Державний борг

   Вступ 

   Державна  заборгованість – одна з характеристик  сучасних національних економік. У  теперішній час майже неможливо  знайти державу, яка була б спроможна обходитися без запозичень. Використання державою позик зумовлено нестачею власних фінансових ресурсів, необхідних для виконання боргових зобов’язань, покриття дефіциту державного бюджету, фінансування проектів. За умови ефективного використання залучені ресурси можуть стати позитивним чинником економічного зростання. Проте в іншому випадку збільшення заборгованості може призвести до фінансової кризи, порушити макроекономічну стабільність.

   Борг  є важливим елементом кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці  зростають доходи, зростають, зростають  і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу – це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

   Головними факторами, що впливають на відносні й абсолютні показники державного боргу, є дефіцит державного бюджету, зовнішньо-торгівельний дефіцит, рівень відсоткових ставок за позиками, накопичений обсяг боргових зобов’язань держави, рівень розвитку фінансових ринків, можливості залучення позичкових коштів із внутрішніх і зовнішніх джерел, динаміка інфляційних процесів, темпи зростання реального ВВП.

   Одним із перших вчених, який запропонував у  сфері державного регулювання економіки  позику для забезпечення повної зайнятості в економіці і стабільних темпів економічного зростання, був Дж. М. Кейнс. У творі «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» він зазначав, що надмірне кредитування може зумовити швидше прискорення інфляційних процесів, ніж розширення інвестиційної активності, і висловив ідею, що державні інвестиції повинні компенсувати недостатні обсяги інвестицій приватного сектора [10].

   Дослідженню оптимальних джерел погашення державного боргу присвячені праці М. Максгрейвера, А. Лернера, Г. Роузена, Дж. Сакса та інших  зарубіжних економістів.

   До  дослідження соціально-економічних передумов і наслідків формування боргових зобов’язань державного та приватного сектора економіки, розробки концептуальних основ управління національним боргом для забезпечення стабільності фінансової системи та розширення інвестиційного потенціалу реального сектора економіки в Україні доклали зусиль багато вітчизняних вчених, зокрема: Вахненко Т.П., Василик О.Д., Гавриленко Є., Гальчинський А.С., Савлук М.І., Федосова В.М., Юрій С.І.

   Метою курсової роботи є дослідження суті державного боргу та способів управління ним; проведення аналізу стану та управління державним боргом України за 2007-2009 роки.

   Завданням роботи є поглиблення та узагальнення теоретичних знань щодо сутності державного боргу та його управлінням. Також проведення налізу структури державного боргу за 2007 – 2009 роки, пошук шляхів вдосконалення управління ним.

   Актуальність  даної проблеми в тому, що з’ясування суті та економічної природи державного боргу має важливе теоретичне і практичне значення, особливо в період фінансової кризи. Адже ще зовсім нещодавно державний борг у вітчизняній науці розглядався як явище, що негативно впливає на економіку країни.

   Але досвід багатьох країн свідчить про  те, що бюджетний дефіцит чи державний  борг у певних розмірах не має негативних наслідків для господарства країни. Але надмірний державний борг може призвести до серйозних негативних наслідків для економіки, які уповільнять її розвиток і спричинять зменшення доходів населення[6].

   Об’єктом  дослідження роботи є державний  борг України за 2007-2009 роки, його структура та динаміка.

   В першому розділі роботи розглянуті теоретичні основи державного боргу, його економічну сутність та механізми управління ним.

   В другому розділі проведено аналіз державного боргу за останні роки, а саме за період 2007-2009 років.

   В третьому розділі роботи розглянуто зарубіжний досвід управління державним  боргом та напрямки вдосконалення процесу  управління державним боргом в Україні.

 

    Розділ 1. Теоретичні основи державного боргу 

   

1. Економічна  сутність державного боргу

 

   Державний борг – загальна сума боргових зобов’язань  з повернення отриманих та непогашених  кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення [2].

   Державний борг – сума прямих договірних зобов’язань  органів державного управління перед економічними суб’єктами інших секторів економіки (резидентами) і зарубіжними кредиторами[5,228].

   Економічна  суть державного боргу виявляється  через такі дві його функції:

   1) фіскальну — залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків;

   2) регулюючу — коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів центральним банком країни [13].

   Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави  як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення. За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

   Внутрішній  державний борг - сукупність зобов'язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації).

   Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими  зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань.

   Зовнішній державний борг - сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли  в результаті запозичення держави  на зовнішньому ринку.

   Граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державних боргів визначається за ст.. 18 Бюджетного кодексу України, в якій зазначено, що величина суми боргу не має перевищувати 60% фактичного річного ВВП України [4]. У разі перевищення граничної величини боргу Кабінет Міністрів України зобов’язаний вжити термінових заходів з метою зменшення суми державного боргу до встановленої величини і нижче.

