Шляхи удосконалення зовнішньоторговельної політики України

2. Проблема  обмеження державної підтримки  сільського господарства – одна  з основних умов вступу України  у Світову організацію торгівлі. Проте Україна не виявила готовності  відмовитися від дотування сільського  господарства, тому ця проблема  залишиться каменем спотикання  в подальших переговорах України  і СОТ.

3. Проблема  припинення субсидіювання окремих  галузей економіки. Йдеться про  пільги при сплаті мита, надані  деяким галузям, а також спеціальним  економічним зонам і територіям  пріоритетного розвитку. Іноземні  експерти стверджують, що поки  такі пільги не буде скасовано,  шлях у СОТ Україні закритий. Але вітчизняні чиновники, схоже,  не готові виконати цю вимогу, оскільки це завдасть істотного  удару державним підприємствам.  Однак, надаючи пільги одним  підприємствам, влада змушує інших  більше платити в держбюджет.

4. Проблема  створення українського інформаційного  центру в міжнародній системі  ISO.NET, гармонізації понад 1000 стандартів відповідно до вимог Міжнародної організації стандартизації.

5. Проблема  посилення законодавства із захисту  інтелектуальних прав.

6. Головною  проблемою лишається обов'язкове  прийняття низки законопроектів, насамперед митного і податкового кодексів, закону про страхування, авторське та суміжні права, приєднання до Римської конвенції тощо [37].

Отже, за найоптимістичнішими  прогнозами, Україна зможе стати  членом СОТ не раніше ніж за два  роки. Проте, на думку Гектора Мілана, працівника Департаменту зі вступу країн до СОТ, "ми повинні розглядати не час, а результат".

3.2 Підвищення ефективності торговельних відносин з основними зовнішньоторговельними партнерами

Єдина життєздатна  торговельна політика – це зовнішньо  орієнтована стратегія, спрямована на якомога ширшу інтеграцію економіки  України з міжнародною торговельною спільнотою. В ідеалі така стратегія  має включати скасування усіх ввізних  та імпортних мит і податків, а  також усунення всіх нетарифних бар'єрів. Мало того, потрібно скасувати субсидії на виробництво та іншу пряму і  непряму конкретну галузеву підтримку, а також лібералізувати ринок  капіталу, щоб забезпечити рівні  умови діяльності як вітчизняних, так  і іноземних інвесторів. Шляхом повного  використання своїх порівняльних переваг  у такому лібералізованому середовищі Україна матиме максимальну користь  від міжнародної торгівлі в короткостроковій та довгостроковій перспективі [39].

На практиці є принаймні чотири аргументи, чому така стратегія "first-best" не обов'язково найкраще відповідатиме інтересам  України.

По-перше, можна  буде надавати тимчасовий захист деяким галузям, які мають перспективу  значного зростання доти, доки вони подолають вади масштабів виробництва, або допоки захищені компанії придбають  та опанують сучасні виробничі технології.

По-друге, Україна  може вирішити, що вона зацікавлена  у збереженні деяких заходів, які  викривлюють торгівлю, щоб використовувати  їх як козирну карту під час  переговорів із торговельними партнерами щодо поліпшення доступу до їхніх  ринків.

По-третє, податки  на торгівлю можуть забезпечити надходження  до бюджету найменшим коштом.

По-четверте, економічні вигоди від вступу до регіонального  торговельного блоку можуть переважити наслідки утримання від торговельних зв'язків із країнами поза торговельним блоком.

Перший аргумент є теоретично сильним, але практичний досвід свідчить: промислова політика, що має на меті визначення "майбутніх  переможців" (захист "молодих галузей"), часто виявляється марною і в  підсумку – дуже дорогою для бюджету. Якщо не зважати на питання, чи можна  урядовою постановою надійно визначити "переможців", є небезпека, що запровадження  такої політики створить сприятливі умови для посилення влади впливових економічних груп і таким чином призвести до корупції. Іншими словами, промислова політика може сприяти переходу підприємницької мотивації з галузі ринкової діяльності в галузь пошуку ренти, що негативно позначиться на економічному зростанні [39,с. 8].

