Корупція

Зміст

Розділ І. Корупція 2

1.1 Типологія 2

1.2 Ринок корупційних послуг 4

1.3 Області збагачення 6

1.4 Причини корупції 10

1.5 Боротьба з корупцією 13

Розділ ІІ. Зловживання службов становищем 20

Література 30

 

 

 

Розділ І. Корупція

Корупція — протиправна  діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їх прав і посадових можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажність громадських і політичних діячів.

Найчастіше термін застосовується по відношенню до бюрократичного апарату  і політичної еліти. Характерною  ознакою корупції є конфлікт між  діями посадової особи та інтересами його працедавця або конфлікт між  діями виборної особи і інтересами суспільства. Багато видів корупції аналогічні шахрайству, що здійснюється посадовою особою, і відносяться  до категорії злочинів проти державної  влади.

Корупції може бути схильна  будь-яка людина, що володіє дискреційною владою — владою над розподілом якихось ресурсів, що не належать йому, на свій розсуд (чиновник, депутат, суддя, співробітник правоохоронних органів, адміністратор, екзаменатор, лікар  тощо). Головним стимулом до корупції є  можливість отримання економічного прибутку (ренти), зв'язаного з використанням  владних повноважень, а головним стримуючим чинником — ризик викриття і покарання.

Згідно макроекономічним і політекономічним дослідженням, корупція є найбільшою перепоною до економічного зростання і розвитку, здатною  поставити під загрозу будь-які  перетворення

1.1 Типологія

Корупцію можливо класифікувати  по багатьом критеріям: по типах взаємодіючих суб'єктів (громадяни і дрібні службовці, фірми і чиновники, нація і  політичне керівництво); за типом  вигоди (отримання прибутку або зменшення  витрат); по спрямованості (внутрішня  і зовнішня); за способом взаємодії  суб'єктів, ступенем централізації, передбаченістю тощо. Історично корупція також розрізнялася по тому, чи відбувалося отримання  неправомірних переваг за здійснення законних дій («хабарництво») або незаконних дій («лихварство»).

Якщо етично оцінювати  корупцію, то різні прояви корупції мають різну етичну оцінку: одні дії вважаються злочинними, інші всього лише аморальними. До останніх, як правило, відносяться кумовство і заступництво на основі політичної орієнтації, які  порушують принцип мерітократії.

Слід відрізняти корупцію від лобізму. При лобіюванні посадова особа також використовує свої владні повноваження для підвищення шансів перепризначення або для просування по посадових сходах в обмін на дії на користь певної групи. Відмінність полягає в тому, що лобізм задовольняє трьом умовам:

Процес роботи впливу на посадову особу носить конкурентний характер і слідує правилам, які  відомі всім учасникам.

Відсутні приховані або  непублічні платежі.

Клієнти і агенти незалежні  один від одного в тому смислі, що ніяка група не отримує частку від прибутку, запрацьованого іншою  групою.

Найнебезпечніші форми корупції кваліфікуються як кримінальні злочини. До них, перш за все, відносяться розтрата (розкрадання) і хабарі. Розтрата полягає у витраті ресурсів, довірених посадовій особі, з особистою метою. Вона відрізняється від звичайної крадіжки тим, що спочатку особа отримує право розпоряджатися ресурсами легально: від начальника, клієнта тощо. Хабар є різновидом корупції, при якій дії посадової особи полягають в наданні якихось послуг фізичній або юридичній особі в обмін на надання останнім певної вигоди першому. В більшості випадків, якщо дача хабара не є наслідком здирства, основну вигоду від операції отримує хабародавець. До кримінальних злочинів також відноситься покупка голосів виборців (хоча деякі вважають її не формою корупції, а видом недобросовісної виборчої кампанії).

Корупція часто є приводом для закликів до насильницької зміни  влади. При цьому звинувачення нерідко  пред'являються не тільки конкретній політичній еліті, але і політичній системі в цілому. Як відзначає  Оскар Аріас Санчес, авторитарні  режими здатні успішно приховувати  переважну більшість зловживань владою від громадськості, так що висновок про їх корумпованість робиться на основі аналізу непрямих свідоцтв і згубних для всього суспільства наслідків. Навпаки, корупція в демократичних режимах часто отримує широкий розголос і присікається перш, ніж вона починає завдавати істотного збитку. Проте періодичні скандали викликають у громадян сумніви в своїй здатності робити вплив на процес ухвалення в країні політичних рішень і розчарування в демократії.

