Особливості і шляхи приватизаційних процесів в Україні

Тема 10. Роздержавлення і приватизація як шлях

перебудови відносин власності

Зміст

Вступ………………………………………………………………………3

1.Роздержавлення і приватизація як об’єктивна умова формування ринкових відносин

1.1 Суть і завдання роздержавлення та приватизації в Україні………………………………………………………………………..6

1.2 Етапи, особливості та результати проведення приватизації в Україні……………………………………………………9

2. Особливості і шляхи приватизаційних процесів в Україні

2.1. Особливості української приватизації…………………14

2.2. Законодавчі акти, що регулюють процеси приватизації в Україні………………………………………………………………………15

2.3. Державні органи управління, основні принципи, способи, суб’єкти й об’єкти приватизації на Україні………………………16

3. Результати і перспективи трансформації власності в Україні……………………………………………………………………..20

Висновки………………………………………………………………..

Література……………………………………………………………..

Вступ:

Приватизація — один із основних напрямків перетворення української економіки на ринкових засадах, її успіх або невдача багато в чому визначає хід економічної реформи. Процес приватизації офіційно почався в Україні 1 грудня 1992 р. і на сьогодні уже створені відповідні організаційні і правові його засади. Необхідність роздержавлення і приватизації в Україні майже ні в кого не викликає сумніву, що обумовлюється, по-перше, кризовим станом економіки і суспільства в цілому; по-друге, неминучістю переходу до ринку; по-третє, вродженою економічною активністю приватного власника; по-четверте, визнанням того, що приватна власність — це основа свободи громадянина. Це процес, що викличе, врешті-решт, кардинальні зміни соціальної структури та соціально-економічного ладу в Україні. Процес приватизації охоплює приватизацію майна державних підприємств, державного житлового фонду, землі тощо.

Нинішні процеси зміни суспільно-економічних відносин потребують відповідного закріплення в правових нормах, зокрема, це стосується і процесів приватизації. Чітке правове регулювання економічних процесів допоможе перебороти важке економічне становище країни і забезпечити перехід до ринкових відносин, насамперед, через приватизаційні процеси.

В умовах ринку основним напрямком перетворень відносин власності є відновлення економічної системи через роздержавлення. Процеси роздержавлення не можна зводити до формування лише приватної власності. Роздержавлення — це процес перетворення державної власності в інші недержавні форми — приватні, змішані, акціонерні і колективні, тобто вилучення в держави певних засобів і передача їх у приватну власність. Але це не виключає, що держава може мати свою власність, проводити економічну, соціальну і технічну політику, займаючись, насамперед, підприємницькою діяльністю в змішаних, акціонерних товариствах, фірмах і володіти контрольним пакетом акцій. Основним напрямком приватизації є перетворення відносин власності і передача цілого ряду державних підприємств у власність юридичних та фізичних осіб.

Під роздержавленням маємо на увазі загальний процес переходу від тоталітарної державної економіки до економіки змішаної, багатоукладної. Цей процес пов'язаний з денаціоналізацією, приватизацією, демонополізацією, демократизацією економіки, а також зі складовими частинами цього процесу: орендою, комерціалізацією, корпоратизацією і персоніфікацією власності.

Структура змішаної економіки формується через роздержавлення і приватизацію. Поняття „ роздержавлення ” і„ приватизація ” не ідентичні. Роздержавлення – глибший процес, його метою є прискорене створення потрібних для повноцінної ринкової економіки різноманітних суб’єктів підприємницької діяльності, ліквідація майнової монополії держави у підприємницьких відносинах. Воно передбачає:

· роздержавлення економіки (ліквідацію диктату плану, централізованого розподілу ресурсів тощо);

· комерціалізацію діяльності державних підприємств (запровадження принципу самостійного господарювання);

· демонополізацію виробництва та розвиток конкуренції;

· приватизацію державної власності, тобто її перехід у приватні форми (власне приватна, індивідуальна, кооперативна, колективна, акціонерна, змішана та інші).

Роздержавлення не означає, що держава перестає грати важливу роль в ринковій економіці. Зменшуються масштаби державного підприємництва, але держава залишається структурним елементом змішаної економіки. Зміну форми державної власності провадять через комерціалізацію, корпоратизацію (акціонування) тощо. Це супроводжується зняттям підприємств з державного фінансування і переведенням на приватне кредитування, що розвантажить бюджет.

