Економічне прогнозування

Зміст

1. Вихідні дні.
2. Відповідь на теоретичне питання – Завдання 1.
3. Завдання 2.
4. Завдання 3
5. Загальні висновки.
6. Список використаної літератури.

1. Вихідні  данні

Таблиця 1

2. Предмет та завдання курсу "Економічне прогнозування"

Економічне прогнозування – невід`ємна частина системи управління  економічним розвитком підприємства на всіх рівнях прийняття рішень. Ринкова економіка потребує урахування імовірнісних факторів розвитку,  складання альтернативних програм розвитку підприємства і т.  ін.  Все це визначає підвищену роль прогнозних розрахунків у всіх сферах: інвестиційній,  виробничій,  соціальній і т.  ін.  Крім того,  підвищується роль економічного прогнозування як інструменту контролю за ходом реалізації  планів діяльності підприємства.

Економічне прогнозування - наукова економічна дисципліна, що має своїм об'єктом процес конкретного розширеного відтворення, а предметом - пізнання можливих станів функціонуючих економічних об'єктів у майбутньому, дослідження закономірностей і способів розробки економічних прогнозів.

Економічне прогнозування – це процес розробки економічних прогнозів, заснований на наукових методах пізнання економічних явищ і використанні всієї сукупності методів, засобів і способів економічної прогностики. Прогнозування, у тому числі економічне, співвідноситься з більш широким поняттям — передбачення як випереджального відображення дійсності, заснованого на пізнанні законів природи, суспільства і мислення. У залежності від ступеня конкретності і характеру впливу на хід досліджуваних процесів розрізняють три форми передбачення: гіпотезу (загальнонаукове передбачення), прогноз, план.

Економічне прогнозування – система наукових передбачень, напрямів і тенденцій майбутнього стану економічної системи. Розробка економічного прогнозування здійснюється за допомогою комплексних методів обробки інформації про стан економічної системи, умови функціонування і закономірності розвитку. Головні функції економічного прогнозування науковий аналіз соціально-економічних та науково-технічних процесів і тенденцій розвитку, оцінка причинно-наслідкових зв'язків між соціально-економічними явищами в конкретних історичних умовах і впливів на них зовнішнього середовища виявлення можливих альтернатив розвитку та їх оцінка, аналіз і оцінка кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього ринків товарів, ресурсів, фінансів, своєчасне виявлення суперечностей, які потребують вирішення.

Виконання цих функцій  здійснюється за допомогою двох методів:

• генетичного, який передбачає оцінку стану економічної системи на основі встановлення причинно-наслідкових зв'язків і обґрунтування наукових гіпотез, факторів та умов майбутнього розвитку системи,
• нормативно-цільового, за якого прогнозування здійснюється від майбутніх цілей і нормативів до сучасних.

Параметри, що характеризують стан економічного об'єкта, досить численні й певною мірою взаємопов'язані. З розвитком народного господарства збільшується й урізноманітнюється випуск продукції, змінюється технологія, ресурси, ускладнюються зв'язки між  окремими виробничими підрозділами. Це, у свою чергу, потребує застосування різноманітних методів, вибору рішень, розробки їх раціональних варіантів  існуючі показники оцінки виробничої діяльності не завжди відповідають дійовим  вимогам стимулювання виробництва. Збільшення їх кількості зумовлене  науково-технічним прогресом у  сфері економіки, удосконаленням виробництва. З одного боку, є потреба у прогнозуванні  необхідності, достатності та різноманітності  цих показників, з іншого – при  реалізації вироблених рішень можуть виникати непередбачені ситуації або  впливи навколишнього середовища, наприклад, затримки в матеріально-технічному постачанні, поломки машин і механізмів, зміни в технології тощо. Такі зміни  мають бути передбачуваними, а виробничі  рішення – гнучкими, забезпечувати  мінімальні втрати при внесенні коректив.

