Особливості внутрішньо-економічної політики Франції

22

ВСТУП

     Актуальність. Франція – високорозвинута країна з ринковою економікою. Вона відноситься до держав-лідерів і входить до складу великої сімки, в якій завжди відстоює національні позиції і має точку зору,часом відмінну від багатьох інших. За розмірами території та чисельністю населення вона відноситься до числа європейських лідерів. За обсягами ВВП посідає четверте місце у світі, поступаючись лише США, Японії та ФРН. У Європейському Союзі її ВВП – 1,6 трил. євро є меншим за німецький, проте цей показник стоїть майже в рівень з британським, що забезпечує макроекономічну конкуренцію у відповідності з теорією європейських полюсів росту.
Питома вага Франції у світовій економіці виглядає досить вагомою.У промисловій ієрархії країна посідає 4-е місце у світі, однак за розвитком окремих галузей тримає світове і європейське лідерство. Так, ядерна енергетика країни посідає друге, після США, місце у світі, а за відносними показниками (виробництво електроенергії на АЕС на душу населення та її питомої ваги у структурі виробництва енергії) не має собі рівних у світі. Франції притаманні також провідні позиції в аерокосмічній та авіаційній промисловості, вона посідає друге місце у світі за виробництвом та експортом зброї. Досить сильні позиції має аграрний комплекс країни, що базується на багатогалузевому сільському господарстві та розгалуженій харчовій промисловості, за розвитком яких Франція посідає друге місце у світі і перше в Європейському Союзі.

      Предметом роботи є теоретико-методологічні особливості дослідження ролі Франції у світовому господарстві.

      Об’єктом виступає Франція як світовий економічний лідер.

      Основна мета даної роботи полягає у дослідженні розвитку економіки Франції та її місце і роль у світовому господарстві.

     Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

      Розглянути загальну характеристику Франції як світового економічного лідера;

      Дослідити роль та місце Франції у світовому господарстві;

     У ході дослідження використовувалися методи порівнянь, угруповань, спостереження.

РОЗДІЛ 1. Особливості внутрішньо-економічної політики Франції

         Після другої світової війни в економіці Франції сталися великі зміни значною мірою завдяки цілеспрямованій державній політиці. У 60—70-х роках за темпами економічного розвитку Францію випереджала тільки Японія. Господарство було модернізоване на новій технічній основі, його структура стала сучасною, а конкурентоспроможність високою. У Західній Європі промисловість Франції поступається лише німецькій. Франція є піонером у розвитку швидкісних транспортних систем.

          В економіці Франції держава відіграє більшу роль, ніж в інших розвинених країнах. Під її контролем перебувають банки і страхові компанії, енергетика (вугільна, газова і електроенергетична галузі), залізничний транспорт, великі підприємства, наукові дослідження в атомній та аерокосмічній промисловості. Держава визначає пріоритетні напрямки і планує їх розвиток.

          У Франції розвинені всі галузі господарства. Частка зайнятих у сільському господарстві і рибальстві становить 6 % і вони створюють 4 % ВНП, у промисловості й будівництві, відповідно, 28 % і 28 %, у нематеріальних галузях — 66 % і 68 %.

          Країна є великим експортером як промислової, так і сільськогосподарської продукції. Процвітає туристичний бізнес. У зовнішньо¬економічних стосунках головними партнерами Франції завжди були країни Західної Європи. Зараз 3/5 її торгового обігу припадає на країни ЄС. Серед інших значна частка Швейцарії, США, Японії та Алжиру. Найбільшим торговим партнером Франції є Німеччина. Частка Франції в зовнішньому торговому обігу України в 1995 р. становила 0,5 %.

          Найважливішою особливістю господарства Франції є дефіцит власних енергоресурсів та їх значний імпорт. Видобуток вугілля в країні становить менше 10 млн т (у 50-ті роки понад 60 млн т), нафти — З млн т і природного газу — 5 млрд м куб на рік. Франція належить до найбільших імпортерів енергоресурсів, особливо нафти. Імпортуються також природний газ і вугілля.                 Імпорт нафти (до 90 млн т на рік, переважно з Алжиру і країн Перської затоки) здійснюється морським шляхом. Головними пунктами приймання нафти та її переробки є Гавр і Марсель. Трубопроводами Гавр зв'язаний з Парижем, Марсель — з Німеччиною через Ліон і Страсбург. Природний газ надходить з Нідерландів, Росії та з Алжиру.

          З дефіцитом мінерального палива пов'язана велика увага до розвитку гідро- і атомної енергетики. Навіть перед другою світовою війною частка ГЕС і ТЕС у виробництві електроенергії була однаковою. Понад 2/3 потужностей ГЕС зосереджено в Альпах (річки Рона, Ізер, Дюранс), решта — на заході Центрального масиву і в Піренеях.

