Корупція

Емпіричні дані показують, що корупція викликає:

• неефективний розподіл і витрачання державних коштів і ресурсів; неефективність корупційних фінансових потоків з погляду економіки країни;
• втрати податків, коли податкові органи привласнюють собі частину податків;
• втрати часу через чинення перешкод, зниження ефективності роботи державного апарату в цілому;
• розорення приватних підприємців;
• зниження інвестицій у виробництво, уповільнення економічного зростання;
• пониження якості суспільного сервісу;
• нецільове використання міжнародної допомоги країнам, що розвиваються, що різко знижує її ефективність;
• неефективне використання здібностей індивідів: замість виробництва матеріальних благ люди витрачають час на непродуктивний пошук ренти;
• зростання соціальної нерівності;
• посилення організованої злочинності - банди перетворюються на мафію;
• занепад політичної легітимності влади;
• зниження суспільної моралі.

У високо корумпованих бюрократичних  апаратах більшість державних ресурсів свідомо прямують в канали, де їх найлегше розікрасти або де найлегше збирати хабарі. Політика правлячої  еліти стає направленою на придушення механізмів контролю над корупцією: свободи преси, незалежності системи правосуддя, конкуруючих еліт (опозиції) і далі індивідуальних прав громадян. Так, деякі люди відзначають, що існують випадки, коли поведінка і зовнішній вигляд людини є сигналом для правоохоронних органів до затримання людини з метою здирства хабара.

Існує також точка зору, що до корупції припустиме терпиме  відношення. Згідно одному аргументу, в історії розвитку багатьох країн (Індонезії, Таїланду, Кореї) були періоди, коли економіка і корупція росли одночасно. Згідно іншому аргументу, хабарництво є лише реалізація ринкових принципів в діяльності державних і муніципальних структур. Таким чином, терпиме відношення до корупції допустимо в умовах економічного буму або поки вона не зачіпає ефективність ринку в цілому. Критики цієї точки зору заперечують, що унаслідок перерахованих вище причин, країни з високим рівнем корупції після періоду зростання ризикують втратити стабільність і впасти в низхідну спіраль.

У міру того, як держава викорінює  корупцію, витрати на це мало окупне заняття зростають так, що для  повної ліквідації корупції доведеться витратити великі зусилля. Порівнюючи втрати від корупції і витрати  на викорінювання корупції для кожного  її рівня, можна знайти оптимальний  рівень корупції, що відображає найменші сумарні втрати. Виявляється, для  суспільства вигідно не знищувати  корупцію до кінця, просто через високу затратність цього процесу.

Крім того, надмірне захоплення боротьбою з корупцією в збиток усуненню її причин здатне позбавити  адміністративну систему гнучкості, а населення громадянських свобод. Правляча група може використовувати  каральне законодавство для посилення  свого контролю над суспільством і переслідування політичних супротивників.

Корупція наносить багатомільярдні  збитки міжнародній торгівлі. Саме це стало однією з причин зростання  інтересу до проблеми міжнародної корупції останніми роками. Так, американські фірми-експортери стверджували, що вони часто програють вигідні контракти  через те, що згідно із законом не мають права платити хабарі закордонним  чиновникам. Навпаки, в більшості  країн ОБСЄ хабара іноземним партнерам не тільки не заборонялися, але навіть могли бути списані з доходу при сплаті податків. Наприклад, у німецьких корпорацій такі витрати складали близько 5,6 млрд. дол. в рік. Ситуація змінилася тільки в кінці 1997 р., коли країни ОБСЄ підписали «Конвенцію про боротьбу з дачею хабарів іноземним державним посадовим особам при здійсненні міжнародних ділових операцій». У виконання конвенції протягом подальших років були прийняті закони, що забороняють явним чином національним компаніям давати хабарі кому б то не було.

1.4 Причини корупції

Причини корупції для кожної із країн можуть відрізнятися, але  головними серед них будуть невдало  побудована система державного управління (або незакінчені реформи в  системі органів державного управління), непрофесійність топ-менеджерів в  державі, відверто недосконала судова система, політична корупція в парламенті, брак політичної волі національних лідерів  щодо ефективного протистояння проявам  корупції, насамперед проявам політичної корупції.

