Монополія

Якщо звернемось до рис.1.5.2., то зауважимо, що ліворуч від точки рівноваги монополії Е_М розташований значний відрізок кривої попиту. Це означає, що є покупці, які могли б купити перші одиниці товару за значно вищою ціною, ніж Р_М. Якби монополіст зумів виділити кожного з цих покупців і призначив би кожному іншу ціну, то він би значно збільшив свій прибуток. Крім того, кожна фірма знає, що існує чимало покупців, для яких монопольна ціна зависока, і може прагнути розширити коло своїх покупців також і за рахунок тих, які не можуть платити звичайну монопольну ціну. Монополія могла б мати більше покупців, якби знизила свою ціну взагалі, але в цьому випадку сума її загального виторгу зменшилась би, і фірма не змогла б максимізувати прибуток. Тому монополія намагається дослідити характер попиту різних груп покупців, щоб призначити кожному покупцю ціну, близьку до тієї, яку він міг би заплатити, – це і складає суть цінової дискримінації. Для впровадження цінової дискримінації необхідні дві умови:

• треба знайти таку формальну ознаку, за якою можна було б розділити покупців на певні групи у відповідності з їх готовністю заплатити. Критеріями поділу можуть виступати: вікові категорії споживачів (пенсіонери, учні); рівень доходу (менеджер, студент); географічна ознака; часовий період та інші чинники, які спричиняють різну еластичність попиту;
• треба переконатись у відсутності перешкод для здійснення цінової дискримінації, виключити можливість перепродажу даного товару. Розрізняють три види цінової дискримінації: дискримінацію першого, другого і третього ступеня.

Рис.1.5.2. Вплив цінової дискримінації

 

Оптимальний обсяг виробництва  монополія вибирає за загальним  правилом граничного випуску МR = МС одночасно з визначенням ціни продукції. Вона призначає ціну, вищу за граничні витрати на величину, обернено пропорційну еластичності попиту: Р_т = MC · E_d / (E_d + 1). Еластичність попиту є вирішальним фактором монопольної влади. Рівень монопольної влади вимірює індекс Лернера: L = (Р – МС) / Р = – 1 / E_d.

Метою цінової стратегії  монополіста є захоплення споживчого надлишку і перетворення його у монопольний прибуток. Вона реалізується за допомогою політики цінової дискримінації – продажу одного і того самого товару різним покупцям за різними цінами. Монополія намагається дослідити характер попиту різних груп покупців, щоб призначити кожному покупцю ціну, близьку до тієї, яку він міг би заплатити.

Підвищує монопольну владу над ринком цінова дискримінація.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                 2.  МОНОПОЛІСТИЧНА КОНКУРЕНЦІЯ

                                             

                                    2.1  Загальні відомості

 

Монополістична конкуренція – це ринкова структура, де відносно велике число дрібних виробників пропонує подібні товари, близькі замінники, які незначно відрізняються один від одного. До ринків монополістичної конкуренції відносять ринки книг, ліків, спорттоварів, кави, безалкогольних напоїв, мила, шампунів, зубної пасти, тощо.

      Монополістична конкуренція має  наступні ознаки:

• відносно велике число невеликих фірм;
• диференційована продукція;
• деякий, проте обмежений контроль над ціною;
• нецінова конкуренція;
• відносно вільний вступ в галузь і вихід з неї.

    Ринок з монополістичною конкуренцією має дві важливі особливості.

  По-перше, фірми конкурують між собою, торгуючи диференційованими товарами, які можуть легко замінятися один одним, однак вони не є абсолютними замінниками. Інакше кажучи, перехресна еластичність попиту за ціною значна, проте не безмежна.

По-друге, вхід на ринок  і вихід з нього — вільні: для нових фірм з їх власними марками  товару увійти до ринку нескладно і так само легко залишити ринок існуючим на ньому фірмам, товари яких стали неприбутковими.

Оскільки продукція диференційована, кожен виробник певної марки товару виступає як монополіст і має спадну криву попиту. Але вхід нових фірм у галузь вільний, отже, фірми конкурують між собою. Незважаючи на монопольну владу окремої фірми, кожна занадто мала, щоб значно впливати на загальну ринкову ситуацію, і це робить ринок схожим на конкурентний.                                                  

Отже, в умовах монополістичної конкуренції значний розвиток конкуренції поєднується з незначною монопольною владою над ринком. Ринок сегментується, кожна фірма формує свій мікро – ринок, і на кожному з сегментів продавці мають можливість маніпулювати ціною як монополісти, конкуруючи між собою як досконалі конкуренти.

