Розвиток монетарної теорії у 70-х роках хх сторіччя. Економічні ідеї чикагської школи

ТЕМА: «РОЗВИТОК МОНЕТАРНОЇ ТЕОРІЇ У 70-х РОКАХ ХХ СТОРІЧЧЯ. ЕКОНОМІЧНІ ІДЕЇ ЧИКАГСЬКОЇ ШКОЛИ» 
 

     ПЛАН

     ВСТУП………………………………………………………………………..2

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ПОЯВИ МОНЕТАРНОЇ ТЕОРІЇ. ЕКОНОМІЧНА ГІПОТЕЗА М. ФРІДМАНА  ………………………………4

     РОЗДІЛ 2. ЯДРО МОНЕТАРНОЇ ТЕОРІЇ …………………………………14

РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОНЕТАРНОЇ ТА КЕЙНСІАНСЬКОЇ ТЕОРІЙ………………………………………………...20

     ВИСНОВОК…………………………………………………………….........24

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….25 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП

     Кейнсіанський варіант управління економікою методом  грошової емісії та бюджетного дефіциту хоч і сприяв швидкому економічному зростанню, але не міг забезпечити  безкризового розвитку, повної зайнятості, подолання інфляції. Задовго до початку 70-х рр., коли світ зазнав чергової глобальної кризи, представники неокласичної школи прогнозували її. Вони доводили, що «Велика депресія» 1929—1933 рр. була не результатом вільного підприємництва, як стверджував Кейнс, а наслідком провалів у тій сфері діяльності, за яку були відповідальні уряди: грошова політика (емісія грошей) та надмірні державні витрати, що призвели до розладу фінансової системи, до кризи, інфляції і безробіття.

     На  підставі свого переконання, що цикли  мають грошовий характер, неокласики пропонували обмежити державне регулювання  економіки контролюванням грошової маси, емісії грошей, кількості грошей, що перебувають в обігу і в  запасах, а також забезпечити  збалансування державного бюджету  та встановити високий банківський  процент. На думку представників  неоліберальної опозиції кейнсіанству, контроль за грошовою масою має підпорядковуватись основному закону грошового обігу. В основі його дії лежить кількісна теорія грошей, започаткована А. Смітом і остаточно сформульована Д. Рікардо.

     Поєднання неокласичних підходів і монетарної концепції державного регулювання  характеризувало особливий напрям неоліберальної школи, що згодом отримав  назву монетаризму.

     Значний вплив на формування монетаризму справили теорії американських економістів 20—40-х рр. Г. Саймонса, І. Фішера, Ф. Найта. Та особливого поширення монетаризм як варіант неолібералізму набув у США наприкінці 40-х—початку 50-х рр. Він став реакцією на тривале ігнорування економічною наукою грошових факторів і їхнього впливу на розвиток інфляційних процесів.

     Цей період характеризувався виникненням  низки монетарних теорій, що пояснювали природу циклічного розвитку та пропонували  монетарні рецепти стабілізації. Але найбільш обгрунтованою та переконливою була теорія чиказької («нової монетаристської») школи М. Фрідмена. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ПОЯВИ МОНЕТАРНОЇ ТЕОРІЇ. ЕКОНОМІЧНА ГІПОТЕЗА М. ФРІДМАНА 

     Позитивний  внесок монетаризму в економічну теорію, і передовсім в теорію грошей, полягав у ретельному дослідженні механізму зворотного впливу грошового світу на товарний світ, монетарних інструментів і монетарної (грошової, валютної) політики на розвиток економіки. Монетарні концепції стали основою грошово-кредитної політики, яка нині є найважливішим важелем державного регулювання.

     Мілтон Фрідмен (1912) народився у Брукліні в сім’ї вихідців з України. 1932 року закінчує навчання в університеті Ратгерса, де опанував дві науки — математику та економіку. Його вчителями з економічних дисциплін були лауреати Нобелівської премії — С. Кузнєц та Дж. Стіглер, а також майбутній президент Федеральної резервної системи США А. Бьорнс. Це сприяло формуванню інтересів Фрідмена і вплинуло на його рішення про продовження вивчення економічних дисциплін. Він вступає до Чиказького університету, де 1933 р. отримує ступінь магістра. Великий вплив на формування неокласичних поглядів Фрідмена мали викладачі цього університету Г. Саймон, Ф. Найт та Дж. Вінер, що займалися визначенням шляхів виходу економіки з кризи з допомогою неокласичних підходів.

     Згодом  Мілтон Фрідмен переходить до Колумбійського університету, де має змогу отримувати стипендію. Тут він співпрацює з автором теорії ділових циклів Мітчеллом. 1937 р. під керівництвом Кузнєца бере участь у розробці наукового проекту Національного бюро економічних досліджень. Під час війни працював у державному казначействі, потім у відділі військових досліджень Колумбійського університету. 1946 р. захистив докторську дисертацію з проблем філософії.

     З 1948 р. М. Фрідмен працює в Чиказькому університеті, де займається методологічними проблемами суспільних наук, проблемами правових відносин (захистив докторську дисертацію), грошей і ціноутворення. Він був президентом Американської економічної асоціації, радником президента з економічних питань, членом редколегій багатьох економічних видань.

     Йому  належить понад 250 праць, серед них 27 книжок. Основні — «Нариси позитивної теорії» (1953), «Кількісна теорія грошей» (1956), «Теорія функції споживання» (1957), «Програма монетарної стабілізації» (1959), «Теоретичні основи аналізу  кредитно-грошової системи» (1970), «Гроші й економічний розвиток» (1973), «Безробіття  проти інфляції? Оцінка кривої Філліпса» (1975), «Теорія цін» (1978), «Монетарна історія США, 1867—1960» (1981) (у співавторстві), «Нариси позитивної економіки» (1975) , «Вільні вибирати» (1980), «Особистий погляд» (1981). Саме в цих працях сформульовано основні теоретичні положення монетаризму.

     Фрідмен брав участь у розробці програми Республіканської партії, був автором та ведучим популярної телепрограми «Свобода вибору».

     Його  широкому кругозору, надзвичайному  інтелекту завдячує своїм відродженням неокласичний напрямок в економічній  теорії.

     Шлях  Мілтона Фрідмена від академічного вченого до засновника чиказької монетаристської школи, лауреата Нобелівської премії 1976 р., був зв’язаний із розробкою теорії капіталізму як саморегулювальної системи, з формулюванням монетаристської доктрини, котру було визнано антиподом кейнсіанської системи державного втручання в економіку

     Метод теоретичних досліджень Фрідмена можна назвати суб’єктивно-позитивістським, заснованим на емпіричних та статистичних узагальненнях.

     Позитивізм  теорії Мілтона Фрідмена полягає в тім, що її цілком орієнтовано на практичне застосування.

     Суб’єктивізм  Фрідмена (як одна з ознак належності до неокласичного напрямку в економічній теорії) проявляється в тім, що він ураховує дію психологічного фактора (мотивів поведінки людини) в різних економічних ситуаціях, наприклад у ситуації «інфляційного очікування». Психологічні фактори, на його думку, — це рівноправні складові врівноважування економічної системи.

     Багато  положень його теорії було викладено  у вигляді гіпотез, які доводяться на базі припущень, порівнянь та аналізу  статичного в економічних явищах. Він використовує абстрактні визначення, дані ще класичною політекономією. Його монетаризм — це, власне, сукупність кількох неокласичних теорій, які мають самостійне значення, але об’єднуються кількісною теорією грошей, яку Фрідмен розглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу. Свою концепцію він характеризує як «теоретичний підхід, що стверджує важливість грошей».

     Важливим  принциповим підходом до дослідження  механізмів розвитку сучасного капіталізму, за Фрідменом, є визнання необхідності економічної свободи, що зумовлює всі інші свободи в суспільстві. Економічна свобода, завдяки якій реалізується ідея суспільної рівноваги, є невід’ємною від ринкової системи, що перебуває в процесі постійного розвитку. Основною та визначальною рисою ринкової системи залишається вільна конкуренція, яка має пронизувати всі сфери суспільного життя, щоб забезпечувати умови автоматичного саморегулювання економіки.

     Ідея  економічної свободи реалізується, на думку Фрідмена, невтручанням держави в економіку та зменшенням тієї частки національного продукту, що становить доходи держави і є матеріальною основою державних «вмонтованих стабілізаторів».

     Державне  втручання в економіку, підкреслює Фрідмен, блокує дію стихійних регуляторів, що сприяють встановленню рівноваги, воно орієнтоване на короткострокову перспективу: будь-які непередбачені зовнішні чинники можуть спричинити відхилення від вибраного напрямку.

     Отже, основний принцип монетаризму полягає в тім, що альтернативи ринковому механізму не існує.

     М. Фрідман — представник чиказької школи, а точніше, один з її фундаторів. Це цілком зрозуміло з передмови до збірки «Якби гроші заговорили». «Мета даної передмови полягає не в тому, щоб канонізувати певний варіант чиказької концепції. Моя мета скоріше полягає в тому, щоб викласти окрему модель кількісної теорії... Кількісна теорія — це перш за все теорія попиту на гроші. Це не теорія виробництва чи грошового доходу, чи рівня цін¼ Це нове формулювання кількісної теорії грошей».

     Оскільки  попит на гроші — основа, то й  аналіз розпочинається з визначення агентів цього попиту. Ці агенти — первинні власники багатства, для  яких гроші — один з боків володіння  ним, а другий — підприємства-виробники, для яких гроші є капітальним  благом, вони — джерело виробничих послуг за поєднання з іншим благом, створюють продукт, що продається фірмами. З цього випливає, що теорія попиту на гроші — один з розділів теорії капіталу.

     Фрідман виокремлює п’ять видів багатства:

     1) гроші; 

     2) облігації; 

     3) акції; 

     4) фізичні блага; 

     5) людський капітал. 

     Кожен з цих видів має свою форму  доходу, свою корисність, максимізація яких визначається потоками. Багатство  — усі джерела доходу. Одним  з цих джерел є продуктивна  здатність самого людського буття (потреба працювати). Уже цим відрізняється  його теорія від трактування праці  як жертви, тягаря.

     Облікова  ставка у Фрідмана — це співвідношення між багатством, що виступає як запас, та доходом, який виявляється як «потік»; тому якщо позначити сукупний потік доходів V і облікову ставку γ, то повна величина багатства W дорівнюватиме.

     У Фрідмана «…дохід є деяким сукупним потоком чого-небудь, що належить до людського буття, доки не визначено величину витрат, необхідних для підтримки на незмінному рівні продуктивної здатності людей. Потік піддається впливу перехідних процесів, що змушують його більшою чи меншою мірою відхилятись від рівня споживання ресурсів, який у теорії вважається постійним та стаціонарним, тобто може підтримуватись нескінченно довгий час». Наголосимо: нескінченно довгий час. Саме це положення стає одним з основних його висновків, зокрема щодо стабільної залежності цін від грошової маси.

     «Часовий  лаг» відіграє в його теоретичних  обґрунтуваннях особливу роль. На ньому  в основному побудована критика  кейнсіанства (облікової ставки, методів фіскальної політики, доходів від акцій та облігацій і т. д.).

     Попит на гроші залежить від трьох факторів:

     1) загальної суми багатства, яким  володіє суспільство в різних  формах (аналог бюджетного обмеження);

     2) витрат доходу від цієї форми  багатства і від інших альтернативних його форм;

     3) цілей та переваг власників  багатства. Цей попит відрізняється  від споживчого попиту, оскільки  необхідно враховувати фактор  часу за перетворення величин  другої і третьої, а також  виражати бюджетне обмеження  термінами багатства.

     Багатство включає всі споживчі блага, а  також продуктивну здатність  самої людської праці, що дає підстави для введення поняття «споживчий капітал», оскільки завдяки споживанню зростає потенціал людського  капіталу. Споживання — не завершальний етап, воно є початком руху.

     Загальний висновок щодо величини попиту на гроші: якщо одиниці, в яких виражені ціни і грошовий дохід, змінюються, пропорційно  їм має змінитись і величина попиту на гроші.

     Фрідман створює своє власне трактування кількісної теорії грошей, спираючись на методологічний підхід, для якого характерна органічна єдність позитивного і нормативного. У розробці засад позитивної економічної теорії він бачить мету економічної науки. «Позитивна економічна теорія має запропонувати сукупність висновків, які можуть бути використані для одержання правильних прогнозів відносно наслідків тих чи інших змін умов. Її значення слід оцінювати за мірою точності, масштабності й адекватності запропонованих прогнозів. Іншими словами, позитивна економічна теорія є або може стати об’єктивною наукою в тому сенсі, що і будь-яка інша природнича наука».