Еволюція та економічна природа грошей

1. 2 Концепції  походження  та сутності грошей

Прагнення дати вичерпну відповідь на запитання про гроші як економічну категорію пронизує усю історію наукової думки [ст. 43]. Ще у 1857 р. англійський вчений У. Джевонс висловив думку, що «гроші для економічної теорії - це те ж, що квадратура круга у геометрії».

Представники школи меркантилізму У. Стаффорд (1554-1612), Т. Ман (1571-1641) та Д. Норса (1641-1691), обґрунтовуючи металістичне розуміння грошей, визначали гроші як багатство держави, яке ототожнювали з коштовними металами. На цій підставі сутність грошей вони пов'язували з природними властивостями золота і срібла. Представники номіналістичної теорії грошей Дж. Берклі (1685-1753) і Дж. Стюарт (1712-1780) сутність грошей зводили до виконання суто технічних функцій засобу обміну товарів та ідеальної одиниці обміну. Німецький економіст Г. Кнапп у книзі «Державна теорія грошей» (1905 р.) визначав гроші як хартальний платіжний засіб, тобто знаки, яким держава надала певну купівельну силу. Австрійський економіст Ф. Бендиксен у праці «Про Цінність грошей» визначав гроші, як свідоцтво про надання послуг членам суспільства, що дає право на отримання зустрічних послуг.

К. Маркс у праці «Капітал» гроші тлумачив як особливий товар, загальний вартісний еквівалент та уречевлені виробничі відносини. Він вважав, що в процесі розвитку суспільного поділу праці виникла потреба у регулярному обміні результатами праці. Товари обмінюються, бо на їх виробництво затрачено відповідну кількість суспільно-необхідної праці, що становить їх вартість. Гроші є товаром-еквівалентом для виразу вартості. Вони виникли еволюційним шляхом, є виразом золота, яке зберегло свою товарну природу.

Після демонетизації золота проблема визначення природи і суті сучасних грошей переважно обмежується виконуваними ними функціями. Цей підхід сформував англійський економіст Дж. Гікс у книзі «Вартість і капітал». Л. Гарріс у праці «Грошова теорія» гроші тлумачить як суспільний феномен, тому грошима стає будь-який товар, що здатний виконувати функції засобу обігу, платежу й обміну вартості. Аналогічне визначення дав і Е. Дж. Долан. У своїй книзі «Гроші, банки і грошово-кредитна політика» він зазначає: «Гроші - це засіб оплати товарів і послуг, засіб обміну вартості та засіб збереження (нагромадження) вартості».

Послідовники  раціоналістичної концепції пояснювали появу грошей наслідком домовленості, угоди між людьми з метою спрощення і полегшення процедури обміну товарів. її теоретичне обґрунтування здійснив ще Аристотель (IV ст. до н.е.) у праці «Нікомахова етика». Він писав: «Все, що бере участь у обміні, має бути якимось чином співставленим... за загальною домовленістю з'явилася монета... Від того й ім'я її, що вона існує не в природі, а за домовленістю». Для здійснення обміну «має існувати якась одиниця (виміру), при чому (обґрунтована) на умовності».

В наступні історичні епохи раціоналістична концепція походження грошей законодавчо була закріплена в нормах античного й середньовічного права. Карбування монет на честь приходу до влади коронованої особи римським правом так і проголошувалося, що гроші та їх вартість декретує імператор. Ідея про гроші як витвір домовленості («раціо» - розум) переважала аж до кінця XVIII ст., коли вагомі досягнення археологічної науки розвінчали її постулати. Водночас суб'єктивно-психологічний підхід до тлумачення походження грошей з позицій раціоналістичної концепції має місце у деяких працях і сучасних економістів. Зокрема, у підручнику П. Самуельсона «Економіка» стверджується, що гроші є штучною соціальною умовністю. Інший лауреат Нобелівської премії, американський вчений Дж. Гелбрейт гроші розглядає як наслідок угоди між людьми про закріплення грошової функції за коштовними металами.

Проте домовленість між людьми надто невагома, щоб стати підставою виникнення і функціонування грошей. Помилкове положення про те, що «монета існує не в природі, а встановлена людьми, тому їм під силу змінити її або вилучити з обігу» було використане представниками школи меркантилізму не тільки для заперечення товарної природи походження грошей, а й для обґрунтування відсутності зв'язку між грошима і коштовними металами. Водночас наукові відкриття поступово нагромадили значні матеріально-речові надбання, які дозволили відкинути ненаукові концепції походження грошей та розробити еволюційну концепцію.

