Шпаргалка з історії економіки та економічної думки

Але, мабуть, головним наслідком краху старої та роздробленої Німеччини стала  глибока зміна у світосприйнятті  німців: на зміну ідеалізму XVIII ст. прийшов націоналізм. Населення окремих країн вперше усвідомило свою національну єдність.

У 1815 р. «Священну  Римську імперію» учасники Віденського  конгресу замінили на Німецький союз, що був формальним об'єднанням 38 самостійних  німецьких держав. Між ними не було єдиного законодавства, спільних армії, фінансів, єдиної грошової системи. Замість обіцяної конституції, навколо якої повинна була об'єднатися держава, пруський король проводив політичні репресії, чим примусив багатьох демократичних політиків залишити Німеччину.

Незважаючи  па це, в економіці країни відбувалися  поступові зміни. Першим досягненням  став Пруський митний закон 1818р., який знищив внутрішні кордони між  окремими провінціями, що входили до її складу, скасував усілякі заборони й обмеження у внутрішній торгівлі.

У 30-х рр. XIX ст. у Німеччині розпочинається промислова революція, яка пройшла три етапи. Кожному з них передувала певна політична подія.

У 1833 р. було створено Німецький митний союз, який скасував внутрішні кордони між  більшістю німецьких держав з населенням 25 млн. жителів. До союзу не ввійшло лише декілька північних держав і Австрія. Його створення сприяло формуванню загальнонімецького внутрішнього ринку і прискоренню економічного розвитку.

Традиційно  промисловий переворот охопив, перш за усе, текстильну промисловість. У 1846 р. в областях Митного союзу нараховувалось більше 310 прядилен і 750 тис. механічних веретен.

Розпочалося піднесення у важкій промисловості, а з появою і використанням  парових двигунів зріс попит на вугілля. Найбільшим розвитком характеризувався Рейнсько-Вестфальський промисловий район. У ньому було зосереджено близько 200 домен і одна четверта частина всіх працюючих Німеччини. У першій половині XIX ст. зайнятість населення на промислових підприємствах виросла у 12 разів. Більш ніж удвічі виріс видобуток вугілля, у чотири рази збільшилась кількість працюючих на шахтах.

Стрімкого розвитку набувало будівництво залізниць, довжина  яких 1835 р. становила 12 км, а вже наприкінці 40-х— 2,5 тис. км. Паровозобудівні заводи задовольняли в 40-х роках понад 15 % потреб залізниць.

У 30—40 рр. пожвавилося  сільськогосподарське виробництво. Це  було викликано застосуванням у  юнкерських (великих феодальних землеволодіннях, на яких використовувалась праця кріпаків) та кулацьких господарствах (працювали наймані робітники) сільськогосподарської техніки — культиваторів, молотарок та жниварок, нових технологій ведення землеробства, застосуванням мінеральних добрив, вирощуванням широкого асортименту пікнічних культур.

У політичному  житті німецьке суспільство розкололися  па три групи. Ліберали, як правило, промисловці, фінансисти й державні чиновники, обстоювали ліберальну економіку  та перехід Німецького союзу до конституційної федеративної монархії. Демократи — дрібні промисловці, торговці, інтелігенція, робітники й селяни, не вимагаючи скинути монархію, виступали за соціальні реформи та втручання держави в економіку, що гарантувало б захист їхніх інтересів. Консерватори— вищі державні службовці, юнкери (землевласники), офіцерський корпус і представники церкви, — прагнули зберегти все без змін.

буржуазно-демократична революція 1848 р об’єднала Німеччину  навколо Прусії, де більшість населення якої були німці. Прийняття прусської конституції та утворення конституційної федеративної монархії не знищили в новій німецькій державі ні феодальну монархію, ні владу юнкерів через неузгодженість дій політичних сил. У цілому перемогли консерватори.

Важливим  етапом економічного розвитку Німеччини  стало Створення потужної кредитно-банківської  системи, характерною рисою якої було грюндерство (засновництво акціонерних  банків).

У організації  акціонерних банків брали участь великі банкірські дома, промислові фірми. Однією з особливостей діяльності такої  системи була спеціалізація цих  установ по галузях економіки 
на окремих територіях. Німецькі банки стали одними із найнадійніших і найсолідніших у світі, чому сприяв менталітет німців, а саме — пунктуальність, обережність, педантизм, відповідальність.

У середині ХІХ ст. надзвичайно загострилася класова боротьба у Німеччині. Результатом  цього загострення були європейські  революції 1848-1849 рр. У 40-х роках у  Нім. на політичну арену виходять Маркс і Енгельс. Так, у ХІХ  ст. в Нім. як реакція на марксизм і класичну школу виникає так  звана історична школа.

