Є кілька ключових позицій, які визначатимуть  зміцнення грошової системи не лише у короткостроковій, а й у середньостроковій  перспективі. Це насамперед курсова  політика. Вже вказувалося на некоректність  намагань штучно девальвувати гривню. Стимулювання експорту з використанням  зазначеного інструментарію, використання девальвації як компенсуючого інструменту  експортних втрат може дати лише тимчасові  вигоди. Україна мала можливість переконатися у цьому на власному досвіді.

     На  відміну від девальвації, зміцнення  валютних позицій національної грошової одиниці більш вигідне для  України. Йдеться, по-перше, про здешевлення  критичного імпорту енергоносіїв, що посідає дуже важливе місце в  нашому торговому балансі. По-друге, Україна здешевлює технологічний  імпорт машин та обладнання, що повною мірою відповідає стратегії інноваційного  розвитку української економіки  на наступне десятиріччя. По-третє, поступова  ревальвація гривні, що нині відбувається, здешевлює обслуговування зовнішнього  боргу. По-четверте, стабільний валютний курс — це надійна основа зниження інфляції. По-п’яте, ревальвація —  важливий чинник підвищення не лише реальних доходів населення, а й вартості активів підприємств та фінансових (зокрема банківських) установ, номінованих  у доларах. Нарешті, по-шосте, сильна гривня — це важлива передумова зміцнення інвестиційного потенціалу, зокрема залучення в національну  економіку іноземних капіталів. Україна має розраховувати саме на такі результати, добре розуміючи, що вони можливі лише в довгостроковій перспективі. Ті ж, хто живе сьогоднішнім днем, опікується лише поточними проблемами (це закид на адресу уряду), обстоюють  протилежне — девальваційне знецінення національної грошової одиниці.

     Звісно, у будь-якому разі не йдеться про  штучну ревальвацію. Існує необхідність істотної лібералізації валютного  ринку і запровадження політики гнучкого валютного курсу, який має  визначитися взаємодією ринкових факторів, вільних від адміністративних обмежень. Ця позиція найбільшою мірою відповідає логіці євростратегії України, адже саме такий валютний режим збалансовує  реальний попит на іноземну валюту з її пропозицією, врівноважує торговельний баланс, сприяє економічному зростанню.

     В останні два роки грошово-кредитна політика НБУ набула більшої визначеності. Однак Україна припустилася б  небезпечної помилки, якби почала замовчувати  існуючі і в цій сфері проблеми. Тим більше що на багато запитань поки що немає відповіді.

     Добре відомо, що дійовість грошово-кредитної  політики визначається здатністю Національного  банку регулювати грошові потоки та структуру грошового ринку. Наші проблеми у цій площині також  не становлять жодної таємниці. Зрозуміло, по-перше, що грошово-кредитна політика не може бути ефективною, коли поза банками  обертається понад 40% грошової маси. Ці гроші фактично не піддаються регулятивним діям НБУ. По-друге, грошово-кредитна політика не може бути ефективною, коли фактично не діють механізми дисконтного  регулювання. Йдеться про механізм облікової ставки, яка поки що не виконує у нас регулятивної функції. Впродовж 2001 року облікова ставка знизилася  з 27 до 11,5%, а кредитні ставки комерційних  банків — усього на 7,7 відсоткових  пункти. Нині у нас облікова ставка становить 10%, а в Росії — 23%, однак  кредитні ставки комерційних банків в Україні в 2,5—3,0 разу вищі, ніж  у Росії. По-третє, грошово-кредитна політика не може бути ефективною і  в умовах існуючої доларизації, коли гривня лише частково виконує функцію  нагромадження та міри вартості. Іноземна валюта у досить значних обсягах  залишається основним товаром на ринку грошей. Частка депозитів, номінованих  у ній, 1997 року становила 29,9%, 2001-го — 42,7%. Добре відомо і те, що у скляних  банках населення зберігає не гривні, а долари.

     Україну має турбувати і проблема здешевлення  механізмів грошової стабілізації —  якою ціною вона досягається? Раніше ніколи про це не говорили. Це, знову  ж таки, багатоаспектна проблема. Один із аспектів — кредити МВФ, які  спрямовуються виключно на підтримку  національної валюти. З 1994 по 2000 рік  вони становили 3368,5 млн. дол. Лише на підготовку грошової реформи 1996 року було витрачено  майже 2 млрд. дол. відповідних запозичень. Про це із зрозумілих причин не говорилося. Нині за це потрібно розплачуватися. Як відомо, НБУ, який розраховується по боргах з МВФ, грошей як еквівалента вартості не створює. Він лише друкує знаки  вартості, яка створюється живою  працею у реальній економіці. Купуючи  валюту на відповідні цілі, НБУ обслуговує свої зовнішні зобов’язання за рахунок  інфляційного податку. Торік практично  вся емісія була спрямована на розрахунки з кредиторами. Здійснено близько 1 млрд. дол. боргових платежів. Це також  ціна стабілізації.

