Детінізація України

План

Вступ

1.Поняття зовнішньої торгівлі.

2.Види зовнішньої торгівлі.

3.Суб’єкти зовнішньої  торгівлі.

Висновок

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Одним з перших законів  незалежної України, спрямованих на забезпечення ринкової орієнтації вітчизняної економіки і відповідно - розвитку економічної конкуренції, насичення внутрішнього ринку різноманітними товарами іноземного походження, з метою забезпечення потреб споживачів та стимулювання вітчизняних виробників до модернізації власного виробництва, випуску нових товарів був Закон від 16.04.1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність».Набуття ним чинності дозволяло усім суб'єктам господарювання з відповідним обсягом правосуб'єктності здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, яка є умовах планово-розподільчої економіки була прерогативою держави та створених нею організацій.

Приймаючи цей Закон, законодавець однією з основних його цілей визначив запровадження правового регулювання  всіх видів зовнішньоекономічної діяльності в Україні, включаючи зовнішню торгівлю.

Зовнішньоекономічна діяльність згідно із ст. 1 цього Закону, визначається як діяльність суб'єктів господарської  діяльності України та іноземних  суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між  ними, що має місце як на території  України, так і за її межами.

Проте ні перше, ні друге  визначення не віддзеркалюють всіх ознак  зовнішньоекономічної діяльності, які  можна виявити шляхом аналізу  відповідних положень ГК (в т. ч. статей 377-389) та Закону «Про зовнішньоекономічну  діяльність ».[5]

Характерними рисами зовнішньоекономічної діяльності є:

• належність зовнішньоекономічної діяльності до господарської діяльності, основним спрямуванням якої є виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. З ГК України);
• обов'язкова наявність такої складової господарської діяльності, як перетин митного кордону України робочою силою та/або майном, що характеризується як сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів;
• особливий суб'єктний склад (ст. 378 ГК України): здійснення зовнішньоекономічної діяльності вітчизняними суб'єктами господарювання, які мають статус індивідуального підприємця чи господарської організації з правами юридичної особи, та підрозділами/структурними одиницями (без прав юридичної особи) іноземних господарських організацій, що мають постійне місцезнаходження на території України і зареєстровані у встановленому законом порядку;
• спеціальний режим господарської діяльності, пов'язаний із спеціальним правовим регулюванням та відповідно:

а) встановленням низки  заборон, обмежень щодо кола суб'єктів  зовнішньоекономічної діяльності, видів  господарської діяльності, порядку  її здійснення з метою забезпечення інтересів національної економіки  та національного товаровиробника;

б) створенням системи спеціальних  органів, що здійснюють державне регулювання  у сфері зовнішньоекономічної діяльності (Державна митна служба, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі), та покладенням певних функцій щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності на Міністерство економіки  та з питань економічної інтеграції України, Антимонопольний комітет  України, Національний банк України  га інші органи;

в) застосуванням специфічних  засобів державного регулювання, в  т.ч.: ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій, державної реєстрації зовнішньоекономічних договорів (контрактів), контролю за здійсненням  зовнішньоекономічної діяльності, можливістю застосування специфічних санкцій  за порушення правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності (припинення експортно-імпортних операцій, застосування антидемпінгових заходів, застосування індивідуального режиму ліцензування).

Зовнішньоекономічною діяльністю є господарська діяльність за участю вітчизняних та іноземних суб'єктів  господарювання, складовою якої є  перетин митного кордону України  майном та робочою силою, і яка  здійснюється в спеціальному правовому  режимі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття зовнішньої торгівлі.

Розвиток міжнародної  торгівлі в епоху після Великих  географічних відкриттів і переходу провідних країн до крупного машинного  виробництва зумовив появу теорії абсолютних переваг. Її автором став Адам Сміт, який, використовуючи трудову  теорію вартості, у відомій праці  “Дослідження про природу та причини  багатства народів” (1776 р.) піддав критиці  меркантилізм. Учений стверджував, що для держави можуть бути вигідними  не тільки продаж, а й купівля  товарів на зовнішньому ринку. Крім того, була зроблена спроба визначити, які саме товари вигідно експортувати, а які — імпортувати. Необхідною умовою застосування теорії абсолютних переваг є вільна торгівля.

 Однак А.Сміт не  розглядав ситуацію, за якої яка-небудь  країна має абсолютну перевагу  з усіх товарів. Це зробив  Давід Рікардо, який у праці  “Початки політичної економії  та оподаткування ” (1817 р.) сформулював принцип взаємовигідної торгівлі та міжнародної спеціалізації, що включає як окремий випадок модель А.Сміта.

 Д.Рікардо створив  модель міжнародної торгівлі, в  якій показав, що недотримання  принципу А.Сміта не є перешкодою  для взаємовигідної переваги: країна  повинна спеціалізуватися на  експорті товарів, у виробництві  яких вона має найбільшу абсолютну  перевагу (тобто абсолютні переваги  щодо кількох товарів) або найменшу  абсолютну не перевагу. Як і в теорії абсолютних переваг, в основі теорії порівняльних переваг лежала трудова теорія вартості, а необхідною умовою товарообміну виступала вільна торгівля.

