Методи формування ціни на підприємстві

Перерозподіл доходів здійснюється також встановленням різних видів  цін на ту ж саму продукцію для  різних споживачів. Наприклад, тарифи на електроенергію для населення  нижчі, ніж у промисловості.

Найактивніше розподільча функція виявляється через ціни, які встановлює або регулює держава. Так, звільнення кам’яного вугілля від податку на додану вартість забезпечує певний перерозподіл доходів між паливно-енергетичними та обробними галузями промисловості. Регулюючи доходи окремих галузей за допомогою цін, держава впливає на темпи їхнього розвитку, певною мірою усуває суперечності між виробниками та споживачами продукції, підпорядковує діяльність підприємств національним інтересам. Але розподіл між галузями через систему цін в умовах державного регулювання не завжди економічно виправданий, тому що в багатьох випадках він веде до низької конкурентоспроможності виробників або до необхідності їхнього бюджетного дотування.

Поряд із цінами особливу, а в багатьох випадках навіть провідну роль у розподільчих процесах відіграє фінансова система. Наприклад, підвищення життєвого рівня окремих верств населення швидше можна досягти шляхом збільшення заробітної плати (пенсій) або зменшення ставок оподаткування доходів громадян.Досягнення цієї ж мети через систему ціноутворення менш ефективне, тому що зміна цін торкається інтересів усього населення, а не тільки його соціально незахищеної частини.

Стимулююча функція ціни полягає в заохочувальному або стримуючому впливі ціни на виробництво та споживання різних видів продукції. За допомогою цін можна стимулювати розвиток раціональної структури виробництва, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості продукції, економію матеріальних і трудових ресурсів.

Ціна справляє стимулюючий вплив на виробництво, головним чином, через величину прибутку, що входить до її складу. Так, для заохочення виробника до виготовлення нової продукції, в ціні на неї треба встановити вищий рівень прибутку, ніж його існуюча величина в ціні старого виробу. Не зовсім правильно вважати, що сама величина ціни є стимулом для впровадження у виробництво нової продукції, тому що підвищення ціни може супроводжуватись більшим зростанням витрат на виробництво товару, що призведе навіть до зменшення частки прибутку в її складі.

Для споживачів стимулююча функція  виявляється не стільки в зменшенні  самої ціни, скільки у встановленні нижчої ціни в розрахунку на одиницю  споживчої властивості нової  продукції в порівнянні з аналогічним  виробом. Тобто стимулюючий вплив ціни на споживання відбуватиметься навіть тоді, коли абсолютно ціна зросте, але, завдяки значному підвищенню якості продукції, ціна одиниці її корисного ефекту буде меншою.

Розглянемо реалізацію стимулюючої  функції ціни на прикладі формування вартості проїзного квитка в київському метрополітені. Коли встановлена адміністрацією міста вартість однієї поїздки становила 30 коп., повний проїзний квиток на місяць коштував 19 грн. Це означало, що пасажиру одна поїздка в метро (одиниця споживання) коштувала майже 32 коп., якщо він кожного дня, ураховуючи і вихідні, протягом місяця (30 днів) двічі на день користувався цим видом транспорту. Така ціна проїзного квитка економічно не заохочувала до його придбання тих пасажирів, які користувалися метро лише протягом 25 днів (робочі плюс суботи), бо кожна їхня поїздка коштувала 38 коп., що значно дорожче, ніж при використанні жетонів.

При підвищенні вартості поїздки до 50 коп. ціна проїзного квитка збільшилась  до 25 грн. За цих умов при користуванні метрополітеном двічі на день протягом 25 днів вартість однієї поїздки становить ті ж 50 коп., а протягом 30 днів — навіть 42 коп. Це, безумовно, заохочує пасажирів до користування проїзними квитками, а не жетонами.

Розкриття стимулюючого впливу на споживання абсолютної більшості  товарів (одяг, взуття, меблі, парфуми тощо) через ціну їхніх якісних характеристик пов’язане з певними труднощами, які викликані тим, що за ними практично неможливо визначити кількісно як одиницю, так і суму споживчих властивостей продукції. Тому стимулювання особистого споживання населенням більшості товарів досягається, як правило, за рахунок диференціації ставок непрямих податків (акцизний збір, мито) та регулювання в складі ціни рівня рентабельності і величини торгово-посередницьких надбавок.

