Контролінг і управлінський облік у банку

Етап аналізу має багатоступеневу структуру. Спочатку контролер на основі постійного спостереження стану та змін у зовнішньому середовищі діяльності банку про деякі негативні ознаки, що є підставою для визначення стратегічних цілей. Далі, після етапу планування, контролер формує внутрішню управлінську звітність з економічних питань, проводить аналіз та інтерпретує її, а також надає узагальнену інформацію із коментарями менеджерам для прийняття управлінських рішень і, якщо це потрібно, для корегування планів.

На етапі планування контролер разом із менеджерами формулює стратегічні цілі, пріоритет, визначає основні кількісні та якісні параметри розвитку банку на перспективу; бере участь насамперед як консультант і координатор у розробці оперативних планів діяльності банку.

Етап контролю тісно пов'язаний із аналізом. Контролер під час аналізу з'ясовує причину виявлених негараздів та допомагає менеджерам сформулювати заходи щодо їх усунення. Таким чином, ознакою контролінгу як процесу є безперервність аналітико-контрольної роботи та її взаємозв'язок із плануванням

Функції контролігу визначаються його природою та сутністю. Незважаючи на різноманітність поглядів щодо переліку та назви функцій контролінгу, найбільш визнаними є такі: координаційна, контролю, планування , підтримки управління, консультаційна, аналітична, методична, інформаційна, регулююча.

Швидкий розвиток науки та техніки призводить до стрімкого старіння інформації, методів та інструментів банківського менеджменту, що спонукає банки освоювати та впроваджувати новітні підходи до управління. Останнє потребує від контролера надання вищому керівництву рекомендацій, які базуються на інноваціях. Контролер впроваджує все нове та прогресивне, що є в теорії та практиці як банківського контролінгу ,так і економічного управління банком у цілому. Це вимагає від нього ініціювання вдосконалення процесів економічного управління банком, постійного пошуку нових альтернативних варіантів розв'язання економічних проблем, які виникають у процесі банківської діяльності, а також проведення спеціальних досліджень. У зв'язку із дією зазначених чинників виявляється доречним проведення інноваційної функції контролінгу.

Необхідність започаткування комунікаційної функції контролінгу пояснюється тим, що контролер як активний модератор, координатор, методолог, аналітик безперервно спілкується з працівниками різних рівнів управління, розв'язує конфліктні ситуації, намагається зменшити напруженість у колективі, сприяє створенню атмосфери довіри та взаєморозуміння між співробітниками. Контролер зобов'язаний активно впливати на працівників, які гальмують процес, прагнути постійного оновлення всієї діяльності банку, особливо у сфері менеджменту .

Завдання контролера полягає в тому, щоб переконати спеціалістів у хибності та неправомірності їхніх суджень та дій; зуміти представити неприємні події таким чином, щоб не принизити, не образити людину, а прийти їй на допомогу. Контролер має бути насамперед хорошим психологом, щоб зрозуміти інших людей; знайти порозуміння з "важкими" співробітниками, подолати перешкоди в колективі, бути толерантним до чужих думок та суджень, терплячим, доброзичливим.

Можливість виконання управлінської функції у контролінгу недостатня, а функції підтримки управління навпаки – велика. Контролер бере участь у постановці стратегічних та оперативних цілей діяльності банку, надає допомогу керівництву щодо ліквідації недоліків у роботі банку тощо. Звідси випливає нова функція контролінгу, яку назвемо пасивне управління. Це означає, що, з одного боку, контролер має лише право дорадчого голосу при прийнятті управлінських рішень, з іншого він часто разом із менеджерами банку формулює управлінські рішення і в разі потреби накладає вето на спеціальні рішення, які суперечать законодавству або внутрішньобанківським регламентам.

Ключова функція контролінгу інформаційна. Контролінг є "постачальником" інформації щодо: основних індикаторів економічного розвитку країни та її банківської системи, які суттєвим чином впливають на діяльність банків у минулому, поточному та майбутньому періодах, а також щодо рівня конкуренції між банками як у цілому, так і на локальних ринках економічних параметрів розвитку банку порівняно з іншими періодами та банками; дохідності з урахуванням ризиків продуктів, клієнтів, проектів банку; результативності роботи бізнес-підрозділів банку тощо.