Прийняття рішень здійснюється на всіх рівнях організаційної структури  управління і є його найважливішою  функцією. Управління спрямоване на вирішення  проблемних ситуацій, які виникають  там, де може бути зафіксовано два  стани – фактичний і бажаний, а розв'язання цієї ситуації полягає  у виробленні рішення для ліквідації розходжень між ними. Перехід від  теперішнього стану економічного об'єкта чи виробничого процесу до майбутнього, який би забезпечував досягнення поставленої  мети, відбувається за відповідною  траєкторією розвитку. Якщо цей перехід  здійснюється за найкращих економічних  показників, то відповідна траєкторія розвитку вважається оптимальною. Фактична траєкторія розвитку забезпечується управлінськими рішеннями, тобто є результатом  реакції економічного об'єкта або  виробничого процесу на управлінські рішення. Оптимальні управлінські рішення  уможливлюють розвиток за оптимальною  траєкторією. Але вони визначаються інформацією, що описуватиме ситуацію, б якій відбуватиметься цей розвиток. Отримання такої інформації забезпечують лише методи економічного прогнозування. Власне прогнозі є інформацією, що надходить до систем управління для отримання обґрунтування управлінських рішень. Через це необхідно вивчати питання прогнозування, системи управління, окремих завдань та функцій управління.

 Оцінка перспективи  розвитку економічного об'єкта  чи процесу – один із найважливіших  факторів у розробленні прогнозу. Вона потребує знання апарату  прогнозування, методів проведення  дослідження, формування прогностичного  стилю мислення. Елементами прогнозування  є аналіз основних тенденцій  розвитку об'єкта, виділення основних  факторів, що визначають динаміку  цього розвитку, моделювання мети  розвитку і засобів її досягнення. Всі ці елементи використовують  певною мірою достовірну інформацію, тобто має місце певна невизначеність, і ця невизначеність переноситься  на управлінські рішення. Для  вироблення однозначних управлінських  рішень бракує достовірної інформації  та ефективних методів побудови  прогнозів. Виникає проблема прогнозування  у виборі найефективніших альтернатив  управлінських рішень для забезпечення  розвитку об'єкта або процесу  за оптимальною траєкторією. Відхилення  розвитку від оптимальної траєкторії  призводить до втрат. Вибір  серед можливих альтернатив залишається  за людиною – спеціалістом, експертом,  який володіє знаннями у цій  галузі предметних оцінок. Людський  фактор у виробленні управлінських  рішень, у розрахунках прогнозів  замінити формальними методами  досліджень неможливо інструментарій  теоретичних розрахунків науково  обґрунтованого прогнозу не заміняє,  а доповнює знання, досвід, вміння  бачити і знаходити способи  вирішення проблеми прийняття  управлінських рішень. Тому необхідно  якнайповніше використовувати інтелектуальний  потенціал спеціалістів, які могли  б розробляти прогнози і на  їх основі виробляти і приймати  управлінські рішення. Економічне  прогнозування тісно пов'язане  з теорією систем і системним  аналізом, бо потребує побудови  системи методів і алгоритмів  для опису розвитку економічного  об'єкта або виробничого процесу  та формування альтернатив траєкторій  цього розвитку. Воно також пов'язане  з психологією експертів, покликаних  працювати з формалізованими  моделями майбутнього розвитку  для вироблення прогнозу і  прийняття управлінського рішення.

Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії. Це означає, що вихідну базу побудови гіпотези становлять теорія і відкриті на її основі закономірності і причинно-наслідкові зв'язки функціонування і розвитку досліджуваних об'єктів. На рівні гіпотези дається якісна характеристика цих об’єктів, що виражає загальні закономірності їхнього поводження.

Прогноз - це науково обґрунтоване, ймовірне судження про можливі стани об'єкта в майбутньому, про альтернативні шляхи і терміни його здійснення. Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням.

Прогноз у порівнянні з гіпотезою має значно більшу визначеність, оскільки ґрунтується не тільки на якісних, але і на кількісних параметрах і тому дозволяє характеризувати майбутній стан об'єкта також і кількісно. Прогноз виражає передбачення на рівні конкретно-прикладної теорії. Таким чином, прогноз відрізняється від гіпотези меншим ступенем невизначеності і більшою вірогідністю. У той же час зв'язок прогнозу з досліджуваним об'єктом, явищем не є твердим, однозначним: прогноз носить імовірнісний характер.

План являє собою постановку точно визначеної мети і передбачення конкретних, детальних подій досліджуваного об'єкта. У ньому фіксуються шляхи і засоби розвитку відповідно до поставлених завдань, обґрунтовуються прийняті управлінські рішення. Його головна риса – визначеність і директивність завдань. Таким чином, у плані передбачення одержує найбільшу конкретність і визначеність. Як і прогноз, план ґрунтується на результатах і досягненнях конкретно-прикладної теорії.

