитів.

- зміна облікової ставки (або ставки рефінансування), по  якій Центральний банк видає кредити комерційним банкам. Якщо облікова ставка підвищується, то об'єм запозичень у центрального банку скорочується, а отже зменшуються і операції комерційних банків за поданням позик. До того ж, одержуючи більш дорогий кредит, комерційні банки підвищують і свої ставки по позиках. Хвиля кредитного стиснення і дорожчання грошей прокочується по всій системі. Пропозиція грошей в економіці знижується. Зниження облікової ставки -  діє у зворотному напрямі.

- операції на відкритому ринку. Цей спосіб широко використовується в країнах з розвинутим ринком цінних паперів і є утруднений в країнах, де фондовий ринок знаходиться у стадії формування, у тому числі і Україні.

       Як  видно, Центральний банк – основний суб'єкт управління такою важливою сферою економіки країни, як грошово-кредитний  обіг. Саме на нього покладені функції  підтримки стабільності рівня цін, національної валюти, стійкості платіжного балансу, економічного зростання. Оперуючи вищевикладеними інструментами, Центральний банк впливає на кредитно-грошову систему (у тому числі і банківську) і на економіку в цілому для досягнення загальних стратегічних цілей. 

II. Становлення і  розвиток банківської  системи України

1. Еволюція банківської  системи України

       З проголошенням незалежності Україна  отримала самостійно формувати власну банківську систему. Правовою основою  її функціонування стало ухвалення  в березні 1991 року  закону України  «Про банки і банківську діяльність», що закріплював основні принципи, на яких будувалася дворівнева система нашої держави. Відповідно до цього на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР був створений Національний банк України, що являє собою перший рівень, і систему комерційних банків – другий рівень банківської системи України.

       З перших днів діяльність Національного  банку України направлена на зміцнення  державності України,вона сприяє проведенню єдиної державної політики у сфері грошового обігу.

       З виходом з рубльової зони і введенням в 1992 році тимчасової грошової одиниці – українського карбованця – Національний банк   почав поступово закріплювати свою присутність на міжнародній арені як незалежний фінансовий інститут, а також закладати основу  для формування національної грошової системи України. Її становлення проходило в надзвичайно складних економічних умовах, ускладнених лібералізацією цін і різким загостренням загальноекономічної кризи, викликаної розривом тісних і постійних економічних зв'язків України з республіками СРСР, що були.

       Але завдяки зусиллям НБУ, направлених  на стабілізацію грошового обігу  і регулюванням пропозиції грошей в  економіці, починаючи с 1994 роки, вдалося  істотно понизити рівень інфляції, що дало можливість говорити про певні  досягнення у напрямі фінансової і загальної макроекономічної стабілізації.

       Важливим  етапом еволюції банківської системи  України, який розширив сферу діяльності комерційних банків, стало формування валютного ринку. З 1992 року стала  функціонувати Українська міжбанківська валютна біржа. Встановлено в основу і постійно удосконалиться режим курсоутворення залежно від ситуації грошово-кредитному і валютному ринках.

       До  досягнень банківської системи  України можна віднести створення  ефективної і могутньої платіжної системи на основі впровадження в 1994 році Системи електронних міжбанківських  платежів(СЕП). Система розроблена фахівцями Національного банку в найкоротші терміни при мінімальному рівні витрат. Основною ціллю удосконалення  СЕП в 1997 році було її реформування у зв'язку з переходом банківської системи на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і звітності, що підвищило прозорість банківської діяльності і сприяло поліпшенню оперативного контролю над її здійсненням з боку НБУ.

       Звертаючи увагу на проблему ефективного регулювання грошово-кредитного ринку, що виникла у зв'язку з прямим кредитуванням Уряду на покриття дефіциту Державного бюджету, з 1995 року, за ініціативою Національного банку, є розроблений і є упроваджений механізм випуску облігацій внутрішньої державної позики. Практично відразу ж з моменту підстави роботи вітчизняного фондового ринку, його активними учасниками сталі комерційні банки. Покриття дефіциту бюджету на беземісійній основі, шляхом перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою ОВГЗ, стало вагомим чинником закріплення фінансової стабілізації.

       Фінансова політика Уряду і Національного  банку, що проводилася з метою  поліпшення макроекономічної ситуації в Україні, створила умови для  проведення в 1996 році грошової реформи. Ціллю проведення грошової реформи стала не тільки заміна тимчасової грошової одиниці – українського карбованця на гривну, оздоровлення і впорядковування грошового обігу, а і спонукання подальшій стабілізації грошової системи і перетворення грошей у важливий стимулюючий чинник економічного і соціального розвитку. Головними  наслідками реформи є те, що вдалося утримати стабільність на грошовому, споживацькому і валютному ринках. Прогнози щодо наслідків реформи, які були розроблені Урядом і Національним банком, повністю виправдалися.

       Важливим  етапом в еволюції Національного  банку стало ухвалення 20 травня 1999 року закону України «Про Національний банк України» і змін до нього. Цим  обкреслений правовий статус Національного  Банку України в його взаємостосунках  зі всім віттям влади, а також функції національного банку, зокрема:

• визначати і проводити грошово-кредитну політику;
• здійснювати емісію національної валюти і організацію її обігу;
• встановлювати для банків і інших фінансово-кредитних установ правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності;
• здійснювати банківське регулювання а нагляд;
• проводити реєстрацію і ліцензування банківської діяльності;
• представляти інтереси України в центральних банках інших держав;
• складати платіжний баланс країни;
• здійснювати валютне регулювання і контроль;
• забезпечувати накопичення і зберігання валютних резервів.

       Проводячи цілеспрямовану монетарну політику, орієнтовану на макроекономічну  стабілізацію і зниження темпів інфляції, Національний банк України реалізує свою основну функцію, встановлену на нього законодавством – забезпечення стабільності грошової одиниці України. Це дозволило підтримати протягом останніх літ низькоінфляційний економічний стан в країні і умови для напряму фінансових ресурсів в інвестиції.

       В цілому розвиток банківської системи в Україні від 1992р по 2002р можна представити наочно в динаміці звівши ряд показників про банківську системи в таблицю.

       Таблиця 1. Показники діяльності банківської  системи 

       України в 1992-2002 рр.