         Франція сама виробляє ядерне паливо. За потужністю АЕС (60 млн. кВт) вона поступається лише США. На атомну енергетику припадає 50 % виробленої електроенергії. Місцями розташування АЕС стали долини Рони і Луари та узбережжя Ла-Маншу. Першу в світі припливну електростанцію (ПЕС) збудовано в Бретані у гирлі річки Ране на березі Ла-Маншу, де висота припливів досягає 13 м. Річне виробництво електроенергії становить 450 млрд кВт год; частину її Франція передає своїм східним сусідам. Негативними чинниками її розвитку в XIX і першій половині XX ст. були відсутність зручних родовищ вугілля, окупація Ельзасу і Лотарингії Німеччиною в 1871—1918 рр. і сплата Німеччині 5 млрд. золотих франків контрибуції. Все це стримувало розвиток важкої промисловості. Зате в другій половині XX ст. вугільно-металургійна спеціалізація не гальмувала розвиток нових наукоємних галузей. Значення металургії, суднобудування і текстильного виробництва різко знизилося. Зараз обробна промисловість Франції представлена всіма сучасними галузями.

          За виплавкою сталі (14 млн.т. на рік; у 50-х роках — 30 млн. т) і алюмінію (460 тис. т) Франція входить до першої десятки країн світу. Є дві групи металургійних центрів: старі, які виникли в XIX ст. у вугільних басейнах Півночі й Лотарингії, і нові — комбінати, побудовані в 60-70-х роках у Дюнкерку та поблизу Марселя у Фосі. Найбільший у Західній Європі Лотаринзький залізорудний басейн нині став економічно невигідним як через умови залягання руди, так і з-за її якості і технології збагачення. У 50-х роках видобували 60 млн. т руди щороку, тепер тільки 10 млн. Все більше залізної руди імпортується морем, що надає перевагу комбінатам, розташованим на узбережжі. Виплавляння алюмінію сконцентроване в передгір'ях Альп, поруч з покладами сировини і джерелами дешевої енергії ГЕС.

          Головною галуззю обробної промисловості є машинобудування (38 % зайнятих). Найсильніші позиції країни в автомобільному, атомному та аерокосмічному машинобудуванні, в яких вона має солідні традиції, кваліфіковані кадри і наукові досягнення.

          Автомашин, в основному марки «Рено» і «Пежо», виготовляється до 4 млн. на рік. Майже половина з них експортується. Автомобільні заводи розкидані в двох з половиною десятках міст, у тому числі в метрополітенах Парижа і Ліона-Сент-Єтьєна, в містах Сошо (Мон-бельяр), Ле-Ман, Рен, Дує. Наукові інститути атомної енергії існують У конурбації Парижа і в Ґреноблі. Франція є провідним експортером атомної технології і технології зберігання радіоактивних відходів. Центрами аерокосмічного машинобудування стали Париж, Тулуза, Бордо, Байонна. Франція була третьою країною світу, яка запустила власний супутник Землі. Вона має широку космічну програму і космодром Кру в Ґвіані.

          На французьких заводах виготовляють також обладнання для хімічної промисловості, сільськогосподарські машини, офісну техніку електронні вироби і засоби зв'язку, рухомий склад залізниць, найсучасніше озброєння. Країна є піонером волоконної оптики.

          Добре розвинена у Франції хімічна промисловість, особливо її нові галузі та «верхні поверхи». Після другої світової війни ця галузь розвивалася найшвидшими темпами, її підприємства є в усіх регіонах. Франція — великий виробник синтетичних волокон і синтетичного каучуку, а як експортер хімічної продукції посідає третє місце в світі. Значним є виробництво паперу і картону (7 млн т на рік). Розвинені легка і харчова промисловість. Заслужену славу традиційно зберігає Франція як виробник і експортер таких споживчих товарів: одяг, ювелірні вироби, парфуми, косметика, вина, коньяк, книжкова продукція тощо.

          Головними промисловими районами Франції традиційно були Париж, Північ і Схід. Роль Парижа залишається так само високою, в структурі його промисловості основну роль відіграють нові наукоємні галузі. Північ і Схід з їх вугільно-металургійною і текстильною спеціалізацією, які колись процвітали, зараз стали депресивними районами. Значення їх різко зменшилось. Одночасно швидко зростає роль південних і західних районів.

          Франція є найбільшим виробником сільськогосподарської продукції в Західній Європі та одним з найбільших її експортерів у світі. За вартістю сільськогосподарського експорту вона поступається лише США, а як чистий експортер — США і Нідерландам. Основою цього стали сприятливі природні умови і великі площі придатних для використання земель. Орні землі займають 19 млн. га, луки і пасовища — 12. Найкращі орні землі Франції знаходяться в басейні Сени і на північному сході. На більш зволоженому північному заході переважають луки та пасовища.

