Монополія

На монополістичному ринку можлива ситуація, звана  двосторонньою монополією або білатеральна монополія.

Двостороння монополія (білатеральна монополія) – тип ринкової структури, при якій виникає протиборство єдиного продавця і єдиного (об'єднаного) споживача. Такий ринок виникає при використанні електроенергії, водопостачання, газопостачання і т.д.

 

       1.4 Короткострокова та довгострокова рівновага

 

                                    Короткострокова рівновага

 

Проблема максимізації прибутку фірми-монополіста розв'язується дещо інакше, ніж у випадку конкурентної фірми. Головна відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рішення і щодо обсягу випуску, і щодо ціни, тоді як конкурентна фірма визначає лише обсяг.

При аналітичному розв'язку задачі для  короткострокового періоду відмінності  виникають за рахунок різних функцій  попиту у випадку конкурентної фірми і монополіста: звідси випливають розбіжності у вигляді функцій виручки – завжди лінійної для конкурентної фірми і нелінійної для монополіста.

Правило граничного випуску MR = MC  є  універсальною необхідною умовою максимального  прибутку для всіх типів ринкових структур. Функції сукупної і граничної вартості теж не мають принципових відмінностей для ціноотримувача і ціноутворювача. Розбіжність результатів при максимізації прибутку виникає за рахунок показника граничної виручки MR. Для конкурентної фірми MR = P, а для монополіста MR < P (при Q > 0).

Отже, для монополіста після  знаходження оптимального обсягу Q_М треба визначити оптимальну ціну Р_М. Для цього слід скористатись оберненою функцією попиту P = p(Q_D). Звідси матимемо P_М = p(Q_М),тобто визначаються ціна і обсяг (Р_М, Q_М), які максимізують прибуток монополіста П_М.

Графічний розв'язок задачі ілюструє рис.1.4.1., а. Точка А відповідає умові MR = MC, її координата на осі обсягів визначає монопольний обсяг Q_М. Далі знаходимо точку Е на лінії попиту D, яка відповідає обсягу Q_М. Тоді горизонтальна координата точки Е_М на осі цін визначає монопольну ціну Р_М. Сукупна виручка TR чисельно дорівнюватиме площі прямокутника OP_МE_МQ_М (добутку Р_М · Q_М).

Рис.1.4.1. Максимізація економічного прибутку (а) та мінімізація економічних збитків (б) монополістом

 

Сукупна вартість ТС визначається після встановлення АС_М – середньої вартості виробництва обсягу Q_М. На величину АС_М вказує точка В перетину вертикалі E_МQ_М із кривою АС; таким чином, ТС чисельно дорівнює площі прямокутника OAC_МВQ_М (добутку AC_М · Q_М). Тоді монопольний економічний прибуток П_М дорівнює різниці площ двох прямокутників – OP_МE_МQ_М і OAC_МВQ_М, тобто площі АС_МР_МЕ_МВ.

Фірма-монополіст у короткостроковому  періоді може мати економічні збитки, якщо навіть при виконанні умови максимізації прибутку вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну, АС_М >Р_М. Тоді фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки. Цей випадок ілюструє рис.1.4.1, б.

При існуванні монополії  умова беззбитковості і умова  закриття в короткостроковому періоді виглядають так само, як і для конкурентної фірми: Р_М = тіпАС (у випадку беззбитковості), Р_М <тіпAVC (у випадку закриття).

Точка Е_М на рис.1.4.1, а визначає стан короткострокової рівноваги монополіста, тому що при досягненні ціни Р_М та обсягу Q_М на монопольному ринку відсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов.

Що стосується кривої пропозиції для  фірми-монополіста, то виявляється, що вона не існує. Це можна довести, якщо при незмінних кривих вартості підібрати  якусь нову криву попиту з таким нахилом, щоб відповідна їй крива граничної виручки перетиналася з кривою МС у тій самій точці А, що й криві MR та МС на рис.1.4.1., а. Тоді обсяг Q_М залишиться без змін, а монопольна ціна буде іншою, бо визначатиметься новою кривою попиту. Отже, одному й тому ж обсягу пропозиції у випадку монополії можуть відповідати дві різних ціни, що суперечить умовам існування функціональної залежності P = p(Q_S). Тому для фірми-монополіста крива пропозиції не визначається.

 

                              Довгострокова рівновага

 

При аналізі поведінки  монополіста в довгостроковому  періоді виходимо із особливостей монополії  – наявності лише одного постачальника  продукції та існування вхідних  бар'єрів у галузі для фірм-новачків.

