Предмет і метод історії економіки та економічної думки

Семінар №1

Предмет і  метод історії економіки та економічної  думки  

1.Характеристика  суспільства на засадах формаційної  та цивілізаційної парадигми.

2.Еволюція  господарської системи суспільства(типи  господарських систем і способи  організації).

3.Предмет історії  економіки та економічної думки  .

4.Методи історії економіки та економічної думки. 
 

Цивілізація,парадигма,діалектика,криза,мейнстрим.

 Самостійна  робота  

1.Суть, зміст та значення  цивілізаційної   парадигми  для  пізнання суспільних  процесів.

Парадигма (від др.-греч. Παράδειγμα, «приклад, модель, зразок» <παραδείκνυμι - «порівнюю») у філософії науки -означає сукупність явних і неявних (і часто не усвідомлюваних) передумов, що визначають наукові дослідження і визнаних наданому етапі розвитку науки, а також універсальний методприйняття еволюційних рішень, гносеологічна модельеволюційної діяльності.

1.формаційний, в основі якого лежить матеріалістичне розуміння історії. Сутність останнього, за Ф. Енгельсом, полягає в тому, що це такий погляд на процес світової історії, який виявляє остаточну причину і вирішальну рушійну силу всіх важливих історичних подій в економічному розвиткові суспільства, змінах суспільного способу виробництва й обміну, у поділі суспільства на різні класи, який випливає звідси, й у їх боротьбі між собою;

2.цивілізаційний, головною складовою котрого є поняття “цивілізація”, яке має низку визначень і навіть їх варіантів.

Історично першими  були розроблені різні варіанти цивілізаційного  підходу (XVIII—XIX ст.), а у 40—60-ті роки XIX ст. — формаційні.

У межах обох підходів важливе значення має розробка питання про критерії виокремлення та дослідження формацій і цивілізацій, а також різних ступенів їх соціально-економічного розвитку. У табл. 1.1 наведено деякі  найпоширеніші в літературі критерії дослідження розвитку суспільства, його різних ступенів. Ці критерії відіграють принципову роль у вивченні та викладанні сучасних економічних теорій, а також історії економіки та економічної думки.

Зробимо деякі  суттєві застереження щодо зазначених у табл. 1.1 критеріїв та теорій, у  яких вони використовуються як ключові.

По-перше, у межах кожного з підходів (формаційного та цивілізаційного) критерії не мають взаємовиключного характеру, тому при визначенні та типоло- гізації економічних систем фактично можуть застосовуватися в сукупності.

По-друге, критерії, що використовують представники обох підходів, хоч і доповнюють один одного, проте, як правило, донині співвідносяться з цілком певними групами економічних теорій. Специфіка критеріїв у формаційному підході дає змогу під час їх застосування дослідити глибинний рівень становлення, розвитку та еволюції економічної системи суспільства як природно-історичного процесу, а у цивілізаційному — проаналізувати Історично склалося так, що формаційний підхід з його критеріями ототожниться винятково з марксистськими економічними теоріями, а цивілізацій- — з різноманітними немарксистськими концепціями цивілізаційного напряму.

 Суспільство   є однією з найбільш складних  форм об’єктивної реальності.  На  відміну від неживої природи,  суспільні процеси проходять  у свідомо створеному людьми  середовищі та наповненні цілеспрямованою  діяльністю людей. Їх пізнання  ускладнюють швидкі зміни умов  та чинників, що впливають   на  суспільне життя, яке потребує  урахування фактору часу, коли  історія стає ареною їх розгортання  та перебігу. Зазначенні вимоги  до наукового пізнання  суспільства   зазвичай називають  парадигмою   суспільства .  Парадигма  ( з  грец. Зразок, образ)-сукупність історично  сформованих методологічних, світоглядних, наукових, управлінських та ін. установ,  прийнятих в певному  суспільстві  , як зразок, норма, рішення певної  проблеми (Т. Кун). Цивілізаційна  парадигма  почала утверджуватись відносно недавно і спирається  на  фундаментальні зміни в розвитку методології науки, у застосування якісно нових загальнонаукових підходів та принципів дослідженні. Вона передбачає розгляд  суспільства  як об’єктивного процесу послідовного проходження стадій первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної, та комуністичної суспільно-економічних формацій. В основу цивілізаційної  парадигми  покладено системно-синергетичний підхід (модель Лейбніца, Гьоте, дарвіна, Енштейна та ін..), яка передбачає дослідження будь-якого об’єкта як системи: 

1)яка має власну структурну будову; 2) знаходиться в складі іншої системи; 3) складові цих систем взаємоповязанні і взаємозалежні; 4) головною метою системи є забезпечення цілісності, недопущенні її розпуску.

