Корупція

Ліквідація згаданих вище супутніх причин корупції також відноситься  до антикорупційних заходів.

Неконституційність корупціогених  норм. Будь-які норми, що накладають на громадянина обмеження, можуть викликати  корупцію, за винятком норм, що описують конституційні свободи і права  людини. Останні накладають обмеження  не стільки на індивідів, скільки  на органи державної влади, будучи інституційними гарантіями як проти завищених вимог  закону, так і проти наділення  органів державної влади дискреційними  повноваженнями. Корупціогені ж норми  неминуче порушують права і свободи  людини і громадянина, закріплені в  Конституції.

Інформаційне забезпечення громадян. Даний метод включає  аналіз законів з тим, щоб, проаналізувавши  закон, чітко, лаконічно і дохідливо  пояснити громадянам в чому полягають  їхні права і обов'язки, які порушення  що повинні за собою спричинити, як проходить судова процедура і  що в ній враховується. Знаючи все  це, громадяни будуть упевненіше поводитися, опинившись наодинці з тим, що підштовхує їх до дачі хабара чиновником.

Відкритість відомчих систем. Прозорість операцій, що відбуваються всередині відомств, і належний громадський  небюрократичний контроль сильно похитнули  б фундамент корупції. Але такий  механізм неможливо реалізувати  повною мірою не тільки тому, що громадська перевіряюча система сама була б  схильна до корупції, а тому, що таким  чином інформаційна безпека громадян і фірм порушувалася б ще більше. Наприклад, державні служби часто зберігають конфіденційні дані про громадян, а органи безпеки і військові  відомства здатні повноцінно виконувати свої функції тільки при забезпеченні секретності.

Соціальне забезпечення чиновників. Першокласне медичне обслуговування, безпроцентні кредити для покупки  нерухомості, велика пенсія — все  це рівносильно підвищенню заробітної плати в державному секторі, і  отже, збільшує втрати чиновника у  випадку, якщо його зловлять на корупційній  діяльності. Згідно досліджень, цей  захід не надає негайної дії на корупцію, проте сприяє підвищенню якості бюрократії з часом.

Суть проблеми при боротьбі з корупцією сформулював Джеймс Медісон: «Якби людьми правили ангели, ні в якому нагляді над урядом – зовнішньому або внутрішньому – не було б потреби. Але при  створенні правління, в якому  люди відатимуть людьми, головна трудність  полягає в тому, що в першу чергу  треба забезпечити правлячим  можливість наглядати над керованими; а ось услід за цим необхідно  зобов'язати правлячих наглядати  за самими собою».

Одним з найважливіших  стримуючих чинників для корупції є  кримінальне законодавство. На практиці закони в більшості країн встановлюють досить вузькі рамки відносно інтерпретації  видів корупції, які вважаються кримінальними  злочинами, — щоб виключити ризик  вибіркового застосування законодавства  з метою придушення громадянських  свобод і опозиції. Тому, наприклад, подарунок може вважатися хабаром  тільки за наявності наміру зробити  вплив на посадову особу. Якщо посадовій  осібі згідно із законом не забороняється  приймати подарунки в принципі, то довести факт хабара, як правило, важко. Навпаки, розтрата часто вважається доведеною за наявності збитку, незалежно  від того, чи був намір у службовця  привласнити кошти чи ні.

Інша трудність, що особливо виявляється при масштабній корупції, коли більшість приватних осіб дають  хабарі, відома в психології і теорії ігор як «дилема ув'язненого». З одного боку, якщо всі особи перестануть  давати хабарі, то вони всі від цього  виграють. Проте якщо тільки одна приватна особа відмовиться від хабарів, то вона поставить себе в украй  невигідні умови.

Нарешті, серйозною проблемою  є згадана вище стійкість корупційних  ринків.

Сінгапурська стратегія  боротьби з корупцією відрізняється  строгістю і послідовністю, грунтуючись  на «логіці в контролі за корупцією»: «спроби викоренити корупцію повинні  грунтуватися на прагненні мінімізувати або виключити умови, що створюють  як стимул, так і можливість схилення особи до здійснення корумпованих дій».

У момент отримання незалежності в 1965 р., Сінгапур був країною з високою корупцією. Тактика її зниження була побудована на низці вертикальних заходів: регламентації дій чиновників, спрощенні бюрократичних процедур, строгому нагляді над дотриманням високих етичних стандартів. Центральною ланкою стало автономне Бюро з розслідування випадків корупції, в яке громадяни можуть звертатися зі скаргами на держслужбовців і вимагати відшкодування збитків. Одночасно з цим було посилено законодавство, підвищена незалежність судової системи (з високою зарплатою і привілейованим статусом суддів), введені економічні санкції за дачу хабара або відмову від участі в антикорупційних розслідуваннях, а також зроблені жорсткі акції аж до поголовного звільнення співробітників митниці і інших держслужб. Це поєднувалося з дерегулюванням економіки, підвищенням зарплат чиновників і підготовкою кваліфікованих адміністративних кадрів.

В даний час Сінгапур займає лідируючі місця в світі по відсутності корупції, економічній  свободі і розвитку.

До середини XIX століття в Швеції корупція процвітала. Одним з наслідків модернізації країни став комплекс заходів, націлених на усунення меркантилізму. Відтоді державне регулювання стосувалося більше домашніх господарств, чим фірм, і було засновано на стимулах (через податки, пільги і субсидії), ніж на заборонах і дозволах. Був відкритий доступ до внутрішніх державних документів і створена незалежна і ефективна система правосуддя. Одночасно шведський парламент і уряд встановили високі етичні стандарти для адміністраторів і стали домагатися їхнього виконання. Опісля всього декількох років чесність стала соціальною нормою серед бюрократії. Зарплати високопоставлених чиновників спочатку перевищували заробітки робітників в 12—15 разів, проте з часом ця різниця знизилася до двократної.

На сьогоднішній день Швеція як і раніше має один з найнижчих  рівнів корупції в світі.

Розділ ІІ. Зловживання службов  становищем

Зловживання владою або службовим  становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих  інтересах або в інтересах  третіх осіб, використання службовою  особою влади чи службового становища  всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам  окремих громадян або державним  чи громадським інтересам, або інтересам  юридичних осіб,—

карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом  на строк до шести місяців, або  обмеженням волі на строк до трьох  років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки,—

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Дії, передбачені частинами  першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені працівником правоохоронного  органу,—

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років  та з конфіскацією майна.

Примітка: 1. Службовими особами  є особи, які постійно чи тимчасово  здійснюють функції представників  влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в  установах чи організаціях незалежно  від форми власності посади, пов’язані  з виконанням організаційно-розпорядчих  чи адміністративно-господарських  обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням.

Службовими особами також  визнаються іноземці або особи без  громадянства, які виконують обов’язки, зазначені в пункті 1 цю примітки.

Істотною шкодою у статтях 364,365,367, якщо вона полягав у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів  перевищує неоподатковуваний мінімум  доходів громадян.

Тяжкими наслідками у статтях 364-367, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі, які у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний  мінімум доходів громадян.

Зловживання владою або службовим  становищем визнається злочином за наявності  трьох спеціальних ознак в  їх сукупності: 1) використання службовою  особою влади чи службового становища  всупереч інтересам служби; 2) вчинення такого діяння з корисливих мотивів  чи в інших особистих інтересах  або в інтересах

третіх осіб; 3) заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих  громадян, або державним чи громадським  інтересам, або інтересам юридичних  осіб. Відсутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність  складу злочину, передбаченого ст. 364.

Таким чином, з об’єктивної  сторони цей злочин може мати такі форми: 1) зловживання владою, що завдало  істотної шкоди; 2) зловживання службовим  становищем, що завдало істотної шкоди.

Під зловживанням владою слід розуміти умисне використання службовою  особою, яка має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх  прав щодо пред’явлення вимог, а також  прийняття рішень, обов’язкових для  виконання іншими фізичними чи юридичними особами. Зловживати владою може як представник  влади, так і службова особа, яка  виконує організаційно-розпорядчі обов’язки, оскільки остання також’ має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих їй осіб.

Зловживання службовим становищем — це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам  служби своїх прав і можливостей, пов’язаних з її посадою. У цілому зловживання службовим становищем — це більш широке поняття, воно охоплює зловживання владою, оскільки використовувати всупереч інтересам  служби службова особа може і владні права та можливості, якщо вона ними наділена.

Зловживання владою або службовим  становищем передбачає наявність взаємозв’язку  між службовим становищем винного  і його поведінкою, яка виражається  в незаконних діях або бездіяльності. Службова особа при зловживанні  у будь-якій формі прагне скористатися своїм службовим становищем, яке  передбачає як наявність передбачених законами та іншими нормативно-правовими  актами повноважень (прав і обов’язків), так і наявність фактичних  можливостей, які надає їй сам  авторитет посади (її загальновизнана  вага, важливість, впливовість).

Словосполучення всупереч інтересам  служби передбачає, що службова особа  не бажає рахуватися з покладеними  на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обов’язками, діє всупереч їм, не звертає увагу на службові інтереси. Про поняття цієї ознаки детальніше див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього  розділу.

Під інтересами служби слід розуміти, насамперед, інтереси держави  взагалі, і крім того, інтереси певного  органу, підприємства, установи або  організації, що не суперечать, не протиставляються інтересам держави. Тому дії службової  особи, вчинені у вузьковідомчих інтересах на шкоду загальнодержавним  інтересам чи інтересам інших  підприємств, установ та організацій, також можуть визнаватися вчиненими  всупереч інтересам служби.

Про поняття істотної шкоди  див. коментар, викладений у Загальних  положеннях до цього розділу. Фактичне настання істотної шкоди необхідно  для визнання цього злочину закінченим, адже склад його за своєю конструкцією є матеріальним. Необхідною ознакою  об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 373, є наявність  причинного зв’язку між зловживанням владою або службовим становищем і істотною шкодою.

Суб’єктом зловживання владою або службовим становищем може бути лише службова особа. Про поняття  службової особи див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього  розділу.

З суб’єктивної сторони  цей злочин характеризується умисною  або змішаною формою вини.

Корисливий мотив, інші особисті інтереси та інтереси третіх осіб є  обов’язковими ознаками зловживання  владою або службовим становищем і підкреслюють той факт, що цей  злочин може бути вчинено під впливом  саме таких спонукань.

Корисливий мотив можна  визначити як прагнення службової  особи шляхом зловживання владою або службовим становищем отримати незаконну матеріальну вигоду (отримати майно, майнові права, звільнитися  від особистих майнових витрат тощо).

Інші особисті інтереси як мотив зловживання владою чи службовим  становищем полягають у прагненні  отримати вигоду немай-нового характеру, обумовлену такими спонуканнями, як кар’єризм, заздрість, протекціонізм, бажання  отримати взаємну послугу, заручитися підтримкою у вирішенні якого-небудь питання, приховати свою некомпетентність і т. п. Інші особисті інтереси можуть проявитися і у зв’язку з бажанням помститися кому-небудь, отримати перевагу у недобросовісній конкурентній боротьбі та ін. Наприклад,, почуття  кар’єризму спонукає службову особу  вчинити дії, які можуть задовольнити її прагнення просунутись по службі, що об’єктивно не відповідає досвіду, знанням, моральним якостям цієї особи.