Послідовними  прихильниками еволюційної концепції походження грошей стали основоположники класичної політичної економії А.Сміт і Д.Рікардо, К.Маркс та інші вчені. Вони довели, що провідними передумовами становлення товарно-грошових відносин та їх носіїв (грошей) стали процеси піднесення продуктивності суспільної праці до рівня створення додаткового продукту, який ставав предметом обміну між виробниками. Наступне поглиблення суспільного поділу праці й розвиток багаторівневої спеціалізації виробництва і суспільної діяльності людини розширили масштаби суспільного обміну і сформували історичний процес еволюційного розвитку грошей у таких формах:

а) простої, поодинокої або випадкової форми вартості;

б) повної або розгорнутої форми вартості;

в) загальної форми вартості;

г) грошової форми вартості.

Зміст тогочасного обміну математично можна зобразити так:

х товару А = у товару В.

Тут обмін, охоплюючи якісну та кількісну  сторони обмінюваних продуктів, показує, що товар А перебуває у активній відносній формі вартості, є носієм споживної вартості і виражає свою вартість у товарі В. Товар В фігурує у пасивній еквівалентній формі вартості, головне завдання якої - відобразити вартість товару А. Вже з першого обміну товар В як еквівалент виступив прообразом грошової функції, роль якої ще не закріплювалася за якимось товаром.

Відносна  і еквівалентна форми вартості взаємообумовлюють і виключають одна одну. Водночас вони є полюсами і виразом одного й того ж виразу вартості.

При цьому відносна форма вартості означає, що це продукт праці, відображає його споживну вартість, що є результатом  конкретної форми праці та становить вираз приватної праці виробника. В обміні власник цього продукту шукає такий товар, який би виміряв його вартість і забезпечив суспільне визнання як товару. Звідси випливають особливі властивості еквівалентної форми вартості:

а) споживна вартість товару - еквівалента в обміні стає матеріалом виразу вартості обмінюваної на нього іншої споживної вартості;

б) конкретна праця, затрачена на виготовлення товару-еквівалента, виступає формою вияву абстрактної праці;

в) приватна праця, що втілена у товарі-еквіваленті, виступає формою виразу її протилежності – суспільної праці.

З розширенням  масштабів розвитку суспільного  виробництва і поглибленням суспільного  поділу праці всі продукти праці в процесі обміну зосередилися у відносній формі вартості і фактично склали сукупні властивості товарної маси, а оцінку суспільної вартості товарної маси та визначення кількості втіленої в ній абстрактної праці стали вимірювати на перших порах достатньо поширені та привабливі товари, які виконували грошову функцію.

Наступні процеси  еволюційного розвитку виробництва  й удосконалення суспільного  поділу праці поступово збільшували кількість обмінюваних товарів і створили потребу регулярності обміну та визначення місця зустрічей товаровиробників, тобто появи ринку, що, загалом, зумовило виникнення наступної, досконалішої форми вартості - повної або розгорнутої. На її основі обмін здійснювався як безперервний послідовний ланцюг усіх винесених на ринок товарів.

У такій  формі обміну, залишки якої збереглися до XX ст. у окремих африканських племенах регіону озера Чад, величина вартості товару виражалася вартістю кількох еквівалентів. Це дозволяло точніше виміряти вартість обмінюваного товару, але означало незавершеність еквівалентної форми вартості. Поглиблення суспільного поділу праці створювало все нові види товарів, які збільшували еквівалентний ряд та ускладнювали процес обміну товарів потребою безпосереднього послідовного обміну на кожний із задіяних на ринку посередників. Більше того, відсутність якогось із товарів-посередників робила операцію обміну на бажаний товар неможливою.

Для спрощення і полегшення обміну товаровиробники стали вдаватися до використання третіх товарів, які найчастіше зустрічаються на ринку як посередники. Внаслідок розвитку цього процесу вартість звичайного товару стала виражатися поживною вартістю певного найпривабливішого товару-посередника, який в межах місцевого ринку перетворювався у загальний еквівалент. Так виникла загальна форма вартості.

Загальна форма  вартості означала, що кожний товаровиробник отримав можливість продати свій товар чи обміняти його на інший за допомогою товару загального еквівалента на підставі відносин такого обміну:

х товару А

 у товару В                     = К товару Г

 z товару С

  п товару S

Загальна  форма вартості створила умови для обміну будь-якого товару на інший за допомогою товару загального еквівалента.