Засновниками  були В.Рошер, Б.Гільдебранд, К.Кніс. Вони намагалися визначити і проаналізувати тенденції сусп. розвитку. Представники Школи заперечували загальні закони суспільно-економічного розвитку. Основоположником Школи  був професор В.Рошер (1817-1894). В праці “Короткі основи курсу ПЕ з точки зору історичного методу(1843)-  стверджує, що немає загальних з-нів соціальної економії, а є тільки закони розвитку економічних факторів. Р. ставить перед собою завдання доповнити і розвинути загальновизнану теорію класичної школи.

 Ідеї  Історичної школи найпослідовніше  проводив К.Кніс (1821-1898). Його робота “Політекономія з точки зору історичного методу” була прикладом наполегливого і послідовного вирішення цієї проблеми, чого не спостерігалось у Рошера. К. вважає, що рівень економічної мудрості суспільства і теоретичні концепцїї, які відображають стан цього суспільства, є результатом певної передісторії розвитку. Рівень, якого досягло воно на даний момент, є перехідною фазою його подальшого прогресу.

Б.Гільдебранд (1812-1878) Основна праця “Політична економія сучесностіі майбутнього”. Г. рішуче здійснює нападки на класичну політекономію: не визнає об’єктивності  дії економічних законів, принципу індивідуалізму.

70. Історичні та соціально – економічні умови виникнення США.

США належать до країн Західної цивілізації, що мають  відмітні риси порівняно з країнами Західної Європи щодо становлення держави. У XVII ст. на території Північної Америки (Атлантичного узбережжя) виникла англійська переселенська колонія. Подальша колонізація Америки відбувалася не стихійно, а спрямовувалась королівським урядом, який намагався перетворити ці землі у важливе джерело доходів казни. В XVIII ст. колонії досягли значного економічного розвитку, а це не подобалось Англії. В інтересах своєї буржуазії вона наманися стримати цей процес і зберегти землі як ринок збуту та джерело сировини сировини. Найманих працівників, особливо кваліфікованих, не влаштовувала  політика  метрополії,   адже  англійський   парламент заборонив їх переселення до колоній. Промислова буржуазія теж була незадоволена  політикою метрополії, тому що Англія законом 1699 р. ввела заборону на експорт вовняних тканин з будь-якої колонії і навіть продажу в будь-якому

місці, крім того, де вони були виготовлені. З 1750 р. діяв закон, відповідно до якого обмежувалось виробництво виробів із заліза: заборонялося споруджувати прокатні стани, будувати залізорізні майстерні. Усі вироби з металу, включаючи цвяхи та підкови, американські колонії повинні були ввозити тільки з Англії.

Діяльність  торгової буржуазії також була обмежена політикою Метрополії. З 1650 р. всі  товари, виготовлені в колоніях, спочатку необхідно було доставляти в Англію і вже звідти на англійських  суднах вивозити в інші країни. Була заборонена також зовнішня торгівля.

Але найбільш вагомою причиною початку війни  за незалвЯй ність між колоніями  та метрополією стало загострення  протиріч, пов'язаних з боротьбою  за землю. їхня суть полягала в тому, що велика кількість селянства, яка  переселилась з Англії в Америку, сподіваючись організувати своє господарство, наштовхнулося тут на велике дворянське землеволодіння, що широко розповсюдилось на східному узбережжі.

Враховуючи  соціально-політичну ситуацію, яка  склалася | цей період, письменником і політичним діячем Бенджаміном  Франкліном було запропоновано 1754 р. скликати конгрес, який сприяв би політичному  та економічному об'єднанню колоній. Зусиллями метрополії конгрес був провалений.

До середини XVIII ст. усі землі на Атлантичному узбережжі аж до гір Аппалачі були вже розділені між великими землевласниками і селяни, які прибували з Англії, практично не могли отримати наділ. У той же час за Аппалачами аж до Міссісіпі лежали величезні земельні простори, відвойовані у Франції під час Семирічної війни (1756—1763). Але за наказом Георга III від 1763 р. ці землі були оголошені власністю англійської корони, і приватним особам заборонялось на них переселятись під загрозою жорстоких покарань.

Подібна політика Англії завдала удару, по-перше, інтересам  плантаторів, адже не давала їм можливості переходу з виснажених земель на більш родючі, по-друге, інтересам тієї частини буржуазії, яка розраховувала розбагатіти на спекуляції новими ділянками, і, по-третє, інтересам орендаторів, які хотіли на них землях стати самостійними фермерами.

