Економіка

Торговельна мережа - два чи більше магазинів під загальним володінням та контролем, які продають товари аналогічного асортименту, мають спільну службу закупівель та збуту, а можливо, й аналогічне архітектурне оформлення.

Франчайзинг - найпоширеніша форма інтеграції малого і великого підприємництва у галузі збуту.

Суть франчайзингу полягає в тому, що головна велика компанія (франчайзер) укладає угоду з малими та середніми незалежними підприємствами (франчайзі) про надання їм виключного права на продаж її товарів чи послуг під торговельною маркою компанії-франчайзера.

Для отримання прав фірма оператор (франчайзі) робить початковий внесок на користь головної компанії (франчайзера), а потім сплачує щомісячні внески. Це робить франчайзинг схожим з орендою, де у тимчасове користування надається право користування товарним знаком.

Франчайзинговий пакет (франшиза) - повна система ведення бізнесу - дає змогу франчайзі здійснювати цю діяльність успішно навіть тоді, коли він починає займатися нею вперше.

Франчайзі здійснює свою діяльність згідно із законами, нормами і правилами, встановленими франчайзером.

Компенсацією за втрату в цьому аспекті економічної свободи франчайзі є надання йому дозволу використовувати назву компанії, її репутацію, маркетингові технологи тощо.

Джерела фінансування системи франчайзингу:

- передача в оренду головною компанією - франчайзером власного основного капіталу;

- власний капітал франчайзі (фірми-оператора);

- запозичений фірмою-оператором капітал* Угода між франчайзером та франчайзі визначає:

- нормативи відрахувань від прибутку головної компанії;

- нормативи регулярних виплат за використання реклами під торговельною маркою франчайзера.

Франчайзинг як система організації підприємницької діяльності має певні переваги та обмеження для обох сторін (табл. 10.2).

Таблиця 10.2. Переваги і недоліки системи франчайзингу для головної компанії та компанії-оператора

Переваги та недоліки франчайзингу	Для франчайзера	Для франчайзі
1	2	со
Переваги	Забезпечує додаткові грошові кошти для ведення бізнесу. Сприяє розширенню ринку певного виду товарів та послуг	Підтримка з боку головної компанії, яка має прекрасну репутацію. Можливість швидко та ефективно розпочати справу
	Сприяє зміцненню репутації на існуючому ринку. Створює сприятливі умови для виникнення нових концепцій підприємницької діяльності	Встановлення чітких територіальних меж ведення справи
1	2	00
Недоліки	Обмежений вплив головної компанії на франчайзі. Недобросовісні фірми-оператори можуть компроме-	Обмеження ініціативи і свободи з боку франчайзера. Фінансова залежність
	тувати франчайзера та негативно впливати на його імідж. Небезпека розголосу комерційної таємниці. Благополучні фірми виходять із системи франчайзинга для самостійного ведення підприємництва	від франчайзера у важких для нього ситуаціях може знищити франчайзі навіть за успішної діяльності останнього. Франчайзер може недобросовісно виконувати свої договірні зобов'язання

Ця форма організації підприємства є найпоширенішою у ресторанному бізнесі, на станціях технічного обслуговування автомобілів, у побутовому обслуговуванні, сферах туризму, роздрібної торгівлі, ремонтно-будівельних, дизайнерських та бізнесових послуг тощо. Прикладом франчайзингу є підприємства швидкого обслуговування "Мак-Дональдс", магазини та автомати з продажу прохолоджувальних напоїв "Кока-кола", станції технічного обслуговування "Вольво", "Мерседес-Бенцнтаін.

Система франчайзингу сприяє насиченню  ринків якісними та різноманітними товарами й послугами, і в цьому її привабливість. Разом із тим, виконання виробничої функції не самою головною компанією, а фірмою-оператором не завжди гарантує високу якість відповідно до стандартів товарного знаку головної фірми. Тому для системи франчайзингу властивий жорсткий контроль з боку франчайзера за роботою фірм-франчайзі.

Мерчендайзинг - система форм та методів активізації торгівлі:

- різні варіанти розміщення магазинів;

- реклама на місці продажу;

- освітлення;

- інтер'єр;

- фірмовий стиль;

- навчання продавців умінню  консультувати покупців з питань  якості та використання товарів;  розумінню психології покупця  та активного впливу на його  бажання придбати товар саме у цьому закладі торгівлі тощо.

Підсумовуючи, зазначимо, що підприємництво - явище ба-гатоаспектне. Форми підприємницької діяльності породжуються потребами економічних суб'єктів і визначаються рівнем розвитку економіки.

 

Ме́неджмент (українською — управління) — це процес планування, організації, приведення в дію та контроль організації з метою досягнення координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного виконання завдань. Менеджмент пронизує всю організацію, торкається практично всіх сфер її діяльності.

Термін менеджмент утворився від  англійського дієслова to manage (керувати), яке, в свою чергу, походить від кореня латинського слова manus (рука).

За своєю суттю термін «менеджмент» певною мірою можна вважати синонімом  терміна «управління», але останнє значно ширше.

З ґрунтовного Оксфордського словника англійської мови можна отримати такі тлумачення менеджменту:

    спосіб, манера спілкування  з людьми;

    влада та мистецтво  управління;

    особливого роду вміння  та адміністративні навички;

    орган управління, адміністративна одиниця.

Менеджмент як наука виникла  і розвивається в зв'язку з необхідністю пояснити, чому та в наслідок чого процвітають  чи руйнуються організації. Науковці в  області менеджменту шляхом випробувань  та практики в області управління методом спроб та помилок відповідають на питання: Чим виявляється успіх  організації?. Відповідь на це питання  дозволяє відповісти на більш прагматичне  питання: Що може зробити керівник для  забезпечення успіху організації?.

Організації складають основу світу  менеджерів, саме в них спостерігаються  процеси і стани, які є причиною існування менеджменту. Першочергова задача менеджменту полягає в  створенні організаційної культури, творчого інноваційного клімату, які  стимулюють працівників на нововведення.

Основні види управління (менеджменту) у людському суспільстві

Виробничий менеджмент (управління виробництвом)

    це комплексна система  забезпечення конкурентноздатності товару, що випускається на конкурентному ринку. Вона включає питання побудови виробничих і організаційних структур, вибору організаційно-правової форми управління виробництвом, збуту і фірмового обслуговування товару відповідно до попередніх стадій життєвого циклу.

Фінансовий менеджмент (управління фінансами)

    це комплексна система  стійкості, надійності і ефективності  управління фінансами. Вона включає  формування і планування фінансових  показників з дотриманням наукових  підходів і принципів менеджменту,  балансу прибутків і витрат, показників  ефективності використання ресурсів, рентабельності роботи і товарів.

Інноваційний менеджмент (управління розвитком і розробками)

    це комплексна система  управління інвестиціями, що вкладаються  власниками в розвиток всіх  видів інновацій. Вона включає  побудову організаційних структур, вибір напрямів інновацій, оптимізацію  інвестицій, різні аспекти управління  персоналом.

Адміністративний менеджмент- це один з напрямків сучасного менеджменту, що вивчає адміністративно-розпорядчі форми управління.[1]

Інші види менеджменту:

    менеджмент зовнішньоеономічної діяльності;

    менеджмент соціальної  сфери;

    банківський менеджмент;

    податковий менеджмент;

    бюджетний менеджмент;

    організаційний менеджмент;

    міжнародний менеджмент;

    інформаційний менеджмент;

    проектний менеджмент;

    стратегічний менеджмент;

    екологічний менеджмент;

    енергетичний менеджмент;

    фінансовий менеджмент;

    менеджмент готельного бізнесу та інші.

Основні функції менеджменту

Планування

Складання плану завжди розглядається  як початковий етап процесу управління. Воно означає, що хтось повинен вирішити: що, як, коли та ким має бути виконано. Керівництво організації повинно  знайти відповіді на такі запитання:

    Де ми знаходимося  в цей час? (Оцінити слабкі та  сильні сторони організації у  сфері фінансів, маркетингу, виробництва,  трудових ресурсів).

    Куди ми хочемо рухатися? (Оцінити можливості та загрози  в навколишньому середовищі: конкуренція,  екологічні умови, постачання, якими  повинні бути цілі та як  їх досягти).

    Як ми збираємося це зробити?

Організація

Як тільки план складений, необхідно  підготувати та забезпечити його виконання. Наприклад, якщо у вас  є план побудови будинку, то організація  його виконання передбачає, зокрема, підбір та розміщення відповідних робітників, придбання та доставку необхідних для  будівництва матеріалів.

Мотивація

Мотивація — це таке регулювання  спонукаючих стимулів людини, при яких виникає бажання працювати так, щоб сприяти досягненню цілей організації. Серед німців існує таке прислів'я: «Хто виробляє, той не керує, хто керує, той не виробляє». Зробити роботу якісно чужими руками — завдання не з простих. Для цього необхідні: талант, знання та вміння.

Контроль

Останнім етапом процесу управління є здійснення контролю, тобто порівняння фактичних результатів із запланованими.

