Проектний аналіз

     1.1. Виручка від реалізації продукції  проекту без ПДВ і спеціальних  податків.

     1.2. Повна собівартість реалізованої  продукції проекту.

     1.3. Прибуток від реалізації продукції  проекту до виплати процентів  і податків (ряд. 1.1 -ряд. 1.2).

     1.4. Сплата податків і поточних  витрат за рахунок прибутку. 

        1.5.Амортизація основних засобів і нематеріальних активів.

     1.6. Операційний грошовий потік (ряд. 1.3-ряд. 1.4 + ряд. 1.5).

     2. Приріст чистого робочого капіталу:

     2.1. Збільшення (-) /зменшення (+) дебіторської  заборгованості.

     2.2. Збільшення (-) / зменшення (+) виробничих  запасів.

     2.3. Збільшення (+) / зменшення (-) кредиторської  заборгованості.

     2.4. Чистий робочий капітал (± ряд. 2.1 ± ряд. 2.2 ± ряд. 2.3).

     3. Чисті капітальні витрати:

     3.1. Приріст основних коштів (купівля)  без урахування безоплатних надходжень.

     3.2. Прибуток від продажу основних  засобів.

     3.3. Величина чистих капітальних  витрат (-ряд. 3.1 + ряд. 3.2).

     4. Чистий додатковий грошовий потік  за період, що аналізується (ряд. 1 + ряд. 2 + ряд. 3).

     Зазначимо, що наведена схема відображає загальну логіку розрахунку грошового потоку, тому не треба сприймати її як точний алгоритм проведення аналітичних обчислень.

     Після розрахунку проектних грошових потоків  для визначення ефективності проекту, що розглядається, визначається так  званий кумулятивний грошовий потік. Це загальний проектний грошовий потік  наростаючим підсумком за кожен  рік впровадження проекту. Якщо його значення в останній рік реалізації проекту додатне проект є ефективним і його можна реалізовувати, якщо він від’ємний – навпаки.

     Усі ресурси, які потрібні для виробництва  будь-якого продукту, по-перше, знаходяться  у власності інших виробників і потребують платні, і, по-друге, вони обмежені, тобто їх завжди бракує, не вистачає.

     Обмеженість ресурсів примушує виробників постійно робити альтернативний вибір, тобто  відмовлятися від одних ресурсів на користь інших (наприклад, відмовлятися від металу на користь пластмаси), або виробляти із даного ресурсу  той чи інший продукт (наприклад, із дерева можна виробляти меблі, будівельні матеріали, папір тощо) і  на цій основі отримувати найбільший ефект в досягненні своєї мети. В графічній формі це відображається кривою виробничих можливостей.

     Виходячи  з цього, усі витрати на виробництво  продукції є альтернативними.

     Альтернативними витратами є витрати виробництва  товарів і послуг, які вимірюються  з точки зору утраченої (упущеної) можливості виробництва іншого виду товару або послуги, які вимагають  таких же витрат ресурсів. Якщо при  виборі із двох можливих благ споживач (покупець) віддає перевагу одному, жертвує  іншим, то друге благо є альтернативною ціною першого. Отже, альтернативні  витрати є ціна втрати, на яку  готовий іти споживач, щоб отримати можливість придбати необхідне благо.

     Альтернативні витрати бувають прямі, явні або  зовнішні і непрямі, неявні або внутрішні.

     Використання  механізму дисконтування майбутніх  грошових надходжень практично є  методом порівняння доходу від проекту  й доходу від вкладання тих  самих грошей у банк під щорічний процент.

     Доповнення  до розмежування між реальними та номінальними оцінками

     При аналізі динаміки показників інвестування можуть використовуватися номінальні та реальні оцінки активів.

     Номінальна  зміна показника спостерігається  в тому разі, якщо його значення були розраховані за фактично діючих цін  обліку. Наприклад, номінальний приріст  продажу продукції розраховується, якщо обсяги продажу на початок обраного періоду розраховані у цінах, що діяли на початок періоду, а  на кінець періоду — у цінах, що діяли на кінець періоду. Номінальна оцінка враховує реальну зміну показника  і зміну цін.

