Шпаргалка з історії економіки та економічної думки

Зростання фільваркової системи та поширення панщини  зміцнило землеволодіння магнатів і шляхти. Селяни почали втрачати право переходу, опиняючись в особистій, поземельній, судово-адміністративній залежності від хазяїна чи пана. Протягом XVI ст. (1505 та 1520 рр.) польські сейми видали низку законів, що суворо забороняли селянам без дозволу феодала покидати свій наділ, і, нарешті, третій Литовський статут 1588 р, остаточно закріпачив селян. їм заборонялося самостійно виступати в суді і свідчити як проти, так і за своїх панів. Шляхтич отримав право не лише продати чи купити селянина, а й засудити його на смерть. Під ярмом Польщі українського селянина було позбавлено всіх прав.

Під впливом  зростання товарно-грошових відносин в ринок поступово втягувалися і селянські господарства, в результаті чого зростає прошарок заможного селянства, яке займалося торговельним землеробством, промислами, використовувало найману працю,  проте розвиток капіталістичних відносин стримувався пануванням феодальних.

Цехове ремесло, як і в Зах. Європі, було жорстко  регламентоване. Внаслідок цього  в містах існувала велика кількість  позацехових майстрів, так званих партачів. Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява мануфактур посилювали територіальний поділ праці, що в свою чергу стимулювало розширення внутрішнього ринку. Збільшилася кількість торгів та ярмарків. Міцніли й економічні зв'язки України із зовнішнім світом: з Західною Європою, Росією, Сходом. Проте умови для торгівлі були дуже важкими. Економічна політика польського уряду захищала передусім інтереси шляхти і завдавала великої шкоди розвиткові української вітчизняної промисловості, затримувала загальний економічний розвиток

Ті Українські землі що опинилися у складі Московської  держави зазнали набагато більших  утисків, особливо за правління Петра 1. Петро І спрямовував свою політику щодо України на перетворення ЇЇ у ринок збуту та сировинний придаток Росії. Великої шкоди петровська політика завдала українській торгівлі — як зовнішній, так і внутрішній. Високими митами та заборонами були перекриті можливості для українського купецтва у вже налагодженій міжнародній торгівлі.

У період правління Катерини II (1762—1796 рр.) відбувається ліквідація й більшості соціальних здобутків Визвольної війни. У серпні 1775 р. спеціальним «Маніфестом» знищується Запорізька Січ, та посилюється феодально-кріпосницький гніт.

Щодо економічного розвитку галузей, то найпоширенішою галуззю  було ґуральництво. Поряд з ним  в багатьох фільварках існували поташні  буди, селітряні варниці, суконні  мануфактури. Зростання товарності поміщицьких господарств призводить до зростання посівів технічних  культур, поліпшуються породи великої  рогатої та робочої худоби, овець  тощо. У маєтках зростає промислове виробництво з переробки сільськогосподарської  продукції. На Лівобережній Україні  у 80-х роках XVII ст. було 2836 «заводів», 87 % яких становили винниці. З'явилися мануфактури залізоробні, з виробництва пороху, шовку й виробів з шовку, фаянсу тощо.

 З розвитком  торгівлі в Україні йшов процес  формування фінансово-грошової системи.  Протягом XVIII ст. російські гроші поширювалися на Україну і поступово витісняли з обігу польсько-литовські

 

58. Економічні погляди  В.Петті та П.Буагільбера.

Класична  політекономія зародилась у Франції  на поч. 18ст, прийшовши на зміну меркантилізму. Особливості економічного розвитку Франції  позначилися на формуванні економічних поглядів Буагільбера:

- гостро  критикує меркантилістів;

- джерело  багатства – не обіг, а виробництво,  зокрема в с/г;

- виступає  проти державного втручання в  економічне життя;

- розуміє  об’єктивну суть економічних  законів.

Теорія вартості.

- виділяє  ринкову ціну  і  “істинну”  вартість товару. Величину останньої  він визначає витратами праці;

- стоїть  на позиціях еквівалентного обміну;

- для нормального  ек. розвитку потрібен вільний  обмін між галузями в-ва і  відшкодування витрат виробників. Ці проблеми вирішуються міжгалузевим  поділом праці за умов вільної  конкуренції. Робочий час на  одну одиницю товару за умов  такого поділу і становить  його “істинну” вартість;

- мета товарного  в-ва – споживання, основну увагу  звертає на споживчу вартість;

- висловлює  думку про необхідність рівноваги  в ринковій економіці.

Теорія грошей.

- бере за  основу прямий товарообмін;

- гроші порушують  природну рівновагу товарного  обміну відповідно до “істинної”  вартості;

- єдина корисна функція грошей  – полегшення обміну – отже, золото і срібло можна замінити  паперовими знаками.

Петті вважають засновником трудової теорії вартості. Саме тому К. Маркс називає його засновником класичної політичної економії в Англії. Вартість Петті трактує з позиції пропорційного обміну, що визначається затратами праці на виробництво товарів і залежить від її продуктивності в різних галузях. Він використовує термін «природна ціна», яка в нього і є, по суті, вартістю. Природна ціна певного товару визначається, за Петті, кількістю срібла, на видобуток якого і доставку в Лондон треба витратити стільки ж праці, як і на виготовлення товару.

 Вартість, на думку Петті, створює не  будь-яка праця, а лише та, що  витрачається на видобуток золота і срібла. У нього немає чіткого розмежування вартості й споживної вартості. А оскільки у виробництві споживної вартості бере участь не лише праця, а й природа, то Петті поширює її дію на створення вартості. Звідси крилатий вислів Петті «Праця — батько і найактивніший чинник багатства, земля — його мати». У такий спосіб земля в нього теж стає фактором вартості.

 Заробітну плату він розуміє як ціну праці, величина якої визначається вартістю засобів існування. Він прихильник мінімальної заробітної плати, яка б забезпечувала лише фізіологічний прожитковий мінімум, щоб примусити робітників працювати. Рента в Петті є продуктом праці, її величина — це різниця між вартістю сільськогосподарських продуктів і витратами виробництва. Процент Петті називає грошовою рентою» і визначає його як щось похідне від ренти. Його величина залежить від розмірів земельної ренти і кількості грошей в обігу.

59. Суть та значення  демократичної , індустріальної  та освітньої революції для  ринкових перетворень в країнах  Європейської цивілізації.

На зміну  періоду Відродження прийшов  період Реформації, що приніс з собою  вагомі зміни в житті Європейської цивілізації. Ці зміни полягають  в духовно-культурній, політичній, господарській  та соціальній революціях.

Зміни в духовно-культурній сфері, пов'язані із Ренесансом, Реформацією та формуванням протестантської етики, запровадили якісно норі явища в суспільному житті. У XIV—XVI ст. у країнах Західної Європи сформувався потужний культурний рух до ідей осьового часу, особливо античного. Людство переосмислило світогляд античності, в центрі якого були природа, людина та ідеї гуманізму що проявилось у Ренесансі (Відродженні) античних традицій. Це сприяло становленню національної самоідентифікації держав Західної цивілізації. З появою носія національної свідомості — інтелігенції— складається нація з притаманним їй світоглядом, вираженим у специфіці мистецтва, архітектури, літератури, філософії тощо.

У соціальному  плані ці революції являли собою  боротьбу за утвердження соціальної рівності всіх верств населення, проти  привілеїв пануючої аристократії. Класичним варіантом буржуазно-демократичної революції вважається Велика французька революція 1789 р., яка задекларувала свободу й рівність усіх громадян держави.

Демократичні  революції стали також висхідною  точкою у формуванні національних держав на основі спільної культури, мови та етнічної належності людей, їх рівності. Основою взаємовідносин у такій державі стала солідарність, що прийшла на зміну становим відносинам. Відбувається поділ влади на законодавчу, судову і виконавчу, формування внутрішнього ринку та його інститутів. Створення національної держави забезпечило соціально-політичні умови розвитку ринкової економічної системи.

Матеріальною  основою формування ринкового господарства держав Західної цивілізації стала  промислова революція. Вона виникла  на ґрунті суттєвих змін, що мали місце  в господарстві країн: швидка механізація  виробництва, розвиток ткацької промисловості, застосування парової машини, впровадження виплавки заліза з використанням коксу, широка співпраця науки та інженерії з промисловим виробництвом тощо.

Зміна політичних систем країн у результаті революцій  обумовила формування якісно інакшого економічного центру та зміну статусу економічних індивідів у суспільстві. Суспільство перейшло від відносин особистої до економічної залежності, що знаменувало собою заміну особистої власності приватною.

Демократична  та промислова революції змінили  характер зв'язків між самими суб'єктами господарювання і між ними та державою. Головним у діяльності останньої  як економічного центру стало формування умов господарської діяльності незалежних власників, забезпечення суспільних інтересів. А взаємодія між господарствами стала будуватись на засадах еквівалентності, де досягнення цілей кожного суб'єкта спирається на вільну конкуренцію. Саме тому цю епохе прийнято називати епохою вільної конкуренції.

