Кейнс:теорія ефективного попиту

  У правій колонці результати подані у  вигляді суми членів спадної геометричної прогресії із знаменником, що дорівнює 2/3 і показує величину ГСС. Беручи до уваги, що 45 млн. грн. становлять прирощення інвестицій, а 135 млн грн. – прирощення ВВП, можна виразити залежність між приростом інвестицій і ВВП за формулою:

  Оскільки  ГСС = 1 - ГСЗ, то цю формулу можна виразити інакше:

  Величину, обернену ГСЗ, або коефіцієнт, який показує, наскільки збільшується приріст  інвестицій, називають мультиплікатором інвестицій і позначають літерою R.  

  «Коли відбувається прирощення загальної суми інвестицій, – пише Дж.Кейнс, – то прибуток збільшується на суму, яка в R разів більша від приросту інвестицій».  

  Отже, позначивши коефіцієнт, або мультиплікатор R, отримаємо більш компактну формулу:

  Звідси                                            

  Отже, на думку Кейнса, ріст інвестицій означає  залучення до виробництва додаткових робітників, що веде до збільшення зайнятості, національного доходу і споживання. Первинне збільшення зайнятості, спричинене новими інвестиціями, зумовлює додатковий ріст зайнятості, викликаний необхідністю задоволення попиту додаткових робітників. Цей коефіцієнт додаткового росту  зайнятості Кейнс назвав мультиплікатором, який показує співвідношення між  ростом інвестицій, з одного боку, і  ростом зайнятості і доходу – з  іншого. Формула мультиплікатора (за Кейнсом) така:

  Отже, суть ефекту мультиплікатора дійсно проста. У результаті державного регулювання  збільшується споживчий попит, який збільшує попит на товари і послуги, що зрештою призводить до зростання національного доходу. У свою чергу, приріст національного доходу спричиняє зростання інвестицій, що пожвавлює підприємницьку діяльність і сприяє прискореному розвитку виробництва.    
 

6. Основні принципи концепції Кейнса

  Можна відзначити такі основні принципи концепції Кейнса:  

  По-перше, Кейнс і його послідовники рішуче заперечували відповідність між інвестиціями підприємців і заощадженнями населення, оскільки і ті, й інші керуються різними мотивами. Заощадження не завжди вкладаються у банк і тому не можуть бути видані як позика підприємцям. Коливання в інвестиціях спричиняють коливання рівня реального виробництва, зайнятості і цін.  

  По-друге, кейнсіанці вважають сучасні ринки неконкурентними, а тому і нездатними автоматично регулювати попит і пропозицію, особливо співвідношення між цінами і заробітною платою. Монополії і олігополії, займаючи панівне становище на ринках багатьох товарів, можуть штучно підтримувати високі ціни, незважаючи на те, що попит падає. Водночас профспілки виступають за гарантований рівень заробітної плати при укладанні трудових угод і колективних договорів з підприємцями. Все це призводить до того, що ринкове регулювання стає негнучким, і зниження попиту на продукцію хоч і веде до падіння цін, але навряд чи одночасно викличе зменшення ставок заробітної плати. У всякому випадку, розраховувати на те, що робітники добровільно погодяться на зниження заробітної плати, боячись конкуренції з боку безробітних, навряд чи слід. Ще більш безпідставно сподіватися, що загальне зниження ставок заробітної плати забезпечить повну зайнятість, як на це надіялись економісти-класики.  

  По-третє, оскільки ринок не може виступати як саморегулятор економіки і не спроможний забезпечити повну зайнятість, стабільність виробництва і цін, кейнсіанці вважають, що держава має відігравати активну роль у здійсненні цих завдань. Втручання держави у регулювання економіки має полягати у проведенні такої фіскальної і грошово-кредитної політики, яка б пом´якшила спади і різкі підйоми виробництва, що періодично виникають, і які отримали в літературі назву економічних циклів.

   ІІІ. Висновки

   Внесок  Дж. М. Кейнса в економічну теорію полягає насамперед у застосуванні макроекономічного методу дослідження, тобто аналізу залежностей між агрегативними величинами на народногосподарському рівні - національним доходом, споживанням, збереженням, інвестиціями, сукупним попитом, сукупною пропозицією тощо. З іменем Кейнса справедливо пов'язуються виділення і розвиток макроекономіки як невід'ємної складової частини загальної економічної теорії. Кейнс застосував функціональний аналіз для встановлення кількісних взаємозалежностей між економічними змінними.

   Виступивши  з критикою закону Сея, Кейнс відкинув догми неокласичної економічної теорії про можливість досягнення повного і раціонального використання ресурсів без допомоги держави. На відміну від неокласики він висунув на перший план сукупний попит, з яким пов'язав вирішення всіх актуальних проблем ринкового господарства. Як підкреслював Л.Харріс, Кейнс вбачав своє завдання в тому, щоб показати, що рівновага при повній зайнятості не є загальним випадком. Загальний випадок - це рівновага при наявності безробіття, а повна зайнятість - це лише особливий випадок. Щоб досягнути бажаного стану, повної зайнятості, держава зобов'язана проводити особливу політику щодо її досягнення, оскільки автоматично діючі ринкові сили цього не гарантують.

   Заслуга Дж. М. Кейнса полягає в дослідженні функціонування чотирьох взаємопов'язаних ринків (товарів, праці, грошей і облігацій) і виявленні факторів, які перешкоджають дії стихійних ринкових сил у встановленні рівноваги. До особливих допущень Кейнса належать три види нееластичності: негнучкість ставок заробітної плати, "ліквідна пастка" (особливий стан економіки в умовах глибокої депресії, коли збільшення кількості грошей в обігу не веде до зниження норми відсотка) і нееластичність інвестиційного попиту залежно від норми відсотка. При відсутності будь-якого із цих трьох допущень Кейнса його модель має автоматичну тенденцію до рівноваги з повною зайнятістю. Якщо ж в модель вводиться хоч одне із вказаних допущень, вона буде відтворювати рівновагу з безробіттям. В цьому полягає принципова відмінність кейнсіанської моделі від класичної, яка завжди знаходиться в стані рівноваги з повною зайнятістю.

   З часом більшість вчених-немарксистів оцінили теорію Кейнса як "кейнсіанську революцію", що здійснила переворот  в економічному мисленні. Дж. М. Кейнса ставили в один ряд з найвидатнішими економістами-класиками, а його працю - з "Багатством народів" А. Сміта і "Капіталом" К. Маркса.

   Поява "Загальної теорії зайнятості, відсотка і грошей" викликала бурхливу полеміку, в якій брали участь економісти провідних країн Заходу. Учасники дискусії захищали протилежні точки зору відносно проблем, висунутих у роботі Кейнса. Відомі представники неокласичного напряму 30-х років (Г.Хаберлер, А. Пігу, Д. Робертсон, Ф. Хайєк та ін.) гостро критикували теорію Кейнса зі старих позицій. Однак неокласика була витіснена на другий план, епоха другої класичної ситуації завершилася. Проте специфіка но-вого, третього класичного стану полягала в тому, що теорія Кейнса в її первісному вигляді не стала панівною.