Суспільні блага

Використання "чистого" блага додатковим споживачем пов'язано з незначними або нульовими граничними витратами. Прикладами таких благ є маяки на узбережжі, світлофори на дорогах.

До "чистих" суспільних благ також відносять фундаментальні наукові дослідження. Вони генерують нові знання для всього людства, тому видатки на отримання наукової інформації також повинні оплачуватись державою. Але нові технології, науково-технічні винаходи, які можна запатентувати, не належать до "чистих" суспільних благ. Вони купуються окремими фірмами, а винахідник має право одержувати чималі доходи від продажу своєї розробки.

Вчені-теоретики, які відкривають нові теореми і закони природи і суспільства, не отримують такої матеріальної винагороди. Одержані нові фундаментальні наукові знання згодом використовуються в багатьох сферах, але точно визначити вигоду суспільства від їх використання неможливо, к неможливо встановити, яка саме з численних програм наукових досліджень в перспективі може дати максимальну віддачу і для реалізації якої потрібна державна підтримка в першу чергу.

"Недосконалі" блага характеризуються обмеженими можливостями використання. Це зумовлено тим, що можливість користування ними обмежена географічним положенням, або необхідністю мати ще додаткові приватні блага. Наприклад, можливість користування послугами пожежної охорони залежить від того, наскільки близько від неї розташована будівля. А можливість користування автотрасою залежить від наявності у людини автомобіля. Крім того, у користуванні цими благами після досягнення певної межі їх можливостей виникають елементи суперництва. Наприклад, число учнів у класі може бути різним, але якщо воно перевищує оптимальне, то якість занять значно знижується.

"Недосконалі" суспільні блага можуть надаватися колективно певним групам споживачів, які мають спільні інтереси. Наприклад, знищення шкідників у сільськогосподарському виробництві може обійтися дешевше, якщо одночасно опилювати з літака ділянки багатьох фермерів.

Особливим різновидом суспільних благ є спільні ресурси. Вони також характеризуються не винятковістю, але викликають суперництво – використання їх однією людиною зменшує можливості споживання інших людей. Основна проблема використання спільних ресурсів полягає у тому, що окремі індивіди занадто інтенсивно використовують доступні їм ресурси, що веде до їх виснаження. Прикладом можуть бути підземні родовища нафти, які знаходяться у приватній власності. Власник може добувати будь-яку кількість нафти, але тоді запаси нафти для власників сусідніх свердловин зменшаться. Якщо власники нафтоносної землі будуть одноосібно приймати рішення щодо обсягів видобутку, то кожен з них отримає прибуток, але для суспільства швидке виснаження нафтових родовищ може мати негативні наслідки. Зрозуміло, що видобуток нафти потрібно регулювати. Тут можуть бути кілька варіантів. Якщо власників небагато, то вони можуть домовитись між собою про спільну діяльність. Але якщо їх дуже багато, і досягти спільного приватного рішення про обсяги видобутку неможливо. То регулювання обсягу видобутку повинен забезпечити уряд.

1.2.             Ефективність суспільних благ.

  Як ми вже показали, ефективний обсяг виробництва товару індивідуального споживання визначається порівнянням граничного прибутку від виробництва додаткового товару із граничними витратами виробництва цього товару. Ефективність досягається тоді, коли граничний прибуток і граничні витрати рівні. Той же принцип застосуємо й до суспільних товарів, але метод аналізу при цьому іншій. У товарів індивідуального споживання гранична вигода виміряється вигодою, одержуваної споживачем. Розглядаючи суспільні товари, ми повинні відповістити на запитання, як оцінює кожна людина додаткову одиницю продукції. Гранична вигода виходить додаванням цих оцінок, зроблених всіма людьми, що користуються цим товаром.

Ефективний обсяг виробництва суспільного товару досягається в тому випадку, якщо сума цих граничних вигід дорівнює граничним витратам виробництва.

Малюнок 1.

Рис.1 Показує ефективний обсяг виробництва суспільного товару. D, являє собою попит на суспільний товар одного споживача, D2 – другого споживача. Кожна крива попиту показує нам граничну вигоду, одержувану споживачем для кожного обсягу випуску продукції. Наприклад, коли є 2 одиниці суспільного товару, перший споживач готовий платити 1,50 дол. за товар і 1,50 дол. становлять граничну вигоду.

Аналогічним образом у другого споживача гранична вигода дорівнює 4,00 дол.

Щоб підрахувати суму граничних вигід обох споживачів, ми повинні скласти обидві криві попиту по вертикалі.

Наприклад, у тому випадку, коли обсяг випуску продукції становить 2 одиниці, ми додаємо граничну вигоду 1,50 дол. до граничної вигоди 4,00 дол., щоб одержати граничну суспільну вигоду 5,50 дол. Коли такий розрахунок проводиться для кожного обсягу виробництва суспільного товару, ми одержуємо сукупну криву попиту на суспільний товар D.

Ефективним обсягом випуску продукції є такий, при якому гранична суспільна вигода дорівнює граничним витратам. Це відбувається на перетинанні кривих попиту й граничних витрат. У нашім прикладі граничні витрати рівні 5,50 дол. і 2 одиниці являють собою ефективний обсяг виробництва.

Щоб побачити, чому 2 одиниці є ефективним обсягом виробництва, розглянемо, що відбудеться, якщо провадиться тільки 1 одиниця продукції: граничні витрати залишаються 5,50 дол., але гранична вигода наближається до 7,00 дол. Тому що гранична вигода більше граничних витрат, ми бачимо, що зроблено занадто мало блага. Аналогічним образом припустимо, що було зроблено 3 одиниці продукції. Тепер гранична вигода близько 4,00 дол. менше граничних витрат 5,50 дол., і провадиться занадто велика кількість блага.

Тільки тоді, коли гранична суспільна вигода дорівнює граничним витратам, суспільне благо провадиться ефективно.

    1.3.Позитивні зовнішні ефекти й ефективний випуск чистих суспільних благ.

Позитивні зовнішні ефекти – це коли діяльність однієї сторони дає прибуток для іншої (власник будинку перефарбовує його і водночас розбиває красивий квітник. Всі сусіди виграють від такої діяльності, хоча рішення прикрасити будинок і територію навколо нього, напевне, не приймалось із урахуванням вигоди для сусідів. Хобі одного з мешканців міста - розводити квіти. Це сприяє зростанню доходів бджоляра, вулики якого встановлені неподалік.
Зовнішні ефекти можуть виникати в результаті виробництва або споживання якоїсь продукції і здійснювати позитивний чи негативний вплив на виробничу діяльність або споживання третіх осіб. Характерними для зовнішніх ефектів є:
Граничні приватні витрати (ГПВт), граничні зовнішні витрати (ГЗВт) і граничні суспільні витрати (ГСВт) – це додаткові, відповідно, приватні, зовнішні та суспільні витрати, обумовлені виробництвом кожної додаткової одиниці даного блага.
При негативному зовнішньому ефекті ГПВт менші від ГСВт на величину ГЗВт: ГСВт = ГЗВт + ГПВт.

Гранична приватна вигода (ГПВ), гранична зовнішня вигода (ГЗВ) та гранична суспільна вигода (ГСВ) - це додаткові, відповідно, приватні, зовнішні та суспільні вигоди, які виникають при збільшенні виробництва та споживання даного продукту ще на одну одиницю.

При позитивних зовнішніх ефектах ситуація протилежна: суспільна вигода виробництва або споживання блага (ГСВ) більша його індивідуальної вигоди (ГПВ) на величину (ГЗВ): ГСВ = ГПВ + ГЗВ.
Таким чином, у випадках виникнення екстерналій (зовнішніх ефектів) вплив одних суб’єктів на інші виходить за межі взаємовигідних добровільних ринкових відносин і не може регулюватися механізмом цін.

РОЗДІЛ 2. Попит на чисті суспільні блага і їх пропозиції.

2.1  Пропозиція чистих суспільних благ через політичні інститути.

