Предмет і метод історії економіки та економічної думки

Проникнення принципів рівності і свободи  в господарську сферу  суспільства  обумовило появу ринкової економічної системи, найбільш глибокою основою якої стали утвердження приватної власності на  ресурси, еквівалентний обмін у процесі вільної конкуренції, постійно зростаючий поділ праці. Ця система спочатку була представлена локально як ринкове господарство міст, а згодом набула більш широкого масштабу.

Ринкова економічна система, перші паростки якої з'явились у містах феодального  суспільства , розпочала свій шлях становлення і розвитку в Європі завдяки: демократичним революціям, які змінили характер влади і відкрили путь для утвердження приватної власності; промисловій (індустріальній) революції, яка піднесла  на  небачену висоту поділ праці й обсяги створення благ і послуг, включила в обмін не тільки готовий продукт, а й ресурси; ринок охопив промисловість; римському праву; реформації церкви і просвітництва. Усе це дало змогу сформулювати нові цілі та цінності  суспільства , які впливали  на  всі боки життя, зокрема на  господарську діяльність людей.

Основні типи господарських  організацій

Сучасний  американський соціолог Амітай Етціоні за способом підпорядкування членів виділяв три головних типи господарських організацій:

примусові — опираються на пряме фізичне насильство над особою або на загрозу його застосування. Типовими прикладами таких організацій є в'язниці, табори, армійські підрозділи, які дуже часто є, крім усього іншого, ще й великими господарськими організаціями;

утилітаристські — це організації, що об'єднують своїх членів на основі спільного матеріального інтересу. Сучасні господарські підприємства є, переважно, саме організаціями цього типу;

символічні  — організації, які ґрунтуються на солідарності щодо певних релігійних чи ідеологічних поглядів. Наприклад, господарська діяльність монастирів чи політичних партій.

Російський  вчений Вадим Радаєв виділяє такі типи господарських організацій, як: община, корпорація і асоціація.

Община  — це спільнота, яка збудована на тісних внутрішніх зв'язках, часто об'єднана за територіальною або родинною ознаками. Для неї властиво: формальна рівність (кожен повноправний член має право голосу); спільна власність, яка може використовуватися окремими членами, але при цьому їм не належить; не розмежованість багатьох внутрішніх господарських функцій (більшість членів займаються тим самим видом діяльності); загальне підпорядкування неформальному традиційному порядку, що поширюється на більшу частину сторін праці і життя. Історичним прикладом може служити традиційна селянська община.

Корпорація — відносно замкнута організація, збудована на менш тісних і більш професійних зв'язках. Вона має вужчу,ніж община, функціональну спрямованість, чітку багаторівневу ієрархію і їй властивий жорсткий розподіл внутрішніх обов'язків, а також вона більшою мірою спирається на формальний адміністративний порядок. Корпоративні риси чітко проглядаються і в структурі середньовічного професійного цеху, і в офісі ультрасучасного банку.

Асоціація, на відміну від перших двох типів, — це відносно вільне об'єднання індивідів і груп, які зберігають свої особисті права і приватну власність. Асоціація створюється для виконання спеціальних завдань, і її діяльність зазвичай не виходить за їхні рамки, не посягає на свободу і приватне життя індивіда. Прикладом асоціації є сучасні товариства споживачів, сучасні акціонерні товариства, які можуть купувати і продавати свої права на участь у певному бізнесі на відкритому фондовому ринку. 
 

3. Об’єкт та предмет  історії економіки  та економічної  думки

Спільним об'єктом  економічних наук є господарська сфера (підсистема)  суспільства . їсторико-економічна наука досліджує еволюцію господарської сфери  суспільства , основні етапи ЇЇ ста-мовлення і розвитку. Історичні явища і факти господарського життя суспільства виступають об'єктом історико-економічної науки. Відбір та опис історичних явищ і фактів науковими засобами є однією з найскладніших проблем історико-економічних досліджень. Методологічною базою такого відбору є панівна парадигма економічної теорії, яка науково відбиває реально існуючу господарську систему суспільства . Науковий об’єкт існорико-економічної науки включає в себе становлення та історичний розвиток господарської системи і знанні про процеси, що проходять в ній. До наукового об’єкта належать емпіричні дані про господарське життя людей. На  основі системи наукових знань про економічну сферу суспільства здійснюється оцінювання процесу її історичного поступу, установлюються факти та явища, що мали історичне значення. Предмет завжди пов'язаний з наковим об’єктом дослідження та спрямований на  розкриття внутрішніх його  характеристик . Сформований на   засадах цивілізаційної  парадигми предмет включає в себе господарські одиниці взмодії структурних елементів господарської системи. В науковому предметі відображаються як структурні, так і функціональні аспекти господарської системи.

