Контрольна робота з « Стратегічне управління»

Контрольна робота з дисциліни « Стратегічне управління»

Варіант № 27 

2. Стратегічне планування  підприємства.

    Планування  діяльності є найважливішою функцією управління підприємством. Планування - це процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період, а також засобів, шляхів та умов їх досягнення. Воно об'єднує структурні підрозділи підприємства загальною метою, надає усім процесам однонаправленість і скоординованість, що дозволяє найбільш повно і ефективно використовувати наявні ресурси, комплексно, якісно та якомога швидше вирішувати різноманітні завдання управління.

    Процес  стратегічного планування – це набір  дій і рішень, зроблених керівництвом, які ведуть до розробки конкретних стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації досягти своїх цілей.

    Процес планування складається з наступних один за одним етапів.

• SHAPE  \* MERGEFORMAT Місія підприємства
• Цілі підприємства
• Оцінка и анализ зовнішнього середовища
• Управлінське обслідування сильних та слабких сторін
• Аналіз стратегічних альтернатив
• Вибір стратегії
• Реалізація стратегії
• Оцінка стратегії

    Місія компанії визначає її статус, декларує принципи її функціонування, заяви, дійсні наміри її керівників. Це найбільш загальна мета підприємства, що виражає причину  її існування.

    Встановленню цілей – вони встановлюються в рамках місії і в її розвиток,  виражають конкретні напрями діяльності організації; лежать в основі ухвалення будь-якого ділового рішення; служать керівництву для формування конкретних планових показників.

    Визначивши  стратегічні цілі, поважно встановити пріоритети, ранжирувати, оскільки немає  можливості вирішувати всі проблеми одночасно.

    Основне завдання при стратегічному плануванні - адаптація організації до зовнішнього  середовища. Необхідною умовою успішних дій з адаптації до зовнішнього середовища є чітке знання ситуації, її можливостей і небезпек, які в ній таяться. Реалізація цілей організацією неможлива також без концентрації ресурсів і зусиль на найбільш важливих ділянках, без ефективної внутрішньої координації діяльності. Для цього потрібно чітко представляти ситуацію усередині організації, її слабкі і сильні сторони і активні сили.

    Після оцінки ризиків і можливостей  фірма за допомогою методів стратегічного  аналізу формулює різні варіанти стратегії, виявляє відносне положення кожного альтернативного напряму діяльності. Потім вибирається краща стратегія залежно від місії і цілей фірми, перспектив розвитку, внутрішньої культури, чинників середовища, прийнятного рівня риски і розробляє остаточний план стратегічного плану діяльності фірми.

    Стратегічне планування є інструментом, за допомогою  якого формується система цілей  функціонування підприємства, об'єднуються  зусилля всього колективу для  їх досягнення.

    Основним  завданням стратегічного планування є забезпечення нововведень, організаційні зміни у складі структури управління, необхідних для забезпечення життєдіяльності підприємства.

    Функціональна структура стратегічного планування включає чотири види діяльності: адаптацію  до зовнішнього середовища, розподіл ресурсів, координацію та регулювання, організаційні зміни.

    Адаптацію до зовнішнього середовища слід розуміти як пристосування підприємства до зміни  ринкових умов господарювання.

    Розподіл  ресурсів – стратегія функціонування підприємства будується на розширенні масштабів підприємницької діяльності та задоволенні ринкового попиту, на ефективному використанні матеріальних, енергетичних, фінансових, трудових, інформаційних ресурсів, їх розподілі, постійному зниженні витрат виробництва. Тому ефективний розподіл ресурсів між різними сферами діяльності, пошук оптимальних комбінацій їх раціонального використання є важливою функцією стратегічного планування.

    Координація та регулювання. Дана функція погоджує зусилля всіх структурних підрозділів  підприємства в досягненні мети, поставленої стратегічним планом.