   Граничні  величини державного боргу України, його структуру, джерела і терміни  погашення щорічно встановлює Верховна Рада України одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

   Джерелами погашення внутрішнього боргу є:

   - бюджетні кошти;

   - кошти, отримані від приватизації  державного майна;

   - нові запозичення.

   Джерелами погашення зовнішнього боргу  також можуть бути золотовалютні резерви країни [5, 216].

   Розмір  державного боргу розраховується у  грошовій формі, як непогашена основна  сума прямих боргових зобов'язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду  та включає операції за цей день[14].

   Розрізняють первинний борг, який дорівнює сумі основного боргу без нарахованих відсотків і непогашений борг, який складається із основної суми боргу і нарахованих відсотків.

   Розрізняють поточний і капітальний державний  борг. Поточний борг – сума основного боргу, що підлягає погашенню в поточному році, й належних до сплати у цей період відсотків за усіма випущеними на цей момент позиками. Капітальний борг – загальна сума боргу й відсотків, що мають бути сплачені за позиками.

   Окрім цього, в Україні борг класифікується у фінансовій та статистичній звітності на державний прямий і державний гарантований. Гарантований державою борг – загальна сума боргових зобов’язань суб’єктів господарювання – резидентів України щодо отриманих та непогашених на звітну дату кредитів (позик), виконання яких забезпечено державними гарантіями [2].

   Згідно  з прийнятою в світі методологією гарантії оплати боргів підприємств  такі борги, а також інші умовні зобов’язання не враховуються до того моменту, поки державні органи не вимушені розпочати виплати з метою погашення боргу[6].

   Отже, як ми бачимо, державний борг це складний економічний механізм,який має свої особливості. Він поділяється на:

• зовнішній і внутрішній;
• прямий і гарантований;
• поточний і капітальний.

   Правильне розуміння сутності державного боргу має велике значення, адже він впливає на економіку країни і на рівень життя населення. Тому знання і розуміння цього механізму є дуже важливим для розвитку господарства. В наступному підрозділі детальніше розглядаються механізми управління державним боргом. 

   

2. Механізм  управління державним боргом України

 

   Управління державним боргом — це сукупність заходів держави з виплати відсоткових доходів кредиторам і погашення позик, зміни умов уже випущених позик, визначення умов і випуску нових позик. Проблема управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, реальних джерел погашення державного боргу.  Під час управління державним боргом, передусім зовнішнім, треба шукати варіанти, які б мінімізували втрати для держави і населення. В цьому плані антиприкладом є досвід Румунії, яка з 1985 по 1989 р. повністю сплатила зовнішній борг (12 млрд. дол.), але водночас різко впали доходи і рівень життя населення, настала криза в економіці[13].

   У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

   1) пошук ефективних умов запозичення  коштів з точки зору мінімізації  вартості боргу;

   2) недопущення неефективного та  нецільового використання запозичених  коштів;

   3) забезпечення своєчасної та повної  сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

   4) визначення оптимального співвідношення  між внутрішніми та зовнішніми  запозиченнями за умови збереження  фінансової рівноваги в країні;

   5) забезпечення стабільності валютного  курсу та фондового ринку країни.

   Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:

   - безумовності — забезпечення  режиму безумовного виконання  державою всіх зобов'язань перед  інвесторами і кредиторами, які  держава, як позичальник, прийняла  на себе при укладанні договору позики;

   - зниження ризиків — розміщення  і погашення позик таким чином,  щоби максимально знизити вплив  коливань кон'юнктури світового  ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;

   - оптимальності структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення;

   - зберігання фінансової незалежності - підтримка оптимальної структури  боргових зобов'язань держави  між інвесторами-резидентами і  інвесторами-нерезидентами;

   - прозорості - дотримання відкритості  при випуску позик, забезпечення  доступу міжнародних рейтингових  агентств до достовірної інформації  про економічний стан у державі  для підтримки високої кредитної  репутації і рейтингу держави-позичальника.

   У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в країні; рівень інфляції; ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності; ступінь ризику країни щодо неповернення боргу.

   Державний борг оцінюють за такими показниками:

1. борг на душу населення – свідчить яка сума державного боргу припадає на кожного громадянина країни;
2. співвідношення між державним боргом та індивідуальними доходами визначається як частка загального несплаченого боргу, що припадає на кожні 1000 грошових одиниць індивідуального доходу. Цей показник дає змогу визначити на скільки обтяжливий борг для населення країни;
3. відносна величина боргу (держаний борг/ВВП) залежить від: