Кейнс:теорія ефективного попиту

План

1. Вступ
2. Дж. М. Кейнс – засновник теорії ефективного попиту

1. Кейнс – видатний учений сучасності.
2. Новизна економічного вчення.
3. Основні положення аналізу «Загальної теорії…».
4. «Рецепти» забезпечення ефективного попиту і підвищення рівня зайнятості.
5. Концепція мультиплікатора.
6. Загальні принципи концепції Кейнса

3. Висновки

4. Додатки
5. Список використаних джерел

І. Вступ

  Найгострішими проблемами, що постали перед Англією  в повоєнні

1920—1930-ті  роки, були масове безробіття  та недовантаження виробничих  потужностей. У проміжку між  1922—1927 рр. кількість безробітних  тут ніколи не опускалася нижче  за 1 млн. Найвищого рівня вона досягла 1932 р., коли без роботи залишилось 2829 тис. робітників, що становило 22,1 % застрахованих. Якщо 1924 р. в Уельсі безробітних серед застрахованих було 8,6 %, то в 1932 р.— 36,5 %; у Шотландії 1927 р. безробіття становило 10,6 %, а в 1932 р.— 27,7 %. «Нужденна людина не є вільною» — гасло того дня. А це вже не капіталістична ідеологія. Втручання держави в економіку — характерна риса цього часу для Європи та США, поряд з націоналізацією та корпоратизацією. Наближається «змішана економіка».

  Англійські  уряди, у тому числі лейбористський, 1924 р. працювали під гаслом «ми можемо подолати безробіття». Уряди Англії експериментували з рівнем відсотка в пошуках виходу з кризи як у повоєнні 1920-ті рр., а особливо в роки Великої депресії 1929—1932 рр., не кажучи вже про проблеми грошового обігу, який також піддавався експериментам.

  Основна праця Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей» присвячена цим питанням. Після виходу її у світ з’явилася брошура лейбориста Т. Роуса «Містер Кейнс і лейбористський рух», в якій автор запитує: «Що відділяє нині містера Кейнса від лейбористського руху?», — і відповідає: «Як я можу вважати, нічого не відділяє. Коли ми подивимось на результати його аналізу сучасного суспільства, то виявляється неможливим знайти які-небудь відмінності між ним і тим, що досягнуто лейбористським рухом». Автор має рацію — соціальні ідеали Кейнса близькі до лейбористських.

  Проблеми  зайнятості з’явилися ще в Давній Греції і Давньому Римі, але вони обмежувалися гаслом «хліба і видовищ». Один з ранніх випадків посилання на безробіття як на підставу для заборони імпорту товарів в умовах ринкових відносин можна знайти у Флоренції 1426 року. Англійське законодавство з цього питання сходить принаймні до 1445 р. Соціальні й економічні проблеми широко обговорюються в Англії в середині ХVI ст.. «Величезна кількість іноземних товарів, що їх доставляють щороку до Англії, не тільки спричинила брак грошей, але й підірвала всі ремесла, що забезпечували можливість заробляти гроші на їжу і пиття багатьом простим людям, які тепер вимушені жити безробітними, жебракувати і красти». Але цей соціальний продукт у гільдійській системі практично не продукувався. Він міг з’явитися тільки через зовнішні чинники — конкуренцію зарубіжних виробників.

  Індустріалізація  породила безробіття в масовому масштабі. Проте економісти класичної школи  стверджували, що цей феномен —  результат дії недосконалої конкуренції, але «невидима рука» відновить  рівновагу.

  Дж. М. Кейнс у своїй основоположній праці «Загальна теорія зайнятості…» виступив проти цього постулату. Саме зайнятість у широкому значенні слова— об’єкт дослідження. Саме проблему безробіття не вирішує сучасна економічна система. Безробіття вимушене — тобто стан цієї системи — її найтяжча вада. Воно народжується, посилюється, стає лихом індустріальної цивілізації.

