Розвиток монетарної теорії у 70-х роках хх сторіччя. Економічні ідеї чикагської школи

     М. Фрідман підкреслює важливість нормативного знання. Але це не наукове знання, а мистецтво перш за все прийняття політичних рішень. Позитивне знання — основа нормативних знань. Саме опора на позитивні знання дає ефект реалізації проблем за допомогою заходів у рамках економічної політики та їх органічної єдності.

     У тезах нобелівської лекції (1976 г.) він  зазначає: «Перше. В економіці та інших суспільних науках, рівно як і в науках природничих, не існує раз і назавжди встановлених істин, а тільки спроби побудови теорій (гіпотез), які не можуть бути «доведені», однак в якийсь момент можуть бути спростовані експериментом.

     Друге. І в суспільних, і в природничих  науках на світогляд справляє вплив  кількісне («нормативно-оцінне») значення, але в основі формування останнього лежить світогляд, тобто позитивне знання». Як бачимо, позитивне знання — основа нормативного. Таким є методологічне кредо економічної теорії М. Фрідмана, лауреата Нобелівської премії 1976 року.

     Це  Фрідман ілюструє у своїй теорії грошей та кредитно-грошової економічної політики в їх органічній єдності. Гіпотеза — головне у формуванні теорії. Позитивна економічна теорія — мова, що визначає метод розмірковувань на підставі законів логіки. Правильність теорії — корисність її під час прогнозування.

     Як  бачимо з наведеного положення, М. Фрідман далекий від неолібералів та ордолібералів, які вважали, що економічних законів, адекватних природним, не може існувати. Тут немає повторюваності явищ. Прогнози розраховуються на тривалий період і, як правило, не дають позитивних результатів. У цьому сенсі досвід у чиказької школи напрацьований ще у 20-ті роки XX ст., коли її автори спрогнозували поступовий розвиток економіки, а дістали Велику депресію.

     Та  й криза 1970—1980-х рр. показала «наукову зрілість» позитивної економічної  теорії, але катастроф, схожих на Велику депресію, не виникало. Тож основа економічних  досліджень у М. Фрідмана відзначається саме методом позитивної економічної теорії. Так його пояснення причин Великої депресії зводяться до того, що масштаби цієї кризи обумовлені некомпетентною грошовою політикою ФРС, у результаті якої відбулось різке (на 1/3) скорочення грошової маси, що призвело до падіння цін та обсягу виробництва. Хоч, як було з’ясовано раніше, падіння цін було значно меншим, аніж падіння обсягів виробництва.

     На  основі висновку щодо повторюваності цих процесів Фрідман і пропонує щорічне збільшення грошової маси в 2 % як засіб стабільного розвитку економіки. Але події кінця XX та початку XXI ст. показали, що про стабільність в економіці США не може бути й мови.

     М. Фрідман — прихильник стабільного курсу національної валюти. Ця ідея відбилась у так званій «рейганоміці». Президент Р. Рейган стверджував, що одним з ефективних інструментів економічного піднесення другої половини 1980-х років є стабільний курс долара. Засаднича концепція валютної політики епохи президентства Рейгана — монетарна теорія Фрідмана, який був економічним радником президента. Але в багатьох колах США ця політика не викликала захоплення.

     Справді, за ці роки значно скоротились темпи  інфляції: з 13,5 % в 1980 р. до 10,4 % в 1981 і  до 3,2 % в 1983 р. Відбувається економічне піднесення за високого рівня зайнятості. Ці досягнення монетаристи вважали  результатом реалізації монетарної теорії. Утім більшість економістів  США схиляються до думки, що вповільнення інфляції було викликано політикою  жорстких грошей, а не переміщеннями  вправо сукупного пропонування. Дуже вагомий фактор — саме в цей  час відбувалось падіння цін  на нафту.

     У кейнсіанців є підстави вважати, що їхній вклад в економічний  розквіт США цього часу також  не викликає заперечень. Про це свідчать показники дефіциту федерального бюджету: 1982 р. — $ 146 млрд, 1983 р. — $ 179 млрд, 1984 р. — $ 173 млрд, 1985 р. — $ 197 млрд, 1986 р. — $ 206 млрд. Очевидний також і такий фактор, як ситуація у світі цього періоду. Боротьба двох економічних систем привела до встановлення воєнного паритету. Воєнний потенціал СРСР на початку 1970-х років став рівний потенціалу США, і цією обставиною скористалися країни, що розвиваються. У 70-х роках вони різко підняли ціни на сировинні продукти і перш за все на енергоносії. Як уже зазначалося, ціни на нафту підскочили в 4 рази, що стало серйозним ударом по економіці індустріальних країн з ринковою економікою. Так, наприклад, в Японії практично зникла така енергомістка галузь, як алюмінієва.

     Проте ринок знайшов нові варіанти і  передусім у техніко-техно­логічних рішеннях на основі інформаційних технологій. Зменшення видатків за рахунок мінімізації  параметрів виробів, зменшення енергомісткості, трудомісткості за рахунок використання нових технологій, принципу заміщення привело до підвищення їх конкурентоспроможності, а значить, до економічного зростання світової ринкової економіки. Справді, ринок — це диво!

     У світовому економічному процесі  національні валюти були далекими від  стабільності, оскільки валютний курс національної валюти знижувався за умови, що довгострокові контракти укладалися на підставі курсу долара на визначену  дату. Це завдавало сильних ударів по національних інтересах однієї зі сторін, що домовлялися. Про це свідчить раніше наведений приклад з купівлею «Боїнгів» японською авіакомпанією. Ще один приклад: фірма «Катерпілер» мала прибутки від продажу продукції в інших країнах, але була витіснена з-за кордону стабільним доларом. 1980 р., коли курс обміну на фунт був $ 1 = 0,63 фунта, екскаватор «Катерпілер» ціною $ 100 000 обходився британському покупцеві в 63 тис. фунтів. 1984 року за обмінним курсом $ 1 = 0,99 фунта він уже обходився у близько 99 тис. фунтів. За таким обмінним курсом продукція «Катерпілер» була витіснена з ринків японською фірмою «Каматсу». До речі, вона захопила й частину американського ринку. Унаслідок цих подій фірма «Катерпілер» виявилась наприкінці 1982 р. на межі банкрутства. Однак скорочення штату на 40 %, закриття 9 заводів та інвестиції на суму 1,8 млрд дол., гнучкі виробничі технології врятували становище, а головно, компанія переконала Рейгана в необхідності втручання в ринок іноземних валют. Тому твердження, що стабільність валютного курсу — благо для всіх фірм, є дуже відносним.

     У 1985 р. було підписано угоду «Плаза» (США, Японія, Франція, Німеччина, Англія). Вона підтвердила завищену оцінку курсу  долара. На початку 1985 р. долар почав  знецінюватись унаслідок дефіциту зовнішньоторговельного балансу США, і протягом трьох наступних років  курс долара впав до рівня 1980 р. («Катерпілер» воскрес).

     Безумовно, конкурентоспроможність національних товарів залежить перш за все від  конкурентоспроможності фірми, від  такого надто вагомого фактора, як продуктивність праці за високої якості продукції. Такі чинники, як розвиток науки та впровадження її досягнень у реальну  економіку, освіта — як загальна, так  і спеціальна — також справляють вплив на підвищення конкурентоспроможності виробів національних фірм. Економічна політика підтримки національного  виробника має в основному  негативні наслідки насамперед у  довгостроковому періоді щодо конкурентоспроможності національного товару.

     М. Портер підкреслює: «Процес підтримування  переваги може викликати досить великі незручності для фірм і тих, хто  в них працює. Один із виявів —  це тиск на уряд, щоб змусити його піти на девальвацію валюти з метою  скинути тиск, що викликаний рівнем цін¼ Інший — знайти захист від зарубіжних конкурентів¼ Ще одне — охолодити суперництво між фірмами своєї країни або за допомогою картелю, що відносно панує в Швейцарії, або через злиття (в американському та скандинавському стилі) серед провідних конкурентів. Ще одна тенденція — це диверсифікація з метою запобігти нелегким проблемам у базовій галузі замість вкладання капіталів для їх вирішення».

     Як  уже зазначалося, у М. Фрідмана є особливості в методі дослідження, що він реалізує і в теорії грошей. За Фрідманом, є реальна кількість грошей, яка вимірюється масою товарів та послуг, що купуються за номінальну кількість грошей. Реальна кількість грошей здійснює вагомий вплив на ефективність господарського механізму, оцінку моделі їх багатства і на його справжню величину. Цей вплив буде найбільш ефективним за оптимальної кількості грошей. А з цього випливає залучення таких понять, як оптимальні ціни, оптимальна процентна ставка, оптимальний запас капіталу, оптимальна структура капіталу. Фрідман знову підкреслює, що обговорюється довгострокова поведінка системи.

     В аналіз уводиться поняття гіпотетичного  суспільства — це статичний стан, котрого не існує в реальності. У цьому суспільстві гроші  — засіб обігу благ, узагальнена  купівельна спроможність. Відокремлення  акту продажу від акту купівлі  — фундамен­тальна продуктивна  функція грошей. Це і є трансакційний мотив. Це — свідчення впливу теорії трансакційних витрат. Інший мотив — бажання мати резерв або страховку від можливих майбутніх несподіванок. Його Фрідман називає «мотив обережності». Яку кількість грошей зажадають люди на основі цих двох мотивів? Очевидно, не в номінальних, а реальних одиницях, тобто в обсягу товарів та послуг, але в грошовій формі. «Ця кількість залежатиме від особливостей інституційних механізмів, що регулюють потік платежів у стані рівноваги, а ті, своєю чергою, визначаються рівнем майстерності, смаками та вподобаннями членів суспільства та їх ставленням до невизначеності».

     Як  бачимо, пошук оптимальності —  справа досить складна і потребує найвищого мистецтва. Утім на емпіричному  рівні, якщо гроші гіпотетичного  суспільства ідентифікувати з готівкою, то маса останньої становить близько 1/10 річного доходу, тобто дорівнює доходу за 5,2 тижня. 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 2. ЯДРО МОНЕТАРНОЇ ТЕОРІЇ

     Ядро  монетарної теорії:

     1. Фундаментальна відмінність між  номінальною та реальною кількістю  грошей.

     2. Кардинальна відмінність перспектив, що відкриваються окремим індивідуумам  та суспільствам у цілому за  зміни номінальної кількості  грошей.

     3. Вирішальна роль прагнень окремих  суб’єктів (відмінність понять  ex ante та ex post): ex ante — витрати перевищують надходження, ex post — обидві величини виявляються рівними. Але спроби індивідуумів витратити більше, ніж вони отримують, призводять до загального зростання витрат та надходжень.

     4. Відмінність кінцевого стану  від процесу переходу в цей  стан демонструє різницю між  довгостроковою статикою та коротко­строковою  динамікою.

     5. Реальний запас грошей та його  роль у процесі переходу від  одного стаціонарного стану рівноваги  до іншого.

     Два висновки монетарної теорії відносно довгострокового періоду:

     Номінальна  кількість грошей визначається першою чергою їх пропонуванням.

     Реальна кількість грошей визначається передусім  попитом на гроші — функціональною залежністю між попитом на реальну  кількість грошей та іншими змінними економічної системи.

     Уводячи в дослідження граничний продукт  грошей (МРМ), граничні негрошові послуги (PMNS), ціну утримання, внутрішню дисконтну ставку (IRD) (процентна ставка надходження від кожного долара, призначеного на споживання і не витраченого на нього, — це положення рівнозначно «тимчасовій перевазі» Бем-Баверка), Фрідман формулює: «Грошовий запас досягає оптимальної величини, коли виконуються умови нагромадження, так що реальний дохід від доданого долара виявляється рівним нулю». 

     «IRD — це проблема нагромадження. Ринкова  величина внутрішньої дисконтної ставки дорівнює постійному падінню цін, яке  зводить номінальну ставку до нуля ¼дальше зниження цін змусить власників багатства прагнути до надмірного нагромадження, що призведе до негативних граничних негрошових витрат¼ Наше остаточне правило, що визначає оптимальну кількість грошей, полягає в тому, що цього можна досягти шляхом дефляції цін, темп якої приводить до нульової номінальної ставки процента. Тоді дохід від запасу готівкових грошей, що цінуються тим вище, чим більша їхня кількість, буде збалансований для окремих суб’єктів витратами відмови від споживання, а для фірм, що нагромаджують готівку за допомогою позик, — ціною зростаючого боргу ¼вони будуть змушені підтримувати той запас готівки, котрий забезпечує нульовий граничний дохід у значенні корисності для одних та продуктивності для інших».

     Загальний висновок Фрідмана для стабільного розвитку економіки: зростання грошової маси має відбуватися зі швидкістю близько 2 % у рік. М. Фрідман значну увагу приділяє проблемам інфляції. Питання зростання цін — явище не сьогоднішнього дня. Ще в Римській імперії з ним боролись адміністративними заходами у формі видання заборонних законів, боротьбою зі «спекулянтами», зверненням до громадських доброчинців, пізніше — зверненням до християнських заповідей.

     Для Фрідмана вирішення завдання — в корегуванні грошової маси. Інфляція завжди і всюди являє собою грошове явище, що виникає та супроводжується більш швидким зростанням грошової маси як порівняти з обсягом виробництва. Тому заходи, спрямовані на регулювання індивідуальних заробітних плат і цін, не можуть зупинити інфляцію. Саме пригнічена інфляція більш болісна як для економічної діяльності, так і для свободи, ніж інфляція відкрита. «Вкрай бажано запобігти інфляції, але якщо з якої-небудь причини це неможливо, то набагато краще мати відкриту інфляцію, аніж пригнічену». Фрідман наводить приклад. Так, наприклад, утримується ціна на сталь. Скоріше за все, обсяг поточного виробництва скоротиться, але якщо споживання скоротитись не може, хоч і виникає виробництво субститутів, невідворотна поява нормування. У цих умовах фаворитизм та хабарництво стають неминучими. Це вирішує, хто стане покупцем сталі. Вони сплатять менше, ніж готові були сплатити. Неодмінним наслідком стане падіння заробітної плати. Цей факт говорить про те, що теорія інфляції витрат виробництва не має реальних підстав. За Фрідманом, вона — результат оманливої видимості і бажання влади зняти з себе вину за інфляцію.

     Однією  з рис економічних відносин є  контраст між тим, що істинно для  суспільства і що — для індивідуума. «Так, кожен беззаперечно сприймає ціни товарів, які він купує, і  вважає себе неспроможним змінити їх, але як сукупність споживачів вони впливають на ціни об’єднаною силою  своїх розрізнених дій¼ Саме цей контраст, що справедливий для кожного окремо і для суспільства в цілому, лежить в основі багатьох, якщо не більшості, економічних помилок». Отже, центральним фактом є те, що інфляція завжди і всюди являє грошовий феномен.

     Але інфляція — не завжди результат  збільшення грошової маси, особливо у  воєнний та повоєнний період. «Дві головні інфляції мирного часу в  США припадають на 50-ті роки XIX ст. і  на 1896—1913 рр. Обидві були складовою  мирного розвитку. У пер­шому з  цих періодів інфляція виявилась  результатом відкриття золота в  Каліфорнії, у другому — наслідком  винаходу способу добування золота з руди з низьким вмістом цього  металу і відкриття нових його родовищ».