    Організаційні зміни — функція передбачає проведення різних організаційних перетворень  на підприємстві, спрямованих на вдосконалення  системи управління: нової структури  управління; перерозподіл, уточнення  функцій окремих виконавців; залучення кваліфікованих фахівців; впровадження ефективної системи стимулювання тощо.

    Процес  стратегічного планування посідає  центральне місце в системі стратегічного  управління. Основні передумови переходу до стратегічного планування такі:

• необхідність реакції на зміни умов функціонування підприємств;
• потреба в об’єднанні різних напрямків діяльності підприємства в умовах розвитку процесів децентралізації та диверсифікації (насам-перед конгломератної);
• наявність яскраво виражених конкурентних переваг і необхідність їхньої підтримки  або створення їх (в аутсайдерів); посилення конкуренції;
• інтернаціоналізація бізнесу, розвиток зв’язків з підприємствами, які використовують систему стратегічного планування;
• наявність висококваліфікованих менеджерів, здатних вирішувати складні питання, застосовуючи систему стратегічного управління;
• розвиток теорії та практики стратегічного планування, які допомагають перейти від методу «проб і помилок» до наукових методів передбачення й підготовки майбутнього та до майбутнього;
• наявність доступної інформації (глобальних інформаційних мереж) для вивчення сильних і слабких сторін підприємства, зовнішнього середовища та умов конкуренції;
• посилення інноваційних процесів, генерація та швидке освоєння підприємствами нових ідей;
• необхідність впровадження високої культури управління, орієнтованої на запобігання опору змінам та стимулювання розвитку підприємства.

    Мета  стратегічного планування — встановити певний порядок дій для підготовки ефективного функціонування конкурентоспроможного підприємства.

    Реалізація  мети стратегічного планування можлива, якщо воно відповідає таким основним принципам:

• цілевстановлення та цілереалізація — всі заходи та шляхи їхнього здійснення, передбачені в системі стратегічного планування, спрямовано на встановлення та досягнення цілей (стратегічних орієнтирів): система планування відповідальна за це. Відповідність цьому принципу свідчить про дієвість планів, які цінні тим, що дають змогу досягти результатів;
• багатоваріантність, альтернативність та селективність — реакція на середовище, що змінюється, шляхом переходу на заздалегідь обгрунтовані та визначені альтернативи;
• глобальність, системність, комплексність і забалансованість — орєнтація на охоплення окремими стратегіями всіх аспектів діяльності об’єкта та взаємозв’язок між ними; в межах стратегічного планування готують систему рішень, а не окремі рішення; спрямованість на зміну ситуації зовні та всередині підприємства;
• спадковість і послідовність — стратегічні зміни мають впроваджуватися в певному порядку (про це йшлося під час розгляду «стратегічного набору») з урахуванням досягнутих результатів і специфічних особливостей процесів та явищ;
• безперервність — стратегічна діяльність є складним процесом, зупинка якого повертає підприємства у початкову позицію;
• наукова та методична обгрунтованість — використання поширених науково-методичних підходів допомагає розробляти реальні плани, узгоджені з параметрами зовнішнього та внутрішнього середовища;
• реалістичність, досяжність — врахування особливостей функціонування об’єкта, відносно якого розробляються стратегічні плани, та можливості досягнення певних параметрів;
• гнучкість, динамічність, реакція на ситуацію — урахування часових характеристик і характеру змін, що відбуваються на підприємстві згідно з етапами «життєвих циклів» (підприємства та пов’язаних з ним окремих підсистем); цьому сприяє наявність надійного зворотного зв’язку;
• ефективність і соціальна орієнтованість — забезпечення, з од-ного боку, перевищення результатів, передбачениих плануванням над витратами, потрібними для його здійснення; з іншого — розв’язання не лише суто виробничих проблем, а й участь у пом’якшенні суспільних проблем;
• кількісна та якісна визначеність - планування має дати певні орієнтири, які гратимуть роль контрольних точок, але не можна процес планування звести лише до розрахунків показників, забуваючи про сутність процесів, які потрібно здійснити;
• довгостроковість заходів — орієнтація на розв’язання складних проблем, які існуватимуть у довгостроковій перспективі; неможливість усунення їх одномоментним заходом спонукає до обгрунтованих, послідовних, складних заходів.

