ЗМІСТ 

ВСТУП 2

1. ОБЛІГАЦІЯ ЯК ЗАСІБ ФІНАНСУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ПОТРЕБ 4

2. ВИДИ ОБЛІГАЦІЙ ТА УМОВИ ЇХ ПОГАШЕННЯ 8

3. ПЕРВИННИЙ ТА ВТОРИННИЙ РИНКИ ДЕРЖАВНИХ ОБЛІГАЦІЙ 11

4. ДОХІДНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ ОБЛІГАЦІЙ 14

ВИСНОВКИ 18

ЛІТЕРАТУРА 20 

ВСТУП

    Ринок державних цінних паперів (строкові, фондові запозичення на фінансовому  ринку) – важливий елемент економічної  системи різних країн. Під державними цінними паперами слід розуміти такі фінансові інструменти, які випускаються й гарантовано погашаються тільки державою. Держава ініціює емісію своїх боргових зобов’язань як ефективний у відповідних умовах засіб запровадження  неінфляційного механізму ліквідації бюджетного дефіциту – емітуються не гроші, а цінні боргові папери, наприклад державні облігації, під  які залучаються відповідні кошти.

    В загальному вигляді, облігація –  це цінний папір, який засвідчує позику її власником грошових коштів емітенту та підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати такому власнику номінальну вартість цього цінного паперу в  передбачений умовами випуску строк  з виплатою фіксованого процента. Облігації є різновидом боргових цінних паперів. В залежності від  того, хто випускає облігації, останні  поділяються на облігації підприємств  та державні облігації. У своїй роботі я розглядатиму такий їх різновид, як облігації внутрішньої державної  позики (ОВДП).

    Ринок державних облігацій як вагома частина  ринку державних запозичень виконує  важливі макроекономічні функції. По-суті, цей ринок визначає кредитні ставки, стан бюджету, дохідність інших  фінансових інструментів. Залучені кошти  пожвавлюють економічний кругообіг, при цьому регулюється рівень державних доходів і витрат, сплачуються  борги, фінансуються різноманітні продуктивні  і соціальні програми, підтримується  ліквідність фінансових інститутів.

    Для постачальників позичкового капіталу (кредиторів, тобто тих, хто купує  державні зобов’язання) це вигідний варіант  вкладення вільних коштів, повернення яких із приростом гарантовано державою. Державні цінні папери – найнадійніші серед боргових паперів, ризики за ними мінімальні, й у цьому їх особлива привабливість. В цьому сенсі, розуміння  механізму роботи ринку ОВДП дає  потужний теоретичний і практичний матеріал для (до певної міри) безризикового інвестування коштів в часи економічної та політичної невизначеності.

    Фінансування  державних потреб за допомогою емісії позик  має назву дефіцитного  фінансування. Цей метод широко використовується у світовій практиці новітньої історії  другої половини 20-го століття як важливий засіб регулювання фінансових потоків  у економіці. Держава виступає водночас у ролі боржника і кредитора. З  огляду на це, державні запозичення  є суттєвою проблемою для бюджету  в частині їх обслуговування, але  водночас вони відкривають широкі можливості для фінансування бюджетних (державних) витрат.

    В Україні ринок боргових зобов’язань  держави розвивається з березня 1995 р., спочатку у формі ринку ОВДП, згодом, згідно з потребами, розгалужуючись у ринок зовнішніх запозичень та муніципальних позик. Відтоді  роль ринку ОВДП як засобу фінансування бюджетного дефіциту стрімко зростає, що правда не означає однозначного успіху цього фінансового інструмента  на вітчизняному фінансовому ринку, адже має місце накопичення боргових зобов’язань держави перед інвесторами-власниками держоблігацій.

    Зростання розмірів заборгованості за ОВДП відбувалося  за тим же сценарієм, що і в багатьох країнах, що розвиваються, – а саме, як підсумок збільшення кількості проведених аукціонів, обсягів емісії та прибутковості  облігацій. В умовах посилення боргової залежності держави, інфляційних процесів, кризи неплатежів та великого ступеня  ризику уряд вимушений за рахунок  зростання прибутковості стимулювати  розміщення ОВДП з невеликими термінами  погашення  серед юридичних та фізичних осіб. Проведення такої грошово-кредитної  політики призведе до формування негативної структури внутрішнього державного боргу, а висока прибутковість державних  облігацій спрямовуватиме кошти  потенційних інвесторів не у виробництво, а в ОВДП для фінансування дефіциту державного бюджету.