Контролер визначає не тільки потребу в інформації, але й джерела її отримання. Сфера контролінгу включає розробку стандарту інформаційного забезпечення стратегічного та оперативного планування та його реалізацію. Контролер надає його у зручному форматі, що дозволяє оперативно приймати управлінські рішення.

Координаційна функція контролінгу. Сутність цієї функції полягає в координації роботи всієї управлінської системи для забезпечення цілеспрямованого керівництва підприємством. Цей підхід веде до розуміння контролінгу як "мета менеджменту" .

Контролер координує діяльність усередині банку таким чином, щоб можна було своєчасно та повною мірою досягти поставлених цілей у процесі реалізації стратегічних та оперативних планів. Окрім того, контролер координує потоки інформації, що надходить від головного офісу банку до його установ, а також усередині головного офісу.

Аналітична функція контролінгу полягає у: визначенні та інтерпретації стратегічних та оперативних параметрів діяльності банку; здійсненні аналізу відхилень та виявленні їх причин; проведенні калькуляційних розрахунків банківської маржі та розрахунків за інвестиційними банківськими проектами; вимірі економічного капіталу та вкладу калькуляційних одиниць у додану вартість тощо.

Методична функція контролінгу. Контролер розробляє методичне забезпечення контролінгових процедур, може брати участь у розробці документів інших підрозділів банку як консультант або координатор.

Консультаційна функція контролінгу контролер є консультантом з економічних питань не тільки вищого керівництва, але й менеджерів структурних підрозділів банку.

Контрольна функція контролінгу зводиться до: розробки інструментів контролю, періодичності, сфер та масштабів його проведення; визначення граничного рівня відхилення фактичних значень від нормативних або планових; порівняльного аналізу планових та фактичних даних; виявлення причин невиконання запланованих параметрів та відповідальних осіб, з вини яких це було допущено; здійснення контролю за впровадженням корегуючих дій.

Здійснення тих чи інших функцій залежить від численних чинників, ступеня розвитку банківської системи; філософії контролінгу, яку обрав банк; рівня менеджменту в банку та розуміння ним призначення контролінгу як його сервісної підтримки; розмірів банку та розгалуженості мережі його філій, складності банківської діяльності; кваліфікаційного рівня персоналу тощо.

Вивчення існуючих наукових поглядів свідчить про відсутність єдиного розуміння принципів організації контролінгу. Так, М. Пушкар у своїй праці зазначає, що контролінг організовується на принципах: планування, обліку, аналізу, прийняття рішень. Е. Уткін та І. Маринюк вказують, що механізм контролінгу базується на чотирьох принципах: руху та гальмуванні, своєчасності, стратегічного усвідомлення, документування. Дещо інакше визначаються принципи банківського контролінгу в праці В. Голіцина , а саме спрямованість на реалізацію стратегії розвитку банку; багатофункціональність; орієнтація на використання кількісних стандартів; відповідність методів фінансового контролінгу специфіці методів фінансового аналізу та планування; своєчасність операцій контролінгу, обгрунтована дискретність контрольних операцій.

Правомірно визначити стратегічний та оперативний контролінг як підсистеми загальної системи контролінгу.

Стратегічний контролінг - це сервісне забезпечення менеджменту, яке спрямоване на досягнення стратегічних цілей діяльності банку. Метою стратегічного контролінгу є сприяння забезпеченню довгострокового та стабільного функціонування банку на ринку, а також утриманню або зміцненню його конкурентної позиції.

Основними напрямами стратегічного контролінгу можна вважати:

                  участь у постановці стратегічних цілей та визначенні цільових стратегічних орієнтирів діяльності банку;

                  проведення стратегічного аналізу та виявлення резервів зростання банку;

                  інформаційне забезпечення процесу стратегічного управління банком;

                  координацію зусиль усіх підрозділів щодо розробки та виконання стратегічного плану;

                  корегування стратегічних цілей та стратегічних пріоритетів внаслідок зміни умов функціонування банка;

                  встановлення причин невиконання стратегічних планів та розробку заходів щодо їх усунення.

Оперативний контролінг - це сервісне забезпечення менеджменту щодо досягнення оперативних цілей банку. Метою оперативного контролінгу є підтримка процесу управління дохідністю із урахуванням ризиків банку в середньостроковому та короткостроковому періодах.