Виробництво будь-яких благ вимагає витрати певних ресурсів, що компенсується коштами, отриманими від споживачів цих благ. Зарплата службовців належить до витрат, що покриваються зрештою за рахунок споживача, проте  їх діяльність визначається волею начальства і працедавця. Це призводить до ситуації, коли споживач отримує необхідну  послугу або товар від службовця, але не може безпосередньо вплинути на діяльність цього службовця. Окремим  випадком є суспільне благо, яке  оплачується за рахунок податків і надається державними службовцями. Не дивлячись на те, що роботу чиновників фактично оплачують громадяни, їх працедавцем  є держава, яка наділяє їх правом ухвалювати рішення, що зачіпають конкуруючі інтереси різних осіб, на свій розсуд.

У відсутність у когось дискреційної влади, корупція була б  неможлива. Проте персона або  група, що володіє верховною владою, не в змозі самостійно забезпечувати  реалізацію політики, яку вона визначає. Для цієї мети вона призначає адміністраторів, яких вона наділяє необхідними повноваженнями, в розпорядження яких вона передає  необхідні ресурси, для яких вона встановлює правила поведінки і  над якими вона здійснює нагляд. І тут виникає наступна проблема:

Консервативність закону. На практиці інструкції міняються значно повільніше, ніж зовнішні умови. Тому вони залишають місце для дій  на свій розсуд, оскільки інакше система  управління стає абсолютно негнучкою, і невідповідність жорстких норм реаліям здатна повністю зупинити роботу. Проте це означає, що в непередбаченій законом, ситуації адміністратор може почати керуватися найбільш вигідною рентою.

Неможливість всеосяжного  контролю. Нагляд вимагає витрат, але  крім того, надмірно жорсткий контроль наносить удар по якісті управлінського персоналу і приводить до відтоку  творчо мислячих кадрів.

Таким чином, принцип управління сам по собі містить потенційну можливість для корупції. Ця можливість переростає в об'єктивні умови, коли потенційна рента переважає над ризиками.

Дана проблема багато разів  відтворюється в бюрократичному апараті, оскільки адміністратори вищого рівня призначають своїх підлеглих  і т.д. Особливість систем з представницькою  демократією полягає в тому, що вищі посади посідають політичні  еліти, що отримали владні повноваження від народу і що ризикують втратою  влади на наступних виборах.

Більшість фахівців сходяться  на тому, що основними причинами  високої корупції є недосконалість політичних інститутів, які забезпечують внутрішні і зовнішні механізми  заборони. Крім цього, є підстави вважати, що деякі об'єктивні обставини  вносять істотний внесок:

• Двозначні закони. Просте, недвозначне, лаконічне і зрозуміле законодавство скорочує потреби у великому апараті чиновників і полегшує розуміння законів громадянами.
• Незнання або нерозуміння законів населенням, що дозволяє посадовим особам довільно перешкоджати здійсненню бюрократичних процедур або завищувати належні виплати.
• Залежність стандартів і принципів, що лежать в основі роботи бюрократичного апарату, від політики правлячої еліти.
• Професійна некомпетентність бюрократії.
• Кумівство та політичне заступництво, внаслідок чого формуються особисті стосунки (таємні домовленості), що ослабляють механізми контролю та запобігання корупції.
• Відсутність єдності в системі виконавчої влади, тобто, регулювання однієї і тієї ж діяльності різними інстанціями.
• Нерозвинене (слабке) громадянське суспільство, в наслідок чого громадяни не мають достатнього впливу щодо ефективного контролю за діями законодавчої, виконавчої та судової гілок державної влади.

1.5 Боротьба з корупцією

На сьогоднішній день не відомі методи в педагогіці і менеджменті, які б гарантували, що людина буде ідеальним чиновником. Проте існує  безліч країн з вельми низьким  рівнем корупції. Більш того, відомі історичні приклади, коли дії, направлені на зниження корупції, привели до значних  успіхів: Сінгапур, Гонконг, Португалія, Швеція. Це однозначно говорить на користь того, що методи боротьби з корупцією існують.

З формальної точки зору, якщо не буде держави — не буде і  корупції. Здатність людей на даному етапі розвитку ефективно співробітничати  без держави піддається дуже сильним  сумнівам. Проте, в умовах коли корупція поширена практично скрізь, розпуск  корумпованих органів влади представляється  одним з дієвих радикальних способів від неї позбавитися.

Крім розпуску органів  влади, існують три можливі підходи  до зменшення корупції. По-перше, можна  посилити закони і їхнє виконання, тим  самим підвищивши ризик покарання. По-друге, можна створити економічні механізми, що дозволяють посадовим  особам збільшити свої доходи, не порушуючи  правила і закони. По-третє, можна  підсилити роль ринків і конкуренції, тим самим зменшивши розмір потенційного прибутку від корупції. До останнього також відноситься конкуренція  в наданні державних послуг, за умови дублювання одними державними органами функцій інших органів. Більшість методів, що позитивно  зарекомендували себе, відносяться  до внутрішніх або зовнішніх механізмів нагляду.