1. ОБЛІГАЦІЯ ЯК ЗАСІБ ФІНАНСУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ  ПОТРЕБ

    Державні  облігації – це облігації, випущені від імені держави в цілому, або від якого-небудь її окремого органу. Тобто емітентом виступає або держава в цілому, або окремі її органи. На розвинених зарубіжних ринках цінних паперів держава або її органи, коли вони виступають у ролі емітентів, звичайно діють як рядові учасники ринку, тобто нарівні з інституційними. Як правило, від імені держави в цілому облігації випускаються міністерством фінансів.

    В Україні облігації від імені  держави випускаються міністерством  фінансів, яке виступає гарантом їх своєчасного погашення. Обсяги випуску  облігацій внутрішньої державної  позики встановлюються постановою Кабінету міністрів (відповідно до Закону України  “Про цінні папери та фондову біржу”). Генеральним агентом з обслуговування випуску та погашення ОВДП, за діючим українським законодавством, виступає Національний банк України. Кошти від  розміщення державних облігацій  зараховуються до державного бюджету. Таким чином, державні облігації  випускаються з метою фінансування загальнодержавних (бюджетних) потреб.

    У практиці державного управління зустрічаються  випадки, коли держави беруть кредити  у своїх національних банків під  певний відсоток, пізніше повертаючи борг і кошти по відсотках. Такі операції можливі через те, що Нацбанк має  певні грошові кошти, які може надати в якості кредитів. Але питання  полягає в тому, хто буде головним їх користувачем і який буде встановлено  відсоток за такими кредитами. Чим менше  держава братиме в борг у Нацбанка, тим більші можливості для цього  матимуть інші - комерційні банки, виробники  і продавці товарів та послуг. Тому в ряді країн, наприклад, в Данії  державі взагалі заборонено брати  кредити у Національного банку. Далі я  докладніше розглядатиму це питання.

    З економічної точки зору кредити  Центрального банку (ЦБ) країни та вкладання  ЦБ у державні цінні папери –  одне й те ж саме. І в тому і  в другому випадках ЦБ емітує в  обіг безготівкові гроші, не будучи обмеженим  раніше залученими коштами. Зокрема, у  вересні 1998 року більше 30% нетто-залучень уряду у банках Російської Федерації  належало Банку Росії у формі  державних цінних паперів. Різниця  лише в тому, що за умов прямого кредитування Центробанком бюджету може бути встановлено  неринковий відсоток (раніше по таких  кредитах в Росії він дорівнював 3-10%). При такому рівні відсотків  начебто визнається, що державі не варто сплачувати за ринковими ставками своєму ЦБ за право через кредит бюджету здійснити емісію. Внаслідок  цього, з боку уряду створюється  можливість маніпулювання обсягом  та дохідністю ринку державних цінних паперів.

    Сьогодні  серед економістів поширена думка, що внутрішні кредити в якості засобу покриття дефіциту бюджету можуть стати ефективним засобом регулювання  обсягу та дохідності ринку державних  цінних паперів, знижуючи його негативний вплив на інвестиції та ринок корпоративних  цінних паперів. Кредити широко застосовуються як у розвинутих країнах (Голандія, Італія, Франція тощо), так і у  тих, що розвиваються. Зокрема, у Німеччині  у 1995-1996-х рр. третина боргового  фінансування федерального бюджету  була покрита за рахунок позик; та й Сполучені Штати у 1996-1998 рр. постійно залучали внутрішні довгострокові  грошові кредити для покриття дефіциту федерального бюджету.

    Починаючи з 1930 року в Америці спостерігається  дефіцит бюджету. Причому, на кінець 1991 року дефіцит бюджету США лише за державними борговими зобов’язаннями склав 3600 млрд. амер. дол., з яких 65% припадає на держоблігації, які знаходяться  у вільному обігу.

    Звичайно, з огляду на розуміння того, як працює фінансовий ринок, нас власне і цікавлять  облігації, що знаходяться у вільному обігу. Отже, структура, наприклад, американського ринку держоблігацій станом на 1991 рік була такою: 24% становили облігації  з терміном погашення до 1 року, 56% (найбільшу частину) становили облігації з термінами погашення між 1 та 10 роками, і лише 20% припадало на облігації із терміном обігу понад 10 років.