Історичними явища і факти  в господарській  сфері  суспільства  стають лише тоді, коли засвідчують виникнення якісно нових, нетипових (унікальних) рис ( характеристик ), що з'явилися в ЇЇ історичному розвитку, Як правило, вони пов'язані з виникненням нових форм господарювання, нових способів виробництва і обміну, нових факторів виробництва та інших змін. Задача істор.ек. науки полягає у виявленні взаємозвязку між цими факторами та пошук причинїх виникнення. Господарській сис-мі притаманна певна цілісність, її основними характеристиками  є: 1) відповідний рівень роз-ку, поділу праці, техніки і технологій; 2)форми власності на  засоби вир-ва; 3)характер влади та ососбливості впливу держ-ви  на  ек.процеси; 4)особливість сусп.умов протікання цих процесів, наявні ресурси що використов у вир-ві. В історії роз-ку сусп.госп-ва ключову роль відіграють історич. форми гос-ва(господадські одиниці) та способи їх взаємодії між собою і сус-вом вцілому.Іншою важливою його складовою є глибина та адекватність пізнання людьми господарських процесів і віддзеркалення 'їх в економічних поглядах, думках, теоріях. Включення історії економічної думки до предмета історико-економічної науки є необхідність урахування в історичному розвитку господарської системи ролі свідомої діяльності індивідів та  суспільства в цілому. Історико-економічна наука повинна не тільки аналізувати історичні форми господарств та способи їх взаємодії, а й розглядати економічні думки, учення та теорії, які з різною глибиною та науковою довершеністю їх теоретично відображали. При цьому в економічних теоріях необхідно виділяти позитивний та нормативний аспекти,  на  які звернув увагу ще Адам Сміт. Позитивний підхід в економічній думці покликаний розкрити реальний зміст явища чи процесу, дати відповідь  на  питання; «що є?», «як є?», охарактеризувати історичні форми господарювання і стан господарської системи в конкретно-історичний момент її існування. Нормативний аспект економічної науки орієнтує нас  на  пошук відповіді  на  питання «як має бути?», щоб  суспільство  якнайповніше реалізувало свої цілі в господарській сфері. Він є осно­вою для обґрунтування рекомендацій стосовно свідомої організації господарського життя  суспільства , проведення економічної політики, адекватної наявним потребам. Так  предмет істор.-економіч. Науки включає до себе історичні форми гос-ва і способи їх взаємодії та відображеня їх в економічній функції. 4. Методи історії економіки та економічної думки та завдання дисципліни

Принципи  цивілізаційної  парадигми  та особливості  об'єкта і предмета історико-економічної  науки обумовлюють  вибір методів  її дослідження.

Складниками сучасного методу історії економіки  й економічної думки є: системний  підхід; методологічні  засади  сучасної філософії; загальнонаукові методи; загальноекономічні методологічні  положення сучасної економічної  теорії; методи економічної історії  та їх еволюція; історико-генетичний, історико-типологіч-ний, статистичні методи, метод компаративістики (порівняльний), а також методи соціологічних  досліджень.

Для «нової економічної  історії» характерним є використання нових методів економічного дослідження: 1)найширше використання статистичних методів дослідження за допомогою електршінообчнслювальпих машин;2)використання економічної теорії для вивчення історії економіки;3)побудова та використання гіпотетичних дедуктивних, у тому числі так званих контрфактичних моделей для пояснення минулого;4)застосування факторного аналізу, тобто аналізу впливу факторів па виробництво в певні історичні проміжки часу;5)використання принципу «за інших незмінних обставин».