  Питання про величину наявних ресурсів, тобто  кількість населення, яке може бути зайняте, обсяги природних багатств і нагромаджене капітальне устаткування часто трактується описово. Причому теоретичний бік проблеми — чим визначається справжня зайнятість наявних ресурсів — рідко досліджувався ким-небудь детально. «Я маю на увазі, — пише Кейнс, — не те, що дану тему взагалі пропустили. Але теорію, що була в її основі, вважали простою й очевидною»

ІІ. Дж. М. Кейнс – засновник теорії ефективного попиту

1. Дж. Кейнс – видатний учений сучасності

  Кейнс Джон Мейнард (1883 -1946 ) - видатний учений і громадський діяч. Навчався у відомого економіста, засновника "кембриджської школи" економічної думки А.Маршалла, але, всупереч сподіванням, не став його послідовником. Свої осмислення наслідків найдовшої і найтяжчої кризи 1929 - 1933 рр., яка охопила багато країн світу, Дж. М. Кейнс висвітлив у книзі "Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей", надрукованій 1936 р. у Лондоні.

  Ця  книга принесла йому надзвичайно  широку популярність і визнання, оскільки вже в 30-ті роки стала теоретико-методологічною базою програм стабілізації економіки на державному рівні в ряді країн Європи і США. Сам автор книги став після цього радником у складі уряду Великобританії і брав участь у розробці багатьох практичних рекомендацій у сфері економічної політики, одержав солідну винагороду і прибутки, здобув високе становище у суспільстві. Адже за всю парламентську історію Великобританії Кейнс був першим серед учених-економістів, хто одержав від англійської королеви титул лорда, який давав право участі у засіданнях Верховної палати парламенту.

  Біографія сина професора логіки й економіста Джона Невіла Кейнса і чоловіка російської балерини Лідії Лопухової Дж. М. Кейнса склалася таким чином. Його незвичайні здібності до математики виявились ще в роки навчання у Королівському коледжі при університеті в Кембриджі у 1902 - 1906 рр. Йому пощастило слухати лекції самого А. Маршалла. Пізніше університетська кар’єра Кейнса була поєднанням наукової діяльності і державної служби, публіцистики й економічної науки.

  З 1906 по 1908 р. він працював протягом року у воєнному відділі, а пізніше - у відділі доходів, статистики і торгівлі.

  У 1908 р., на запрошення А. Маршалла, йому дозволили прочитати курс лекцій з економічних проблем у Королівському коледжі, після чого з 1909 по 1915 р. він викладав тут економіку і математику.

  Вже перша його економічна праця "Індексний метод" (1909) викликала жвавий інтерес і була навіть відзначена призом Адама Сміта.

  Досить  швидко Джон Кейнс здобув і громадське визнання. Так, у 1912 р. він став редактором "Економічного журналу", і пробув на цій посаді аж до 1945 р. У 1913 - 1914 рр. був членом Королівської комісії з фінансів і грошового обміну в Індії. Крім того, широку популярність принесла йому видана в 1913 р. книга "Грошовий обіг і фінанси Індії".

  Пізніше відомий у своїй країні вчений-економіст Дж. М. Кейнс перейшов на службу в Британське казначейство, де займався проблемами міжнародних фінансів, нерідко був експертом у фінансових переговорах Великобританії. До того ж, у 1919 р. він був головним представником казначейства на всесвітній конференції в Парижі. Видана ним у тому ж році книга "Економічні наслідки Версальського мирного договору" принесла йому всесвітню популярність і була перекладена на інші мови.

  У цій книзі Джон Кейнс висловив незадоволення економічною політикою країн-переможниць, які висунули відповідно до Версальської угоди безпідставні репараційні вимоги до Німеччини, а також домагались економічної блокади Радянської Росії, не розуміючи, за його словами, того, що цим "блокують не стільки Росію, скільки самих себе". Відреагувавши на цю книгу, В. І. Ленін писав: "Кейнс вийшов у відставку, кинувши в обличчя уряду свою книгу і, сказавши, що вони "чинять безумство".

  Дж. М. Кейнс, який замислив на знак протесту скликати Паризьку мирну конференцію, на тривалий час залишив службу в  державних установах і зосередився  на викладацькій роботі в Кембриджському. Згодом з'явились "Трактат про ймовірність"(1921), "Кінець вільного підприємництва"(1926), "Трактат про гроші"(1930) і деякі інші праці, які передували найголовнішій - "Загальній теорії...".