     Реальна зміна показника розраховується за незмінних (так званих порівнянних) цін, якщо показник розраховується на початок і на кінець періоду в  одних і тих самих цінах  обліку.

     Отже, можна записати таке співвідношення для оцінки зміни показника в  реальному (П_Рі - Пр₀) і номінальному (Нз) обчисленні через індекс зміни цін (І_ц) за той самий період: Нз = (П_Рі- Пр₀)*(І_Ц), де Прі та Про обсяг доходів у базовому та поточному періодах; Нз – номінальна зміна доходів.

     Наприклад, якщо обсяг доходів від інвестування за рік зріс у порівнянних цінах  базового року (індекс — 0) з 400 тис. грн  до 500 тис. грн, а ціни за звітний рік  підвищилися на 12 %, то зміна доходів  у номінальному обчисленні становитиме:

     (500 - 400)*1, 12 = 112 (тис. грн).

     Якщо  дохідність інвестування в реальному  обчисленні становила за рік 15 %, а  ціни зросли на 12 % (інфляція), то номінальна дохідність капіталу за рік буде така:

     (1, 15*1, 12)100 %-100% = 28, 8 (%). А реальна лише 3%.

     При аналізі динаміки показників інвестування можна використовувати як реальні, так і номінальні оцінки. Реальні  оцінки характеризують процес інвестування більш точно, але мають доповнюватися  аналізом впливу цінових змін на проект .

     Чи  є ці інвестиційні проекти з точки  зору вигід і витрат, які вони забезпечують, рівноцінними? Відповідь  — "ні", хоч єдине, що їх відрізняє, — розподіл грошових потоків у  часі. Проект С, за яким очікується, що більші грошові потоки надійдуть  раніше, можна розглядати як кращий.

     Для порівняння окремих грошових сум  і потоків за різні проміжки часу використовуються основні принципи фінансової математики. Врахування вартості грошових потоків у часі є базою  для розрахунку критеріїв економічної  ефективності проекту, які дозволяють з’ясувати доцільність та ефективність вкладення коштів. Деякі основні  положення фінансової математики, які  забезпечують приведення економічних  і фінансових показників різних часових  періодів до співставного у часі вигляду, тобто дозволяють врахувати концепцію  вартості грошей у часі представлено в додатку.

     Найчастіше  у оцінці ефективності проектів використовується процес дисконтування або процес визначення теперішньої вартості майбутньої суми грошових надходжень, приведених з урахуванням певної ставки процента. Зворотним до процесу дисконтування  є процес компаундування, тобто визначення майбутньої вартості, в яку має  перетворитися теперішня сума коштів через певний проміжок часу з урахуванням  певної ставки.

     Така  ставка у проектному аналізі носить назву ставки дисконту. В деяких підручниках можна зустріти назви: просто процентна ставка, або вартість капіталу, які за умов сталої ринкової економіки можна вважати ідентичними. Ставка дисконту. – це відносний  показник зниження вартості грошового  потоку протягом певного часового періоду  або гранична ставка доходу, на сонові якої приймається рішення про  ефективність проекту. На практиці доходність капіталу є величиною змінною, яка  залежить від ступеня ризику тієї сфери діяльності куди планується вкласти інвестиції. Зв’язок тут прямо пропорційний – чим вищий ризик за проектом тим вища ставка дисконту. Найменш ризикованими є державні цінні папери, але вони і мають найнижчу ставку доходності на інвестиції, які вкладені в них. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.Визначеня та сутність сіткового планування. 

    Сіткове планування – одна з форм графічного відображення змісту робіт і тривалості виконання планів і довгострокових комплексів проектних, планових, організаційних та інших видів діяльності підприємства, яка забезпечує наступну оптимізацію розробленого графіка на основі економіко-математичних методів та комп’ютерної техніки.

