Еволюція та економічна природа грошей

Суспільне призначення грошей - бути засобом обігу і носієм капіталу. Гроші як засіб обігу переважно використовуються для реалізації наявної споживної вартості, в тому числі в процесі їх витрачання на купівлю товарів і послуг для особистого споживання. Як посередник гроші прискорюють рух товарів до споживачів на еквівалентній основі.

Гроші як носії капіталу перетворюються у  засіб нагромадження вартості та її продуктивного використання у виробництві з метою самозростання у формі позичкового капіталу.

Самозростання в процесі замкненого руху стає можливим, якщо гроші використовуються як промисловий  чи торговий чек, капітал, кругооборот зростання яких спирається на формулу, де різниця (Г –Т- Г) становить величину інтенсивності приросту. Використання грошей як капіталу суттєво збільшує роль грошей в економічному житті суспільства. Водночас воно не обмежує їх використання як грошей у функціях міри вартості і засобу обігу.

Отже, відмінності між грошима як, власне, гроші і грошима як капітал досить умовні. Вони стосуються переважно призначення грошей в процесі використання економічними суб'єктами.

Отже, у цих  та інших визначеннях сучасних грошей наголос робиться на суто прикладних аспектах ролі грошей і відкидається їх товарна природа. Розуміння суті грошей тут зводиться лише до поняття ліквідності та декретних грошей. Використання сучасних грошей як загальновизначеного засобу обміну пояснюється неокласичною школою традиційними звичаями людей мати в якості грошей паперові купюри. їх вартість для людей визначається цінністю. На їх думку, люди цінують гроші, тому виготовляють їх з паперу. Якщо люди домовляться вважати щось грошима, то воно і буде грошима.

В даний  час гроші «декретуються» урядом, тому їх цінність значною мірою визначається довірою до уряду, який тримає під своїм контролем обсяги грошової маси в обігу держави. На цій підставі сучасну кредитно-паперову грошову систему називають фідуціальною, яка ґрунтується на довірі.

Сталість  сучасних грошей спирається не на золотий запас, а визначається їхньою обмеженою кількістю в обігу. Якщо паперові гроші не володітимуть властивістю рідкості, то їх цінність зменшиться.

Гроші, обслуговуючи рух вартості в процесі суспільного відтворення, здатні набувати різноманітних форм і виконувати чисельні види роботи. Ось чому продовжуються дискусії щодо тлумачення окремих видів функцій та їх кількості. Приміром, ряд відомих економістів схиляються до думки, що гроші виконують лише три функції: засобу обігу, засобу збереження вартості і як одиниці рахунку. Представники класичної економічної теорії визнавали наявність п'яти функцій грошей: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості і світових грошей. Ця концепція була панівною в системній економічній теорії. Вона дозволяє розглядати гроші як історичну категорію, яка не може бути статичною. Особливості розвитку суспільного виробництва й ринкових відносин формують певну сукупність функцій грошей та їх взаємодію, визначають, які функції змінюються і відмирають, а які з'являються. На підставі цього перевагу слід надавати концепції п'яти грошових функцій.

Роль грошей як міри вартості полягає у їх здатності вимірювати вартість товарів та їх цін, що робить усі товари співмірними. Як засіб обміну вони використовуються для купівлі товарів і послуг. У функції нагромадження гроші використовуються як актив, що після продажу товарів зберігає купівельну силу на майбутнє. Як засіб платежу гроші функціонують в системі боргових платежів у формі кредитних грошей - векселів, банкнот; і реальних грошей - золота, монет, паперових грошей. Як світові, гроші використовуються у міжнародних розрахунках.

Першою  і найважливішою є функція міри вартості. Вона означає здатність грошей вимірювати вартість усіх товарів і виступати посередником у визначенні ціни, забезпечувати еквівалентність обміну, робить товари співмірними. Але товари стають співмірними між собою за допомогою грошей тому, що як і повноцінні гроші мають однакову основу - абстрактну суспільно-необхідну працю. Тому грошовий вираз вартості товару - ціна - є лише ідеальною формою вартості. Ціну може мати лише той товар, який знаходиться у відносній формі вартості. А самі гроші ціни не мають, їх вартість визначається купівельною силою, що знаходить свій вираз у абсолютній кількості товарів, які можна придбати за дану грошову одиницю.

Мірою вартості в Україні діє гривня, в Німеччині була німецька марка, а нині - євро, в Російській Федерації - рубль, в Мексиці - песо тощо. Гроші у даній функції однорідні. За часів колишнього офіційного закріплення визначеної вагової кількості золота величина вартості долара, фунта стерлінгів, франка, марки й інших грошових одиниць відповідала затратам суспільної праці на видобування відповідної вагової кількості золота. Це дозволяло ідеально (подумки) вимірювати будь-яку кількість суспільної праці в товарах та виражати її в ціні. За допомогою законодавчо закріпленого масштабу цін ваговий вимір вмісту грошей став непотрібним.