  До  активної суспільно-політичної діяльності Кейнс повернувся наприкінці 1929 р., коли його призначили членом урядового комітету з фінансів і промисловості. У 1942 р. Кейнса призначили на посаду одного з директорів Англійського банку. У 1944 - затвердили головним представником країни на валютній конференції, яка мала розробити плани створення Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку реконструкції і розвитку. Згодом був призначений одним із членів правління цих міжнародних фінансових організацій. У 1945 р. Кейнс знову очолив англійську фінансову місію для проведення переговорів у зв'язку із закінченням допомоги по ленд-лізу і узгодженням умов для одержання у США значної позики.

  Говорячи  про Кейнса, з повною упевненістю  можна твердити, що до нього самого можна віднести написані ним у  кінці "Загальної теорії …" слова про те, що "ідеї економістів і політичних мислителів - і тоді, коли вони праві, і, тоді, коли помиляються, - мають значно більше значення, ніж прийнято вважати. Насправді лише вони й керують світом."

  Починаючи з 30-х років у галузі соціальної економіки мала місце гостра боротьба економістів навколо питання про державне втручання і свободу економічної діяльності, протекціонізму і фритредерства. Породжені у зв'язку з цим нові проблеми наукових досліджень і до наших днів не втратили своєї актуальності, оскільки основний їх зміст - державне регулювання економіки в ринковому господарстві. З того часу беруть свій початок орієнтовані на розв'язання цих проблем теорії, які з позиції сьогодення правомірно розділити на два напрямки. Один з них виходить з учення Дж. М. Кейнса і його послідовників, а рекомендовані ними засоби державного втручання в економічні процеси отримали назву кейнсіанських.

2. Новизна економічного вчення

  Основний  зміст своєї концепції Дж. Кейнс виклав саме в книзі "Загальна теорія...". Основна відмінність теорії Кейнса від класичної - заперечення саморегулювання ринкової капіталістичної економіки. Повна зайнятість при капіталізмі досягається лише у рідких випадках, і, всупереч твердженню класичної теорії, вимушене безробіття має місце завжди. Саме тому Кейнс зосередив свої зусилля на розробці нової теорії зайнятості, висновки якої погоджувались би з дійсністю, а саме - з наявністю при капіталізмі періодичних спадів виробництва і спричиненого ними безробіття.

  У назві книги Кейнса говориться про загальну теорію зайнятості, яка принципово відрізняється від класичної теорії тим, що заперечує повну зайнятість і визнає вимушене безробіття. Мова, таким чином, у новій теорії йде не про безробіття, пов'язане з пошуком нового місця роботи або перебудовою структури промисловості, а про безробіття вимушене, яке виникає закономірно у зв'язку з періодичними спадами і кризами виробництва.

  За  оцінками багатьох економістів, "Загальна теорія..." Кейнса була поворотним пунктом  в економічній науці ХХ ст. і  багато в чому визначає економічну політику і в нинішній час. ЇЇ основна і нова ідея полягала в тому, що система ринкових економічних відносин не є досконалою і саморегулюючою, що максимально можливу зайнятість і економічне зростання може забезпечити лише активне втручання держави в економіку. Сприйняття цієї ідеї прогресивним суспільством як належної було зумовлено тим, що до  30-х років ХХ ст. теза про існування конкуренції між багатьма дрібними фірмами, яка є на кожному ринку, була необґрунтованою і безпідставною, оскільки "нерівність", яка виникла в результаті існування монополії й олігополії, розповсюджується на порівняно вузьке коло людей і саме тому вона може бути виправлена втручанням держави.

  Новизна економічного вчення Джона Кейнса в методологічному плані полягала, по-перше, у застосуванні макроекономічного аналізу, що зробило автора засновником макроекономіки як окремого розділу економічної теорії, і, по-друге, - в обґрунтованій концепції так званого ефективного попиту, тобто потенційно можливого і регульованого державою попиту. Спираючись на власну, "революційну" на той час методологію дослідження, Кейнс, на відміну від своїх попередників і всупереч пануючим економічним поглядам, стверджував необхідність недопущення з боку держави зниження заробітної плати як основної умови ліквідації безробіття, а також те, що споживання, внаслідок психологічно зумовленої схильності людини до заощадження, зростає набагато повільніше доходів.