Державний бюджет України

2.2. Сутність, склад, структура видатків державного бюджету та їх вплив на національну економіку

Видатки бюджету – це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави.[16,167]

Формою прояву цих відносин є конкретні види видатків, кожний з яких може бути охарактеризований з кількісної і якісної сторони. Якісна характеристика дає змогу установити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, а кількісна – їх величину.

Витратна частина бюджету вирізняється різноманітністю, але в більшості країн призначена для фінансування загальнодержавних програм (інвестиційні, економічні, розвитку виробничої і соціальної інфраструктури та ін.). Бюджетні асигнування направляються у вигляді субсидій, кредитів, державних гарантій і поручительств для фінансової підтримки фермерських господарств, малих підприємств, житлового господарства тощо. Бюджет відіграє також важливу роль в соціальному захисті громадян, розвитку невиробничої сфери. Частину бюджетних коштів держава направляє на оборону, утримання правоохоронних органів, апарату управління та ін.

З метою з’ясування ролі і значення бюджетних видатків в соціально-економічному житті держави фінансовою теорією і практикою розроблена класифікація бюджетних витрат. Однією із найважливіших ознак такої класифікації є функціональна, яка відображає напрями використання коштів бюджету на виконання конкретних функцій держави.

Функціональний поділ видатків дає змогу виявити пропорції в розподілі бюджетних коштів і, змінюючи їх, домагатися необхідних зрушень у галузевій структурі суспільного виробництва. Так, необхідність посилення соціальної спрямованості усього суспільного розвитку потребує більше коштів бюджету спрямовувати у соціальну сферу, забезпечуючи тим самим прискорені темпи її зростання.

Залежно від економічної характеристики операцій, під час проведення яких здійснюються бюджетні видатки, вони класифікуються на поточні і капітальні. Поточні бюджетні видатки пов’язані із наданням бюджетних коштів юридичним і фізичним особам з метою покриття їх поточних потреб. До цих затрат відносять: закупівля товарів і послуг, необхідних для утримання економічної і соціальної інфраструктури (оплата праці державних службовців, закупівля предметів і матеріалів, необхідних для поточних господарських цілей, оплата транспортних і комунальних послуг та ін.); трансферти населенню (пенсії, стипендії, допомоги, інші виплати); поточні субсидії державним і приватним підприємствам, а також органам влади нижчого рівня; виплата процентів за державним боргом та ін. У своїй сукупності поточні видатки формують звичайний (поточний) бюджет, на який припадає основна частина всіх бюджетних витрат.

Капітальні видатки пов’язані із інвестуванням бюджетних коштів в основні фонди і нематеріальні активи, зі створенням державних запасів і резервів. Вони включають затрати на нове будівництво і розвиток діючих об’єктів державної власності (їх розширення, реконструкцію і технічне переоснащення), інвестиційні субсидії, довгострокові бюджетні кредити і державні гарантії інвесторам, що фінансують високоефективні інвестиційні проекти. Сукупність цих видатків формує бюджет розвитку.     

Важливим критерієм класифікації видатків бюджету є предметне спрямування відповідних грошових потоків. При цьому у розвинених країнах виділяють п’ять основних груп бюджетних видатків: військові; втручання держави в економіку (включають затрати на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, на підтримку сільського господарства, забезпечення зайнятості, стимулювання експорту); утримання державного апарату управління; соціальні витрати (освіта, охорона здоров’я, соціальне страхування і соціальне забезпечення); надання субсидій і кредитів іншим державам. В Україні, з погляду предметної спрямованості, видатки бюджету поділяють на: фінансування управління; фінансування національної оборони; фінансування фундаментальних та прикладних наукових досліджень; фінансування правоохоронної діяльності та забезпечення безпеки держави; фінансування міжнародної діяльності; фінансування галузей економіки; фінансування соціально-культурних закладів і заходів; видатки на обслуговування державного боргу; створення резервних фондів; інші витрати і виплати.

В основі галузевої класифікації видатків бюджету лежить поділ економіки на галузі і види діяльності. З урахуванням цього витрати групуються за галузями: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв’язок, освіта, охорона здоров’я, культура і т.п.

Успішна реформа системи державних видатків є найважливішою умовою реалізації економічних реформ та забезпечення високих темпів зростання. Але ці реформи повинні виступати не відокремленим елементом державного впливу на розвиток України, а перебувати в тісному взаємозв’язку з реформами в таких сферах, як оподаткування, ціноутворення, діяльність державних підприємств, розвиток соціальної інфраструктури ринкової економіки. Не менш важливими умовами успіху є: стримування рівня державних видатків у допустимих, з макроекономічного погляду, рамках; зміцнення ролі державних органів в економічному стимулюванні діяльності приватного сектору; заохочення ролі капітальних інвестицій, які підвищують розподільчу та виробничу ефективність української економіки.

Загальноприйнятим є положення про те, що державні видатки сприяють досягненню цілей економічного зростання. Але на практиці їх збільшення не завжди приводить покращення основних макроекономічних показників країни. Значною мірою економічне зростання залежить від структури видатків та розміру видатків розвитку. Структурний склад видаткової частини бюджету зумовлюється суспільним способом виробництва, політичним устроєм країни, природою та функціями держави.