Балансуюча функція ціни виявляється в тому, що за допомогою цін здійснюється зв’язок між виробництвом і споживанням, досягається рівновага між попитом і пропозицією. Вище вже зазначалось, що попит і пропозиція вирівнюють ціну. Але на цей процес можна подивитись і з іншого боку — ціна є інструментом забезпечення рівноваги між попитом і пропозицією. Відомо, що між ринковою ціною та кількістю товарів, яка пропонується для продажу, існує обернена залежність. Так, зі збільшенням ціни кількість придбаних товарів зменшується, а при зниженні ціни обсяг продажу зростає.

Навпаки, пропозиція характеризується прямою залежністю між ціною та кількістю  запропонованих до продажу товарів. Зі збільшенням ціни обсяг зростає, а зі зменшенням — падає. Таким  чином, ціна, стимулюючи виробництво при дефіциті продукції і стримуючи його при надлишку товарів, забезпечує динамічний баланс між попитом і пропозицією.

У ринкових умовах така функція  ціни автоматично регулює суспільне  виробництво шляхом скорочення випуску  товарів, що не користуються попитом, і спрямуванням матеріальних, фінансових і трудових ресурсів на виробництво продукції, попит на яку зростає, або є стабільним. З подальшим розвитком в Україні ринкових відносин, конкуренції та вільного підприємництва балансуюча функція буде відігравати дедалі більшу роль і стане головною при формуванні цін на товари та послуги.

Функція ціни як засобу раціонального  розміщення виробництва виявляється  в тому, що за допомогою цін здійснюється перерозподіл капіталів на користь  тих секторів, галузей чи виробництв, які мають вищу норму прибутку. Такий перелив капіталів підприємства здійснюють самостійно під впливом ринкових чинників з метою отримання більшої величини прибутку. В умовах української економіки при недостатньому розвитку конкуренції, монополізму багатьох виробників та досить високому рівні інфляції такий перерозподіл капіталів ще досить обмежений. При цьому підприємці основну частку коштів спрямовують не у виробничу сферу, а в торговельно-посередницьку діяльність, де норма прибутку значно вища, ніж в інших галузях.

Усі перелічені функції  ціни тісно пов’язані між собою. Так, балансуюча функція є продовженням стимулюючої і також спрямована на збільшення виробництва товарів, що користуються попитом. Функція ціни як засобу раціонального розміщення виробництва тісно взаємодіє з розподільчою функцією, а разом вони, через перерозподіл коштів, сприяють розвитку високоприбуткових сфер економіки, де існує підвищений попит на товари та послуги.

Розділ ІІ. Методи формування ціни на підприємстві

1. Методи ціноутворення та їх застосування

У практиці прямого ціноутворення, при визначенні рівня ціни на продукцію, підприємство застосовує різні методи ціноутворення. Всі існуючі методи формування ціни згруповані по трьох  основних напрямах

 Першій  групі   методів характерним є визначення  рівня ціни з урахуванням рівня витрат на виробництво та реалізацію продукції. Такий підхід дістав назву ціноутворення по витратах. Другий напрям ураховує можливості ринку при реалізації продукції, а точніше – купівельну спроможність споживача. Визначається він як ціноутворення на основі попиту. Третя група методів не часто використовується в ринковому ціноутворенні. В основі цих методів лежить урахування особливостей конкурентного середовища. При цьому рівень ціни визначається відповідно до конкурентоспроможності продукції.

         Позитивним моментом при використанні витратних методів ціноутворення є те, що вони дозволяють установити межу ціни, нижче якої вона може опускатися тільки за виняткових обставин і на обмежений період часу. В процесі формування ціни на підприємстві при використанні даного підходу відбувається традиційна орієнтація головним чином на виробництво і меншою мірою на ринковий попит, що в умовах маркетингової діяльності підприємства є суттєвим недоліком.

Витратний механізм ціноутворення  включає певну групу методів розрахунку цін, які розрізняються між собою залежно від цілей ціноутворення та виду базових витрат

При використанні витратних  методів ціноутворення необхідно  надавати особливого значення питанню  об’єктивності визначення та достовірності витрат. Так, калькуляція витрат може містити довільний розмір накладних витрат, що робить основу ціни недостатньо достовірною. При впровадженні нових товарів найчастіше виникають приховані витрати. Практикується використання повних витрат замість граничних, а також реальних витрат замість очікуваних. Слід зауважити, що очікувані витрати повинні використовуватись при встановленні ціни не тільки під час періодів інфляції, але також і при виході на ринок з новим товаром.

