Прибуток підприємства туризму: джерела утворення, основні напрямки використання й резерви підвищення

                                                            ВСТУП

    Поняття прибутку в економічній системі  існує у зв'язку з наявністю  товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів доходів є обов'язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги у народному господарстві.

    Це  добре розуміли ще засновники класичної  школи А. Сміт, Дж.Ст. Мілль, які брали  до уваги історичний і юридичний  факт володіння тим чи іншим капітальним  майном, землею або капіталом (засобами виробництва, матеріалами, коштами) як основу вирішення питання про походження прибутку.

    Спочатку  у політичній економіці, а потім  і у фінансовій науці усі джерела доходів поділялися на фундирувані й не фундирувані, тобто пов'язані й не пов'язані з капітальним майном, отже, і розподіл доходів здійснювався за двома категоріями: доходи від капітального майна взагалі і доходи від праці, що не пов'язані з володінням капіталом. Дохід від капітального майна, у свою чергу, об'єднував земельну ренту і дохід від капіталу.

    Д. Рікардо виявив протилежну залежність між прибутком та земельною рентою, між заробітною платою і прибутком. Яка частина продукту сплачується у формі заробітної плати — питання надзвичайно важливе при вивченні прибутку. Останній буде високий або низький у тій самій пропорції, в якій буде низькою чи високою заробітна плата, писав він.

    А. Сміт і Д. Рікардо відокремили  поняття прибутку в особливу економічну категорію, яку досліджували у тісному зв'язку із процесом накопичення капіталу, із факторами зростання суспільного багатства.

    У різні часи Сміт трактував прибуток як:

    1) закономірний результат продуктивності  капіталу;

    2) винагороду капіталістові за  його діяльність і ризик;

    3) вирахування з частини неоплаченої  праці найманого робітника.

    Пояснення джерел виникнення прибутку, яке зробив А. Сміт, набуло розвитку в різноманітних напрямках подальших теорій прибутку.

    У працях декого з теоретиків того часу панували й такі варіанти трактування прибутку, як винагороди за збереження капіталу (теорія стриманості), страхової премії за ризик, що йому підвладна будь-яка діяльність підприємця, а також сприйняття прибутку як результату виявлення законів мінового процесу і вартості, що виникає завдяки зростанню капіталу з часом [1, c.5].

    Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

    Об’єктом  дослідження курсової роботи є теоретичні засади фінансів як науки.

    Предмет дослідження – прибуток підприємства, напрямки використання, його сутність, джерела утворення.

    Мета  курсової роботи – визначення резервів підвищення прибутку підприємства.

    Завдання  курсової роботи:

1. з’ясувати основні аспекти організації та інструментарію управління прибутком;
2. з’ясувати аспекти управління використанням прибутку;
3. охарактеризувати капіталізацію прибутку та резервів його підвищення;
4. надати певні висновки.

    Курсова робота складається зі 49 с., 3 рис., 3 табл., 13 використаних джерел, 3 додатки. 
 
 

    1.Зміст,  сутність та значення  прибутку підприємства

    1.1 Сутність прибутку, види за джерелами  утворення 

    Важливою  категорією економіки в цілому та головною метою здійснення підприємницької діяльності виступає прибуток. Він відіграє провідну роль, висвітлюючи різнобічні економічні взаємозв’язки у процесі відтворення та забезпечує соціальний розвиток підприємства. Прибуток підприємства — це перевищення доходів від його діяльності над сумою видатків; він являє собою єдину форму його власних нагромаджень. Податок на додану вартість і акцизний збір, які надходять у складі виручки від реалізації продукції підприємств, являють собою форми централізованих нагромаджень, у повній сумі надходять у розпорядження держави, формуючи значну частку прибуткової частини державного бюджету.

    На  відміну від ПДВ і акцизного збору, прибуток, що його одержують підприємства у сфері виробництва товарів і послуг, хоч він також є одним із головних джерел формування централізованих фінансових ресурсів держави, в значній своїй частині використовується тими підприємствами, які його одержали, на збільшення виробництва, реконструкцію і технічне переозброєння їх основних засобів, удосконалення технології, матеріальне заохочення трудящих соціальний розвиток колективів [1, c. 157].

    Законодавство України, яке регулює господарську діяльність суб'єктів підприємництва і порядок організації бухгалтерського обліку і звітності, з одного боку, і систему оподаткування прибутку — з іншого, під «прибутком» визначає два різних економічних явища.