Оскільки  гроші одночасно є загальним  еквівалентом обміну товарів, то функція засобу обігу невіддільна від міри вартості. Адже визначення вартості товару зумовлює настання стадії перетворення товару у реальні гроші шляхом його продажу (Т - Г) і наступного перетворення грошей у товар (Г - Т). У цьому процесі обміну гроші виконують роль посередника: Т - Г - Т. Як посередники гроші доводять товари до споживачів, а самі залишаються у сфері обігу, слугуючи наступним операціям обміну.

Як  бачимо, у функції обміну гроші  виникають мимохідь, бо метою продавця є не гроші, а інший товар. Ось чому функцію засобу обігу можуть виконувати не лише повноцінні товари, а й знаки вартості: паперово-кредитні гроші, розмінна монета. Для продавця байдуже, чи мають вартість отримані гроші. Важливішим стає їх визнання суспільством, чи можна їх використати як купівельний засіб.

Крім  грошей, загальною споживною вартістю володіє також золото. Воно в обігу  спочатку функціонувало як зливки і  тільки з плином часу й розвитку обміну набуло монетної форми. Але золоті монети в обігу швидко фізично  зношувалися і втрачали свою вартість. З метою отримання доходу їх часто підробляли, що творило невідповідність між номінальною і реальною вартістю золотих монет й перетворило їх у знаки вартості.

З часом  формування вексельного обігу й  невідповідність між номінальною  та реальною вартістю золотих монет зробила можливою заміну металевих грошей паперовими, які запускалися в обіг державою за встановленим курсом. Паперові гроші стали не тільки засобом обігу, а й способом державних платежів у рахунок боргів, платіжним засобом, що емітується державою для отримання доходів з метою поповнення державної казни. Отже:

1. паперові гроші замінили золото у функції засобу обігу, діють лише як знаки вартості товарів, тому  самі не можуть бути товаром;
2. бартер означає прямий обмін однієї речі на іншу 
   без грошової оплати. Тобто застосовується форма обігу Т - Т;
3. в Україні засобом обміну і купівлі товарів використовуються монети і банкноти - гривні усіх номіналів.

Тобто грошова маса формується на засадах  кредиту. При цьому гроші діють одночасно і купівельним засобом і засобом платежу. Якщо ж у формулі Т - Г - Т настає розрив, то гроші виконують функцію платежу. Це трапляється тоді, коли продаж товару може бути відокремленим в часі від отримання грошей. У таких угодах гроші безпосередньо не протистоять товарам, а надходять в обіг лише через визначений договором час. У визначенні ціни вони функціонують ідеально як міра вартості, але не виконують функцію засобу обігу. Це можна зобразити так:

Т <=> IV (кредит) IV <=> Г (розрахунок)

Як  засіб платежу гроші можуть діяти також у всіх інших випадках, коли немає безпосереднього обміну товарів на гроші і вони виступають у формі самостійної мінової вартості. При цьому характерними ознаками платіжної функції грошей є однобічний рух і наявність розриву у часі між передачею товару покупцеві і отриманням грошей продавцем та розрахунок реальними грошима.

Функція засобу платежу відрізняється від  функції засобу обігу тим, що гроші із посередника у ланцюгу товарообміну: Т-Г-Т-Г-Т-Г-Т... перетворюються у завершальну ланку останнього. А вручення продавцеві кредитного знаряддя породжує лише видимість платежу (уявний платіж), що не означає передачі реальної вартості у грошовій формі. Логічно припустити, що платіж здійснюють самі товари, коли їх купують і продають за передані кредитні засоби.

Завдяки розвитку кредиту готівкові розрахунки почали замінювати векселі, якими товаровиробники надають кредит один одному, та банкноти, що є борговими зобов'язаннями банків. Спочатку право емісії банкнот належало усім банкам, але з часом зосередилося лише у емісійних банках. Поява кредитних грошей призвела до розвитку безготівкових розрахунків, взаємозаліків грошових вимог, прискорення платежів і скорочення витрат обігу.

Розгляд функції грошей як засобу платежу  необхідно пов'язати з аналізом їх ролі у підтриманні безперервності розширеного відтворення та усвідомленням ознак функції платежу і кредитних грошей, а також впливом на дану функцію кількості грошей в обігу. Слід наголосити, які провідні фактори визначають нормальні умови виконання грошима функції засобу платежу, за яких умов можлива платіжна криза та масові банкрутства.

Функцію міри вартості гроші виконують ідеально. Але  ціна цілком залежить від реального грошового матеріалу. Функцію міри вартості гроші виконують через масштаб цін. Масштаб цін - це певна вагова одиниця грошового матеріалу, прийнята за грошову одиницю, з рівним поділом її на певну кількість менших одиниць.