2.3. Бюджетний дефіцит і його вплив на розвиток економіки

Бюджетний дефіцит як економічна категорія відображає співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищенням видатків.

Бюджетний дефіцит можна класифікувати за певними ознаками:

1)                      За формою прояву:

а)   відкритий – офіційно визнаний у законі про бюджет;

б)   прихований – офіційно не визнається. Проявляється у вигляді завищення планових обсягів доходів, включення в склад доходів бюджету джерел фінансування його дефіциту.

2)                      За причинами виникнення:

а) вимушений – виникає внаслідок низького рівня виробництва ВВП;

б) свідомий – визначається фінансовою політикою держави. Реалізується шляхом зниження податків, зростання державних видатків і позик.

3) За напрямами дефіцитного фінансування:

а) активний – передбачає спрямування коштів на інвестиції в економіку. Це сприяє зростанню ВВП, однак в певний період призводить до загострення інфляційних процесів;

б) пасивний – зумовлюється покриттям поточних бюджетних витрат.

Основною причиною виникнення бюджетного дефіциту є відставання темпів зростання бюджетних доходів порівняно зі зростанням бюджетних видатків. Конкретні причини такого відставання зумовлені:

-         Кризовими явищами в економіці, що супроводжуються спадом виробництва, зниженням ефективності функціонування окремих галузей, інфляційними процесами;

-         Надмірними витратами на забезпечення державного управління;

-         Мілітаризацією економіки в мирний час;

-         Надзвичайними обставинами (війни, епідемії, масштабні стихійні лиха);

-         Надмірним зростанням соціальних видатків порівняно із темпами зростання валового внутрішнього продукту;

-         Необхідністю здійснення значних державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови. Це явище відображає не кризу в економічному житті суспільства, а державне регулювання економіки, спрямоване на забезпечення прогресивних зрушень у суспільстві.

Конкретними особливостями розвитку економіки України, що зумовлюють бюджетний дефіцит є:

1)     Структурна розбалансованість економіки та несвоєчасне й неефективне проведення структурних перетворень;

2)     Збереження значної кількості планово-збиткових державних підприємств, що отримують бюджетні дотації;

3)     Значний обсяг тіньового сектору економіки;

4)     Невідповідна наявним фінансовим можливостям держави структура бюджетних витрат;

5)     Непродуктивний характер бюджетних асигнувань;

6)     Втрати, розбазарювання виробленої продукції, що не стало об’єктом ефективного державного фінансового контролю.

Ці та ряд інших причин сприяли дестабілізації економіки, зниженню доходів бюджету, нарощуванню інфляційних процесів, зростанню цін на товари та послуги, що в свою чергу призвело до зниження матеріального добробуту населення.

Джерелами фінансування бюджетного дефіциту виступають:

      Державні позики. Їх використання вимагає:

-   Наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів держави;

-   Довіри з боку кредиторів до держави;

-   Зацікавленості кредиторів у наданні позик. Це досягається за рахунок високих гарантій повернення боргу та процентної політики;

-   Наявності реальних доходів від використання позичених коштів, що дають можливість повернути борг і сплатити проценти.

              додаткові податкові надходження, зумовлені зростанням ВВП,

              внаслідок ефективного інвестування позичених коштів;

              підвищення рівня оподаткування;

              зменшення бюджетних видатків;

              випуск нових позик.

      Грошова емісія. Повинна супроводжуватися жорстким контролем за використанням випущеної готівки. За світовими стандартами обсяг емісії допускається в межах 2 – 3 % бюджетного дефіциту до ВВП.

Головним чинником дефіциту є напрям використання грошової емісії. За умови інвестування емітованих грошей в економіку інфляційний процес амортизується за рахунок реального приросту доходів. У випадку емісійного фінансування поточних видатків, інфляція набирає нових масштабів.

Подолання бюджетного дефіциту в Україні передбачає проведення низки заходів:

1)     Удосконалення податкової системи, забезпечення оптимального рівня податкових платежів для формування бюджетів усіх рівнів і створення сприятливих умов для підприємницької діяльності.

2)     Посилення відповідальності суб’єктів господарювання за дотримання вимог податкового законодавства, своєчасність і повноту розрахунків з бюджетом та цільовими державними фондами.

3)     Удосконалення інструментів залучення до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення.

4)     Забезпечення фінансової підтримки малого та середнього бізнесу шляхом розробки і виконання цільових програм розвитку малого та середнього підприємництва.

5)     Запровадження жорсткого режиму економії бюджетних коштів та їх раціонального використання.

6)     Перехід від бюджетного фінансування до системи надання субсидій, субвенцій, інвестиційних позик суб’єктам господарювання.

7)     Запровадження науково обґрунтованої системи прогнозування показників, що беруться за основу у процесі формування доходів і здійснення видатків бюджету, використання при бюджетному плануванні нормативів бюджетної забезпеченості.

РОЗДІЛ 3

АНАЛІЗ СУЧАСНИХ ТЕНДЕНЦІЙ В БЮДЖЕТНІЙ ПОЛІТИЦІ УКРАЇНИ