Типи взаємодіючих суб'єктів:

Побутова корупція породжується взаємодією пересічних громадян і чиновників. У неї входять різні подарунки  від громадян і послуги посадовій  особі і членам його сім'ї. До цієї категорії також відноситься  кумівство (непотизм).

Ділова корупція виникає  при взаємодії влади і бізнесу. Наприклад, у разі господарської  суперечки, сторони можуть прагнути заручитися підтримкою судді з метою  винесення ухвали в свою користь.

Корупція верховної влади  відноситься до політичного керівництва  і верховних судів в демократичних  системах. Вона стосується груп, що стоять у влади, недобросовісна поведінка  яких полягає в здійсненні політики в своїх інтересах і в збиток інтересам виборців.

1.2 Ринок корупційних послуг

Найбільш поширена децентралізована (зовнішня) корупція, коли оборудки здійснються  індивідуально між посадовою  особою і приватною особою. Проте  додавання внутрішній корупції —  між членами однієї організації  — додає їй риси організованої  злочинності.

Згідно законам бігевіоризму, потрапляючи в колектив, людина переймає правила поведінки, які в цьому  колективі прийняті. Тому, якщо внутрівідомча  культура така, що по відношенню до хабарів  панує обстановка добросердя, деколи безвідповідальності при вирішенні  службових питань, відсутність гласності  при обговоренні провини співробітників, то новоприбулі приймуть таку поведінку  як нормальне і слідуватимуть  їй надалі.

Розповсюдження корупції серед чиновників приводить до того, що в ній опиняються зацікавленими  і підлеглі, і начальники.

Дана система досить стійка і цим забезпечує стабільність корупційної  діяльності. Наприклад, можна зіткнутися з принципом презумпції сумлінності  правоохоронних органів, який означає, що шанси викрити їх співробітника  в неправомочних діях нікчемно малі.

На практиці підлеглі ділять хабарі не тільки з начальством, але  і між собою. Кінцевим висновком  є формування специфічних для  корупції внутрішніх ринків і економічних  механізмів. Зокрема, виникають позиції  з особливо високими нелегальними доходами. Боротьба між чиновниками за такі позиції формує внутрішній «ринок праці». У міру розвитку корупції відбувається деяка централізація ринку, починаючи  з рівня окремих відомств, коли чиновники виробляють тарифи за ухвалення  конкретних рішень, щоб понизити внутрішню  конкуренцію за кожен хабар і  підвищити загальний дохід. Підтримка  стабільності нелегальних фінансових потоків вимагає адміністративних і законодавчих заходів, націлених  на підвищення економічної вигоди від  корупції і на зниження правових і  соціальних ризиків.

Здирство («державний рекет») практикується чиновниками, що володіють  дискреційною владою перешкоджати комусь в отриманні ліцензій, спеціальних  дозволів або будь-яких інших послуг, що входять в компетенцію чиновника. Якщо чиновник має повноваження оцінювати  суму належних виплат (наприклад, податків або мит), це також відкриває можливості для здирства.

Зіткнувшись із здирством  з боку держслужбовця, приватна особа  постає перед вибором: або дати хабар (що зв'язане з ризиком викриття), або оскаржити дії держслужбовця  через внутрішній або зовнішній  наглядовий орган. Рішення залежить від того, наскільки затратна процедура  оскарження, а також наскільки  громадянин обізнаний про свої законні  права і обов'язки держслужбовця.

Змова виникає за тих же умов, що і здирство, проте відрізняється  тим, що вигідний обом сторонам і полягає  в здійсненні оборудки, що завдає збитку державі. Наприклад, в обмін на хабар, митний інспектор може занизити суму імпорту і тим самим зменшити суму, яку фірма-імпортер повинна сплатити на мита. У оборудку також можуть бути залучені структури, відповідальні за нагляд над чиновником.

1.3 Області збагачення

Одним з основних шляхів корупційного збагачення для бюрократії, особливо для верховної політичної еліти, є державні витрати.

Інвестиційні проекти  багато в чому визначаються рішеннями, які вищі чиновники приймають  на свій розсуд. Крупні інвестиційні проекти (особливо, за участю іноземних корпорацій) часто припускають передачу монопольних  прав переможцеві конкурсу, що обіцяє чиновникам особливо великі хабарі. Деякі  проекти створюються спеціально для того, щоб певні групи отримували ренту («державну» або «адміністритивну ренту») від тих, хто призначений  як виконавець проекту.