Основні положенні  цивілізаційної  парадигми  :

1)    одиницею  дослідженні є  суспільство  , що має власні, лише йому притаманні  ознаки, яке розглядається як  цілісне утворення, що входить  до більш широких систем( сх. або  зх. цивілізації).

2)    Сумісними  характеристиками  є взаємозалежність суспільного індивіда і  суспільства  та емерджентні властивості  суспільства  ( якість цілого, яка не дорівнює сумі якостей складових).

3)     Суспільство , як і кожне системне  утворення, має власну структуру  із політичної, економічною, соціальною, та духовно-культурною підсистемами. Вони пов’язані між собою та  впливають одна  на  одну.

 4)    Розвиток  суспільства здійснюється через розгортання двох взаємозв’язаних процесів-диференціація(адаптація) та інтеграція(обєднання)-що забезпечують розвиток  суспільства .

5)    Головна  мета суспільства- збереження  його від розпаду як передумови  існування суспільних індивідів-досягається  його організацією.

6)    Принцип  людино центризму-посідає центральне  місце людина, свідома діяльність  якої виступає рушійною силою  розвитку  суспільства .

Використання  положень цивілізаційної  парадигми  для дослідження господарської  сфери  суспільства  стає центральним  завданням економічних наук. Так, досліджують її генезис, розвиток господарської  системи  На  різних етапах. 

2. Господарство,господарська  система та її  еволюція

Як  складова  суспільства , господарська сфера покликана забезпечити  розв'язання однієї з ключових задач  — створення матеріальних благ і  послуг для забезпечення невпинно зростаючих потреб окремої людини і  суспільства  загалом. Ця функція охоплює існування  відносно відокремленої структури  суспільства  — його господарства, що самостійно функціонує як цілісне  утворення та підсистема  суспільства . Остання також розглядається  на   засадах  системного підходу, має власну структурну будову, кожний складник якої виконує відповідно відтворювальну інтеграційну, цільову та адаптивну  функції.

Розвиток  господарської системи  суспільства  здійснюється під впливом еволюції суспільного поділу праці та форм власності па засоби виробництва. Поділ праці дозволяє більш ефективно здійснювати виробництво матеріальних благ і послуг внаслідок спеціалізації виконання окремих виробничих операцій та використання нової техніки та технології, які виникають під тиском з мін поділу праці. Власність  на  засоби виробництва відбиває характер суспільної залежності людей, особливість впливу  суспільства   на  їхню активність у процесі виробництва. Суспільний поділ праці та історичні форми власності  на  засоби виробництва характеризують рівень функціональної та соціальної (структурної) диференціації господарської системи  суспільства .Тому вони утворюють найміцніші підвалини її історичного розвитку, систему координат, у рамках якої формуються господарські одиниці, що у своїй єдності і взаємодії репрезентують господарську систему суспільства. Тому вони утворюють найміцніші підвалини її історичного розвитку, систему координат, у рамках якої формуються господарські одиниці, що у своїй єдності і взаємодії репрезентують господарську систему  суспільства .

Рівень розвитку поділу праці та власності  на  засоби виробництва обумовлюють  не тільки певні історичні типи господарських  одиниць (форми господарств), а й  роблять їх залежними як одна від  одної, так і від  суспільства  в цілому. Унаслідок цього виникає  потреба їхньою взаємодії між  собою та  суспільством  як цілим (державою). Вона здійснюється у формі взаємообміну благами і послугами, що історично мав різний характер (нееквівалентний та еквівалентний), різний спосіб реалізації (реципрокність, редистрибуція тощо) та різні форми (натуральну, товарну, товарно-грошову). Обмін є засобом Інтеграції господарств, чисельність і різновиди яких постійно зростають завдяки диференціації господарської сфери  суспільства . Взаємодія між окремими господарськими одиницями та державою здійснюється  на  основі встановлених правил і норм. Сукупність суспільних норм та механізмів їх додержання в господарській сфері утворює суспільне середовище господарської діяльності, яке є важливою складовою господарства  суспільства . Його формування здійснює держава, яка реалізує вплив з боку цілісності  суспільства   на  окремі господарські одиниці способом формування економічних інститутів, проведення економічної політики, здійснення економічних реформ.. Господарство сус-ва — це сукупність господарських одиниць (історичних форм господарств), що взаємодіють, створюють та обмінюють матеріальні блага та послуги в рамках установленого інституційного середовища. І лише в єдності всіх складових суспільного господарства можна пізнати природу економічних процесів певної господарської системи.