В довгостроковому періоді  фірма обирає масштаби виробництва, а не лише обсяги використання змінних факторів. Якщо вважати, що фірма розробляє кілька сценаріїв свого перспективного розвитку залежно від обсягів використання фіксованих (у короткостроковому періоді) факторів, тоді для кожного варіанта вона може знайти оптимальні обсяг виробництва і ціну, які максимізують її прибуток. Звісно, при цьому фірма повинна мати також довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на свою продукцію.

Так, на рис.1.4.2, для довгострокової кривої попиту D наведено два варіанти розвитку фірми, кожний з яких пов'язується із своїми кривими, відповідно АС₀, МС₀ та AC₁, МС₁. Для одного варіанта прибуток буде максимізуватись у стані E₀(P₀Q₀), для іншого – у стані E_М(P₁,Q₁). Фірма обирає той варіант розвитку, який передбачає для неї більший прибуток, тобто E_М. Отже, найкращий із короткострокових станів рівноваги є одночасно станом довгострокової рівноваги монополіста. Зазначимо, що для цього стану E_М матимемо в точці В MR = MC₁ = LRMC, звідси, обсяг Q_М = Q₁, а ціна Р_М = Р₁. Рівень середньої вартості, С_М, виробництва обсягу Q_М визначається точкою С, де AC₁ = LRAC.

У випадку монополії для стану  довгострокової рівноваги закономірним є те, що P_М >LRMC = minLRAC.

Це означає, що в довгостроковому  періоді монополіст може зберігати економічний прибуток за рахунок існування бар'єрів для входження в галузь конкурентів (конкурентний механізм не спрацьовує, парадокс прибутку не спостерігається). На рис.1.4.2. цей прибуток чисельно дорівнюватиме площі прямокутника С_МР_МЕ_МС. Тому монополіст при максимізації прибутку не змушений працювати на рівні мінімальної довгострокової середньої вартості, яка досягається в точці F при обсязі випуску Q_F. Його обсяг випуску Q_М буде меншим за обсяг Q_F, що у випадку повної конкуренції відповідає ефективному масштабу виробництва фірми

Рис.1. 4.2. Монополістична рівновага в довгостроковому періоді

Ціноутворення за формулами  граничного випуску визначає точні  умови максимізації прибутку фірми-монополіста. На практиці монополісти користуються принципом ціноутворення "вартість плюс" – тобто ціна встановлюється на рівні граничної вартості МС плюс певна надбавка. З урахуванням формул попередніх формул матимемо. (1.4.1)                                                    звідси (1.4.2)тобто ціна дійсно встановлюється вищою за рівень МС.Застосування цього принципу ілюструє рис.1.4.3, а і 1.4.3. б. Перший з них відповідає більшій еластичності попиту, ніж другий. Тому надбавка АС=(Р_М– МС) буде досить значною, коли цей принцип ціноутворення застосовується.

Рис.1.4.3 Монопольне ціноутворення за принципом "вартість плюс": (а) ринок товару еластичного попиту; (б) ринок товару нееластичного попиту .

                                   1.5 Цінова дискримінація

Мотив використання системи  цінової дискримінації полягає в прагненні фірми, що володіє монопольною владою на ринку, максимізувати прибуток. Призначаючи для всіх покупців єдину ціну, продавець втрачає потенційний прибуток через те, що на ринку залишаються покупці, чия максимальна готовність платити перевищує граничні витрати виробництва товару.

Ухвалюючи рішення про  встановлення об'єму випуску і  ціни на свою продукцію, що орієнтується на максимізацію прибутку, фірма-монополіст діє таким чином: зрівнюючи свої граничні витрати і граничну виручку, вона визначає кількість товару Q_m, яку вироблятиме, а потім через зворотну функцію ринкового попиту P(Q) визначає ціну P_m (рис.1.5.1).

