Основи підприємницької діяльності

       Договір (контракт, угода) — форма закріплення партнерських зв’язків, асаме предмета договору, взаємних прав і обов’язків, наслідків порушеннядомовленостей.

       Договір має забезпечувати оптимальне співвідношення волі людини, їїінтересів з інтересами і потребами контрагентів (партнерів) суспільства.

       В основу будь-якого договору покладено зобов’язання, відповідно до якиходна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника)здійснення певних дій або отримання зиску від їхнього виконання.

       У різних сферах з метою організації людських взаємовідносинзастосовується дуже багато видів і форм договорів. Насамперед требазнати, що у ринковій системі господарювання існує два види договорів:установчий і підприємницький.

       Установчий договір — письмовий документ; що свідчить про волевиявленняфізичних або юридичних осіб щодо створення (заснування) новоїорганізаційно-правової структури задля реалізації будь-якої конкретноїпідприємницької ідеї.

       Підприємницький договір відображає волевиявлення сторін стосовно неорганізації (створення, заснування), а безпосереднього здійсненняпідприємницької діяльності; він не передбачає (не вимагає) об’єднаннясторін, що домовляються між собою, в певну організаційну форму.

       Зміст прав і обов’язків партнерів залежить від предмета договору. Ним можуть бути, наприклад, купівля-продаж, оренда, кооперування,посередництво тощо. Виходячи з цього, підприємницький договір відповіднодо його предмета завжди має якусь конкретну форму.

        Підприємець звичайно намагається визначити типові форми договорів, котрі він міг би використати як основу для укладення певного конкретного договору.

        Можна виокремити такі групи підприємницьких договорів за сферами діяльності: 1) купівля-продаж, оренда і лізинг; 2) підрядні послуги; 3) трудові відносини; 4) страхування; 5) розрахунки і кредитування; 6) зовнішньоекономічна діяльність; 7) інші види договорів.

     Будь-який договір складається з преамбули, основної і заключної частин.

     Преамбула — це своєрідний вступ до самого договору, в ній мають бути зазначені:

• назва договору (договір купівлі-продажу, бартерний договір тощо);

• вказівка щодо місця і часу укладення  договору;

• фіксування факту укладення договору згідно з тими умовами, які викладені  у самому тексті;

• юридична назва підприємницьких утворень (партнерів, сторін договору); причому виробник (посередник) записується першим, а

• покупець споживач) — відповідно другим.

      Основна частина договору складається зі специфічних і загальних умов.

      До специфічних належать лише ті умови, котрі є характерними для конкретної угоди (наприклад, ціна товару).

     Як правило, специфічні умови договору охоплюють таке:

• предмет договору і кількість  товару;

• якість товару;

• знижка з ціни або надвишка до ціни (якщо вони застосовуються);

• базові умови поставки;

• форма оплати;

• термін поставки;

• маркірування, пакування, тара;

• здавання-приймання товару;

• відповідальність сторін;

• наявні застереження (наприклад, заборона перепродажу товару).

      Саме специфічні умови договору становлять тему і зміст обговорення партнерами. Ось чому конкретну форму можної зі специфічних умов ретельно обмірковує підприємець при підготовці до переговорів про укладення угоди (договору).

       До загальних умов договору належать ті його змісту. Такими положеннями є:

• арбітражний припис (застереження);

• форс-мажорні обставини тощо.

       У заключній частині договору містяться:

• юридичні адреси сторін (партнерів);

• усі додатки, що є невід'ємними частинами договору (ескізи товару, зразки тощо);

• підписи сторін (партнерів);

• місце і дата укладення договору (якщо це не було зафіксовано у преамбулі).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Міжнародна підприємницька  діяльність

        У прагматичному значенні міжнародну підприємницьку діяльність (бізнес) можна трактувати як діяльність, що передбачає науково – технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу співпрацю господарських суб’єктів двох або більше країн. Міжнародний бізнес трактується також як співробітництво між країнами світу, окремими підприємствами і суб’єктами господарювання на взаємовигідних умовах. Він базується на подальшому розвитку і міжнародному поділі праці. Це зумовлено структурою розміщення найрізноманітніших природних багатств, географічним положенням, кліматичними умовами, історичними традиціями виробництва, розмірами трудових ресурсів та іншими факторами.

        Загальними мотивами, що спонукають окремих суб’єктів господарювання брати участь у міжнародному бізнесі, є можливість розширення продажу товарів, придбання (використання) нових джерел ресурсів, диверсифікація виробництва. Постійна присутність на міжнародному ринку дає змогу підприємствам (фірмам) значно збільшувати свій зиск, отримувати великі прибутки.

        Суб’єктами міжнародного бізнесу є його учасники, спроможні активно і незалежно працювати з метою реалізації своїх економічних інтересів. До основ-них суб'єктів такої господарської діяльності належать фізичні та юридичні особи, інституціональні й добровільні об'єднання останніх, держави та міжнародні організації. Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єктами такої діяльності можуть бути: 
- фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають громадянську дієздатність і правоздатність; 
- юридичні особи, що зареєстровані в Україні та мають на її території по-стійне місцезнаходження; 
- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, що не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України; 
- структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва); 
- спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні. 
       Виходячи з мотивації та особливостей здійснення міжнародної підприємницької діяльності (бізнесу), можна виокремлювати певні її (його) типи і види. 
       Є два основні типи бізнесу — приватний і державний міжнародний бізнес. Таке виокремлення типів міжнародного бізнесу здійснюється наоснові розмежування суб'єктів господарювання за ознакою форм власності.

