Протистояння економічному тиску транснаціональних корпорацій

     Ці умови інтернаціоналізації виробництва й капіталу можуть бути доповнені й розширені у тих випадках, коли їх використання дає монополіям певні переваги, причому істотні, і тиск конкурентів змушує використати їх на практиці.

     Певною мірою така інтернаціоналізація діяльності компанії була зумовлена митними тарифами, валютним контролем, кількісними та іншими нетарифними обмеженнями, які нерідко забезпечують істотні переваги товарам місцевого виробництва. Отже, єдино можливий спосіб для іноземних компаній проникнути на такі ринки - збудувати підприємства у відповідних країнах. Таким чином, інтернаціоналізована корпорація є найбільш ефективною і найбільш конкурентоспроможною формою економічної та політичної діяльності на сучасному етапі.

     Наявність зарубіжних виробничих філій надає міжнародним компаніям можливості, пов'язані з використанням відмінностей господарських ситуацій в різних країнах, вилучення додаткових прибутків за рахунок відмінностей економічного становища країн, елементів асинхронності світового циклу. В періоди економічних потрясінь ТНК спираються на підтримку своїх філій у країнах, не охоплених кризою. Спеціальні дослідження, проведені у США, свідчать про пряму залежність між мірою стабільності прибутків ТНК і збільшенням числа країн, в яких вони мають виробничі філії. Більше того, виграш від рівня стабільності тут значніший, ніж від зростання таких показників, як величина компанії або рівень диверсифікації виробництва.

     За допомогою зарубіжних ресурсів компанії вільніше формують свою поведінку під час криз. Вони цілком здатні запобігти невигідним змінам і стимулювати необхідні. У деяких аспектах криза вигідна ТНК - з'являється можливість позбутися конкурентів.

     Порівняно безболісне переживання криз ТНК - ще одне важливе свідчення їх гнучкості й міцності.

     ТНК мають унікальну можливість пом'якшувати наслідки економічних криз. Завдяки інтернаціоналізації своєї діяльності вони перебувають у привілейованому становищі порівняно з усією економікою країни базування.

     Прямі іноземні капіталовкладення - інтегральна частина глобальної стратегії на олігополістичних ринках. Самі капіталовкладення визначаються зростанням і змагальними можливостями олігополістичних корпорацій, пов'язаних з Урядовими позиками та інфраструктурними типами капіталовкладень. Однак прямі капіталовкладення мають секторальний специфічний характер і часто пов'язуються із змагальними можливостями місцевих фірм, які ТНК прагнуть або використати, експлуатувати, або усунути. У цих випадках становище ТНК певною мірою є інтегративним. Вони пов'язують себе з економічною діяльністю певної країни, однак сама ця діяльність надто суперечлива, оскільки (і це Цілком природно), вкладаючи гроші, ТНК передусім дбають про відсоток прибутку, який отримають. 

     3. ТНК і тонізація економіки України.

     Сьогодні  глобальні корпорації фактично формують нову тоталітарну систему, призначенням якої має стати утвердження їх абсолютної влади над світом. Насамперед вона проявляється в тому, що глобальні корпорації ухиляються від сплати національного податку, чим підривають суверенні нації-держави, навіть великі. Приміром, величезна глобальна світова корпорація Даймлер-Крайслер відмовилась платити будь-які податки і Німеччині, і США. Це означає, що навіть над найбільшими країнами, які називають себе представниками «золотого мільярду», над країнами-глобалізаторами нависла смертельна загроза глобалізму. І Сполучені Штати, з їх небаченими, колосальними нагромадженнями та національними багатствами, і Німеччина, яка завдяки найвищій конкурентоспроможності стала провідним експортером світу, і Японія, яка попри наявність найсучасніших технологій не має жодного внутрішнього механізму безпеки розвитку, сьогодні опинилися в жахливому стані. Особливо Японія, яка з останнього десятиліття ХХ століття перебуває в хронічній фінансовій кризі.

     Новий глобалізм, де владарюють транснаціональні корпорації, веде до непривабливої перспективи — повної тінізації світової економіки. Якщо глобальний корпоративізм вирве всю економічну владу у націй-держав (навіть великих, не кажучи вже про такі бідні, як Україна), то їх національна економіка перейде в так звану «відносну тінь». Оскільки уряди, незважаючи на численні спроби застосувати різні механізми регулювання — тоталітарні, адміністративні чи ринкові, — безсилі перед міццю нового глобалізму. Відтак, вже сьогодні людство опинилося на перехресті проблем, які наразі мусить вирішувати: як гарантувати безпечний розвиток національних економік, як досягти соціалізації розвитку, як забезпечити свободу народного підприємництва в кожній країні, як позбутися злоякісної тінізації економіки. Сьогодні відбувається пошук сил, спроможних розв’язати ці проблеми. Серед них називають такі.

     Перша — Світова організація торгівлі (СОТ). Звичайно, СОТ має велику вагу в системі світогосподарських відносин, але я не вірю, що вона в змозі вирішити ці доленосні питання. Глобальні організації нав’язуватимуть їй свою волю так само, як Міжнародному Валютному Фонду чи Світовому банку.

     Друга — міжнародні об’єднання на кшталт Європейського Союзу. Їх активізація сьогодні є спробою захистити стару, менш конкурентоспроможну Європу не тільки від США, а й від глобальних корпорацій. Але ефективність подібних об’єднань поки що дуже мала.

     Третя — регіональна інтеграція в різних її формах.

     Четверта — внутрішня інтеграція економіки в мегаутворення, які в новій економічній теорії називають кластерними системами виробництва й обміну діяльністю. Сподіваюсь, що ця сила може стати хоч і не абсолютно, але відносно ефективною.

     Якщо  говорити про шляхи повернення тіньових капіталів в Україну, то не варто  шукати можливості для цього у  формальному змісті нового Кримінального кодексу. Думаю, що найперший і найдійовіший механізм повернення закордонних коштів і майна — це прийняття закону про амністію і легалізацію вивезених капіталів через їх реінвестування в економіку України. Я не вірю, коли кажуть, що гроші з України вивозять в Ізраїль, звідти на Кіпр, а потім повертаються додому. Бо якби так відбувалося, то ми б це реально бачили. Приклад зі світового досвіду — Китай. Ті китайці, що втекли зі своїми капіталами через Гонконг, Тайвань та інші канали, стали капіталістами і тепер везуть свої капітали назад, у Великий Китай. І ніхто їх не переслідує за це.

     Друге. Тут все ж таки потрібно вмикати  механізми політичної волі. Я думаю, що «риба гниє з голови», тож і  тінізація економіки, і інші прояви злоякісного розвитку, в тому числі в Україні, починаються згори. Коли в знищену, спроституйовану, морально вбиту Францію після зміни 29 урядів прийшов сильний лідер — генерал де Голь і проголосив, що віднині й навіки стратегічним лозунгом їх держави буде «Велич Франції», то це дало значний поштовх для подальшого розвитку. Країна, яка свідомо робить із себе велику державу — і економічну, і політичну, і соціальну, — здатна вирішити будь-які проблеми, зокрема соціалізації розвитку. Франція довела це — стала великою державою, країною демократії, справедливості і добробуту для всіх.

     Отже, ми знову й знову наштовхуємося  на брак політичної волі керівників держави і консолідації нації. Втім, певні зрушення в цій площині в Україні вже відбуваються. І, сподіваюся, що за кілька років ми зможемо вирішити не тільки питання легалізації капіталів, а й інші, більш складні проблеми нашої країни. 

     4. Тиск глобальних ТНК – найбільший виклик ХХІ століття.

     Багато  політиків і державних керівників не хочуть бачити найжахливішу форму сучасного тероризму: фінансово-економічний і соціальний тероризм глобальних корпорацій. Часом складається враження, що світова дискусія тероризму є надпропорційною спеціально для того, щоб обминути, прикрити нею дискусію з проблем тероризму глобальних корпорацій. Багато хто з політиків Заходу накладають табу на проблеми тероризму корпорацій вважаючи, що така дискусія має ідеологічний характер. З їх точки зору існують лише погані терористи, як правило ісламського походження, а корпорації тут ні до чого. Цим ігнорується природа, суть і характер глобального тероризму. Він однозначно зводиться лише до специфічної форми бандитизму.

     Ми  переконані, що треба шукати глибокі  політичні, економічні і соціальні корені глобального тероризму. Без цього даремно очікувати успішного вирішення надзвичайно складних проблем безпеки глобального розвитку. Недаремно в п. 3 Резолюції Парламентської Асамблеї ОБСЄ 2002 року «Предотвращение терроризма: вызовы в области экономического измерения ОБСЕ» підкреслюється, що «Терроризм... связан с политическими, экономическими и социальными проблемами и последствия глобализации могут способствовать широкому росту недовольства, которое может вести к терроризму».

     Як  бачимо, в цій обережній компромісній формулі є терористи, є широке незадоволення мас глобалізацією, але немає ні корпорацій, ні відповідних урядів. А саме вони є носіями глобалізації і глобалізму. Саме вони несуть відповідальність і за хвилі глобального тероризму. Дуже часто вони породжують, фінансують, контролюють. В п. 5 вищезгаданої Резолюції ПА ОБСЄ лише згадується, що ключове значення в боротьбі з міжнародним тероризмом має питання про його фінансові ресурси. Але ж фінансові ресурси Бен Ладена — це ресурси його глобальної корпорації, яка успішно функціонує в економічній системі глобалізму.

     З іншого боку, справедливо відзначається, що бідність і несправедливість є соціальною базою тероризму. Знову ж таки, саме глобальні корпорації є найбільшими генераторами бідності, безробіття, зубожіння (абсолютного і відносного) навіть у багатих країнах Європи, таких як Німеччина, Австрія та інші.

     Слід, очевидно, не тільки зіставляти загрози  від різних видів глобального  тероризму, а й забезпечувати  комплексний підхід до вирішення  його проблем. Неконтрольований розвиток глобальних корпорацій, їх фінансова експансія і посилення веде до агресії корпорацій, які носять характер тероризму, шантажу і тиску на багато країн і не тільки слабких і бідних. Корпоративний глобалізм перетворюється в чи не найбільшу загрозу міжнародній безпеці. Безпека глобального розвитку в умовах повного панування глобальних корпорацій, посилення процесів глобалізації і формування небаченої за своїм цинізмом системи глобалізму не може не викликати тривогу людства. Розширення і посилення Європейського Союзу не вирішує жодну з названих проблем. Інтегрована Європа нездатна протистояти системі глобалізму, бо вона є її частиною. Така ж ситуація і стосовно Світової організації торгівлі, і НАТО, і ОБСЄ.

     Загальновідомо, що глобалізація в розумінні інтеграції і кооперування є абсолютно природними, об’єктивними процесами, так би мовити, законом природи. В цих умовах головною загрозою для безпеки світового розвитку і головною проблемою нової ери ХХІ століття є не глобалізація сама по собі, а її нинішній штучний, неприродний характер, що породжує систему глобалізму як новий світовий суспільний устрій і систему абсолютної політичної і економічної влади глобальних корпорацій. В цій системі корпорації стають все сильнішими, агресивнішими, а держави все слабкішими. Корпорації перебирають на себе економічну, а значить і політичну владу. На цій основі вони руйнують існуючі в країнах національні системи соціального компромісу і соціального партнерства і формують свої глобальні системи — системи цинічної несправедливості і експлуатації країн і народів.

     Набираючи силу і владу, посилюючись в результаті їх глобальної синергії з державами-глобалізаторами, корпорації дедалі більше ігнорують інші нації-держави, вони ігнорують національні інтереси навіть «своїх» країн, країн свого походження і базування, включаючи багаті європейські країни, що їх породили. Світові банківські корпорації влаштовують валютні і фінансові кризи, кризи заборгованості. Все більше глобальних корпорацій вивозять за кордон капітал і навіть відмовляються платити податки своїм країнам, чим підривають державні бюджети і економічну безпеку багатьох країн. Хіба це не методи економічного тиску? Хіба штучні методи економічного тиску? Хіба штучні обвали національних валют не є корпоративним тероризмом?

     Ця  нова фаза світового розвитку, відповідно до існуючих думок, наприклад концепція Дж. Сороса, збігається з процесом, який останній називає «кризою глобального капіталізму». Багато хто з капітанів великого бізнесу вбачають можливість виходу з цієї кризи лише через перехід всієї економічної влади до рук глобальних корпорацій. З нашого погляду, сьогодні вже не досить говорити про кризу глобального капіталізму, чи навіть про глобальний капіталізм як нову більш високу стадію класичного імперіалізму. Стає зрозумілим, що новий світовий порядок — система глобалізму, є новим типом, новим станом імперіалізму. Це є імперіалізм глобальних корпорацій, який, з нашої точки зору, становить головну загрозу для економічного і соціального розвитку, усталеного розвитку Європи і для європейської цивілізації.

     Відповідно до цієї нової системи, системою глобалізму центр розвитку пересувається з нині малоконкурентного індустріального сектора, в висококонкурентний сектор науки, технології, інформації та інтелектуального менеджменту, базованих на інтелектуальній власності. Розуміючи це, глобальні корпорації в своїх довгострокових стратегіях передбачають цинічне заміщення і витіснення традиційної і навіть посиленої експлуатації робочої сили, яка на Заході дуже дорого коштує, експлуатацією інтелектуальних ресурсів світу, яка є набагато рентабельнішою.

     Цим корпорації для себе забезпечують мільярдні  надприбутки, породжуючи безробіття і бідність, а також зубожіння працюючих. І все це робиться «в законному порядку». Уряди безпомічно спостерігають поведінку глобальних корпорацій, які відмовляються від післявоєнної західноєвропейської системи соціальної відповідальності, підриваючи систему соціального суспільства добробуту для всіх. Глобальні корпорації свідомо і послідовно підривають соціальне партнерство і соціальний компроміс. Перетворившись у глобально-корпоратизований, так званий соціально реформований протягом ХХ століття капіталізм знову став максимально агресивним. Навіть «сильні» уряди США, Німеччини, Франції почуваються безнадійними зіткнувшись з такими новими проблемами. А що вже говорити про уряди малих, слабких і бідних держав?