Кредитование и контроль

22. Визначення суми кредиту. Види та порядок встановлення лімітів кредитування. 

    Кредитний ризик можна розглядати як найбільш значимий ризик, притаманний банківській діяльності. Існують такі види кредитних ризиків:

    - ризик непогашення кредиту означає небезпеку невиконання позичальником умов кредитного договору (повного та своєчасного повернення основної суми боргу, а також виплати відсотків і комісійних);

    - ризик прострочення платежів (ліквідності) означає небезпеку затримки повернення кредиту та несвоєчасної виплати відсотків (призводить до зменшення ліквідних коштів банку і може трансформуватися у ризик непогашення);

    - ризик кредитоспроможності позичальника передує ризику непогашення

кредиту, під ним прийнято розуміти нездатність  позичальника виконувати свої зобов’язання по відношенню до кредиторів взагалі;

    - ризик забезпечення кредиту не є самостійним видом ризику, розглядається тільки коли настає ризик непогашення кредиту і полягає у недостатності доходу, отриманого від реалізації наданого банку забезпечення кредиту, для повного погашення боргових вимог до позичальника. Особливістю кредитного ризику, яка відрізняє його від інших видів ризиків, є його індивідуальний характер, а саме: банк, приймаючи рішення про видачу кредиту, повинен орієнтуватися не на оцінку окремих видів ризиків, а на визначення загального ризику позичальника. Кредитний ризик залежить від кредитоспроможності банку-контрагента. У світовій практиці для перевірки кредитоспроможності використовуються такі основні методи: логіко-дедуктивний та емпірико-індуктивний. Мета першого методу полягає в тому, щоб вивести причинну залежність між кредитоспроможністю банку-контрагента у майбутньому та факторами, які впливають на неї. Для визначення факторів необхідно проводити фундаментальний аналіз, за результатами якого визначаються важливі внутрішні та зовнішні фактори. За емпірико-індуктивним методом узагальнюють досвід, пов’язаний з попередніми позичальниками і застосовують його для прийняття рішень стосовно нових кредитів. Емпірико-індуктивний метод базується на припущенні про те, що на основі аналізу фінансової звітності можна робити висновки про розвиток кредитоспроможності позичальника у майбутньому. Для цього математико-статистичними методами визначаються індикатори, які відображають типові ознаки різноманітних кредитних історій, та виробляються методичні рекомендації щодо прийняття рішень.

    Своєчасне визначення погіршення кредитоспроможності  або зменшення вартості застави в період дії кредитних відносин дозволить банку швидко відреагувати на зміну величини та характеру ризику. Таким чином, одним із інструментів для запобігання виникненню кредитних ризиків є кредитний моніторинг.

    Іншим інструментом зниження кредитних ризиків  є встановлення лімітів на банки-контрагенти.

    Метою встановлення лімітів на банки-контрагенти  є мінімізація ризику неповернення за допомогою процедур фінансового аналізу. Взагалі, ліміт є функцією оцінки фінансового стану, платоспроможності і кредитоспроможності банку-контрагента, його чистих активів, виду та строку передбачуваної операції, а також власних можливостей банку, що кредитує. Ліміт є мірою обмеження кредитного ризику, який на себе бере банк у випадку проведення тієї чи іншої операції. У світовій практиці розрахунку лімітів на міжбанківські операції базовими є один чи два найбільш фундаментальні параметри фінансового стану банку: його капітал та/або валюта балансу. Також у ряді випадків при визначенні лімітів за допомогою експертних оцінок враховуються менш формалізовані якісні ознаки, такі, як рівень менеджменту банку, імідж, здатність швидко мобілізувати необхідні ресурси та якісна оцінка

ризикованості бізнесу. Задача формування лімітів  міжбанківського кредитування може бути сформульована як визначення величини припустимого ризику, який банк може взяти на себе, не ставлячи під загрозу власний стабільний фінансовий стан. Ліміти на міжбанківські операції доцільно поділяти на:

    - ліміти на короткострокові міжбанківські операції (1- 3 місяці);

    - ліміти на середньо- та довгострокові операції (більше 3 місяців);

    - ліміти на “овернайти”;

    - загальний ліміт.

    Різниця між короткостроковими та довгостроковими  лімітами виникає перш за все за рахунок обставин: періодичності отримання інформації (вона, як правило, місячна), деталізації у звітності активів і пасивів за строками, швидкоплинності зміни ситуації на фінансових ринках та фінансового стану банків [2].

    Традиційно  формула розрахунку ліміту являє  собою величину базового ліміту, помножену на синтетичні коефіцієнти. В існуючій практиці встановлення базових лімітів як основні показники, відносно яких розраховуються величини ліміту, найчастіше використовуються: капітал банку (або його модифікації) та активи банку (або чисті активи). Також, крім розміру капіталу та активів як основні показники при розрахунку базового ліміту можуть використовуватися: валюта балансу, щоденний обсяг платежів або капітал (кредитора), прибуток (кредитора). Що стосується першого показника – капіталу банку, то зважаючи на те, що розраховується ризик неповернення коштів, основний показник повинен бути критерієм (мірилом) величини ймовірного захисту від втрат при кредитуванні. Таким чином, з одного боку, він повинен відображати розмір коштів, який в повному обсязі банк-позичальник поверне банку-кредитору в зазначений термін з високою часткою ймовірності, а з іншого боку, втрати, які банк-кредитор може понести, не повинні призвести до значного погіршення фінансового стану. При такому підході до використання капіталу банку-контрагента або його різних модифікацій як основного показника, відносно якого вимірюється розмір ліміту кредитування, здається недостатньо обґрунтованим, оскільки в такому випадку можна лише неявно оцінити здатність банка-позичальника розплатитися зі своїми кредиторами. У разі використання як основного показника чистих активів виникає проблема, яка полягає в тому, що розрахункова величина чистих активів – величина дуже мінлива. Зміни можуть відбуватися за досить короткий термін, іноді достатньо 1-3 днів (особливо для малих банків). Таким чином, розраховані ліміти можуть втратити свою актуальність ще до розрахунку. Ще однією особливістю є те, що розмір коштів, якими банк-контрагент буде розпоряджатися в момент погашення кредиту, визначається не тільки величиною чистих активів, але і величиною потоку платежів клієнтів при поверненні отриманих коштів, чистим припливом/відтоком залучених ресурсів, а також виконанням інших зобов’язань банку. Обсяг цих платежів нерідко буває достатньо великим і може повністю поглинути величину чистих активів. Тому для максимального зменшення вищенаведених ризиків до розрахунку лімітів залучаються синтетичні (поправочні) коефіцієнти ризику, наприклад: коефіцієнт якості активів; коефіцієнт надійності; коефіцієнт, який враховує тривалість роботи з банком-контрагентом; коефіцієнт зміни умов діяльності і стану фінансового ринку; коефіцієнт інтегральної оцінки (рейтинг) банків–кореспондентів; коефіцієнт виду операції; коефіцієнт ризику кредитоспроможності банку-контрагента та ін. Ще одним підходом до мінімізації кредитних ризиків є комплексне використання усього переліку показників, які спрацьовують у різних ситуаціях, тобто як показник, що лежить в основі розрахунку базового ліміту, повинен прийматися показник, який дає мінімальне значення кінцевого ліміту, наприклад, мінімальний із наступних показників:

• капітал банку-контрагента*0,1;
• чисті активи контрагента*0,01;
• середній щоденний обсяг платежів контрагента*0,05 та ін.

Системи рейтингових оцінок є ще одним  інструментом для зниження кредитних ризиків, вони широко розповсюджені у світовій банківській практиці, оскільки є зручним інструментом комплексної оцінки фінансового стану банків. В Україні зараз не існує національної системи кредитних рейтингів, тому банки самостійно складають внутрішні кредитні рейтинги контрагентів (рейтинги міжнародних рейтингових агентств, які мають високий авторитет, присвоєні незначній кількості українських банків). Крім того, використання рейтингів міжнародних рейтингових агентств має кілька недоліків для практичного використання на внутрішньому ринку з метою формування лімітної політики. По-перше, міжнародні рейтингові агентства використовують методики, які недостатньо враховують всі аспекти української дійсності. По-друге, міжнародні рейтинги, як правило, базуються на інформації піврічної або більшої давності, що робить майже неможливим їх використання в українських умовах, тому що фінансовий стан контрагента може суттєво змінитися за два-три місяці [4].

   Більшість методик, які використовуються у  комерційних банках України для оцінки фінансового стану контрагентів, базуються на визначенні агрегованої оцінки надійності банку. Як правило, процедура складання кредитного рейтингу комерційних банків включає такі етапи:

• розрахунок показників фінансового стану та структури балансу

банків. Показники, які використовуються для складання рейтингу, найчастіше розраховуються на основі балансів банків-контрагентів та звітів про дотримання банками-контрагентами економічних нормативів.

• приведення абсолютних значень цих показників до єдиної системи вимірювання. Необхідність проведення стандартизації зумовлена наявністю деякого набору показників, різних за масштабом виміру. Приведення сукупності показників до єдиної шкали може проводитися за допомогою наступних методів:

    - метод стандартизованих відхилень, згідно з яким окремі значення показників порівнюються з обраним еталонним значенням – стандартом та одночасним збереженням пропорції у відстанях між окремими показниками;

    - метод нормування, суть якого полягає у проведенні процедури нормування абсолютних значень показників, які після цього потрапляють до інтервалу від 0 до 1. Процедура нормування полягає в обчисленні максимальних, мінімальних та середніх значень кожного показника за період, що аналізується, серед банків, які включені до розрахунку для складання рейтингу. Далі здійснюється нормування абсолютних значень показників. 
 

45. Споживчий  кредит. Поняття. Значення. Види. 

    Споживчий кредит – кредит, який надається  тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

    В усіх країнах споживчий кредит виступає системою грошових відносин, пов'язаною з тимчасовим перерозподілом вільних коштів юридичних і фізичних осіб.

    Споживчий кредит набрав найбільшого розвитку в умовах загальної кризи

капіталізму (головним чином після 2-ї світової війни 1939 – 1945) в зв’язку з різким посиленням невідповідності між ростом виробництва та обмеженістю платоспроможного попиту населення.

В країнах  з розвинутою ринковою економікою споживчий  кредит, як зручна і вигідна форма обслуговування населення, відіграє велику роль в економіці. Тому він активно регулюється з боку держави. Регулювання здійснюється як на рівні надання кредиту, так і на рівні його використання і виражається або в заохочуванні кредитування кінцевого споживача через процентну ставку, термін кредиту, первісна участь власними коштами в кредитній операції, або ж в більш жорсткому режимі кредитування.

    Кредит  в економіці країни виконує такі функції:

• розширює ринок збуту товарів;
• прискорює процес реалізації товарів і отримання прибутку;
• стимулює ефективність праці;
• забезпечує скорочення витрат обігу: пов’язаних з обігом грошей; пов’язаних з обігом товарів.

    Кредит  має велике значення в скороченні витрат, пов’язаних з обігом товарів та металевих грошей. Завдяки тому, що споживчий кредит прискорює реалізацію товарів, скорочуються витрати на пакування та зберігання товару. Економія ж на витратах обігу металевих грошей досягається: 

• розвитком системи безготівкових розрахунків. На основі розвитку кредитів і банків з’являються можливості проведення розрахунків без участінаявних грошей  шляхом переводу грошових коштів з рахунку позичальника на рахунок кредитора;

 

• збільшення  швидкості обігу коштів. За допомогою  кредиту вільні грошові

кошти і заощадження розміщуються їх власниками в банки, а останні шляхом надання кредитів пускають їх обіг. Обіг коштів прискорюється також тим, що купівля товарів в кредит виключає необхідність попередньо накопичувати коштів, а борг може оплачуватися зразу ж після отримання доходу. Таким чином кредит і кредитна система зводять до мінімуму резерв коштів як купівельного і платіжного засобів у кожної окремої фізичної і кремої фізичної і юридичної особи;

• заміною металевих коштів кредитними–банкнотами. По мірі того, як з розвивається кредит і банки, металеві гроші все більш заміщуються кредитними грошима, забезпечуючи велику економію на витратах  які пов'язані з обігом грошей. Починаючи з першої світової війни, в більшості капіталістичних країн, а з періоду світової економічної кризи 1929 – 1933р.р. в усіх країнах металеві гроші перестали виконувати функції засобів обігу і платежу.

    Споживчий кредит  стимулює ефективність праці. Отримуючи заробітну плату, яка є недостатньою для купівлі за готівковий розрахунок ряду товарів,  вчасності  товарів тривалого споживання, людина має можливість купувати дані товари в кредит або брати кредит під їх купівлю. Згодом, кошти за ці товари повинні бути виплачені, тому кожний, хто взяв в кредит, намагається протриматись на соєму робочому місці як можна довше, тобто на більш довгий проміжок часу [3].

    Отже, споживчий кредит прискорює реалізацію товарів широкого вжитку і

побутових послуг, збільшує платоспроможний попит  населення, підвищує його життєвий рівень. 

    Суб’єктами  кредитування є фізичні особи. У  ролі кредиторів виступають комерційні банки, ощадні каси й асоціації, ломбарди, кредитні спілки, підприємства й організації. Між банками і населенням може існувати посередник, наприклад торговельна організація.

    Об’єкти кредитування – це затрати, пов’язані  із задоволенням потреб населення для купівлі товарів в особисту власність, а також затрати інвестиційного характеру на будівництво і підтримку нерухомості.

    Класифікація  споживчих кредитів здійснюється:

    - за об'єктами кредитування;

    - за строками кредитування;

    - за способом надання;

    - за видами забезпечення;

    - за методами погашення;