З весни 1774 р. в колоніях почав функціонувати  «континентальний конгрес» -  з'їзд депутатів від 13 провінцій. Американці бойкотували англійські товари та озброювали бойовиків. Постійне зростання протиріч між колонією та метрополією призвело до початку Війни за незалежність (1775—1783), яка закінчилась перемогою колоністів і зіграла для США роль першої буржуазно-демократичної революції. 4 липня 1776 р. на Континентальному Конгресі представників від північноамериканських колоній була прийнята «Декларація незалежності», яка проголошувала суверенітет останніх і створення самостійної держави— Сполучених Штатів Америки. У Декларації незалежності, укладеній Т. Джефферсоном, стверджувалось, що всі люди рівні, мають однакові права на життя, свободу, щастя. Влада належить уряду, який обирається народом. Об'єднання колоній в одну державу закріпило створення єдиного внутрішнього ринку, що сприяло швидкому розвитку американської економіки.

Завершальний  етап першої буржуазно - демократичної  революції в США був закріплений підписанням 1783 р. Версальського договору про мир і визнання Англією незалежності СІЛА, ратифікацією Конституції (1787), прийняттям Білля про права (1791). Згідно з Конституцією в країні було встановлено федерацію штатів з республіканською формою правління. Влада розподілялась на виконавчу (президент і кабінет міністрів), законодавчу (Конгрес) та судову. Першим президентом США став Джордж Вашингтон.

71. Особливості  становлення ринкового господарства  в США. Роль ліберальної економічної  теорії Г.Ч.Кері в розвитку  капіталістичних відносин у країні.

Специфіка  становлення ринкового господарства в Американських колоніях полягала в тому, що її заселяли вихідці з  країн, де вже розвивалися ринкові  відносини. Туди прибували англійці, ірландці, шотландці, німці, голландці, які па своїй батьківщині належали до середнього класу, тобто були освіченими й мали різноманітні трудові навички. Вони були сповнені діловим духом, бажанням створити своє господарство та отримати прибутки. Як правило, ці люди були протестантами, відрізнялись віротерпимістю, що дозволяло створювати етнічно змішані родини.

В економічному розвитку колоній рано намітилась спеціалізація.

Чотири північні колонії Нової Англії (Род-Айленд, Нью-Гемпшир, Массачусетс, Коннектикут) з найбільшим містом і портом Бостон, були мало придатними для землеробства. Тут розвивалась лісопильна, суднобудівна, залізоробна, металургійна та легка промисловості. Провідного галуззю останньої стала вовняна.

Чотири колонії  центру Нової Англії (Нью-Йорк, Делавар, Нью-Джерсі, Пенсільванія), були основним сільськогосподарським районом, де здебільшого вирощували пшеницю.

П'ять колоній півдня (Меріленд, Вірджинія, Північна та Південна Кароліна і Джорджія) створили зовсім іншу соціально - економічну зону. Її особливість була в тому, що основною робочою силою була примусова праця рабів — негрів. Тому Південні колонії відрізнялися  також культурою, релігією, ментальністю. А їхній

спекотний та вологий клімат дозволяв вирощувати на плантаціях тютюн, рис.

Високими  темпами, які не були характерні жодній державі, зростало населення країни: у 1800 р. — 5,3 млн., у 1850 р. — 23,2 млн. людей. Це відбувалося за рахунок як природного припливу, так і притоку іммігрантів та ввозу рабів. До 1860 року в США іммігрувало близько п'яти мільйонів осіб. Таким чином, США отримували з країн Західної Європи технічні досягнення, підготовлених кваліфікованих працівників та дешеву робочу силу. Усе це сприяло швидкому економічному піднесенню США й розвитку внутрішнього ринку країни.

Мни спою специфіку  в США й процес урбанізації. Якщо в Європі її міста заселялись за рахунок обезземелених селян, то в США за рахунок іммігрантів, як правило, представників промислово виробничої сфери. Жителі міст 1860 р. становили  майже 20 % населення США. Процес урбанізації  в країні відбувався більш повільними  темпами, ніж в Європі.

У США XVIII—XIX ст. було зроблено багато важливих відкриттів, чому сприяла державна система заохочення. Так, 1790 р. і виданий Закон про патенти, який давав винахідникам  значну монополію на використання своїх винаходів. Уже 1793 р. учителем Уітні було створено першу бавовноочисну машину її застосування підвищувало продуктивність праці в 100 разів. Цей же талановитий учитель впровадив у виробництво мушкетів принцип взаємозамінності окремих частин, що стало Початком стандартизації виробничого процесу в промисловості. Винайдення 1841 р. швейної машини дало поштовх розвитку легкої промисловості. Америка на першому етапі промислової революції стала батьківщиною електромагнітного телеграфу (1842),  бесемерівського процесу виплавленння  сталі (1847), парової турбіни (1849).

Своєрідність  становлення та розвитку США, і зокрема  — капіталізму, наклало відбиток на їхню економічну думку (він панування  па Півночі, тоді як Південь усе ще залишався рабовласницьким), Політичні та соціально-економічні умови викликали необхідність довести прогресивність капіталістичного устрою, оптимістично змалювати його перспективи, оголосити побудову капіталізму загальносуспільною метою.