Другий аргумент є дещо переконливішим, особливо з  огляду на проведення переговорів щодо вступу до СОТ. Проте як тільки Україна  вступить до СОТ, торгівлю можна буде лібералізувати ще більше, ніж передбачено  зобов'язаннями, прийнятими з метою  подальшого поліпшення переваг міжнародної  торгівлі. Зокрема, подальша реформа  тарифів після вступу до СОТ може проводитися з метою встановлення ввізного мита на рівнях, що дорівнюють або нижчі від прийнятих у  ЄС. Таким чином, вітчизняна промисловість  зможе краще конкурувати в  рамках ЄС, якщо країна колись зможе  справді набути членства у цій  організації.

Третій аргумент також є переконливим; оскільки на практиці всі податки спричиняють  абсолютні економічні втрати (dead-weight economic losses), то збереження торговельних податків може бути економічно ефективним. Важко сказати, чи це справедливо для України. Але якщо буде вирішено зберігати торговельні податки з огляду на фіскальні надходження, ефективна з точки зору податків система ввізного мита швидше за все матиме досить широку базу та невелику кількість тарифних коридорів [39,с. 8].

Щодо четвертого аргументу стосовно членства в регіональній торговій групі, то оголошеною метою  політики України є вступ до ЄС. Вступ до ЄС, швидше за все, принесе  значну користь економіці України, принаймні у довгостроковому  періоді. Вигоди від членства включатимуть чисті бюджетні трансферти з ЄС, чисті прибутки сільськогосподарського сектору завдяки участі в загальній  європейській аграрній політиці (Common Agricultural Policy), а також завдяки поліпшенню доступу до ринків ЄС, особливо підприємств  важливої металургійної промисловості (яка генерує 40 відсотків загального обсягу експорту товарів). Пов'язані  із цим витрати на переорієнтацію торгівлі виникнуть через скорочення обсягів торгівлі з країнами СНД (нині на дані країни припадає близько  чверті загального обсягу експорту), хоча ці скорочення були б мінімальними, якби країни СНД також мали намір  вступити до ЄС. Однак слід визнати, що вступ до ЄС не є наперед вирішеним питанням на цьому етапі – у будь-якому разі це стане реальною метою лише у середньо- та довгостроковій перспективі. Тому Україна має сформулювати стратегію торговельної політики, яка передбачає достатньо довгий проміжний період перед вступом до ЄС [39,с .9].

Стратегія торговельної політики країни на етапі до вступу в ЄС або країни, яка знаходиться  за межами ЄС, може ґрунтуватися на трьох  принципах.

Перший, і, можливо, найголовніший принцип – членство у СОТ. Затягнуті переговори щодо вступу до СОТ повинні завершитися  якомога швидше. Це включатиме, крім усього іншого, завершення розробки всієї  необхідної вітчизняної юридичної  бази. Крім негайного забезпечення легшого та стабільнішого доступу  до ринків, членство у СОТ пропонує вельми необхідну юридичну базу для  розвитку прозорих торговельних відносин із рештою світу.

По-друге, зважаючи на очікуване розширення ЄС у 2004 році, яке може призвести до негативних наслідків для України у сфері  розподілу торгівлі, ЄС має вивчити  шляхи подальшого поліпшення торговельних відносин між ЄС та Україною. Таке поліпшене  співробітництво, можливо, ґрунтуватиметься на інституційній базі, подібній до так званих Європейських Угод, які  ЄС підписав із десятьма країнами Центральної  та Східної Європи у 1993-1995 рр. Водночас Україна має продовжувати докладати  зусиль до гармонізації своїх нормативних  актів щодо стандартизації та сертифікації із законодавством, що превалює в ЄС.

По-третє, Україна  може вивчити шляхи, за якими стосунки в СНД чи між окремими країнами, які входять у цю співдружність, могли б розвинутися в ефективніший торговельний блок. У цьому контексті  нещодавні ініціативи урядів України, Росії, Білорусі та Казахстану щодо створення  Єдиного економічного простору є  цікавими. Проте попередній досвід розробки взаємозобов'язуючих торговельних угод зменшує очікування щодо можливих економічних вигод, які можна  отримати завдяки цій ініціативі. Тільки із часом стане зрозуміло, чи виявиться ця ініціатива кращою.

Таким чином, перспективними напрямками зовнішньоторговельної політики України слід вважати зовнішньо орієнтовану стратегію, спрямовану на якомога ширшу інтеграцію економіки України з міжнародною торговельною спільнотою.