Гроші як міра вартості і як масштаб цін виконують дві зовсім різні функції. Так, гроші як міра вартості є суспільним втіленням людської праці, вони перетворюють вартість товарів у ціну. Як масштаб цін, вони є фіксованою вагою металу, вимірюють кількість золота.

Гроші як засіб обігу. Гроші як засіб обігу обслуговують процес реалізації товарів. Вони виступають в єдності функцій міри вартості і засобу обігу. Тобто за допомогою їх вимірюються вартості всіх товарів і на них купуються всі товари. Для виконання функції засобу обігу гроші повинні бути в наявності. Особливістю цієї функції є рух грошей, вони можуть робити кілька оборотів на добу, обслуговуючи кілька актів купівлі-продажу, переходячи з рук в руки, не затримуючись надовго в одних руках.

Суть  його полягає в тому, що маса грошей, потрібних для процесу обігу, визначається сумою цін товарів та послуг, які перебувають в обігу і реалізуються за готівку, поділеною на число оборотів однойменних грошових одиниць.

Гроші як засіб нагромадження, або  засіб утворення скарбів. Гроші можуть випадати з обігу і перетворюватися на скарб. В якості скарбу можуть бути повноцінні золоті або срібні гроші, котрі випали із сфери обігу і перебувають у нерухомому стані.

Гроші як засіб платежу. Гроші виконують функцію засобу платежу тоді, коли рух їх не супроводжується зустрічним потоком послуг, якщо ці послуги надаються в кредит, а оплата їх здійснюється через певний час після продажу. Ця функція грошей виходить за межі товарообігу, оскільки гроші її виконують в операціях, не пов'язаних з товарообігом. Це відбувається при сплаті податків, ренти, виплаті заробітної плати.

Світові гроші. На певному історичному етапі розвиток товарного виробництва і товарно-грошових відносин виходить за межі сфер внутрішнього обороту окремої країни, виникає світова торгівля, створюється міжнародний ринок. Гроші функціонують не тільки в сфері внутрішнього обігу країни, а й на міжнародних ринках, де вони виступають як світові гроші. Отже, гроші мають подвійну сферу обігу - внутрішній і світовий ринок.

3.2 Оцінка застосування та динаміка розвитку сучасних грошей в Україні

Рада НБУ, згідно з належними їй конституційними  повноваженнями, на своєму засіданні схвалила Основні засади грошово-кредитної політики на 2004 р. Відповідний документ розроблено з використанням аналізу головних тенденцій розвитку економіки та грошово-кредитної сфери України у 2003 р. та прогнозу динаміки макроекономічних показників і ситуації на грошовому ринку у 2004 р.

Три роки поспіль  Рада НБУ дотримується практично  незмінних принципів грошово-кредитної  політики, функціональна модель якої була всебічно обґрунтована нами ще наприкінці 2000 - на початку 2001 р. Ця модель виявилася досить ефективною. Так, було забезпечено реалізацію одного з визначальних завдань Президента України щодо органічного поєднання політики сталого економічного зростання з надійною грошовою стабілізацією, утримання інфляції на рівні, що не перевищує 10% річних. Відповідне завдання було поставлене Главою держави на першому організаційному засіданні Ради банку в жовтні 2000 р.

Проблему органічного  поєднання політики економічного зростання  та стабільної грошової одиниці не вдалося вирішити раніше, у тому числі й урядові В. Ющенка: у 2000 р. зростання ВВП становило 5,9%, а роздрібні ціни виросли на 25,8%; відповідно, реальна заробітна плата зменшилася на 0,9%. За такими самими принципами розбудовується нині модель російської економічної політики, де річні параметри інфляції не опускаються нижче 15%. Йдеться про застосування добре відомої моделі економічної теорії політики - політики інфляційного зростання, що тривалий час використовувалася в окремих Західних країнах, зокрема у повоєнній Туреччині. Ми ж вирішили йти іншим шляхом, розуміючи, що лише на основі органічного поєднання позитивної економічної динаміки та низької інфляції можна гарантувати реалізацію головного завдання - забезпечити прискорення темпів зростання реальних доходів населення.

На основі вікового досвіду напрацьовано стандартні матриці  емісійного процесу, за якими пропозиція грошей з урахуванням швидкості  їх обігу коригується з сумою  цін і кількістю товарів та послуг, що прогнозується на визначений період. Проте зазначена залежність не діє в умовах з перехідною економікою. Раніше це не враховувалося. Відразу після запровадження гривні НБУ прагнув дотримуватися класичних пропорцій емісійного процесу, що мало деструктивні наслідки: отримано ефект імпульсивного розвитку грошового ринку і так званої "рваної" (непередбачуваної) інфляції, за якої її відносно помірні темпи змінювалися на досить високі інфляційні сплески.