 Теорію факторів виробництва  обґрунтував у 30-х роках ХІХ  ст. Жан-Батист Сей, включаючи  до таких чинників працю, капітал  і землю, які в сукупності  визначають витрати виробництва.  Шведські економісти Елі Хекшер  та Бертіль Олін у 20 — 30-х  роках ХХ ст. застосували цю  теорію для пояснення причин  міжнародної торгівлі. Основні положення  їхньої концепції можна подати  таким чином: найважливішою умовою  раціонального обміну товарами  між країнами є різниця у співвідношенні в них факторів виробництва (наявність більших за розмірами та продуктивніших земельних ресурсів, значних або дешевших ресурсів робочої сили, функціонування порівняно більшого за обсягом і продуктивнішого за структурою капіталу).[3,282]

 Хекшер та Олін започаткували  теорію факторонаділеності, яка  на сьогодні у концентрованому  вигляді зводиться до чотирьох  теорем:

• кожна країна має порівняльні переваги щодо випуску товару, виробництва якого потребує значних витрат відносно надлишкового фактора (теорема Хекшера-Оліна);
• вільна торгівля, зрівнюючи факторні винагороди між країнами, слугує заміною зовнішньої мобільності факторів виробництва (теорема П.Самуельсона);
• зростання відносних цін товарів призводить до винагороди того фактора, який ефективно використовується у виробництві товару і скорочує реальні винагороди іншого фактора (теорема Столпера-Самуельсона);
• зростання пропозиції одного з факторів виробництва у разі постійності інших змінних призводить до зростання випуску товару, який виробляється за інтенсивного використання цього фактора, і до скорочення випуску інших товарів (теорема Рибчинського).

 У 1954 р. американський  економіст Василій Леонтьєв застосував  теорію Хекшера-Оліна до аналізу  зовнішньої торгівлі США, а  саме: розрахунку повних витрат  праці і капіталу на експорт  й імпорт. Згідно з робочою  гіпотезою, США повинні були  експортувати капіталомісткі товари, а імпортувати — трудомісткі.  Однак результат виявився зворотним  (експортувалася трудомісткіша і  менш капіталоємна продукція,  ніж імпортувалася) і дістав  назву “парадокс Леонтьєва”. Було  встановлено, що відносний надлишок  капіталу в США не впливає  на зовнішню торгівлю. Леонтьєв  пояснює цей парадокс за рахунок  поділу праці на більш і  менш кваліфіковану.[3,284]

Міжнародна торгівля є  формою зв'язку між товаровиробниками  різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає  їхню взаємну економічну залежність.

Зовнішня торгівля - це один із видів зовнішньоекономічної діяльності - діяльність суб'єктів господарської  діяльності України та іноземних  суб'єктів господарської діяльності, яка має місце як на території  України, так і за її межами і яка  зводиться до посередництва між  виробниками і споживачами по здійсненню угод купівлі-продажу товарів.

Особливості сучасної міжнародної  торгівлі:

1. Високі темпи зростання  торгівлі після другої світової  війни, які перевищили темпи  зростання міжнародного виробництва

2. Міжнародна торгівля  є рушійною силою економічного  зростання в сучасних умовах

3. Основні торгівельні  потоки здійснюються між розвиненими  країнами.

4. Швидка оновлюваність  асортименту внаслідок прискорення  морального старіння продукції.

5. відбувається її інтелектуалізація,  зростає питома вага торгівлі  наукоємними товарами.

6. зовнішня торгівля все  більше монополізується

7. зростає частка виробництва,  яка іде на експорт і частка  імпорту у споживанні.

8. важливе значення для  успіху в міжнародній торгівлі  має вміло організована реклама  та після продажне обслуговування.

У вузькому розумінні торгівля - обмін товарами та послугами між  двома партнерами, в ролі яких можуть виступати держава, фірми та окремі суб'єкти. Особливість міжнародної торгівлі - партнерами при укладанні угод є резиденти різних країн.[4,214]

Режими міжнародної торгівлі:

1. Вільна торгівля передбачає. що не існує обмежень для  товарних потоків при перетинанні  ними митних кордонів

2. Протекціонізм - захист  внутрішнього ринку за допомогою  різних торгівельних обмежень

3. Автаркія встановлення  надто високих торгівельних обмежень, таких, що партнери відмовляються  від торгівлі (закрита економіка  без будь-яких зовнішніх зв'язків[4,286]

Зовнішня торгівля є основним напрямом господарської діяльності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Зовнішньоторговельні операції складають 80% всіх операцій, які включає зовнішньоекономічна  діяльність суб'єктів світового  господарства. Це означає, що у зовнішній  торгівлі насамперед і розкривається  головний зміст господарської діяльності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Зовнішня торгівля - це відносини  між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності з приводу купівлі-продажу  товарів, капіталів, робочої сили та послуг. Конкретний зміст зовнішньої торгівлі знаходить свій прояв у  діяльності різних суб'єктів світового  господарства.

 

 

 

 

 

 

2.Види зовнішньої  торгівлі.

Експорт і імпорт є двома  ключовими поняттями, що характеризують міжнародний рух товарів, що застосовуються для всебічного аналізу міжнародної  торгівлі і для практичних цілей.

Одним з основних видів  зовнішньоекономічної діяльності є експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили. Ст. 1 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» містить визначення цих понять, розрізняючи при цьому експорт/імпорт товарів та експорт/імпорт капіталів.

Експорт товарів — продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у т. ч. з оплатою в не грошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін реекспорт (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.

Імпорт товарів — купівля (у т. ч. з оплатою в не грошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.[1]

Закріплюючи широкі можливості щодо експорту-імпорту як різновиду  зовнішньоекономічної діяльності та експортно-імпортних операцій як складової , зовнішньоекономічної діяльності законодавець встановлює і певні обмеження з метою захисту національних інтересів. Згідно із ст. 17 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлюється заборона на такі види експорту та імпорту:

• експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України;
• імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров'ю або становити загрозу життю населення та тваринного світу, або призвести до руйнування навколишнього середовища;
• імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду і т. п., які суперечать відповідним нормам Конституції (Основного Закону) України;
• експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності.[1]