Висновки

Дослідивши  сучасну зовнішньоторговельну політику України та шляхи її реалізації, можна зробити наступі висновки:

1. Світова (всесвітня) торгівля – це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів, її ще можна трактувати як відносини країн з метою вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг.

2. Зовнішньоекономічна політика – це система заходів, спрямованих на досягнення економікою даної країни певних переваг на світовому ринку й одночасно на захист внутрішнього ринку від конкуренції іноземних товарів. Зовнішньоекономічна політика, як показує історія, часто використовується для досягнення певних політичних цілей і тому з повним правом вважається складовою частиною зовнішньої політики держави.

3. Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної політики:

• політика вільної торгівлі;
• політика протекціонізму.

4. За сукупністю геополітичних факторів відносини України з СНД можна згрупувати таким чином:

• відносини з Росією, яка домінує на теренах СНД та у відносинах з Україною;
• відносини з іншими членами Євразійського економічного співтовариства;
• відносини з так званою групою ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), яка в цьому складі сформувалася у квітні 1999 р. у Вашингтоні, під час відзначення 50-річчя НАТО.

5. В сучасних умовах економічна складова відносин "Україна – СНД" фактично зводиться до взаємин двох країн – України та Росії, яка до того ж відіграє вирішальну роль у визначенні загальної політики САЕС щодо третіх держав (на його членів у 2000 р. припадало 37,9 % зовнішньої торгівлі України в цілому та 86,39 % торгівлі з країнами СНД). Щодо інших геополітичних складових цих відносин (зовнішньополітичних пріоритетів, орієнтації владних структур, ментальності населення тощо) домінанта в комплексі зв'язків України з сукупністю держав СНД виражена не так однозначно, але фактор економічної залежності від РФ справляє суттєвий вплив і на ці складові.

6. Провідними формами економічного співробітництва між Україною і ЄС є торгівля, інвестиційна діяльність та технічна допомога. Торгівлі належить центральне місце в загальній системі економічної взаємодії.

7. Єдина життєздатна торговельна політика – це зовнішньо орієнтована стратегія, спрямована на якомога ширшу інтеграцію економіки України з міжнародною торговельною спільнотою. В ідеалі така стратегія має включати скасування усіх ввізних та імпортних мит і податків, а також усунення всіх нетарифних бар'єрів. Мало того, потрібно скасувати субсидії на виробництво та іншу пряму і непряму конкретну галузеву підтримку, а також лібералізувати ринок капіталу, щоб забезпечити рівні умови діяльності як вітчизняних, так і іноземних інвесторів. Шляхом повного використання своїх порівняльних переваг у такому лібералізованому середовищі Україна матиме максимальну користь від міжнародної торгівлі в короткостроковій та довгостроковій перспективі.