Важливим завданням перехідного періоду для будь-якої країни є широкомасштабна приватизація державного майна та лібералізація економіки. Приватизація – один із двох можливих шляхів виникнення приватної власності на матеріальні засоби виробництва у перехідній економіці (другий – створення нових підприємств вітчизняними чи іноземними підприємцями).Приватна власність – одна із підвалин, на яких тримається сучасна ринкова економіка. Для того, щоб у країні, яка провадить перехід від командно-адміністративної системи до ринкової економіки, почав формуватися підприємницький сектор, насамперед потрібно відновити інститут приватної власності та приватизувати значну частину державного майна. Проведення приватизації – не мета, а засіб підвищення продуктивності праці й ефективності підприємства. На неї покладено функцію каталізатора виникнення нових економічних відносин у суспільстві загалом.

Перехід до ринкових відносин і ефективне функціонування ринкового механізму самоуправління можливі тільки за умови, коли основна частина товаровиробників підприємств буде володіти свободою господарської діяльності і підприємництва; коли вони будуть мати право для використання належного їм орендованого або переданого в користуватися майна, самостійно визначати виробничу програму, вибирати постачальників і споживачів, призначати ціни, розпоряджатися прибутком, що залишається після сплати податків, вирішувати інші питання, пов'язані з господарською діяльністю і розвитком виробництва.

Саме в умовах ринкової економіки і діють положення, що забезпечують формування можливостей для вільного вибору форм власності і господарювання шляхом роздержавлення і приватизації.

1. Роздержавлення і приватизація як об’єктивна умова формування ринкових відносин

1.1 Суть і завдання роздержавлення та приватизації в Україні

Cучасна економіка України може ефективно функціонувати лише при наявності в ній різноманітних видів і форм власності. Вони передбачені Законом України "Про власність", прийнятим у 1991р. Див. схему 1.

Схема 1

Види передбачені Законом України

“Про власність”

Кожен з цих видів має різноманітні форми. Зокрема, колективна власність згідно з Законом може бути представлена формами, перера­хованими в схемі 2.

Схема 2

Форми колективної власності

Особливістю вітчизняної економіки є те, що вона протягом тривалого часу формувалася як державна. Внаслідок цього держава стала монопольним розпорядником 90-100% виробничих фондів, готової продукції. Вона ж централізова­но займалася розподілом робочої сили. За цих умов нові види й форми власності могли виникнути лише в результаті подолання державного монополізму на власність. Найпростішим, на перший погляд, способом здійснити це є проведення широкомасштабного роздержавлення та приватизації власності. Проте при всій простоті й зрозумілості цього заходу практика показала, що не все так просто в реальній дійсності, як на папері. Виявилося, що роздава­ти власність у багатьох відносинах складніше, ніж відбирати. Англія, наприклад, затратила десять років, щоб приватизувати лише десять великих державних підприємств.

Тому необхідно спочатку з'ясувати, який зміст вкладається в поняття "роздержавлення" й "приватизація". Термін "роздержав­лення" на Заході відомий давно, і вживається він однозначно з& змістом - як передача власності з державного сектора в приватний.

У нас, враховуючи суцільний (тобто в усіх сферах) монополізм, зумовлений пануванням державної власності, в поняття роздержа­влення вкладається дещо інший зміст. А саме: ліквідація монопо­лії держави. Тобто, перетворення її із засобу придушення недер­жавних форм розвитку суспільства в орган, який гарантує: а)різноманітність форм розвитку економіки, соціально-політичної, духовної та інших сфер; б)передачу власності з державного сектору в приватний (юридичним і фізичним особам). А це означає, що однією з суттєвих сторін роздержавлення є перетворення самої держави.

Тому слід розрізняти роздержавлення й приватизацію. Прива­тизація - це лише етап роздержавлення, який передбачає передан-ня працівникам символу власності на частину засобів виробництва або продаж їх (в т.ч. цілих підприємств) у приватну власність. Роздержавлення ж повинно розв'язувати більш глибокі завдання: подолання соціально-економічної монополії держави; забезпечення альтернативності трудових відносин замість безальтернативного державного найму; перехід до багатоканального формування економічного регулювання; утворення системи соціальних гарантій і соціального захисту трудящих.

