Інститути спільного користування та особливості їх діяльності

     Винагорода  компанії з управління активами (крім компанії з управління активами венчурного фонду) встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів інституту  спільного інвестування. Винагорода компанії з управління активами венчурного фонду встановлюється у співвідношенні до вар тості розміщуваної емісії інвестиційних сертифікатів за їх номінальною вартістю та різниці між витратами на придбання активів фонду та доходами від їх реалізації. Винагорода компанії з управління активами сплачується грошовими коштами.

     Компанія  з управління активами несе майнову  відповідальність за збитки, завдані  інституту спільного інвестування її діями (бездіяльністю). Вона відшкодовує  втрати, понесені інститутом спільного інвестування, якщо протягом року вартість чистих активів інституту в розрахунку на один цінний папір інституту зменшилася нижче від його номінальної вартості більше ніж на 20 %. Відшкодування здійснюється за рахунок резервного фонду цієї компанії, який формують за рахунок прибутку компанії з управління активами, а в разі його недостатності — за рахунок додаткових внесків її засновників.

     У випадку залучення інститутом спільного  інвестування коштів фізичних ї —  інвесторів компанія з управління активами формує резервний фонд, який зберігається на окремому депозитному банківському рахунку, відкритому ком-нацією з управління активами, або розміщується в державні цінні папери.

     Незалежний  оцінювач майна інституту спільного  інвестування — суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює визначення вартості нерухомого майна інституту під час його придбання або відчуження. Оцінювачем майна інституту спільного інвестування не можуть бути пов'язані особи, компанія з управління активами, зберігач, аудитор (аудиторська фірма), їх пов'язані особи.

     Діяльність  незалежного оцінювача майна  інституту спільного інвестування провадиться відповідно до договору, що укладається між ним та компанією  з управління активами інституту. Винагорода незалежному оцінювачу майна інституту спільного інвестування виплачується за рахунок активів інституту спільного інвестування.

     Зберігач  цінних паперів інституту спільного  інвестування може бути юридичною особою. Зберігачем цінних паперів інституту  не можуть бути компанія з управління активами інституту спільного інвестування та незалежний оцінювач майна інституту, а також їх пов'язані особи. Кожен інвестиційний фонд повинен мати тільки одного зберігача.

     Зберігачу заборонено використовувати активи інституту спільного інвестування для здійснення власних операцій.

     Зберігач  здійснює контроль за відповідністю  операцій з випуску, продажу, викупу та анулювання цінних паперів інституту  регламенту, проспекту емісії цінних паперів, чинному законодавству, а  також контролює діяльність компанії з управління активами стосовно порядку розрахунку вартості чистих активів інституту, розміщення та викупу цінних паперів інституту, напрямів використання прибутків, отриманих на активи інституту.

     Зберігач  виконує функції обслуговування грошових коштів інституту спільного інвестування. Банк зобов'язаний зараховувати грошові кошти, що надходять на рахунок корпоративного інвестиційного фонду або компанії з управління активами пайового інвестиційного фонду, зберігати їх та перераховувати (видавати) згідно з вимогами законодавства України та договором про обслуговування інституту спільного інвестування. Банк, який виконує функцію зберігача, може здійснювати операції з поточного обслуговування рахунків фонду та збереження активів фонду в грошовій формі.

     Податкове законодавство у сфері фондового ринку базується на таких принципах стабілізації та розвитку інвестиційного процесу:

     1) емітенти отримують у своє  розпорядження певні суми коштів, залучених ними шляхом випуску  цінних паперів для здійснення  господарської діяльності, як у власний капітал, так і на умовах позики;

     2) інвестори мають право повертати  інвестовані ними кошти шляхом  продажу належних їм цінних  паперів на фондовому ринку,  що знижує рівень інвестиційних  ризиків інвестора та стабілізує  господарську діяльність підприємства-емітента;

     3) оподаткуванню підлягають тільки  реальні доходи від володіння  цінними паперами або операцій  з ними, при цьому не повинно  виникати подвійного оподаткування  доходів інвесторів від здійснення  опосередкованих інвестицій у  цінні папери через інститути спільного інвестування;

     4) інвестори зацікавлені у реінвестуванні  отриманих ними за цінними  паперами доходів.

     Пайові  цінні папери засвідчують пайову участь їх власника у власному капіталі емітента. Особа, яка набуває такі цінні папери, стає співвласником усіх активів емітента і має право на отримання своєї частки у випадку ліквідації підприємства-емітента незалежно від фактичних витрат на придбання цих цінних паперів. Емітент, що випускає пайові цінні папери, формує власний капітал для здійснення своєї господарської діяльності й несе зобов'язання перед власником цінних паперів, які не обмежені лише номінальною вартістю таких цінних паперів. Відповідно до цього передбачається звільнення від оподаткування усіх коштів, отриманих емітентом від випуску пайових цінних паперів.

     Формування  власних коштів емітента відбувається не тільки за їх первинного розміщення, а й за розміщення пайових цінних паперів власного випуску, які вилучені ним раніше з обігу (наприклад, викуп  та повторне розміщення акцій акціонерним товариством або продаж-викуп інвестиційних сертифікатів інвестиційним фондом). При здійсненні такої операції емітент фактично відновлює частину власного капіталу, вилучену попереднім інвестором під час викупу емітентом власних пайових цінних паперів. Зазначена умова є невід'ємною складовою діяльності окремих інститутів спільного інвестування (інвестиційних фондів та інвестиційних компаній), емісія цінних паперів яких збігається з їхнім обігом, оскільки такі цінні папери за законодавством і продаються, і викуповуються самим емітентом в обов'язковому порядку, тобто обертаються лише на первинному (емісійному) ринку.

     При здійсненні наведених операцій дохід  виникає лише у власника цих цінних паперів, а не в їх емітента. Проте, відповідно до норм закону про оподаткування прибутку підприємств неоподатковуваними доходами визнаються надходження тільки від операцій з продажу (розміщення) цінних паперів первинного випуску та операцій з їх кінцевого погашення.

     Залежно від поточної інвестиційної привабливості емітента його пайові цінні папери первинного випуску можуть розміщуватися вище або нижче їхньої номінальної вартості. Перевищення отриманих емітентом коштів над номінальною вартістю випущених в обіг пайових цінних паперів (емісійний дохід) свідчить про високу інвестиційну привабливість пайової участі в капіталі цього емітента та є складовою цього капіталу. Розміщення пайових цінних паперів нижче їхньої номінальної вартості свідчить про зниження інвестиційної привабливості цього емітента. Отримані при цьому втрати не визнаються безпосередніми збитками від поточної господарської діяльності. Єдиним джерелом покриття таких збитків є накопичений раніше (або можливий у подальшому) емісійний дохід.

     До  оподатковуваних доходів за цінними  паперами належать:

     — дивіденди у вигляді неоподаткованих платежів на користь власників (довірених осіб власника) корпоративних прав, емітованих юридичною особою у зв'язку з розподілом частини її прибутку;

     — відсотки за використання коштів, залучених  у депозит;

     — відсотки за облігаційними позиками;

     — доходи від інвестицій у нерухомість  тощо.

     Оподаткуванню підлягають доходи, отримані від приросту активів фонду внаслідок зростання  курсової вартості цінних паперів, які  є в активах фонду; приросту номінальної  вартості акцій (інших корпоративних прав) внаслідок збільшення статутного фонду акціонерного (господарського) товариства у зв'язку з індексацією основних засобів та нематеріальних активів; курсових різниць, що виникають у зв’язку з перерахуванням у національну валюту інвестицій (у тому числі в корпоративні права), які надходять в іноземній валюті.

     Інвестиційні  фонди відрізняються між собою. Кожний з них розрахований на свого  інвестора. Існує декілька параметрів при виборі інвестором інвестиційного фонду – сума інвестування, інвестиційний горизонт час, на який інвестор згоден віддати свої гроші працювати), інвестиційна стратегія фонду та інвестиційний темперамент інвестора. Основне, що необхідно враховувати при виборі фонду, - співвідношення прийнятного ризику до очікуваної доходності.

     Відповідно  до інвестиційної стратегії інвестиційні фонди можуть бути ризикованими (фонди  акцій), консервативними (фонди облігацій) і збалансованими (змішані за структурою активів). За своєю природою фонди акцій найбільш ризиковані, але й потенційно найбільш доходні. На противагу їм фонди облігацій найменш ризиковані і, відповідно, найменш доходні. Як правило, доходність фондів облігацій ледь перевищує банківський депозит. У збалансованих фондах ризики врівноважені, а доходність перевищує доходність консервативних фондів. 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Діяльність інститутів  спільного інвестування  в Україні 

     Перші в Україні інвестиційні фонди  та взаємні фонди інвестиційних  компаній почали працювати під час  масової сертифікатної приватизації. Вони акумулювали приватизаційні майнові сертифікати громадян інвестували через центри сертифікатних аукціонів у цінні папери інших емітентів, формували єдиний портфель та управляли ним. За весь час масової приватизації цими інститутами було зібрано понад 60 відсотків сертифікатів від їх загальної кількості. Із завершенням періоду  сертифікатної приватизації втратили перспективу і інституції, які її обслуговували. Наприкінці 2000 року функціонували 196 ІСІ, в тому числі 117 взаємних фондів інвестиційних компаній. Протягом кількох наступних років переважна більшість цих інституцій, розрахувавшись з учасниками, ліквідувалися, частина ж – трансформувалася.  

     Грошовий  етап приватизації та подальше інвестування розвитку вітчизняних підприємств, в тому числі із залученням коштів іноземних інвесторів, потребував якісно нового підходу до управління активами, який би вивів його на рівень світових стандартів та адаптував для застосування  як вітчизняними, так і зарубіжними інвесторами.

     Прийнятий 15 березня 2001 року Закон «Про ІСІ» відкрив друге дихання спільного інвестування та діяльності з управління активами.

     Закон передбачав як цивілізований вихід  з бізнесу чи трансформацію «старих» фондів, так і створював нові можливості для діяльності нових ІСІ - корпоративних та пайових інвестиційних фондів.

     Закон, який готувався у період світової фінансової кризи та «розквіту» фінансових пірамід, особливий акцент робив  на забезпеченні захисту прав інвесторів. Документ встановив серйозні вимоги до учасників ринку спільного інвестування й управління активами, запровадив багаторівневий контроль за діяльністю компаній з управління активами, жорсткі норми диверсифікації та інші обмеження. Закон також відкрив можливість для діяльності фондів венчурного інвестування, яка на той час була порівняно новою для вітчизняного інвестиційного бізнесу.   

     Новий виток розвитку ринку спільного  інвестування та управління активами  розпочався стрімким зростанням тільки з 2003 року. Кількість КУА із 5-ти на початку 2003 року до кінця 2008 зросла до 409-ти. При цьому найбільший приріст чисельності КУА був у 2007-му (+106 компаній) – найуспішнішому для фондового ринку році. 

     З 2008 року динаміка кількості учасників  ринку управління активами уповільнилася. Ринок почав відчувати значний негативний вплив глобальної фінансово-економічної кризи, особливо давалася взнаки надмірна зарегульованість ринку.

     Щоб зменшити фінансові ризики, наприкінці грудня 2008 року до Закону «Про ІСІ» було внесено зміни, покликані зробити  діяльність інститутів спільного інвестування більш гнучкою та пристосованою до змін і викликів. Стосувалися вони насамперед удосконалення норм диверсифікації активів ІСІ та структури активів ІСІ, впорядкування процедури реєстрації, реорганізації, ліквідації та порядку внесення ІСІ до реєстру ІСІ, визначення підстав для продовження терміну діяльності строкових фондів, дозволу участі у венчурних ІСІ для фізичних осіб – крупних інвесторів. Змінами було впорядковано процедуру дострокового викупу цінних паперів фондів закритого та інтервального типів на вимогу інвесторів, особливості бухгалтерського та податкового обліку активів та операцій пайових ІСІ, формування резервного фонду КУА, періодичність обчислення вартості чистих активів для венчурних і невенчурних фондів, встановлено погодження рекламних матеріалів ІСІ в ДКЦПФР та ін.