Література

1. Авдокушин Е.Ф. Международные  экономические отношения: Учеб. пособие. – М., 1997.
2. Альтовский Е. Мировая внешняя торговля в 1998 – 1999 гг. (обзор) // Внешняя торговля. – 1999 г. – №4. – С. 33-34
3. Андрійчук В. На півдорозі до СОТ. Актуальні проблеми вдосконалення механізму регулювання зовнішньої торгівлі України // Політика і час. – 2001. – № 6. – С. 16-23.
4. Байда Н.В. Ризики зовнішньоторговельної діяльності // Фінанси України. – 2002. – № 11. – С. 44-48.
5. Безуглий В.В., Козинець С.В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посіб. – К.: Академія, 2003. – 688 с.
6. Белорус О.Г., Лукьяненко Д.Г. и др. Глобальные трансформации и стратегии развития. – К.: Юрияне, 2000. – 424 с.
7. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі. – К.: Основи, 1996. – 786 с.
8. Вплив глобалізації на формування та розвиток зовнішньоекономічних зв'язків України. – К.: Знання-Прес, 2002. – 268 с.
9. Гаврилишин Б. Україна між Сходом та Заходом, Північчю та Півднем: геополітичні можливості і обмеження. Україна на шляху до Європи. – К.: Кондор, 2001. – 324 с.
10. Герасимчук З.В., Горбач Л.М. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. – Луцьк: Надстир'я, 2001. – 328 с.
11. Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело: Учеб. пособ. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996. – 654 с.
12. Дацишин М. Конкурентні переваги структурно слабких територій України // Пріоритети. – 2003. – №5 (11). – С. 26-32.
13. Економіка зарубіжних країн: Підручник / А.С. Філіпенко, В.А. Вергун, І.В. Бураківський та ін. – К.: Либідь, 1996. – 416 с.
14. Зовнішня торгівля України за відповідні роки. – К.: Держкомстат України, 2001.
15. Киреев А. Международная экономика: В 2-х ч. – М., 1998. – Ч. 1. – С. 285-320.
16. Клочко В.П. Зовнішньоторговельні відносини України в умовах посилення інтеграційних зв'язків // Актуальні проблеми економіки. – 2003. – № 11. – С. 141-155.
17. Козик В.В., Панкова Л.А. Світова економіка та міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. – Л., 1995. – 158 с.
18. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини. – Л., 1999. – 277 с.
19. Козик В.В., Панкова ЛА., Карп'як Я.С. Зовнішньоекономічні комерційні операції та контракти: Навч. посіб. – Л.: Оксарт, 1998. – 252 с.
20. Корчун B.C. Савчук О.П. Основні напрями зовнішньоекономічної політики України в аспекті процесів європейської інтеграції // Науковий вісник ВДУ. –  № 8. – 2003. – С. 83-89.
21. Кур'янович Ю. Протекціонізм чи свобода торгівлі // Діло. – 1998. – № 1.
22. Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с англ. / Общ. ред. и предисл. О. В. Ивановой. – М.: Прогресс, 1992. – 520 с.
23. Максимова Л.М., Носкова И .Я. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. – М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1995. – 152с.
24. Международные экономические отношения: Учеб. пособие / Под ред. С.Ф. Сутырина, В.Н. Харламовой. – СПб.: Изд-во СПбУ, 1996. – 248 с.
25. Міжнародна економіка. Збірник наукових праць інституту економіки і міжнародних відносин НАН України. – Вип. 33. – К., 2002. – 356 с.
26. Міжнародні економічні відносини: Історія міжнародних економічних відносин: Підручник / А.С. Філіпенко, B.C. Будкін, О.В. Бутенко та ін. – К.: Либідь, 1992. – 191 с.
27. Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини: Підруч. для студентів екон. вузів і ф-тів / А.С. Філіпенко, С.Я.Боринець, В.А. Вергун та ін. – К.: Либідь, 1992. – 255 с.
28. Можайська О.О., Корчун B.C. Вдосконалення політики державного регулювання зовнішньої торгівлі в умовах переходу до ринкової економіки // Науковий вісник ВДУ. – № 8. – 2003. – С. 44-47.
29. Мотиваційні чинники міжнародних економічних процесів // Фінанси України. – 2004. – № 12. – С. 50-57.
30. Нікітіна М.Г. Світове господарство і міжнародні економічні відносини: просторові аспекти розвитку: Навчальний посібник. – Київ: "Центр навчальної літератури", 2004. – 192 с.
31. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – 948 с.
32. Овчинников Г.П. Международная экономика: Учебное пособие. – СПб, 1998. – С. 244-350.
33. Пилипенко С. Основні напрями вдосконалення зовнішньоекономічної політики України // Вісник КНТЕУ. – 2004. – № 3. – С. 5-12.
34. Розширення Європейського Союзу та зовнішньоторговельна політика України // www.analitik.org.ua.
35. Рут, Франклін P., Філіпенко А. Міжнародна торгівля та інвестиції / Пер. з англ. – К.: Основи, 1998. – 743 с.
36. Україна в цифрах у 2001 році. Короткий статистичний довідник. – К.: Техніка, 2002. – 258 с.
37. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А.С. Філіпенко, В.С. Будкін, А.С. Гальчинський та ін. – К.: Либідь, 2002. – 470 с.
38. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник / Під заг. ред. А.І. Кредисова. – К., 1998. – 448 с.
39. Фільюолі Л. Україна: політика в галузі зовнішнього сектору у середньостроковому періоді. Основні положення // Вісник НБУ. – 2003. – № 10. – С. 8-9.
40. www.eximbase.com.ua.

Додатки

Додаток А

Зовнішня торгівля товарами з країнами, млн. дол. США *