У внутрішній контроль входять  внутрішні механізми і стимули, що існують в самому апараті управління: ясні стандарти виконання посадовими особами своїх обов'язків і  строгий нагляд над кожним службовцем. З метою забезпечення нагляду  часто виділяють особливі управління, які функціонують автономно. Наприклад, правоохоронні органи часто підкоряються розділу виконавчої влади, так само як і бюрократичний апарат, проте  при цьому зберігають значну незалежність.

Внутрішній контроль був  основним способом боротьби з корупцією  в монархіях періоду абсолютизму і досі зберігає високу ефективність. Зокрема, Макіавеллі вважав, що в монархіях, «правлячих за допомогою слуг», корупція менш небезпечна, оскільки всі «слуги» зобов'язані милостям государя і їх важче підкуповувати.

До зовнішнього контролю відносяться механізми, які мають  високий ступінь незалежності від  виконавчої влади. Незалежна судова система, при якій бюрократ, що порушив  закон, може бути легко і ефективно  визнаний винним, різко знижує потенційну привабливість корупції. Одними з  найефективніших інструментів контролю над корупцією бюрократичного апарату  є свобода слова і ЗМІ.

Зовнішній контроль характерний  для країн з ринковою економікою і ліберальною демократією. Ймовірно, це пов'язано з тим, що для реалізації нормального функціонування ринку  необхідні чіткі правила, механізми  забезпечення виконання зобов'язань, зокрема, — ефективна правова  система, що забезпечує здорове конкурентне  середовище. Ліберальна демократія для  досягнення своїх цілей також  спирається на систему виборів, правову  державу, незалежне правосуддя, розділення властей і систему «стримувань  і противаг». Всі ці політичні  інститути служать одночасно  механізмами зовнішнього контролю над корупцією.

Проте не всі положення  ліберальної демократії однозначно сприяють боротьбі з корупцією. Прикладом  може служити принцип розділення властей. Розділення властей по горизонталі  стимулює їх нагляд один над одним. Наприклад, в парламентській демократії представницька влада має повноваження відправити уряд до відставки. З іншого боку, в президентській демократії гілкі влади ще більш функціонально розділені. Не дивлячись на це, корупція в президентських республіках в цілому вища, ніж в парламентських, що можливо пов'язане саме з трудомісткістю процедури імпічменту президента. Далі, розділення властей по територіальному рівню і пов'язане з цим перенесення більшої частини повноважень виконавчої влади на рівень місцевого самоврядування приводить до ефективного зменшення розмірів органів влади. Це підвищує інформаційну прозорість влади і зменшує корупцію. Проте, федеральний устрій держави, що забезпечує максимальну децентралізацію, часто приводить до регулювання різних аспектів однієї і тієї ж діяльності чиновниками різних інстанцій, і отже, до більшої корупції в порівнянні з унітарними державами.

В демократичних країнах  основним способом покарання вибраних представників за корупцію є відчуження їх від влади на наступних виборах. Мається на увазі, що сам виборець відповідає за ступінь чесності і  відповідальності тих, кого він обирає. Не зважаючи на високу результативність виборів як зброї проти корупції, їх дія виявляється досить поволі. Кожні 30 років стабільної демократичної  системи надають на корупцію такий  же ефект, як власне перехід до ліберально-демократичної  моделі правління.

Низкою авторів висувалося припущення, що вади виборчого процесу  можуть робити істотний вплив на розмах корупції. Навіть якщо вибори проходять  без порушень, сама їх система може стимулювати виборця голосувати за того або іншого кандидата за ідеологічними причинами, ігноруючи  корумпованість його особисто, його підлеглих  або його партії в цілому. Ця гіпотеза знаходить підтвердження. Корупція виявляється значно менше в країнах, де в кожному виборчому окрузі вибирають декілька представників  за мажоритарною системою, ніж в  країнах з виборами за пропорційною системою і за закритими партійними списками або в країнах з маленькими виборчими округами і вибором  одного представника в кожному окрузі. Це пояснюється тим, що мажоритарна система забезпечує найбільшу індивідуальну підзвітність, а вибір декількох представників або по відкритих партійних списках значно підвищує увагу, яку виборці приділяють чесності кандидатів.