Концентрація виробництва в  галузях з монополістичною конкуренцію  є невисокою. Значення індексу Лернера для ринку монополістичної конкуренції перебуває у проміжку між нулем і одиницею.

                         2.2 Основні теоретичні концепціі

 

Існують дві основні  теоретичні концепції монополістичної  конкуренції.

1. "Рішення за дотичною" — Е. Чемберліна.

Внесок американського економіста Е. Чемберліна (1899-1967) полягає в тому, що він був першим, хто ввів поняття ''монополістичної конкуренції''. Відповідно до погляду Чемберліна, більшість економічних ситуацій являють собою явища, що включають і конкуренцію, і монополію. Чемберліновська модель припускає структуру ринку, у якій поєднані елементи конкуренції (велика кількість фірм, їхня незалежність друг від друга, вільний доступ на ринок) з елементами монополії (покупці віддають явну превагу ряду продуктів, за які вони готові сплачувати підвищену ціну). При цьому передбачається, що підприємець у своєму прагненні до одержання максимального прибутку намагаються захопити контроль над пропозицією товару, що дозволить йому диктувати ціну на ринку. Тому він прагне створити товар, який хоч чимось-то відрізняється від товару конкурента.

Кожна фірма, яка домоглась деякої диференціації продукту стає монополістом на ринку його збуту. У зв'язку з цим фірма починає мати частково ринкову владу. Це означає, що збільшення цін на її продукцію не обов'язково призведе до втрати усіх покупців, що було б вірно, принаймні, у теоретичному плані в умовах досконалої конкуренції, повної однорідності продукту і, як слідство, безкінечної еластичності попиту по ціні. При цьому диференціація продукту по Чемберліну трактується достатньо широко: вона включає не тільки різноманітні властивості продукту, але й усі умови реалізації і послуги, що супроводжують продажу, а також просторове перебування. Диференціація може базуватися на певних особливостях самого продукту, начебто таких, як особливі запатентовані властивості (фабричні марки, фірмові назви, своірідність упаковування) і таких, як індивідуальні особливості (якість, форма, колір або стиль). Диференціація може існувати у відношенні умов, що супроводжують продажу товарів. Там, де продукт диференційований, продавець одночасно є і конкурентом і монополістом. Межі ж влади цієї групи монополістів обмежені, оскільки контроль над пропозицією товарів частковий: внаслідок існування товарів замінників і можливої еластичності попиту по ціні.

Проблему попиту Чемберлін  ставить по-новому. На відміну від  неокласичної моделі, де обсяг попиту і його еластичність виступають як щось споконвічно дане, у моделі Чемберліна вони виступають як параметри, на які монополіст може робити вплив через формування наших смаків і переваг. Тобто,  ціна не є вирішальним інструментом конкуренції, оскільки в створенні попиту головний акцент робиться на рекламу, якість товару, обслуговування споживачів. Це означає, що в умовах монополістичної конкуренції еластичність попиту по ціні падає при зростанні еластичності по якості.

Крива попиту на продукцію окремої фірми х_i^d не є нескінченно еластичною, як це мас місце за досконалої конкуренції, тобто її крива матиме певний нахил, менший за нахил крипої ринкового попиту х^d, а, отже, МR_i, = AR_i,. Це створює певні можливості для здійснення самостійної цінової політики в короткостроковому аспекті, отримувати економічний прибуток, оскільки фірма буде випускати таку кількість продукції, що забезпечує їй максимум прибутку згідно з випуску правилом (МR = МС).

Як видно з рис.2.2.1. а) , при встановленні фірмою оптимальної для себе ціни p_m вона отримуватиме прибуток, величина якого відповідає площі прямокутника.

 

                 а)                                                          б)

 

 Проте, на відміну від монополії, дана рівновага, коли фірма отримує економічний прибуток, не може бути довгостроковою, оскільки не існує суттєвих перешкод для того, щоб у дану галузь не входили нові конкуренти, які будуть випускати подібну продукцію.

 Це призводить до того, що економічний прибуток зникає (рис.2.2.1.б), оскільки, по-перше, попит на продукцію окремої фірми знизиться, бо додаткова пропозиція продукції, яка є замінником для продукції окремої фірми,

призводить до зменшення  ємності її ринку, і, по-друге, посилення в галузі конкурентної боротьби, що ведеться в основному неціновими методам, спричинить підвищення рівня витрат (крива середніх витрат АСi здійметься вгору).