Основними суб’єктами  господарювання стають позасімейні господарства, засновані на поділі праці, наймі, приватній власності, відповідно до чого з'являлись різні форми таких господарств. Почали виникати приватні (фермерські гос подарства, фабрики) та колективні (ассоціації та акціонерні то вариства) капіталістичні утворення.

Утворюється національний ринок, який характеризується новими формами зв'язку між виробництвом і споживанням: крім особистого споживання сім'ї (родини) виникає промислове (попит фабрик). Останній включає в себе ринок засобів виробництва та робочої сили, ринок капіталів, ринок цінних паперів і ринок предметів споживання, який масштабно розширює свій асортимент і обсяги за рахунок масового виробництва.

Промисловий переворот обумовив зміни в структурі  народного господарства. Вони проявились у домінуванні підприємств, пов'язаних з промисловим виробництвом; автоматизації визначальних галузей; інтенсифікації праці; появі масового товарного виробництва і, як наслідок, масового споживання; збільшення продуктивності праці і частки населення, зайнятого в промисловості. Усе це призвело до здешевлення вироблених матеріальних благ, що й стало основою національного ринку.

В цих умовах меркантилізм втрачає актуальність, а на зміну йому  приходить  «Класична школа політекономії».

 

60. Роль і місце  національної держави в ринкових  перетвореннях країн Європейської  цивілізації ( середина XVII – середина XIXст.)

 

61. Промисловий переворот,  його суть і значення для ринкового господарства.

Переломним  моментом у розвитку продуктивних сил  світу стає промисловий переворот (або промислова революція). Такий  промисловий переворот стався в  Європі внаслідок впровадження машинної праці та переходу від мануфактурного виробництва до фабричного. Це великий  стрибок в розвитку людства. Винайдення парового двигуна та впровадження його в виробництво дозволило значно полегшити процес виробництва, зробити  його менш трудомістким та суттєво  зменшити фінансові витрати на виробництво. Іншою причиною промислової революції  може стати перехід від одного способу організації виробництва  до іншого, наприклад від мануфактури  до фабрики.

Загалом хоч  промислові революції мають спільні  риси, та в кожній країні проходять  по – різному. Історично склалося, що першою промисловий переворот  провела Англія, причиною цьому був  високий рівень розвитку  порівняно  з іншими країнами.

Розглядаючи значення промислового перевороту для  ринкового господарства, можна сказати  що воно завжди позитивне. На даному етапі  промисловий  прогрес дозволив значно збільшити виробництво, запровадив нові способи виготовлення продукції  та сировини для промисловості. Промисловий  переворот приніс новий етап в  економічних відносинах та нову еру  в науці і техніці.

62. Промисловий переворот  в Англії, його суть і значення  для розвитку ринкового господарства  країн Європейської цивілізації.  Д.Рікардо і К.Маркс про промисловий  переворот та його наслідки.

Переломним  моментом у розвитку продуктивних сил  світу стає промисловий переворот (або промислова революція) — перехід від ручної праці до машинної, від мануфактури до фабрики. Батьківщиною промислового перевороту стала Англія, де в середині XVIII ст. склався комплекс економічних та політичних передумов його успішного здійснення, насамперед достатньо високий рівень розвитку мануфактурного виробництва, обумовлений активним процесом первісного нагромадження. Крім того, за рахунок подрібнення операцій, у результаті зростаючого поділу праці, виробництво готується до застосування машин. Головною ж політичною передумовою стає Англійська буржуазна революція (1640—1649 рр.), що скасувала феодальні привілеї та відкрила шлях для капіталістичного розвитку.

Промисловий переворот в Англії відбувався приблизно  з останньої третини XVIII ст. до першої чверті XIX ст. Його основними етапами були винайдення та застосування машин у текстильній промисловості (спочатку у бавовняній), удосконалення металургійного процесу, винайдення та активне впровадження парового двигуна і, нарешті, створення галузі, що виробляє машини, — машинобудування. По-перше, бавовняна промисловість була новою галуззю, її мануфактурні підприємства будувалися вже з урахуванням досягнень технічного прогресу, значно більшими за розмірами, що створювало сприятливіші умови для запровадження машин. Крім того, продукція бавовняної промисловості споживається різними верствами населення, тоді як суконна, традиційна для Англії, промисловість значною мірою виконувала державні замовлення. Це робило бавовняну промисловість більш залежною від коливань кон'юнктури ринку, а власників підприємств більш заінтересованими у застосуванні нової, ефективнішої техніки та технології.