Державні закупівлі, як правило, припускають вибір об'єктивно  кращої пропозиції з декількох на основі конкурсу, проте іноді чиновник може забезпечити перемогу продавця, що пообіцяв найбільші «комісійні» («відкіт») з операції. Для цього  обмежується участь в конкурсі, його правила повністю не оголошуються тощо. В результаті закупівлі здійснюються за завищеною ціною.

Позабюджетні рахунки  часто створюються з легітимною метою (пенсійні, дорожні фонди тощо) Проте в деяких фондах, наприклад, для допомоги інвалідам, доходи можуть значно перевищувати реальні витрати, що стимулює бажання у деяких чиновників привласнити «надлишки». Навпаки, у  разі дефіциту чиновники часто вирішують  на свій розсуд, кому у результаті дістануться  гроші. У деяких країнах, кошти, отримані через іноземну допомогу або від  продажу природних ресурсів, прямують до спеціальних фондів, які менш прозорі і гірше контролюються, ніж бюджетні гроші. Через щохвилинні коливання цін на товари, визначити  дійсну суму транзакції і величину відрахувань до таких фондів непросто, що дозволяє частину грошей перенаправляти в кишені чиновників.

Серед інших областей, найприбутковіших в плані корупції, слід виділити:

• Податкові пільги
• Продаж сировинних товарів за цінами нижче ринкових
• Районування, оскільки воно впливає на вартість землі
• Видобуток природних ресурсів
• Продаж державних активів, особливо приватизація державних підприємств
• Надання монопольного допуску до певного виду комерційної (особливо експортно-імпортної) діяльності
• Контроль над тіньовою економікою і нелегальним бізнесом (здирство, захист від переслідування, знищення конкурентів тощо)
• Призначення на відповідальні пости в органах влади

Приведені нижче форми  корупції відносяться в першу  чергу до суддів, проте у разі адміністративних правопорушень можуть стосуватися і посадових осіб, уповноважених розглядати відповідні справи органів внутрішніх справ, органів  пожежного нагляду, податкових, митних органів тощо)

«Вилки» в законодавстві. Багато норм дозволяють судді вибирати між м'яким і жорстким заходами покарання, щоб він міг максимально врахувати  ступінь провини, тяжкість правопорушення і інші обставини. При цьому у  судді з'являється важіль дії  на громадянина, що зробив правопорушення. Чим більше різниця між верхньою і нижньою межами покарання, тим  більший хабар буде готовий заплатити  громадянин.

Альтернативне адміністративне  стягнення. Існують норми права  з накладенням альтернативного  адміністративного стягнення, наприклад, штраф або арешт. Від більшості  норм-«вилок» їх відрізняє не тільки ширший діапазон покарань (і отже, сильніша мотивація у порушника до дачі хабара), але і те, що правосуддя здійснюють представники виконавчої, а не судовоі, влади. Багато юристів вважають, що використання санкцій подібного  вигляду виправдане тільки в кримінальному  судовому процесі, але має під  собою мало підстав в процесі  адміністративному: «По-перше, судовий  процес побудований на принципах відкритості (гласності), змагальності, усності і безпосередності розгляду. При адміністративному ж виробництві громадянин в більшості випадків залишається наодинці з представником влади. По-друге, навіть найвища міра покарання за адміністративне правопорушення не настільки тяжка для правопорушника, як в кримінальному праві, щоб її мало смисл діференціювати.

Перекваліфікація складу правопорушення. Іншим різновидом «вилок»  є дублювання складу правопорушення в різних кодексах. Це відкриває  можливості для перекваліфікації скоєного правопорушення в м'якшу категорію (наприклад, з кримінального в  адміністративне або цивільне) або  навпаки, у важчу категорію. Розмежувати  злочини і інші правопорушення часто  складно через розмитість формулювань  законодавства, і в таких ситуаціях  судді (або посадові особи) ухвалюють  рішення на свій розсуд, що відкриває  можливості для хабарів і здирства.

Як випливає з даного вище визначення, сфера корупції не обмежена державним сектором. Аналогічні зловживання  відбуваються в громадських організаціях (профспілках, церквах, добродійних організаціях тощо). У приватних комерційних підприємствах керівники використовують свою дискреційну владу при укладанні контрактів, наймі нових працівників, нагляді над підлеглими тощо. Це відкриває можливості для дій з метою отримання особистої вигоди, які при цьому можуть завдавати економічного збитку власникам або акціонерам компанії. Хабарі в приватному секторі прийнято називати «підкупом».