Господарська  система є об'єктом різних економічних  наук, кожна з яких має власний  погляд  на  складні та багатоаспектні процеси господарського життя. Історія  економіки та економічної думки досліджує генезис господарської сфери  суспільств  певних світових цивілізацій. У своєму розвитку історико-еко-номічна наука пройшла тернистий шлях від простого збирапня та опису історичних фактів до формування власного предмета дослідження, установлення наукової періодизації історичного розвитку господарства.

Перші форми господарських  систем виникли внаслідок  розпаду кровноспорідненої  общини та появи відносно відокремленого самостійного господарювання сімей. У цей період виникли власність на  засоби виробництва, що стало основою незалежного господарювання, перші форми суспільства , що об'єднують самостійних індивідів, та держави й органів державної влади як засобу впливу  суспільства   на  індивідів. Після розпаду Римської імперії, в період раннього середньовіччя,  на  території Західної Європи існував общинний тип орга­нізації  суспільства , який найбільш повно представляла німецька марка. Господарська система німецької марки мала низку особливостей.  На  відміну від античної общини, базисом якої було місто-держава — поліс, німецька община формувалась за територіальною ознакою. Тут центральну роль відігравало родинне господарство, що самостійно виробляло необхідні для життя блага.

Община  існувала як збори  власників домогосподарств  для розв'язання спільних проблем. За своєю  природою община мала корпоративний характер. Основу домогосподарства утворювала алоїдальна (від нім. А1-Іосі; аі — повний і осі — володіння) форма власності на  землю та майно, яка доповнювалась користуванням общинною землею для полювання, пасовищами чи лісом. Особливість власності полягала в повному володінні земельного ділянкою, рухомим і нерухомим майном, що вільно відчужується та передається у спадок. Функціями общини було створення умов функціонування домогосподарств: організація військового захисту, вирішення тяжб, організація робіт у прокладання доріг, будівництва мостів, меліоративних та культових споруд, військових укріплень тощо. Вона об'єднувала рівних, з однаковими правами, власників домогосподарств, що мали певні обов'язки перед общиною н а засада х асоціації.Натуральний характер виробництва і перехід до трипільної системи обробітку землі виявилися в такій формі домогосподарств, як гуфи, що являли собою «єдність дому, подвір'я, орної землі селянина з правами користування лісом і пасовиськом»1, які належали общині. Поряд з ними існували помістя— великі земле­володіння графів, герцогів (сеньйорів), які були надані їм королем.               В епоху пізнього феодалізму суттєво змінилась організація суспільств  Західної Європи. Відбулися перехід від територіального до централізованого способу здійснення влади, зосередження основних повноважень у руках короля, зміна структури суспільства . Втрата феодалами судових функцій, права мати власну озброєну дружину, права збору податків та виконання інших функцій підірвали їхнє панівне становище. Здійснення владної функції було покладено  на  адміністративну систему державних органів управління. Виникла нова форма особистої залежності, де всі члени  суспільства  стали підданими короля. Умовне землеволодіння, в основі якого лежала всебічна особиста залежність індивідів, поступово почало втрачати свою актуальність і набувати рис приватної власності  на  землю. Феодали перетворювалися  на  земельних аристократів.

Дедалі активнішу  роль почали відігравати міста, що масово з'являлися  на  перехресті шляхів сполучення і спершу були місцем поселення торговців. Ключовою функцією міст стало забезпечення обміну предметами першої необхідності. Велика потреба в грошах представників влади сприяла розвитку міст, які одержували від феодалів та короля привілеї і вольмості. Міста стали осереддям свободи людей, що там мешкали. Принцип асоціації, особиста незалежність індивідів обумовили особливості господарського життя в містах. Виникли доб­ровільні об'єднання різного типу — ганзи, гільдії, цехи, що охоплювали як виробництва, так і сферу обміну. Головна мета таких утворень полягала в об'єднанні заради захисту власних інтересів, одержанні певних привілеїв, здійсненні координації виробництва, цін, збуту тощо. Так почали з'являтися перші форми економіч­них організацій як принципово нових форм господарств та способу взаємодії між ними.