       Форми міжнародної підприємницької діяльності: 
       У міжнародній практиці підприємницької діяльності розрізняють певні форми та рівні інтернаціоналізації різних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. 
       Першою і найнижчою за рівнем інтернаціоналізації формою підприємницької діяльності є здійснення окремих зовнішньоекономічних операцій — експортно-імпортних, лізингу, посередницьких, консультаційних і маркетингових послуг.

       Другою формою підприємницької діяльності є різноманітна промислова кооперація — науково-технічна (в галузі науково-дослідних і дослідно-кон-структорських, випробувальних робіт), виробнича, збутова, сервісна. 
       Третя форма міжнародної підприємницької діяльності — це достатньо ши-рокомасштабна організація спільного підприємства, яка має високий рівень інтернаціоналізації і охоплює створення та функціонування спільних підпри-ємств, ліцензування, управління за контрактом. 
        Четверта форма міжнародної підприємницької діяльності з найвищим рівнем інтернаціоналізації суб'єктів господарювання — це територіально-виробничі комплекси з багатосторонніми міжнародними зв'язками.

        Найбільш поширеною, традиційною формою зовнішньоекономічної діяльності є зовнішньоторговельні операції — імпортні та експортні. 
        Імпорт — завезення товарів з іншої країни і реалізація їх на внутрішньому ринку. 
        Експорт — продаж товарів, вивезених із країни іноземному покупцю.

        Надвисокий рівень інтернаціоналізації є важливим чинником зростання ефективності зовнішньоекономічної діяльності будь-якого суб'єкта господарювання; досягається лише в межах четвертої форми міжнародного бізнесу. У цій формі фактично інтегруються всі інші форми міжнародної підприємницької діяльності, в тому числі створення спеціальних (вільних) економічних зон, міжнародних консорціумів, концесій тощо.

        Спільні підприємства в системі міжнародного бізнесу: 
       Міжнародна підприємницька діяльність зумовлена об'єктивними процесами інтернаціоналізації окремих суб'єктів господарювання та національної економіки в цілому. Вона може мати різноманітний характер, типи, види, форми.  
Міжнародне спільне підприємство (МСП) є формою співробітництва і поєднання зусиль різнонаціональних партнерів стосовно інвестування, управ-ління, виробництва продукції, розподілу підприєм-ницьких доходів і ризиків.

        Серед найважливіших ознак міжнародного спільного підприємства варто виокремити насамперед те, що воно є: 
1)формою міжнародного бізнесу і специфічним його суб'єктом; 
2)формою і способом виходу на зарубіжний ринок; 
3)різновидом прямого іноземного інвестування; 
4) однією з нових форм господарювання для країн з економікою, що активно трансформується на ринкових засадах. 
        Мотивація діяльності безпосередніх партнерів формується внаслідок узгодження їхніх інтересів — виробничо-економічних, маркетингових, екологічних, престижних та особистих. Домінуючими є виробничо-економічні й маркетингові мотивації діяльності партнерів. Проте слід враховувати й інші (мало декларовані та рідко досліджувані) мотиви: екологічні, коли розв’язуються нагальні завдання виведення з експлуатації екологічно брудних виробництв; пропагандистські престижі, що притаманні діяльності великих корпорацій за кордоном і міжнародному бізнесу в окремих невиробничих сферах; особисті, коли спільні підприємства засновуються партнерами однієї націо-нальності або на родинних засадах.

 

 

Висновки

      Отже, підприємництвом, як правило, називають ініціативно-самостійну господарсько-комерційну діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано на одержання прибутку (доходу). Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної особи - підприємця або юридичної особи - підприємства (організації).

      Вивчення нагромадженого зарубіжного досвіду залучення та використання іноземних інвестицій і усвідомлення механізмів діяльності відповідних міжнародних інституцій фінансово – економічного спрямування мають стати важливими чинниками активізації та зростання ефективності міжнародної підприємницької діяльності в Україні.

     Окремі функції регулювання міжнародної підприємницької діяльності практично здійснюють державні органи законодавчої та виконавчої влади. 
Верховна Рада України ухвалює закони стосовно зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання, затверджує законодавчо-нормативні акти щодо регулювання окремих напрямів зовнішньоекономічної діяльності. 
Кабінет Міністрів України: 
•   координує зовнішньоекономічну діяльність відповідних міністерств і державних комітетів, узгоджує роботу торговельних пред-ставництв України за кордоном; 
•   проводить переговори й підписує міжурядові договори (угоди) з питань зовнішньоекономічної та спільної підприємницької діяльності, забезпечує їхнє виконання; 
•   організує реєстрацію міжнародних спільних підприємств, скла-дання платіжного балансу та раціональне використання державного валютного фонду України.   

Крім того в роботі було з’ясовано договірні взаємовідносини і партнерські зв’язки у підприємницькій діяльності, а також умови припинення підприємницької діяльності в Україні.

 

Список використаної літератури

1. Економіка підприємства: Навч. посіб. / О.В. Ареф'єва, В.Г. Сахаєв, О.В. Ареф'євтаін.— К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003.— 237 с.
2. Економіка підприємства: Навчальний посібник/За ред. Бойчик І.М., 2004
3. Економіка підприємств /За ред. Харіва П.С. - Тернопіль: Економічна думка, 2002. – 449 с.
4. Економіка підприємства. / 3а ред. Покропивного С.Ф. – К.: Хвиля-Прес, 2000.
5. Економіка підприємства: Навч. посіб. /За ред. А. В. Шегди. — К.: Знання-Прес, 2001.