Структура і суть грошового ринку. Об'єкти й суб'єкти

Грошова реформа та становлення  грошового ринку  України 

     За  той час, відколи нова національна  валюта перебуває в обігу, обслуговуючи економічну та соціальну сфери суспільного  життя, висловлено багато в основному  позитивних оцінок і міркувань щодо організації та наслідків проведеної у вересні 1996 року заміни купоно–карбованця гривнею. Така одностайність позитивних оцінок цілком виправдана. Випуск нової валюти був добре підготовлений і організовано проведений. У процесі запровадження гривні не постраждали матеріальні інтереси жодної соціальної групи населення. Всі готівкові виплати та безготівкові платежі були проведені банками в новій валюті без помітних незручностей чи додаткових витрат із боку їхніх клієнтів.

     Особливо  важливу роль в успішному запровадженні  гривні відіграв Національний банк України. Зусиллями його фахівців та служб  було проведено велику підготовчу роботу: організовано виготовлення достатньої маси нових. грошових знаків та монет, забезпечено їх своєчасну доставку в усі регіони країни, розроблено необхідні інструктивні документи  для всіх структур, котрі здійснювали  обмін грошей. Вирішальне слово належало керівництві НБУ у досить вдалому  виборі терміну випуску гривні, пропорції  обміну старих грошей на нові, визначенні механізму випуску гривні, сформуванні  покупюрної структури маси нових  грошей. Як відомо, в багатьох країнах  при проведенні грошових реформ нерідко  виникали так звані "розмінні кризи" коли в обігу бракувало розмінної  монети та купюр дрібних номіналів. Банківській системі України  вдалося уникнути подібної кризи. Слід вказати також на значну роз'яснювальну роботу щодо випуску нової валюти, яку було проведено за безпосередньої участі керівників та фахівців НБУ. Вона сприяла заспокоєнню громадської думки, формуванню виваженого ставлення до нової валюти основної маси населення, що мало особливо важливе значення для підтримки гривні на першому етапі її функціонування.

     Грошова реформа в Україні в широкому її трактуванні переслідувала щонайменше три мети:

1. Створити національну грошову систему самостійної української держави.
2. Забезпечити сталість національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання з допомогою грошових інструментів економічного і соціального розвитку країни.
3. Забезпечити функціонування нової грошової системи відповідно до вимог законів ринкової економіки.

     Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи визначили  її багатоетапність і значну тривалість.

     Першої  мети було досягнуто на першому та другому етапах реформи. Випуск карбованця спочатку в готівковий обіг, а потім і в безготівковий дав можливість витіснити звідти російський рубль, який став наступником радянського рубля. Тим самим було встановлено монополію української держави на випуск законних платіжних засобів, створено власний емісійний механізм, економіку України було виведено з рубльового простору. Проте глибока економічна криза та гіперінфляція зумовили появу в економіці України долара США — спочатку як засобу заощадження, а потім як платіжного засобу. Доларизація внутрішнього ринку досягла такого високого рівня, що перетворилася в могутній інфляційний фактор, який загрожував національним грошам. Тому НБУ заборонив із 1 серпня 1995 р. використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу на території України. Поступово було відновлено монополію національних платіжних засобів і обслуговування внутрішнього ринку.

     Другої  мети грошової реформи було досягнуто  на етапі підготовки до введення гривні, коли після тривалої і високої  інфляції НБУ вдалося довести  безперспективність інфляційного шляху  мобілізації фінансових коштів на потреби  держави і перейти до рестрикційної  грошово-кредитної політики, яка  привела до істотного зниження рівня  інфляції. Якщо за 1993 р. рівень роздрібних цін зріс у 102,3 раза, то за 1994 р, —  у 5 разів, а за 1995 р. — лише у 2,8 раза. Ще більше знизився рівень інфляції в 1996 р.: у травні, червні, липні він  не перевищував 1%, у серпні становив 5,7%, а у вересні — 2%. Довгий час  залишався стабільним і навіть підвищувався курс карбованця щодо іноземних валют. Це дає підстави стверджувати, що до початку осені 1996 р. національна валюта України досягла досить високого рівня сталості чим була підготовлена база для випуску гривні в обіг. Отже, другої мети реформи було значною мірою досягнуто не в момент випуску гривні, а в процесі підготовки до цього заходу. Це є ще одним свідченням того, що випуск гривні у вересні 1996 р. лише завершальний, зовні видимий момент тривалої, часом драматичної боротьби за стабілізацію грошової системи як одної з головних цілей реформ Тільки істотне наближення до цієї мети зробило можливим випуск гривні.