 

Рис1.5.1 Площа прямокутника КР_mEL означає прибуток монополіста

 

В даному випадку монополіст продає однорідний товар за єдиною для всіх покупців ціною P_m. Хоча при пануванні на ринку монополії добробут покупців і погіршується в порівнянні з ринком досконалої конкуренції (Р_m > P_c, Q_m > Q_c), їм все ж таки залишається якийсь споживчий надлишок (площа трикутника APE_m). Фірма-монополіст, що володіє монопольною владою (P_m > MC(Q_m)) і є price-maker, може за допомогою різних способів спробувати захопити частину споживчого надлишку (або навіть його цілком) і тим самим ще більше збільшити власний виграш. При цьому вона, можливо, не встановлюватиме єдину ціну і, можливо, товар перестане бути однорідним. Фірма-виробник може призначити різним покупцям різні ціни на ідентичні товари або послуги, і в цьому випадку говорять, що вона застосовує цінову дискримінацію. Також при здійсненні цінової дискримінації різні одиниці одного товару можуть продаватися за різною ціною одному і тому ж покупцю. Цінова дискримінація може виникнути й у тому випадку, коли різні споживачі придбавають диференційований товар. Прикладом тут може послужити продаж товарів наборами (пакети комп'ютерних програм, комплексні обіди в їдальні і т. д.). Кожний із споживачів може придбати як набір цілком, так і вхідні в нього товари окремо (що, швидше за все,                                                                обійдеться дорожче). У випадку з географічною ціновою дискримінацією                                                              покупці, що знаходяться на різних відстанях, можуть обслуговуватися за єдиною ціною, але вона є дискримінаційною, оскільки вона не відображає відмінності у витратах (адже в них включаються і транспортні витрати постачальника) по доставці товару кожному із споживачів.

Оскільки фірма в  умовах недосконалого ринку володіє  ринковою владою, розширення об'єму  продажів можливо тільки за рахунок  зниження ціни одиниці товару. Функція попиту окремої фірми не є абсолютно еластичною. Додаткова виручка, отримана при продажі додаткової одиниці товару, відображає два ефекти: зростання загальної виручки від продажу ще однієї одиниці товару і зменшення середньої виручки на весь попередній об'єм випуску

                                                                                             (1.5.1)

де  MR – гранична виручка фірми;

Р – ціна, що призначається  фірмою на товар;

Q – об'єм продажів  фірми;

– зміна ціни товару в результаті зміни об'єму випуску.            (1.5.2)

Якби фірмі вдалося  зменшити ціну тільки однієї додаткової одиниці випуску, не скорочуючи ціни інших одиниць, її прибуток істотно  зріс би. Методи цінової дискримінації покликані розмежувати існуючий випуск і додаткові продажі з метою отримання додаткового прибутку, який у звичайному випадку дістається споживачам як частина споживчого надлишку.

Цінову дискримінацію  нелегко здійснити на практиці. Для  того, щоб цінова дискримінація була ефективною – сприяла б зростанню прибутку фірми – повинні виконуватися наступні умови:

• Наявність у фірми  ринкової влади. Якщо фірма не має  певного ступеня впливу на ринок  – ринкової влади, то її рішення  жодним чином не можуть вплинути на дії покупців, на ринкову ціну і на отримуваний нею прибуток. Отже, можливість впливати на попит за допомогою зміни об'ємів випуску і цін товару складає першу необхідну умову існування ефективної цінової               дискримінації.

• Здатність фірми  відокремити одну групу споживачів від іншої відповідно до різної готовності споживачів платити за товар. Однорідність споживачів якої-небудь фірми означає однакову цінову оцінку ними корисності, що отримується від використання товару в споживанні. Такі споживачі будуть однаковим чином реагувати на дії фірми відносно цін і об'ємів випуску (а також якості товару). Призначення різних цін на один і той же товар для подібних покупців не приведе до зміни попиту – всі споживачі купуватимуть товар за низькими цінами, прибуток фірми скоротиться, цінова дискримінація виявиться неефективною. Тому прибуткова цінова дискримінація вимагає наявність різних за ціновими оцінками товару покупців, причому ця їх різниця повинна бути легко визначувана і контрольована.

• Здатність фірми  виключити арбітраж – перепродаж товару з боку споживачів, що купують його за низькою ціною, споживачам, що купують його за високою ціною. Коли фірма розділяє ринок шляхом цінової дискримінації на сектори з різною ціновою еластичністю попиту і, отже, призначає ціни різного рівня, у споживачів з низькою ціновою еластичністю виникає спокуса арбітражу – купивши товар за відносно низькою ціною, перепродати його тим споживачам, які готові платити за нього високу ціну. У такому разі додатковий прибуток від цінової дискримінації дістається не фірмі, а споживачам, що здійснюють арбітраж. Щоб цього не відбувалося, фірма повинна створити штучні бар'єри між секторами ринку.

Основна мета цінової  стратегії монополіста – захоплення якнайбільшої частини споживчого надлишку і перетворення його у монопольний прибуток. В боротьбі за споживчий надлишок фірми намагаються продавати один і той самий товар різним покупцям за різними цінами. Така політика називається ціновою дискримінацією.