    У свою чергу структура українського ринку внутрішньої державної  позики дещо інша. Левову частку (91%) ОВДП становили так звані короткострокові  облігації (з терміном погашення 63-364 дні), в той час як обсяг облігацій  з погашенням 546 днів (середньострокових) дуже незначний, а  загальна їх вартість до погашення дорівнювала трохи  більше 50 млн. грн. Таким чином, можна  зробити висновок про короткостроковість українського боргу за ОВДП.

    В Україні станом на 1 вересня 1998 року заборгованість по ОВДП становила 10 млрд. грн. або ж 10% від ВВП, що не є великим  показником. Водночас, збереження динаміки зростання боргу вже в недалекому майбутньому (3-5 років) ставить під  загрозу платоспроможність держави.  Динаміка боргу з ОВДП , що знаходяться  в обігу на 01.09.98., відображена  у Табл.1. (Додатку №1).

    Варто також зазначити, що внутрішній борг України окрім ОВДП складається  із заборгованості із виплат заробітної плати, заборгованості за соціальними  виплатами та зобов’язань щодо компенсації  вкладів населення в Ощадбанку. Станом на 01.01.96 р. обсяг внутрішнього державного боргу становив 8,002 млрд. грн., у тому числі заборгованість за ОВДП дорівнювала 31,6%. Протягом 97-98 років  тенденція до накопичення внутрішнього державного боргу посилилася, у тому числі й за рахунок розширення ринку ОВДП. 

    Крім  фінансування державних потреб, другою важливою метою випуску державних  облігацій є збільшення притоку  іноземної валюти. Це сприяє зміцненню  національної грошової одиниці, оскільки мобілізовану таким чином валюту можна використати в експортно-імпортних  розрахунках. Причому держава не обов’язково повинна випускати  облігації зовнішньої позики чи облігації  деноміновані у іншу валюту. У розвинених країнах вона впливає на надходження валюти шляхом встановлення певного відсотка на свої облігації вище ставки по аналогічних цінних паперах інших країн. Для придбання таких облігацій іноземні інвестори вимушені купувати національну валюту країни, у якій випускаються привабливі облігації, підвищуючи попит на неї, а значить і її курс до інших валют. Однак, у разі придбання облігацій нерезидентами внутрішня заборгованість Державного бюджету трансформується у зовнішню, а також тісно пов’язуються між собою параметри функціонування ринків валюти і державних цінних паперів.

    Нарешті, третьою важливою метою випуску  державних облігацій є вияв стримуючого  впливу на інфляцію. У цьому випадку  грошові кошти, одержані від випуску  державних облігацій, тимчасово  вилучаються з обігу, тобто “притримуються”. Зменшення кількості грошей в  обігу знижує купівельний попит, а значить стримує інфляційну динаміку.

    З огляду на те, що державні облігації, як особливий цінний папір, цікавлять  іноземних інвесторів, частка нерезидентів покупців держоблігацій у більшості  країн світу протягом останніх десятиліть неухильно зростає. Зокрема, частка нерезидентів власників боргових зобов’язань уряду США з 70-х років зросла більш як у 5 разів і становить їх п’яту частину на ринку. Значні іноземні інвестиції у американські акції та облігації стали однією з головних причин невисоких процентних ставок у цій країні.

    У 1998 році іноземний капітал також  активно залучався до українського ринку ОВДП, але осіння фінансова  криза та, як наслідок, конвертація  ОВДП урядом суттєво знизили бажання  іноземців вкладати свої кошти в  українські облігації.

    Вказані цілі можуть бути досягнуті лише за умови, що державні облігації здатні задовольнити низку вимог, зокрема, вимоги надійності, певності та ліквідності. Державні облігації, як правило, задовольняють  вказані вище вимоги, оскільки, держава  гарантує виконання своїх зобов’язань, а державне управління є великою  мірою сталим і послідовним. З  огляду на ліквідність, держоблігації  досить легко продати й купити на випадок необхідності, вони без суттєвих обмежень приймаються як засіб розрахунку або забезпечення зобов’язань.