     Третя мета грошової реформи–створення грошової системи ринкового типу — переслідувалася  протягом усього терміну її проведення. За цей період створено принципово новий механізм регулювання грошового  обігу, запроваджено в практику нові інструменти грошово-кредитної політики, лібералізовано механізми ціно–  та курсоутворення, почали формуватися  ринок цінних паперів, валютний  і кредитний ринки. Тим самим  були створені сприятливі умови для  проведення НБУ ефективної антиінфляційної  політики, яка й забезпечила передумови для введення гривні.

     Проте завдання, що визначаються третьою  метою грошової реформи, було повністю не виконані, оскільки в країні не створено повноцінного ринкового механізму. Нинішня грошова система має  такий же перехідний характер як і  економіка, котру вона обслуговує. Тому ринкове вдосконалення грошової системи триватиме і після  введення гривні. 
 

  Проблеми функціонування  грошової системи  України 

     Багато  труднощів в економічному будівництві  виникає через недосконалу грошову  систему, будівля якої недовершена. Одна з найгостріших проблем української  економіки - це платіжна криза, яка паралізувала економічний оборот і господарське життя, спотворила та зробила ненадійними відносини між підприємствами. Величезні капітали, які через інвестиції повинні рухати виробництво, консервуються в боргах і перебувають у бездіяльному стані. Платіжна криза в Україні створена штучно певними соціальними групами і є безпосереднім наслідком різного роду комбінацій ділків від економіки, нагромадження питань, що не вирішуються протягом десятиріччя, спотворених механізмів створення грошей, позбавлення боргів майнового статусу, ліквідації торгівлі грішми і комерційного кредиту та ін. У країнах з розвинутою ринковою економікою підприємства не мають жодної мороки зі стягненням грошових сум з покупців їхньої продукції. Як тільки згідно з договором підприємства відвантажили продукцію покупцям, вони передають документи в банк і перекладають на нього всі турботи щодо отримання грошей. У тому випадку, коли підприємства застосовують факторинг, тобто продають борги покупців їхньої продукції комерційним банкам чи факторинговим конторам, вони платять за послуги банків 1-2%, а в Україні - 80% чи навіть 300%. І грошовий капітал у них здійснює 200-300 оборотів за рік, а не 10, як у нас.

     Попри те, що в Україні, як і в усьому світі, функціонує кредитна грошова  система, боргам, за нашим законодавством, не надано майнових прав. Через це підприємства не можуть перетворити їх у гроші, що й зумовлює руйнівну платіжну кризу. У країнах з розвинутою ринковою економікою 3/4 розрахунків між підприємствами здійснюються за рахунок руху паперів, різного роду боргових вимог (векселів, чеків). В Україні ж влада визначила, що розрахунки повинні здійснюватися  лише живими грішми і передусім готівкою, рух якої між підприємствами не відображається у звітах, а тому операції з нею  не оподатковуються і є безконтрольними. Через недосконалість системи платежів у розрахунки вкладаються величезні  грошові капітали - десятки мільярдів  гривень, які мають скеровуватися  в інвестиції. Капіталовкладення  за рахунок внутрішніх ресурсів підприємств, по суті, згорнуті.

     Розблокувати  платіжну кризу можна неінфляційними методами. На створення грошей на базі векселя, а отже, і на рефінансування НБУ комерційних банків під заставу векселів інфляція не поширюється, бо кожній грошовій сумі відповідає певний обсяг товарної маси. Оскільки кредитні грошові зобов'язання доводиться гасити, гроші вилучаються з обігу і не справляють тиску на грошову масу, натомість її штучне звуження душить виробництво, підриває його ринок. Однак, вексель, на жаль, в Україні не набув широкого використання.

     Таким чином, через заборону уряду на використання оборотних документів, передусім  векселів, і неврегульованість відносин з використанням комерційного кредиту  підривається база грошової системи  країни, а підприємства позбавляються  ліквідів, штучно робляться неплатоспроможними, банкрутами. Цим підходом не лише паралізуються  розрахунки, а й народногосподарський оборот і процес відтворення в  цілому.