          Загальний високий рівень розвитку країни також позитивно позначився на сільськогосподарському виробництві — воно належить до інтенсивних і високопродуктивних. У сільському господарстві працює 1,2 млн. чол., середній розмір ферм становить 28 га. У виробництві кращі показники характерні для Північної Франції, гірші — для південних районів. Рослинництво дає 1/3 вартості продукції. Вирощують зернові, картоплю, цукрові буряки, олійні (рапс, соняшник). Щорічні збори зерна досягай 60 млн. т, половина йде на експорт (друге місце в світі після США). Пшениці збирають до 35 млн. т, решту нарівно становлять ячмінь і кукурудза. Головний район вирощування пшениці — басейни Сени і Луари, кукурудзи — жаркіший і вологіший басейн Ґаронни. Цукрові буряки вирощують у басейні Сени та на півночі. Франція є найбільшим виробником і експортером цукру в Західній Європі. Вирощують різноманітні овочі, фрукти і квіти, в тому числі для виготовлення парфумів. Серед фруктів найпоширеніші яблука, переважна частина врожаю переробляється на сидр. Бретань і Нормандія знамениті своїми яблуневими насадженнями. Цитрусових і оливок мало, бо зона субтропіків у Франції, порівняно з Італією та Іспанією, незначна.

          Важливу роль відіграє виноградарство. За збором винограду, виробництвом і експортом вина, споживанням його на душу населення Франція займає друге місце в світі, лише трохи поступаючись Італії. Французькі вина вважаються найкращими в світі. Виноградна лоза потрапила в Галлію ще за римських часів. Північною межею її поширення стала умовна лінія, яка простягається від Нанта до Реймса через Париж. Виноград для власних потреб вирощують повсюдно, майже в кожному господарстві. Товарне виробництво сконцентроване у великих господарствах, які мають погреби. Майже 1/2 вина надходить з півдня, але це дешеві столові сорти. Базою високоякісних марочних вин (бордоське, анжуйське, бургундське, шампанське, рейнське) є невеликі за площею анклави з властивими лише їм грунтами, експозицією схилів, сортом лози, методами вирощування і переробки. У назвах виноробної продукції знайшли втілення не тільки назви колишніх провінцій, а й таких міст Франції, як Каґор і Коньяк.

         Тваринництво дає 2/3 вартості продукції сільського господарства. Основним традиційно є розведення великої рогатої худоби. Спеціалізовані свинарство і птахівництво стали розвиватися порівняно недавно. М'яса виробляють по 110 кг на кожного жителя, дуже значним є також виробництво молока. Місцеві сировари виготовляють 400 сортів сиру. М'яса вивозиться мало, хоча останнім часом Франція стала важливим постачальником худоби і птиці на ринки країн ЄС. Як експортер твердих сирів країна посідає високе місце в світі.

          Райони розведення великої рогатої худоби можна поділити на дві групи. Перша охоплює низько- і середньовисокі території на сході й півдні — Арденни, Воґези, Юра, Центральний масив і передгір'я Піренеїв, друга — це низинні території, які мовби оточують басейни Сени і Луари з півночі. Молочний і м'ясний напрямки є в обох групах районів, проте молочний має більше значення в другій групі, а м'ясний — у першій. Світової слави набуло тваринництво Нормандії, де родючість ґрунтів невисока, але рясні опади і помірні температури створюють ідеальні умови і чудові пасовища для утримання молочної худоби. Райони відгодівлі свиней практично збігаються з районами розміщення поголів'я великої рогатої худоби. Вівчарство (переважно молочного напрямку) має місце на південних схилах Центрального масиву. Найважливішим районом птахівництва стала Бретань.

          Франція виловлює щороку до 0,5 млн. т риби. Дуже значні власні заготівл.і деревини — понад 33 млн. м куб на рік. Це результат широкого впровадження промислового лісівництва. Піщані низовини (ланди) між Ґаронною і Піренеями у вологому і жаркому кліматі виявилися придатними для вирощування приморської сосни. Франція має одну з найрозвинутіших транспортних систем у Європі і є піонером у виготовленні й застосуванні надшвидкісних засобів транспорту. На лінії Париж — Ліон завдовжки 425 км уперше в світі почав курсувати поїзд зі швидкістю 270 км/год (зараз уже 400 км/год). Вперше розпочалися тут і рейси пасажирського надзвукового літака «Конкорд».

          Центром транспортної системи Франції є Париж. Він зв'язаний водною артерією Сени з морем. Ділянка Сени між Парижем і Гавром завдовжки 374 км має щорічний вантажообіг до 50 млн. т. Система водних каналів з'єднує Париж з Бельгією, басейном Рейну і через Сону й Рону — з Середземним морем. До Парижа з чотирьох боків підходять газопроводи, нафтопровід від Гавра і лінії електропередачі з півночі та районів Альп і Піренеїв. З Парижа в усі боки відходять залізниці і автостради. Головними напрямками є Гавр, Лілль, Страсбург, Ліон — Марсель, Тулуза, Бордо, Нант і Брест. Найважливіший транспортний коридор країни утворився по лінії Гавр — Париж — Ліон — Марсель. Він насичений найрізноманітнішою і найсучаснішою транспортною інфраструктурою. Париж є третім повітряним вузлом Європи, він поступається тільки Лондону і Франкфурту. У Франції експлуатуються 21 млн. легкових і понад 3 млн. вантажних автомашин. Третина залізниць електрифікована. Великий повітряний і морський флот з'єднує країну з усіма континентами. Авіакомпанія «Ер Франс» — серед провідних у світі. Найтіснішими є зв'язки з розвиненими країнами і колишніми французькими коло¬ніями. Головними портами є Гавр — Руан і Марсель — Фос.