4).Методи  історії економіки  та економічної  думки.

Методи пізнання та дослідження в історії економічної думки грунтуються  на  їх комплексному та системному використанні. З-поміж основних методів дослідження варто виділити такі:

1)історичний  метод, що передбачає дослідження  генези економічної думки; урахування  еволюційних та революційних  теоретико-концептуальних змій; виявлення історичних джерел та передумов виникнення і розвитку економічних ідей та поглядів;установлення механізму та факторів соціально-екопомічпої динаміки та її теоретичного відображення в економічній науці;

2)хронологічний  підхід — вивчення еволюції  економічної думки в історичній  послідовності, а також з'ясування  наступності та спадкоємності  виникнення та наслідування наукових  ідей;•проблемно-тематичний підхід  у поєднанні з попередніми  методами передбачає об'єктивне  відображення теоретико-методологічної  та концептуальної різноманітності  наукових традицій світової економічної  думки у визначенні структури  і логіки навчального курсу;3)метод  зіставлення — порівняльний розгляд  змісту, структури і методології,  позитивної та нормативної теорій  різних наукових напрямів, течій  та шкіл; виявлення  на  цій  основі критеріївїх класифікації  та типологізації; 4)міждисциплінарний  підхід до пізнання еволюції  економічної'науки в загальному  контексті суспільного розвитку, який полягає в урахуванні  впливу досягнень точних, природничих  та суспільних дисциплін; також  установлення впливу численних  позаекономічних, у тому числі  інституціональних факторів (соціальних  явищ, права, етики, індивідуальної  та соціальної психології, культури, етнонаціональної ментальності, традицій  та ін.),  на  розвиток економічної  думки та теорії;5)принцип єдності  позитивного та нормативного  аспектів економічної науки, що  полягає в безпосередній спрямованості  теоретичних досліджень  на  здійснення  економічної політики, практичних  заходів зі стабілізації економіки  та сприяння економічному зростанню;6)аналітичний  метод, що дозволяє дослідити  внутрішню сут­ність явищ та  їх теоретичне відображення в  наукових підходахрізних напрямів  та шкіл; 7)каузальний метод —  розкриття причинно-наслідкових  зв'язків досліджуваних етапів  еволюції економічної думки, теоретичних  напрямів та шкіл; 8)функціональний  метод як виявлення та дослідження  функціональних економічних залежностей  ринкових факторів, їх формалізація  та адекватна графічна і математична  інтерпретація різними напрямами  економічної теорії; 9) неопозитивізм  та прагматизм —  вивчення  економічною теорією суспільних  та соціально-економічних процесів  такими,якими вони постають у  реальній економічній дійсності  та госпо­дарській практиці; 10)соціальний  позитивізм— розгляд економічною  наукою соціально-економічних явищ  такими, що піддаються реформуванню  та вдосконаленню, визнання ідей  спонтанної та керованої суспільної  еволюції. Поряд із переліченими  і традиційними для суспільних  наук методами абстракції, аналізу  та синтезу, логічним та історичним  та іншими методами, центральне  місце в ній посідають системний  аналіз та генезис.Системний аналіз  передбачає розгляд кожного об'єкта  як ці-иісного утворення, що  має складну внутрішню структурну  будо-ву. Між його елементами виникають  прямі та зворотні зв'язки. Ціле і його властивості більше за суму якостей усіх складових. У функціонуванні системи вирішальне значення має головний зв'язок, що визначає напрям її розвитку. Невизначеність причинно-наслідкових залежностей у точках біфуркації обумовлює необхідність розглядати взаємодію як основну форму зв'язків у межах системи тощо.