     Великої шкоди Україні завдає нав’язувана  ззовні жорстка монетарна політика. Успішність рекомендацій монетаристів щодо регулювання економіки лише за допомогою кількості грошей не підтверджується ніде у світі. У  найбільших країнах Європи темпи  зростання грошової маси були значно вищими від рекомендованих ними (3-4% на рік, з урахуванням приросту реального  ВВП). Наприклад, у Франції за відповідний  період середньорічні темпи зростання  грошової маси становили 5,9%, а середньорічний темп приросту реального ВВП - 2,2%, інфляції - 2,4%. Відповідні показники в Німеччині становили 7,3%, 2,6%, 2,5%, в Італії - 6,4%, 1,6%, 4,8%, у Великій Британії - 9,9%, 2,25%, 4,45%. Темпи приросту грошової маси виявилися у 2-2,8 рази вищими, ніж пропоновані сучасними монетаристами, і у 2,6-4,4 рази перевищують темпи приросту реального ВВП. Важливо підкреслити, що розрив між темпами приросту грошової маси і темпами приросту реального ВВП значно більший, ніж середні темпи інфляції в цих країнах, що зумовлює реальне зростання насиченості економіки грішми.

     Україна досі не має реальної програми виходу з кризи. Те, що нам рекомендують закордонні радники як найпрогресивніший  економічний курс, насправді є  набором положень із застарілих концепцій  ХVІІІ-ХІХ століть, принизливих для  нас вимог МВФ, інших міжнародних  фінансових організацій, провідних, високорозвинених країн. Вони проникнуті турботою не про  піднесення і розквіт України, не про спорудження на її території  нових, потужних найсучасніших підприємств, а про збут на її ринках своїх  залежалих, морально застарілих товарів, привласнення наших багатств. Тож  очевидно, що подібні рекомендації не придатні для України, яка перебуває  в процесі державного будівництва, створення ринкових інститутів та інфраструктури.

     У країні не сформовано внутрішнього ринку  як бази національного економічного розвитку. Найуспішніше український  ринок освоюють транснаціональні корпорації (ТНК) індустріально розвинених країн - США, Німеччини, Великої Британії, Франції. Для цього вони застосовують такий інструмент, як міжнародні фінансові  організації (МФО). До співпраці з  ними українську владу змушує величезний зовнішній борг. ТНК і МФО фактично здобули статус консолідованого  члена українського уряду.

     Надмірно  розрісся експорт. Вивозиться з України 60% ВВП, переважно сировина. У хімічній і нафтохімічній промисловості  обсяг експорту становить 80,2%, у чорній металургії - 75,4%, у деревообробній і  целюлозній промисловості - 62,2% обсягу виробництва. У кольоровій металургії і легкій промисловості внаслідок  використання давальницької сировини цей показник сягає відповідно 103 і 135,7% обсягу виробництва. Країни світу  борються за експорт, на якому вони багатіють, а з України вивозиться все, що можна вивезти. Натомість  гроші в Україну не повертаються.

     Існуюче виробництво в Україні на 90% пов'язане  із зовнішнім торговим оборотом. Це майже вдвічі більше, ніж у Німеччині  і Великій Британії, в 5 разів - ніж  у Японії, в 6 разів - ніж у США. Велика спрямованість на зовнішній  ринок робить економіку України  залежною від кон'юнктури світового  ринку, звужує можливості країни щодо сталого економічного зростання.

     Потенційні  резерви відродження національної економіки, зокрема розвитку внутрішнього ринку, в Україні майже не задіяні. Активність внутрішнього ринку - це індикатор  економічного розвитку країни. В узагальнюючому вигляді вона виявляється через  співвідношення таких ринкових критеріїв, як попит і пропозиція. В дефіцитній економіці, притаманній адміністративній системі, проблемою завжди була пропозиція. Нині, в умовах вільного ринку Україна зіткнулася з проблемою попиту, вірніше з його відсутністю. Необхідно створити умови випереджувального зростання внутрішнього споживання та підвищення його частки в структурі ВВП і забезпечення на цій основі сталого розвитку економіки України. Подолання структурних деформацій і перехід до активізації розвитку внутрішнього ринку можливі лише за умови максимальної мобілізації внутрішніх ресурсів країни, підвищення ефективності і конкурентоспроможності виробництва, зростання трудової, творчої і підприємницької ініціативи громадян.  

  Шляхи зміцнення  грошової системи  України