При використанні методів  ціноутворення на основі витрат базою для визначення рівня ціни, про що вже йшлося, служать реальні витрати підприємства на одиницю продукції. Існує різна техніка визначення рівня ціни. Основна перевага даних методів полягає у простоті процесу ціноутворення. Так, підприємство малого розміру може встановити рівень ціни на продукцію шляхом використання бажаної надбавки до рівня витрат без відповідних складних розрахунків. На підприємстві з великим масштабом виробництва продукції для цієї самої мети може використовуватися розроблена на комп'ютері цінова формула, в основі якої лежить складна система визначення витрат. Проте як у першому, так і у другому випадках приймається конкретне рішення відносно розміру надбавки до витрат, що враховує величину прибутку в ціні та непередбачені витрати у прогнозному періоді. За своею сутністю обидві операції мало чим відрізняються одна від одної.

Витратний механізм ціноутворення включає певну групу методів розрахунку цін, які розрізняються між собою залежно від цілей ціноутворення та виду базових витрат. Зупинимося більш детально на особливостях кожного із методів.

Найпростішим способом розрахунку ціни є метод ціноутворення  «середні витрати плюс прибуток». У даному разі ціна складається з прогнозного рівня середньої повної собівартості продукції та планового прибутку, що включається в ціну у розмірі заданого відсотка від цієї собівартості. Величина відсотка може коливатися у широких межах залежно від цілей підприємства, виду продукції, особливостей маркетингового середовища тощо. В сучасних умовах цей метод найчастіше використовується за таких обставин:

           1.підприємство, що володіє більшою інформацією про витрати, ніж про попит, спрощує для себе проблему ціноутворення;

      2.цінова конкуренція зводиться до мінімуму, якщо цим методом практично користуються всі підприємства галузі;

При високому попиті на продукцію підприємства мають змогу одержати справедливу норму прибутку на вкладений капітал, 
при цьому поліпшуючи свое фінансове становище не за рахунок 
споживачів.

Розглянутий метод доцільно використовувати при простій структурі виробництва. 3 розвитком її все ускладнюється, і тоді рекомендується використовувати встановлені відсотки прибутку від витрат по всіх позиціях цінової відомості. Цілком виправдане застосування даного методу ціноутворення в посередницькій діяльності, коли посередник придбаває продукцію у виробника з метою подальшої її реалізації роздрібним продавцям.

Сутність методу «середні витрати плюс прибуток» базується на використанні стандартних надбавок до витрат виробництва для кожної конкретної продукції. При цьому фіксований рівень ціни залежить від виду продукції, особливостей розходження у вартості товарних одиниць, обсягу продажів та інших чинників. Суттєвим недоліком такого методу є те, що в даному разі практично не враховуються особливості співвідношення попиту та пропозиції, а це не дозволяє вийти на рівень рівноважної ціни. Крім цього, фіксований рівень ціни при високому попиті на продукцію забезпечує «справедливу» норму прибутку на вкладений капітал, але не дає змоги одержувати надприбуток.

У процесі формування ціни на продукцію на основі методу повних витрат постійні накладні витрати підприємства враховуються пропорційно їх внеску при виробництві продукції. В даному випадку підприємство, реалізуючи продукцію по визначеній таким чином ціні, відшкодовує всі свої витрати і одержує прибуток у заздалегідь установленому розмірі. Недоліком цього методу є те, що віднесення постійних накладних витрат на собівартість продукції є довільним. При реалізації продукції в умовах ринку це призводить до певних труднощів.

При визначенні рівня  ціни на основі методу граничних , витрат ураховуються тільки ті витрати, що мають безпосереднє відношення до процесу виробництва. Використання такої ціни дає змогу підприємству домогтися певного збільшення обсягу продажу продукції порівняно з ціною, що визначена за допомогою методу повних витрат.

Метод нормативних стандартних  витрат дозволяє формувати ціну відповідно до прогресивних нормативів у галузі, зорієнтованих на конкретну перспективу. Відповідним чином можуть враховуватися також кон'юнктурні зміни на ринку.

При методі цільової ціни процес ціноутворення зорієнтований на одержання цільової норми прибутку відповідно до величини витрат при запланованому обсязі продажу продукції на ринку. Процес визначення ціни включає в себе:

• оцінку виробничої потужності підприємства;
• упорядкування калькуляції витрат виробництва для запланованого обсягу продукції;
• визначення цільової норми прибутку;
• становления величини цільового прибутку на весь обсяг продукції та визначення його рівня, що включається в ціну;
• формування ціни.