Названі функції управління потребують прийняття рішень; для їх здійснення необхідна комунікація, тобто обмін  інформацією, яка необхідна для  прийняття правильного рішення.

Роль менеджменту в організації

Згідно з основними положеннями  теорії систем, будь-який об'єкт, явище  чи процес можна розглядати як систему. Під системою розуміють сукупність взаємозв'язаних в одне ціле елементів. Елемент системи — це частина  цілого, яка в процесі аналізу  не підлягає поділу на складові. Отже, будь-яка система:

    по-перше, складається  з двох або більшої кількості  елементів;

    по-друге, кожний елемент  системи має властиві лише  йому якості;

    по-третє, між елементами  системи існують зв'язки, за допомогою  яких вони впливають один на  одного;

    по-четверте, система не  може існувати поза часом і  простором. Система має часову  сутність (її склад може бути  визначений у кожний даний  момент), а також свої межі та навколишнє середовище.

Перша особливість організації  чи підприємства як системи полягає  в тому, що воно — відкрита система, яка може існувати лише за умови  активної взаємодії з навколишнім  середовищем. Воно вибирає із проміжного та загального зовнішнього середовища основні фактори виробництва  і, перетворюючи їх на продукцію (товари, послуги, інформацію) та відходи, передає  знов у зовнішнє середовище. Умовою життєздатності системи є корисний (вигідний) обмін між «входом» і «виходом».

Інша особливість такої системи  — її штучність. Ця система створена людиною заради її власних інтересів, передовсім спільної праці. Тому очевидною  характеристикою будь-якого підприємства є поділ праці.

Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну та вертикальну. Перша  — це поділ праці через поділ  трудових операцій на окремі завдання. Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів  підприємства, які виконують певні  частини загального трансформаційного  процесу. Оскільки роботу на підприємстві поділено між підрозділами та окремими виконавцями, хтось має координувати їхні дії, щоб досягти загальної мети діяльності.

Тому об'єктивно виникає потреба  у відокремленні управлінської  праці від виконавчої. Отже, необхідність управління зв'язана з процесами поділу праці на підприємстві.

Для того, щоб організація досягла  своєї мети, завдання повинні бути скоординовані шляхом вертикального  поділу праці. Тому управління є істотно  важливою діяльністю для організації. Однак у малих організаціях часто  немає чітко виділеної групи  керівників. Наприклад, у невеликій  крамниці, яка є власністю двох партнерів, один може приймати рішення  щодо постачання, виконуючи тим самим  керівну функцію протягом тижня, а другий — протягом другого тижня. Вони обидва координують свої робочі графіки, щоб забезпечити крамниці години роботи. Але обидва партнери також виконують і некерівні функції, обслуговуючи покупців, розкладаючи товари на полицях. Ні один із партнерів не вважає другого господарем чи керівником. Хоча керівні функції не виділені чітко, основна функція — координування — виконується.

Вертикальний поділ праці приводить  до формування рівнів керівництва по вертикалі; деякі керівники витрачають час на координування праці інших  керівників, які, в свою чергу, також  координують працю інших керівників, доки, зрештою, ми не станемо на рівень керівників, які координують працю  некерівного персоналу, тобто людей, які фізично виготовляють продукцію чи виконують послуги. Такий вертикальний поділ праці утворює рівні керівництва. Більшість організацій має три рівні керівництва: верхній, середній, нижній. Керівники кожного рівня виконують однакові функції. Різниця лише в тому, якого значення вони надають тій чи іншій функції. Керівники верхнього рівня приділяють плануванню та організації більше часу, ніж керівники нижчих рівнів.

Керівники верхнього рівня середніх і великих організацій концентрують увагу на плануванні майбутнього, постановці мети, визначенні курсу дій, правил і процедур їх виконання. Вони відповідають за процвітання організації і  тому повинні планувати, спрямовувати та контролювати її діяльність. Менеджер середнього рівня приділяє керівництву  та контролю більше часу, ніж керівник верхнього рівня. Керівники середньої  ланки очолюють відділення та відділи. Вони повинні так організувати їхню роботу, щоб цілі організації були досягнуті, а її політика проводилася  в життя; повинні добирати та зберігати  хороших працівників. Вони відповідають за керівництво повсякденною діяльністю своїх підрозділів. До середньої  ланки керівників належать керівники  цехів, складів, начальники ВТК та інші. Нижній рівень керівництва — це рівень посадових осіб, які безпосередньо  керують роботою своїх підлеглих. Посади менеджерів нижньої ланки  такі: майстер, бригадир, керівник групи, агент з питань постачання, експедитор.