Що стосується реклами, то їй властиво двоїстий вплив на попит. Припускається її вплив як на формування потреб, так і на їхні зміни. З однієї сторони вплив реклами на збільшення попиту на продукт ув'язується з можливістю продавця збувати велику кількість свого продукту незалежно від призначуваної ціни, чим без помочі реклами, тобто граничні витрати на рекламу збільшують прибутки. Проте, з іншого боку, висловлюється нагадування про те, що прибуток від повторення реклами збільшується не нескінченно, тому що опір, що викликає зменшення прибутку увесь час посилюється в міру того, як розширюються витрати по збуту.

 Отже, модель Чемберліна будується за припущення, що на ринку монополістичної конкуренції фірма, оцінюючи попит на свою продукцію, вважає, що конкуренти ніяк не реагують на її рішення відносно цін і обсягів виробництва. Основна особливість моделі такої фірми зумовлена еластичністю попиту і відповідною траєкторією кривої попиту. Попит на продукцію монополістичного конкурента є більш еластичним, ніж для чистого монополіста, але не є абсолютно еластичним, як для досконало конкурентної фірми. Еластичність попиту залежить від числа конкуруючих фірм і ступеня диференціації продукції. Чим більшими є число конкурентів і диференціація продукту, тим більш еластичним буде попит на продукцію кожного продавця, а крива попиту – більш пологою, тому що ситуація наближатиметься до досконало конкурентного ринку.

Якщо одна з фірм монополістично конкурентного ринку знизить ціну на свою продукцію, то обсяг попиту для неї зросте, тому що деякі покупці переключать свій попит на дешевший товар. Але оскільки продукція диференційована, не всі покупці полишать своїх колишніх продавців, певна частина споживачів буде слідувати усталеним уподобанням.

Оскільки крива попиту спадна, монополістичний конкурент може сам вибрати комбінацію ціни і обсягу виробництва, яка максимізує прибуток. Інші фірми ніяк не відреагують на його рішення. Проте відсутність бар’єрів входження в галузь не дозволяє монополістичному конкуренту одержувати високі прибутки тривалий час. Входження нових фірм у галузь розширює пропонування і зводить економічні прибутки до нуля. Зважаючи на це, рівновага фірми у короткостроковому і довгостроковому періодах буде мати відміну.

2. "Двічі зламана крива ціна - збут"—Е. Гуттенберг.

 

                   Рис. 2.2.2. Модель Гуттенберга монополістичного конкурента

 

Окрема фірма має  можливість здійснювати автономну  цінову політику лише в рамках дуже обмеженого інтервалу (рис.2.2.2). Поза ним фірма потрапляє у ситуацію, дуже близьку до досконалої конкуренції: якщо вона встановлює ціну, вищу за p₀ внаслідок цінової конкуренції вона втратить більшість своїх клієнтів; якщо знижує ціни нижче рівня p₀’, то вона залучає до себе стільки споживачів, що це стає відчутним для її конкурентів. Таким чином, окрема фірма має можливість в інтервалі p₀’ < р <p₀,, де попит менш еластичний, відчувати себе подібно монополісту, а її крива ціна – збут х_i^d  набуває форми двічі зламаної лінії. Наявність "монополістичного відрізка" кривої попиту відбиває намагання монополістичного конкурента створити продукт, що має відчутні відмінності від продуктів фірм-конкурентів. Положення "монополістичного відрізка" залежить від середнього рівня цін на товари даної групи: якщо останній знижується, то відрізок зміщується вниз, отже, стає для окремої фірми все менш досяжним. Умовою досягнення максимуму прибутку є рівність граничної виручки та граничних витрат. Якщо крива граничних витрат має перебіг МС₁ , то на "монополістичному відрізку" існує Курно точка С₁. За можливої зміни технології виробництва фірма може мати іншу криву граничних витрат МС₂, яка дає змогу збільшити обсяг виробництва і захопити більшу частку ринку. Порівнюючи величину можливого прибутку при x₁ та x₂ фірма має вибрати той варіант, який забезпечує більший прибуток; як правило, отримати більший прибуток можна саме на "монополістичному відрізку". Але якщо навіть рівновага в точці С₂ дає більший прибуток, фірма все одно найімовірніше залишиться в стані рівноваги С₁. Це можна пояснити тим, що при переході від ціни р₁ до ціни p₂ відбуватиметься занадто великий стрибок у величині ціни. Крім того, при р<р₁ почнеться швидке зниження величини прибутку, що навіть психологічно відлякує фірму робити такі різкі кроки в ціновій політиці, тому що вони не гарантують на 100% (з врахуванням очевидного посилення конкуренції) очікуваного результату у вигляді зростання величини прибутку порівняно зі станом С₁.