    Разом із лінійними графіками та табличними розрахунками сіткові методи планування знаходять широке використання при розробці перспективних планів та моделей створення складних виробничих систем та інших об’єктів довгострокового використання. Сіткові плани робіт підприємства зі створення нової конкурентноспроможної продукції містять не тільки загальну тривалість всього комплексу проектно-виробничої та фінансово-економічної діяльності, але й тривалість та послідовність здійснення окремих процесів чи етапів, а також потребу в необхідних економічних ресурсах.

    Застосування сіткового планування допомагає відповісти на такі питання:

  1.      Скільки часу потрібно на виконання усього проекту?

  2.    У який час мають розпочинатися та закінчуватися окремі роботи?

  3.      Які роботи є «критичними» і повинні виконуватися точно з графіком, аби не зірвати терміни виконання проекту в цілому?

  4.     На який термін можна відкласти виконання “некритичних” робіт, щоб це не вплинуло на терміни виконання проекту?

  Сіткове планування полягає передусім у  побудові сіткового графіка та обчисленні його параметрів.

    Сіткова модель – множина поєднаних між собою елементів для опису технологічної залежності окремих робіт і етапів майбутніх проектів. Основним плановим документом системи сіткового планування є сітковий графік, що являє собою інформаційно-динамічну модель, яка відображає всі логічні взаємозв’язки та результати робіт, необхідні для досягнення кінцевої мети планування.

    Роботами у сітковому графіку називаються будь-які виробничі процеси чи інші дії, які призводять до досягнення певних результатів, подій. Роботою слід вважати і можливі очікування початку наступних процесів, пов’язані з перервами чи додатковими витратами часу.

    Подіями називаються кінцеві результати попередніх робіт. Подія являє собою момент завершення планової дії. Події бувають початковими, кінцевими, простими, складними, проміжними, попередніми, наступними і т.д.

    На всіх сіткових графіках важливим показником є шлях, що визначає послідовність робіт чи подій, в якій результат однієї стадії збігається з початковим показником наступної за нею іншої фази. На будь-якому графіку прийнято розрізняти декілька шляхів:

Ø   повний шлях від початкової до кінцевої події;

Ø   шлях, що передує даній події від початкової;

Ø   шлях, наступний за даною подією до кінцевої;

Ø   шлях між декількома подіями;

Ø  критичний шлях від початкової до кінцевої події максимальної тривалості.

    Сіткові графіки будуються зліва направо графічним зображенням проектних робіт та визначенням логічних зв’язків між ними. Залежно від способу зображення існують такі види сіткових графіків:

Ø   стрільчаті графіки;

Ø   графіки передування.

    Стрільчаті графіки почали застосовуватись у 50-х роках. Вони мали вигляд зображення роботи у вигляді стрілки, а зв’язки між роботами зображались у вигляді кіл та мали назву подій, які мали порядкові номери (рис. 1).

    Графіки передування почали використовуватися у 60-х роках минулого століття. На відміну від стрільчатих, роботи подано у вигляді прямокутників, а стрілками позначають логічні зв’язки (рис. 2).  

  

Рис .1. Стрільчатий графік  

  

Рис .2. Графік передування  

    Графіки передування мають свої переваги, оскільки такі графіки легше створювати, спочатку зобразивши всі прямокутники - роботи, а потім позначити логічні зв’язки між ними. Для графіків передування легше створювати комп’ютерні програми, які сьогодні використовують. Від графіків передування простіше перейти до діаграм Ганта, які є формою календарного планування.

    Ідея графічного зображення взаємозв’язків між роботами не є новою. Новими являються метод оптимізації почасових та вартісних параметрів, критичний шлях та обробка інформації при використанні ЕОМ. Поєднання нових методів із старими привело до створення системи ПЕРТ (метод оцінки та перегляду планів). Завдяки ПЕРТ менеджери швидко можуть визначити “вузькі місця” у виконанні графіків та розподілити належним чином ресурси з метою ліквідації відставань. Система ПЕРТ може бути реалізована в двох варіантах: