Розвиток монетарної теорії у 70-х роках хх сторіччя. Економічні ідеї чикагської школи

     Чого  ж не може монетарна політика? Як уже було з’ясовано, основним завданням  позитивної економічної науки є  пошуки способів, гіпотез, критерієм  правильності яких виступає практика. Економічний процес має повторюваність, є закономірність його функціонування, про що свідчить аналіз грошової політики США за 1867—1960 рр.

     Висновки  позитивної економічної науки реалізує монетарна політика. Вона не може підтримувати на фіксованому рівні облікові ставки більше ніж на обмежених відтинках часу; вона не може підтримувати на фіксованому рівні безробіття більше, ніж на досить обмежених відтинках часу.

     Фрідман доводить, що взаємозв’язок між грішми та обліковою ставкою потребує більш глибокого аналізу, ніж у Кейнса. Для того щоб знизити облікову ставку, ФРС повинна скуповувати цінні папери. Але це збільшить банківські резерви і, значить, величину банківських кредитів, а отже, збільшить і грошову масу. Спершу це на деякий час знизить облікову ставку. «Це початок, але аж ніяк не кінець».

     Швидке  зростання кількості грошей стимулює витрати завдяки як інвестуванню через зменшену облікову ставку, так  і зростанню інших витрат за підвищення цін через те, що маса готівки  перевищує бажану величину (інфляція). Далі дохід, що зріс, призведе до збільшення надання переваги ліквідності та попиту на кредити; підвищаться також  ціни, що знизить реальну кількість  грошей. Підуть інфляційні процеси; менше  ніж за рік вони знизять тиск на ставку в бік її підвищення до її попередньої величини, що забирає  приблизно від року до двох.

     Інфляція  призведе до стійкого очікування її дальшого розвитку. Відбудеться своєрідна  угода між боржниками та кредиторами  щодо необхідності підвищення облікової  ставки, і ФРС піде на це. Ефект  цінових очікувань розвивається повільно, але й повільно зникає. Очевидно, що більш низький рівень безробіття свідчить про існування  надмірного попиту на працю, яка тисне  вгору на реальну заробітну плату, а більш високий рівень — на надмірне пропонування праці, яка тисне  вниз на реальну заробітну плату. Фрідман запозичує термін «природний рівень безробіття», що близький до поняття «змушене безробіття» у Кейнса, хоч він і «не сприймає» Кейнса.

     Він розбирає приклад, що якщо фінансові  органи намагатимуться зафіксувати  ринковий рівень безробіття нижче від  природ­ного, нехай ставиться мета досягти 3 %, а вихідний рівень вище від  цього значення, причому тут ціни стабільні, то вони починають провадити  інтервенційну політику — збільшують темп приросту грошової маси. Це призводить до зниження облікової ставки та стимулювання попиту з боку людей. За Кейнсом, зростання доходів перейде на зростання виробництва та зайнятості. Але це тільки початок. Оскільки ціни на споживчі товари реагують на несподіване зростання попиту швидше, ніж на фактори виробництва, реально отримувана зарплата буде знижуватися. Наймані робітники стануть підсумовувати свої витрати з урахуванням прогнозованого зростання цін і почнуть вимагати її номінального підвищення. Рівень безробіття знизиться нижче від природного.

     Щоб утримати безробіття на заданих 3 %, фінансові  органи повинні ще швидше нарощувати грошову масу. Як і в разі з  обліковою ставкою, ринковий рівень можна підтримувати нижче від  природного тільки за рахунок інфляції, причому інфляції, що прискорюється. Між інфляцією та безробіттям  завжди існує тільки тимчасовий взаємозв’язок. Є багато інших факторів. При цьому  складність полягає в тому, що невідомо, який рівень облікової ставки або  безробіття слід вважати природним.

     Висновок  Фрідмана: «…держава здатна контролювати власні зобов’язання, лише коли останні виражені в номінальних величинах. Вони можуть фіксувати величину валютного курсу, номінальний рівень національного доходу, рівень дефляції та інфляції. Вони, однак, не здатні контролювати реальні показники, такі як реальна облікова ставка, реальний рівень безробіття, реальний національний дохід, реальна кількість грошей, рівно як і темпи зростання реального доходу або реальної кількості грошей».

     «Парадоксально, що фінансові органи могли б досягти  зниження номінальної облікової  ставки, але для цього їм необхідно  було почати рух у прямо протилежному напрямку, проводячи дефляційну монетарну політику. І аналогічно: можна прийти до високих номінальних ставок, проводячи інфляційну політику, та тимчасово допустити їх зниження… Монетарна політика не може забезпечити врахування облікових ставок ¼ краще стежити безпосередньо за темпом зміни грошової маси». 

     Монетарна політика не може вирішити проблему зайнятості. Фрідман констатує: «Аналіз Філліпса, що по праву вважається важливим та оригінальним дослідженням, уже у самій своїй основі містить дефект — у ньому не проводиться різниці між номінальною та реальною заробітною платою, так само як в аналізі Вікселя не розрізняються номінальні та реальні облікові ставки». 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОНЕТАРНОЇ ТА КЕЙНСІАНСЬКОЇ  ТЕОРІЙ

     Узвичаєний  спосіб мислення: зростання грошової маси має стимулювати зайнятість, а її скорочення — гальмувати. Тут  очевидна певна роль облікової ставки. Але існує природна та ринкова  облікова ставка. Держава може за допомогою  інфляції встановити величину ринкової ставки нижче від її природного рівня, а за допомогою дефляції — вище. На основі ефекту Фішера можна зробити  висновок: політика інфляції підіймає номінальну природну ставку, щоб підтримати ринкову ставку. За ефектом Фішера виникне потреба запускати механізм дефляції, що сам прискорюється для  того, щоб підтримувати ринкову ставку на рівні вище від вихідного природного.

     Цей аналіз має свого двійника на ринку  зайнятості. Так, очевидно, що реальна  заробітна плата має тенденцію  в середньому підійматися до нормального  рівня за даного рівня безробіття. Реальна заробітна плата сформувалася за тривалого нагромадження капіталу, удосконалення технології.

     Для того щоб унаочнити відмінності  в поглядах М. Фрідмана та Дж. М. Кейнса, згрупуємо їх у таблицю.

     ВИСНОВОК

     І ліберали, і монетаристи стверджують, що ринок — диво. Це твердження було своєрідним пророцтвом. До 1989 р. епоха  історичних експериментів — функціонування інституціональної економіки —  дійшла до завершення.

     Ринкові відносини довели свою ефективність, зокрема у вирішенні соціальних проблем. Ринкові відносини довели свою перевагу не способом воєнних  сутичок (хоч локальних війн було багато), а в появі такого феномену, як «холодна війна».

     Це  був тривожний, напружений час —  час націоналізації, приватизації, енергетичних, валютних, торгових криз, інтеграційних процесів, створення  міжнародних інститутів тощо. Усе  це — лише окремі боки основного  процесу загострення суперечностей  індустріальної цивілізації. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

     1. Базилевич В.Д. Історія економічних вчень. К., Т.1.,Т.2, 2006.

     2.  Історія економічних учень. Опорний конспект лекцій /Під ред. В. Тарасевича.    -Дніпропетровськ: АМСУ, 1999.

     3. Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Історія господарства: Українаі світ. –К., 1995.

     4. Леоненко П., Юхименко І. Історія економічних вчень. К., 2005.

     5. Тимошина Т.М. Экономическая история зарубежных стран; Учебное пособие. –М.: Юридический дом «Юстинформ», 2002.

     6. Березин И. Очерки по истории экономической мысли. –М., 1993.

     7. Всемирная история экономической мысли /Под ред. В. Черковця. –М.:

     8. Мысль, 1984. Т.1., 1987. Т3., 1990. Т4., 1994. Т.5., 1995. Т.6.

     9. История экономических учений. Т.1. /Под ред. В. Жамина, Е. Василевского. -М.: Изд-во МГУ, 1989.

     10. Мешко І. Історія економічних вчень: Основні течії західноєвропейської та американської економічної думки. - К.: Вища шк., 1994.

     11. Экономика: Учебник /Под ред. А. Булатова. - М.: Изд-во БЭК, 1999.

     12. Ядгаров Я. История экономических учений. - М.: ИНФРА. - М.,1999.