До того ж слід мати на увазі, що роздержавлення повинно пе­редбачити утворення багатоукладної економіки, тобто економіки, в якій співіснують різні форми власності, передбачені Законом "Про власність". А це означає, що воно за своєю суттю передбачає передачу державної власності не лише (і не стільки) громадянам в індивідуальну приватну власність, але й в інші форми володіння. Тому зводити роздержавлення власності до поголовної приватної індивідуалізації (як це практично зараз відбувається в Україні) є, по-перше, звуженням її змісту, а по-друге, - кроком назад, як про це говорилося в попередніх питаннях.

В остаточному підсумку роздержавлення передбачає, що дер­жавна власність повинна перейти до рук окремих юридичних або фізичних осіб, що й складає основний зміст приватизації. Отже, зв’язок між роздержавленням та приватизацією можна проілюст­рувати схемою 3.

Отже, якщо мова йде про роздержавлення власності в широко­му розумінні, то воно скероване на подолання державного моно­полізму в економіці й створення умов для формування багатоукла­дної економіки. У вузькому розумінні - це передача власності від держави в колективний і приватний сектор, тобто, приватизація.

Схема 3

Роздержавлення та приватизація

Роздержавлення власності - головна мета еко­номічної політики на сучасному етапі, оскільки: а)забезпечує   рівність   усіх   форм   власності; б)створює необхідні передумови для розвитку відносин; в)через персоніфікацію власності посилює підприємницьку мотивацію зростання ефективності ринкових трудову й виробництва. У той же час повна ліквідація державної власності на засоби виробництва й передання її у приватні руки (індивідуальні, колективні) може породити нові негативні тенденції: неможливість або послаблення державного регулювання економіки й створення приватних монополій тощо.

В яких же умовах роздержавлення ефективне? В економічній літературі, в рекомендаціях деяких урядових і наукових установ можна зустріти конкретну питому вагу (30-50%), яку повинна обіймати державна власність у всій власності країни. До того ж робляться посилання, що так є в розвинутих країнах світу, а отже, повинно бути й у нас. Але в наших умовах, коли проходить не формування державного сектора, як це відбувалося в країнах Заходу, а роздержавлення величезного (в межах країни) організа­ційно-економічного комплексу, встановити апріорі - скільки треба роздержавити майна, а скільки залишити в державному секторі - витівка безперспективна й навіть шкідлива. Процес роздержавлен­ня не відбувається одночасно й швидко в усіх галузях економіки. Він проходитиме поетапно, протягом тривалого часу. Тому до нього потрібно підходити, керуючись усією сукупністю інтересів, враховуючи психологію людей, традиції, світовий досвід, а не лише бажання якнайшвидше створити умови для реставрації капіталізму.

До того ж зміна форм власності підприємства не скасовує його монополії (якщо воно було монополістом), не забезпечує зростання ефективності, не гарантує того, що воно запрацює на суспільний прогрес. Світовий досвід роздержавлення й приватизації свідчить, по-перше, що невисока ефективність підприємств державного сектора в розвинутих країнах зумовлена недержавною формою власності. Вони можуть бути висококонкурентними, ефективними, якщо функціонують в умовах конкуренції, живуть за законами ринку, а не розраховують на бюджетне фінансування. По-друге, роздержавлення й приватизація в усіх країнах через деякий час замінюються націоналізацією й реприватизацією. Ці процеси проходять циклічно (Англія, Франція, Австрія). По-третє, держав­ний сектор є тією матеріальною основою, яка дає можливість державі здійснювати регулюючий вплив на економіку, послаблю­вати соціальну напругу в суспільстві й забезпечувати доступ населення до суспільних благ. По-четверте, без потужної державної економіки не забезпечити обороноздатність країни. Тому роздер­жавлення й приватизацію необхідно здійснювати, враховуючи як економічні, так і соціальні та політичні наслідки. Держава була й повинна залишатися суб'єктом власності, її не можна виключати з економічного життя. Мова йде про інше. Необхідно подолати монопольне становище держави та її відомств. А це передбачає: а)приватизацію частини державної власності та введення її в орбіту ринкової економіки; б)переведення частини підприємств, які залишаються власністю держави, в ринковий режим функціону­вання. Це можливо здійснити шляхом диференціації функцій між власником (державою), менеджером і трудовим колективом.

1.2 Етапи, особливості та результати проведення приватизації в Україні