План визначає конкретну мету і передбачає детальні події і розвитку досліджуваного об'єкта. В плані фіксуються шляхи і засоби розвитку відповідно до поставлених завдань та прийняті управлінські рішення. Його головна відмітна риса — визначеність і директивність завдань. Таким чином, передбачення одержує в плані найбільшу конкретність і визначеність.

Форми передбачення тісно  пов'язані в своїх проявах один з одним і з досліджуваним  об'єктом у системі керування  і планування, являючи собою послідовні у своїй конкретності ступені  пізнання поводження об'єкта в майбутньому. Вихідний початок цього процесу  — загальнонаукове передбачення станів об'єкта, що завершує етап, —  складання плану переведення  об'єкта в новий заданий для  нього стан. Найважливішим засобом  для цього служить прогноз  як з’єднуюча ланка між загальнонауковим передбаченням і планом.

Хоча гіпотеза носить більш  загальний характер, без неї неможливе  ніяке наукове керування і планування. Гіпотеза впливає на цей процес через прогноз, будучи важливим джерелом інформації для його складання. У багатьох випадках гіпотеза виконує ту ж роль і безпосередньо при розробці планів.

Найбільш тісно пов'язане  з плануванням прогнозування. План і прогноз являють собою взаємодоповнюючі одна одну стадії планування при визначальній ролі плану як провідної ланки  керування підприємством. При цьому  прогноз виступає як фактор, що орієнтує існуючу практику на можливості розвитку в майбутньому, а прогнозування  — як інструмент розробки планів. Форми  поєднання прогнозу і плану можуть бути різними: прогноз може передувати розробці плану (як правило), йти за ним (прогнозування наслідків прийнятого в плані рішення), проводитися  в процесі розробки плану.

Між прогнозом і планом також існують розбіжності. Головна  з них полягає в тому, що план має директивний, а прогноз —  імовірнісний характер. План — це однозначне рішення, у тому числі і тоді, коли він розробляється на варіантній основі. Прогноз же по самій своїй  суті має альтернативний, варіантний зміст. У цьому змісті прогнозування  є дослідницькою базою планування, що має власну методологічну і  методичну основу, багато в чому відмінну від планування. Розробка прогнозів ґрунтується на прогностичних  методах, а планування спирається на більш строгі і точні методи балансових та інших розрахунків.

В основу прогнозу і плану  мають бути покладені цілі, що визначають передбачуваний кінцевий результат, заради якого у межах реальних можливостей  проводиться відповідна діяльність. Так, наприклад, основною фінансовою метою  майже всіх підприємств є збільшення доходу. Для цього підприємство повинно  мати добре обґрунтований фінансовий план. У свою чергу фінансовий план має базуватися на фінансовому прогнозі. Створення відповідного фінансового  прогнозу — завдання нелегке, бо коливання  фінансових ринків і швидкі зміни  в реальній економіці роблять  прогнозування не лише складнішим, а й більш важливим для стабільного  розвитку суб’єктів господарювання.

Створення фінансових прогнозів  не може бути проведене з великою  точністю: багато подій у прогнозованому періоді можуть спричинити невідповідність  між дійсністю і прогнозом. Однак  можливість помилки не є причиною, щоб не проводити прогнозування. Необхідно знати, в якому напрямку розвивається підприємство. На підставі детальних фінансових прогнозів окремих структурних підрозділів визначаються загальні прогнози функціонування підприємства.

Процес прогнозування  зосереджується на таких аспектах:

– ресурси (трудові, фінансові, матеріальні);

–економічна ситуація (це допоможе виявити проблеми, з якими  зіткнеться акціонерне товариство у  майбутньому);

– економічна політика (як фундамент для розв'язання проблем  у майбутньому).

Щоб прогнозування було надійним, слід забезпечити достатньо  повну за обсягом, змістом і структурою інформацію, високий рівень достовірності  цієї інформації і можливість зіставлення  інформації в часі за кількісними  та якісними показниками.

В умовах ринкової економіки  розгляду власної фінансової стратегії  має передувати глибокий економічний  аналіз функціонування підприємства з  таких питань, як аналіз фінансового  стану та визначення фінансових можливостей  підприємства. Основні тенденції  динаміки фінансового стану і  підсумків діяльності суб’єкта господарювання можуть прогнозуватися з певним ступенем точності шляхом поєднання формалізованих і неформалізованих засобів.