     Існують й інші не менш гострі проблеми, без  розв’язання яких говорити про надійність грошової стабілізації було б передчасно. У контексті проблеми, що розглядається, для нас дуже важливе удосконалення  немонетарних інструментів грошової стабілізації. Нині це має стати головною турботою уряду, його економічного блоку. Тут  є багато позицій, однак зупинимося лише на визначальних. По-перше, збереження політики бездефіцитного і водночас збалансованого бюджету. У нас немає  альтернативи цьому. Бездефіцитний  бюджет — не лише основа стабільності гривні, а й головний інструмент зниження боргового навантаження на економіку. По-друге, відчутне зниження податкового тягаря. Податкова складова в структурі витрат, а відтак і в ціновій динаміці, залишається надзвичайно високою. По-третє, створення ефективного антимонопольного конкурентного середовища і насамперед — подолання свавілля природних монополій, які весь час штучно завищують тарифи. Зазначу, що це найслабше місце у політиці реформ. По-четверте, детінізація української економіки та ін. Рада НБУ готова активно співпрацювати насамперед з Міністерством економіки із цих питань. Знову ж таки, йдеться про органічне поєднання інструментарію грошово-кредитної та немонетарної антиінфляційної політики. Реалізація поставлених Президентом України завдань щодо відчутного поглиблення стабільності гривні можлива лише на основі такого комплексного підходу.

Висновки

• Грошовий  ринок дає змогу здійснювати  накопичення, оборот, розподіл і перерозподіл грошового капіталу між сферами  національної економіки. Водночас це –  синтез ринків різних засобів платежу. Як переконує досвід країн із розвиненою ринковою економікою, угоди на грошовому  ринку опосередковуються, по-перше, кредитними інститутами (комерційними банками або іншими установами), які беруть у борг або надають  грошові позики, по-друге - інвестиційними або аналогічними організаціями, які  забезпечують випуск і обіг різного  роду боргових зобов'язань, що реалізуються за гроші на обліковому ринку.
• На обліковому ринку обертається величезна маса короткострокових цінних паперів, головна характеристика яких - висока ліквідність і мобільність.
• Міжбанківський ринок відіграє важливу роль у забезпеченні нормальних умов функціонування грошового ринку. Він є об'єктом державного регулювання, служить механізмом впливу державних органів на діяльність комерційних банків, стан грошово-кредитної і валютної системи і безпосередньо на економіку в цілому.

     Грошово система не є довільним витвором державної влади, а залежить від  реально існуючих економічних відносин. Враховуючи надзвичайно важливу  роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади.

     Так, було досліджено, що багато труднощів  в економічному будівництві виникає  через недосконалу грошову систему, будівля якої недовершена. Одна з  найгостріших проблем української  економіки – це платіжна криза, яка паралізувала економічний оборот і господарське життя, спотворила та зробила ненадійними відносини між підприємствами. Великої шкоди Україні завдає нав’язувана ззовні жорстка монетарна політика. У країні не сформовано внутрішнього ринку як бази національного економічного розвитку. Найуспішніше український ринок освоюють транснаціональні корпорації (ТНК) індустріально розвинених країн. Потенційні резерви відродження національної економіки, зокрема розвитку внутрішнього ринку, в Україні майже не задіяні.

     Є кілька ключових позицій, які визначатимуть  зміцнення грошової системи не лише у короткостроковій, а й у середньостроковій  перспективі. Це насамперед курсова  політика. На відміну від девальвації, зміцнення валютних позицій національної грошової одиниці більш вигідне  для України. Рада НБУ готова активно  співпрацювати насамперед з Міністерством  економіки з питань поліпшення функціонування грошової системи України та її елементів. Йдеться про органічне поєднання  інструментарію грошово-кредитної  та немонетарної антиінфляційної політики. Реалізація поставлених Президентом  України завдань щодо відчутного поглиблення стабільності гривні можлива  лише на основі такого комплексного підходу. 
 
 
 
 
 

Література

1. Савлук М. І. Гроші та кредит. Київ: Либідь, 1992.
2. Жукова Е.Ф. Общая теория денег и кредита. Москва: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.
3. www.securities.org.ua/securities_journal/review.php?num=2&pub=3
4. Александрова М.М., Маслова С.О. Гроші. Фінанси. Кредит. – К.: ЦУЛ, 2002.
5. Гроші та кредит / За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002.
6. Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.
7. . Синбченко М. І. Кон’юнктурна теорія грошей. М. І. Туган — Барановського.// Фінанси України. — 2000.- №9.
8. 8. Маслова, Опалов. Фінансовий ринок.