На  основі розвитку загальної форми  вартості поступово склалися місцеві ринки, на яких вартість ординарних товарів стала виражатися у споживній вартості панівних у них товарів-посередників (хутра, шкіри тварин, сушеної риби, солі тощо), а безпосередній обмін товарів переріс у їх обіг, що спростило, полегшило і прискорило обмін товарів та стимулювало зростання обсягів виробництва.

Розширення  обміну за межі локальних ринків зумовило потребу переходу від товару-еквівалента до зародження і розвитку грошової форми вартості.

У грошовій формі вартості споживна вартість товару-еквівалента  вже не має значення. Тому на вищій  стадії розвитку товарного виробництва  й світової торгівлі роль загального еквівалента міцно закріпилася за золотом. Як загальний еквівалент золото найпридатніше для виконання суспільних функцій. Воно володіє такими властивостями загального еквівалента, як однорідність, подільність, портативність, обмеженість у природі та велика вартість, здатне до тривалого зберігання.

          З появою грошей завершився процес розвитку форм вартості. Гроші надали можливість вимірювати вартість усіх інших товарів, а продукти приватної праці виробників через них дістали суспільне визнання. Товарний світ поділився на товари, що пере бувають у відносній формі вартості, і гроші, як загальний еквівалент. При цьому золото як грошовий матеріал завжди перебувало у еквівалентній формі вартості, затрачена на його видобування конкретна праця була безпосереднім втіленням абстрактної загальнолюдської праці, а затрачена на його виробництво приватна праця - безпосереднім втіленням суспільної праці. Наступні процеси зростання суспільного виробництва й обміну зумовили появу в ролі грошей паперових знаків вартості і кредитних грошей та інших грошових форм, що здатні функціонувати паралельно з грошовим товаром чи без нього. Незалежно від форми гроші виконують суспільну функцію загального еквівалента, тому повсякденно використовуються для особистого і суспільного споживання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ФОРМИ І ВИДИ ГРОШЕЙ ТА ЇХ ЕВОЛЮЦІЯ

 

2.1 Загальний  огляд форм грошей

Сучасна ринкова  економіка діє на основі різних форм грошей, виникнення яких пов'язане з тривалим розвитком функцій грошей і суспільного обміну. Процес розвитку і еволюції форм грошей від зародження і до сучасних грошей можна подати так:

За  критерієм матеріально-речового змісту розрізняють дві групи носіїв грошових властивостей: повноцінних і неповноцінних [ст. 44].

Структура сучасних грошей [ст. 45].

Види  грошей класифікують на основі різних підходів та критеріїв.

Повноцінними називають гроші, що виготовлені з товару, мають однакову внутрішню вартість у сфері обігу і за умов переходу у скарб. Вони адекватно відображають вартість товару, тому що обмін товару відбувається на основі прирівнювання вартості грошового матеріалу з еквівалентною вартістю товару. Висхідною формою повноцінних грошей стали товарні гроші.

Товарні гроші здатні виступати загальним еквівалентом тому, що на їх виготовлення затрачено суспільну працю. Вони однаково здатні слугувати для безпосереднього споживання і для виміру вартості іншого товару та знаряддям обміну. У різні епохи роль товарних грошей виконували предмети першої необхідності (сіль, зерно, риба, худоба) та предмети розкоші й прикраси (намисто, хутра та ін.). Різновидом грошей менших номіналів на Русі стали куни й векші-вевериці, що означало хутра в якості грошей. Наступні епохи зростання продуктивності праці й розширення товарного обміну та його територіальних меж породили нові вимоги до знарядь обміну. Потрібні були такі засоби обміну, що володіли б однорідністю матеріалу, подільністю, тривалий час зберігали свою вартість тощо. Ось чому із загального числа обмінюваних вартостей в ролі загального еквівалента закріпилися метали.

Залежно від  форми розрізняють два  види грошей:

Металеві гроші спочатку з'явилися як різної форми та ваги шматки металу. З часом з них стали виготовляти вироби, які однаково могли слугувати для задоволення потреб споживання і виступати засобом обміну. Лише з часом з'явилася кругла монета - найдосконаліша форма повноцінних грошей. У ролі грошей на перших порах використовувалися різні метали й вироби з них: залізо, мідь, бронза та ін. Згодом природні властивості золота і срібла (висока питома вага вартості вагової одиниці, обмежене поширення в природі, здатність тривалий час зберігати фізичні властивості, легко змінювати зовнішній вигляд, портативність тощо) в якості грошей виділили ці метали. В якості грошових металів золото і срібло функціонували в епоху золотого і срібного біметалізму, а наприкінці XIX ст. настала епоха золотого монометалізму.