Поряд із цим Історія  економічної думки  також- виконус такі завдання:

1) пізнання  основних тенденцій та чинників  розвитку економічної думки; 2)розкриття  еволюції світової економічної  теорії в єдності домінантних  наукових  парадигм ;висвітлення  змісту провідних теоретичних  напрямів, течій та наукових шкіл  на  основі розкриття особливостей  їх методологічних принципів  та теоретичних основ; 3) установлення  їх взаємозалежностей, спадкоємності  та розбіжностей; 4)пізнання основних  напрямів сучасної економічної  думки,розуміння їх теоретичних  джерел, методологічних особливостей,провідних  наукових ідей та тенденцій  розвитку;5) набуття уявлення про  структуру наукового інструментарію  сучасного теоретикоекономічного  дослідження, формування у студентів   на  цій основі ширших аналітичних  можливостей.Історико-економічний аналіз конкретних історичних подій та фактів відіграє вкрай важливу роль у формуванні економічної культури господарських кадрів та розвитку економічного мислення майбутніх спеціалісті в-економістів.Отже, можна констатувати, що основне завдання історії економіки та економічної думки полягає у формуванні економічного мислення, розуміння закономірностей розвитку та функціонування основних господарських форм та їх взаємозв 'язку і взаємо-обумовленоапі; відповідності чи невідповідності їм економічних теорій, з'ясування причин їх невідповідності, якщо така існувала, та факторів, що обумовлювали необхідність виникнення нових, альтернативних, гетеродоксальних економічних поглядів, думок, теорій та шкіл. 

Цивілізація — людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

Діале́ктика (грец. διαλεκτική — мистецтво сперечатись, міркувати) — розділ філософії, що досліджує категорії розвитку.Слово «діалектика» походить із Древньої Греції завдяки популярності діалогів між Платоном та Сократом. Саме діалог між людьми, які намагаються переконати один іншого й дав назву діалектичному методу у філософії. У різні часи й епохи виникали різні форми діалектичної думки.

Кри́за — розклад, занепад, загострення (політичних, економічних, соціальних) протиріч, а також переломний момент хвороби, коли стан хворого поліпшується чи погіршується.

 Ме́йнстрим (англ. mainstream — основна течія) - термін, що позначає переважний напрямок у певній області (науковій, культурній, медійній тощо) для певного періоду часу. Часто вживається для позначення яких-небудь "офіційних", масових тенденцій у культурі, мистецтві для контрасту з альтернативою, андеграундом, немасовими, елітарними напрямками.

Самостійна робота

Особливості розвитку сучасної парадигми  економічної теорії

Синергетична   парадигма   сучасної   економічної   теорії Минулий ХХ століття залишило у спадок людству безліч невирішених  проблем. Сьогодні на планеті кожна  шоста людина голодує, кожен п'ятий не отримує належного медичного  обслуговування, кожен четвертий  не має достатньої освіти, кожен  третій перебуває в небезпечних  екологічних і техногенних умовах, кожен другий вкрай пасивний до подій  навколо нього трансформаційних процесів, особливо політичним. Криза  економічної   теорії  виявляє себе в тому, що  теорія  не зуміла знайти ефективні рішення насущних проблем  економічної  політики. Нестачі в розмаїтті точок зору і підходів з тих чи інших проблем немає. Але немає й істотних проривів в онтології і гносеології суспільного  розвитку . Глобалізація, зазначав Е. Ласло, кидає виклик утвердженим життєвим шляхах, вдач і інститутам, навіть легітимності і влади національних держав. Процес глобалізації набагато більше багатоликий, ніж зазвичай думають. Він має не тільки добре відоме  економічне , соціальне і політичний вимір, тобто "Зовнішнє вимір", але і своє "внутрішнє людський вимір". Останнє стосується того, як люди сприймають процес глобалізації і того, як суспільства інтернаціоналізуються людей у ​​рамках їхньої культури. У цій сфері можна очікувати і нових проривів до прогресу, і нових криз. XX століття можна назвати століттям держави. Ставши століттям перевірки політичних інститутів на міцність, пристосовуваність, здатність до  розвитку , він показав значення держави, як одного з вищих досягнень цивілізації. Але парадокс полягає в тому, що в поточному столітті, на думку багатьох учених, поняття національної держави багато в чому застаріває. Оскільки держави взаємозалежні, то значить вже не повністю суверенні або щодо суверенними. Контроль над економічною , екологічною, інформаційною політикою все більше йде від держав до наднаціональним структурам. Як прийнято говорити, влада "мігрує вгору".