    Головними перевагами стратегічного планування є:

• зв’язок поточних рішень з майбутніми результатами, організоване осмислення рішень (усупереч спонтанному прийняттю) з прогнозуванням їхніх наслідків;
• орієнтація на пошук альтернативних варіантів досягнення цілей, тоб-то допустимих цілей у межах визначених цілей та наявних обмежень;
• визначення можливостей і загроз, сильних та слабких сторін діяльності підприємства, врахування їх при встановленні цілей і формулюванні стратегій для забезпечення впливу на ці аспекти вже сьогодні;
• свідома підготовка майбутнього і до майбутнього;
• розподіл відповідальності не лише між напрямками діяльності, а й між поточною та майбутньою діяльністю.

    Переваги  стратегічного планування не реалізуються самі по собі. Як кожне явище, стратегічне  планування має характеристики, які  в разі їх невдалого використання можуть зашкодити розробці та впровадженню стратегічних планів.

    «Пастками»  стратегічного планування є:

• підміна змісту стратегічної діяльності формою, забюрократизованість процедур розробки стратегій і планів;
• надвитрати часу для розробки стратегічних планів, що проявляється в запізненні реакцій на зміни в середовищі;
• розрив між стратегічною та поточною діяльністю, сподівання, що наявність стратегії вже забезпечує її здійснення;
• завищення очікувань, розробка нереалістичних планів, які не враховують специфіки об’єкта планування та можливостей (у тому числі — швидкості) здійснення змін;
• сподівання на знаходження «панацеї» від негараздів і спрямування на неї всіх сил і ресурсів, а не застосування системного підходу для реалізації стратегічної діяльності.

    Навіть  якщо підприємство обійшло всі «пастки», воно може не досягти очікуваних результатів, що є помилки в організації планової діяльності.

    Головні недоліки практичного застосування системи стратегічного планування:

• відсутність необхідної інформації для прийняття стратегічних рішень та розробки стратегічних планів; як наслідок, спостерігається низький рівень обгрунтованості планових документів;
• відсутність альтернативних планів;
• недостатнє використання науково-методичного арсеналу планування: сценаріїв і методів ситуаційного планування (модель типу «Що буде, якщо...») тощо;
• слабо розвинена система поточного аналізу, контролю та коригування стратегічних планів;
• догматична гіперболізація значення цифрових показників;
• недосконала система стимулювання працівників, які беруть участь у розробці та виконанні стратегічних заходів;
• недостатній рівень організаційного, соціально-психологічного та фінансового забезпечення стратегічного планування.

 
 

    Задача  №2.2. 

    Підприємство  для виробничих цілей орендує  обладнання, розраховане на 135 годин роботи на місяць за ціною 16 грн. за годину. Кожна одиниця праці оцінюється в 9 грн., матеріальні витрати на кожну одиницю продукції становить 15 грн., прогнозна ринкова ціна продукції становить 100 грн. Припустимо, що ціна продукції на ринку підвпливом різних ринкових чинників знизилась до 50 грн.за одиницю, а маркетингові дослідження не виключають можливості у майбутньому зниження ринкової ціни навіть до 20 грн. 

    1.Визначити  оптимальний розмір обсягу виробництва  при наступних стратегіях:

• мінімальні витрати;
• мінімальні середні витрати;
• мінімальні граничні витрати;
• максимальний прибуток;
• максимальний прибуток на 1 продукції;
• зменшення витрат(збитку).

 

    2. За якою ціною підприємство  повинне припинити виробництво  продукції за умови повної  збитковості. 

Обсяги  випуску продукції та затрати  праці на їх виготовлення:

 
 
 
 
 

    Рішення: 1. Розрахуємо змінні, постійні та загальні витрати та отримані данні занесемо в таблицю (Таб.1.)

    Таблиця 1. Витрати виробництва