Серед основних напрямів оперативного контролінгу банку слід виділити такі:

                  участь у визначенні оперативних цілей банку та розрахунок цільових індикаторів, що входять до складу оперативних планів;

                  координація дій підрозділів у процесі розробки та реалізації оперативних планів банку;

                  управління структурою балансу і бюджетом; інформаційне забезпечення процесу оперативного управління банком;

                  розробка програми дій щодо підвищення ефективності оперативного управління банком;

                  здійснення контролю за реалізацією оперативних цілей банку.

Фінансовий контролінг - це планування структури балансу та бюджету. На сьогодні у вітчизняних банках саме цей вид контролінгу є найбільш розвиненим.

Нефінансовий контролінг охоплює переважно сферу управління стратегічним портфелем банку. До його аспектів належить визначення частки банку на ринку, якості та асортименту банківських послуг, репутації та конкурентоспроможності банку тощо.

У міжнародній практиці контролінг є найефективнішою комплексною системою підтримки банківського менеджменту, завдяки якій банк досягає конкурентних переваг на ринку .

Теоретичні питання контролінгу стали широко досліджуватися в кінці 70-х - на початку 80-х років XX ст. Принципові проблеми контролінгу суб'єктів господарювання знайшли відображення в працях німецьких вчених Д. Хана, X. Фольмуга, А. Дайлс, Е. Майєра, Р. Манна, К. Хомбурга, Г. Піча, Е. Шерма, російських дослідників -С. Данілочкіної, О. Карминського, М. Оленсва, О. Примака, С. Фалько, Ф. Пісчанова, Д. Попова, Е. Уткіна, І. Маринюка та інших. Певні дослідження у сфері контролінгу були проведені вітчизняними фахівцями - М. Пушкарьом, Л. Кіндрацькою, С. Петренко, Л. Сухарєвою та іншими [75].

Незважаючи на те, що багато теоретиків вивчали й вивчають проблему контролінгу, вона й досі залишається актуальною через невирішеність важливих наукових питань, зокрема визначення поняття. Природу контролінгу вивчають представники двох наукових шкіл: обліково-аналітичної та управлінської (або школи менеджменту).

Представники обліково-аналітичної школи наголошують на тому, що концепцію контролінгу слід орієнтувати на облікову :систему, та вважають, що "система внутрішньогосподарського обліку відображає всі ознаки обліково-аналітичної системи і може ідентифікуватися як система контролінгу".

Пріоритет фінансового обліку в системі контролінгу визначається в наукових працях, зокрема вітчизняних дослідників Л. Кіндрацької, С. Петренко, М. Пушкаря, Л. Сухарєвої та інших науковців. ї М. Пушкар у своїй праці наголошує на тому, що "у системі контролінгу центральне місце належить бухгалтерському обліку, який формує базу даних, визначає зміст, відбір та оцінку даних, комплекс економічних показників, що характеризують кількісний та якісний об'єкт, а також фактори, що впливають на їх функціонування" [74].

Представники обліково-аналітичної школи також підкреслюють, що "система контролінгу являє собою синтез елементів обліку, аналізу, контролю, планування, реалізація яких забезпечує розробку альтернативних підходів при здійсненні оперативного і стратегічного управління процесом досягнення кінцевих цілей і результатів діяльності підприємства" .

Недосконалість таких визначень полягає в тому, що основна увага в контролінгу зосереджується на обліку, тобто повторюється концепція контролера-бухгалтера, практичні функції якого підносяться до рівня теорії. Не заперечуючи важливе значення бухгалтерського обліку в процесі формування інформаційної бази даних, неварто його висувати на передній план як основний компонент у системі контролінгу. Це обмежує контролінг функціями бухгалтера (здійснення обліку, накопичення даних про різні сторони господарської діяльності, їх аналіз, перевірка, корегування тощо).

Представники школи управління розглядають контролінг у різних площинах:

                  як інтегруючу і координуючу підсистему контуру управління;

                  як функцію підтримки процесу управління ;

                  як процес, що спрямований на ліквідацію "вузьких місць" орієнтований на майбутнє відповідно до поставлених цілей і задач отримання певних результатів";

                  як систему управління, що інтегрує як управління рентабельністю, так і управління ризиками , або лише прибутком ;