    Згідно  з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», прибутком вважається сума валових доходів, тобто по суті доходів від усіх видів діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних засобів і нематеріальних активів. Аналіз складу валових доходів і валових витрат свідчить про те, що прибуток як об'єкт оподаткування являє собою досить умовну величину, яка відображає співвідношення між доходами і витратами підприємства за певний, законодавчо встановлений період оподаткування. Головна його особливість полягає в тому, що він безпосередньо не залежить від собівартості продукції, від різниці між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво цієї продукції. Прибуток як об'єкт оподаткування визначається за даними спеціального податкового обліку, який не співпадає з бухгалтерським обліком прибутку [3, c.344].

    Прибуток у класичному розумінні являє собою різницю між ціною товару і затратами на виробництво товару — його собівартістю. Саме таке розуміння прибутку закладене в усіх законодавчих актах України, крім законодавства про оподаткування прибутку. Такий показник, безумовно, в більшій мірі характеризує якість господарювання підприємства, саме він реальний і з точки зору спроможності підприємства відраховувати частину прибутку до бюджету.

    Прибуток синтезує в собі всі найважливіші сторони роботи підприємства. Щоб прибуток підприємства зростав, воно повинне:

    нарощувати  обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;

      розширювати, орієнтуючись на  ринок, асортимент і якість  продукції;

    впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;

      зменшувати витрати на виробництво  (реалізацію) продукції (тобто її собівартість);

      з максимальною віддачею використовувати  потенціал, що є у його розпорядженні, у тому числі фінансові ресурси;

    зі  знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;

      грамотно будувати договірні  відносини з постачальниками і покупцями;

    вміти найбільш доцільно розміщати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки  зору досягнення оптимального ефекту.

    Не  важко помітити, що останні три з названих вище напрямків значною мірою залежать від сумлінності і кваліфікації економістів, які причетні до фінансової роботи підприємства. Так, на стадії укладання угод з покупцями дуже важливо домовитися про оптимальні ціни на товари і послуги, строки перегляду цін у зв'язку з інфляційними процесами в економіці. У договорі повинні бути чітко визначені застереження щодо порядку обчислення розмірів втрат (збитків), які є наслідком порушень зафіксованих у ньому зобов'язань сторін, а також щодо порядку відшкодування цих втрат [1, c.159].

    У директивно-плановій економіці всі  ці питання для підприємств не мали суттєвого значення, оскільки вони практично не були зацікавлені  у збільшенні прибутку. Вони не розпоряджалися ним. У ринкових же умовах після сплати податків до державного бюджету й інших обов'язкових відрахувань весь прибуток, що залишається, надходить у повне розпорядження власників або трудових колективів підприємств.

    Прибуток  підприємств формується за рахунок  таких джерел:

    продаж (реалізація) продукції

    продаж  іншого майна

    позареалізаційні  операції.

    1) Прибуток від продажу продукції  є основним складником загального  прибутку. Це прибуток від операційної  діяльності, яка відображає місію  і профіль підприємства. Він обчислюється  як різниця між виручкою та її повною собівартістю (без урахування ПДВ і акцизного збору)

       (1.1)

    ВД  – виручка;

     – витрати  виробництва на виготовлення і заробітну  плату працівника;

    ПДВ – податок на додану вартість;

     – акцизний збір.

    У разі калькування за неповними витратами  ту частину витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять  на певний період і прибуток обчислюється:

                                                          (1.2)

    ВР  – виручка;

     – собівартість реалізованої продукції на неповними  витратами;

     – витрати, що не включені в собівартість, а  віднесено на певний період.

    Це  так званий прямий метод обчислення прибутку. Існує ще аналітичний метод  обчислення, за яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його фактичної (базової) величини. З урахування впливу певних чинників у плановому періоді. Чинниками може служити зміна обсягів виробництва та продажу, собівартість продукції і цін.

    2) прибуток від продажу майна  включає прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об’єкта, який продається з урахуванням витрат на продаж-демонтаж, транспортування, оплата агентських служб: 

                                                            (1.3)

     – ціна продажу;

     – ціна придбання.

    3) прибуток від позареалізаційних  операцій – це прибуток від  пайової участі у спільних  підприємствах, здаванням майна в оренду, дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов’язаннями, надходження від економічних санкцій і обчислюється як різниця між доходами, отриманими внаслідок виконання цих операцій і витратами на їх виконання:

                                                                (1.4)

    Д – дохід;

     – витрати  на виконання.

    Отже, загальний прибуток підприємства

                                                        (1.5)

     - прибуток  від реалізації продукції;

     – прибуток від позареалізаційних операцій;

     – прибуток від іншої реалізації.