Суспільні блага – потреби, що виникають у процесі розвитку суспільства в цілому, окремих його членів, соціально-економічних груп населення. Вони випробують на собі вплив виробничих відносин соціально-економічної формації, в умовах якої складаються і розвиваються.

Вищим суспільним благом колективного користування та засобом задоволення загальних потреб є сама держава. За словами видатного британського економіста Альфреда Маршалла (1842–1924), впорядковану державу “треба вважати важливим елементом національного багатства”·. Суспільне благо – давнє поняття західної суспільно-гуманістичної думки, розроблене в його сучасному фінансово-економічному аспекті лауреатом Нобелівської премії Полем Самуельсоном. Всі блага мають свою ціну. Проте, через унікальні властивості неконкурентності та невиключеності в сфері виробництва і споживання суспільних благ не діє звичайний ринковий механізм ціноутворення. Тому пропорції виробництва та умови пропозиції суспільних благ визначаються в процесі суспільного (колективного) вибору.

З економічною діяльністю суспільства найбільш зв'язані виробничі потреби.

Виробничі потреби випливають з вимог максимально ефективного функціонування суспільного виробництва. Вони включають потреби окремих підприємств і галузей народного господарства в робочій силі, сировині, устаткуванні, матеріалах для випуску продукції, потреби в управлінні виробництвом на різних рівнях – цеху, дільниці, підприємства, галузі народного господарства в цілому.

Ці потреби задовольняються в процесі господарської діяльності підприємств і галузей, що зв'язані між собою як виробники і споживачі.

Особисті блага виникають і розвиваються в процесі життєдіяльності людини. Вони виступають як усвідомлене прагнення людини до досягнення об'єктивно необхідних умов життя, що забезпечують повний добробут і всебічний розвиток особистості.

Особисті потреби носять активний характер, служать спонукальним мотивом діяльності людини. Остання в кінцевому рахунку завжди спрямована на задоволення потреб: здійснюючи свою діяльність, людина прагне повніше задовольнити їх.

З іншого боку, сама ця діяльність виступає найважливішим фактором формування особистих потреб. Чим вона ширше і багатогранніше, тим різноманітніше, більші потреби людини і тим у кінцевому рахунку повніше вони задовольняються.

Задоволення потреб шляхом так називаного пасивного споживання, не зв'язаного з активною діяльністю індивіда як члена суспільства, економічного суб'єкта, неминуче веде до їх знецінення. Тому саме сама активна діяльність людини є чинником росту потреб, їхнього якісного удосконалювання, стимулює прояв закону зростаючих потреб.

У ринковій економіці виробництво і розподіл благ відбуваються з використанням механізму цін. Для виробників і споживачів діє принцип виключення, який означає, що певне благо отримує лише той, хто в змозі та згоден заплатити ціну, яка встановлюється на нього. Інші економічні суб’єкти із процесу усуваються. До того ж виробляються лише ті товари, ціни яких перевищують витрати, тобто виробники намагаються уникнути неефективних виробництв. На ринку окремі економічні суб’єкти приймають самостійні рішення (у відповідності із власними уподобаннями та фінансовими можливостями) про те, якими мають бути обсяг та структура їхньої пропозиції та їхнього попиту на різні блага. Кількість товару, яку економічний суб’єкт може мати у своєму розпорядженні, залежить від його купівельної спроможності[16, c. 342-343].

Невиняткові товари не обов’язково загальнонаціональні за характером. Якщо облдержадміністрація проводить програму боротьби із с/г шкідниками, виграють всі фермери і споживачі. А якщо агент продає новий автомобіль одному споживачеві, то він виключає можливість для інших осіб купити саме цей автомобіль – отже, автомобіль є винятковим благом (як і конкурентним).

Деякі блага є винятковими, але неконкурентними. Наприклад, в період незначного руху переїзд через міст неконкурентний, оскільки поява додаткової машини не вплине на швидкість інших автомобілів. Але проїзд на мосту винятковий, оскільки власники моста можуть заборонити ним користуватись[8, c. 559-560].

В умовах ринку виникають ситуації, коли приватна пропозиція суспільних благ неможлива або небажана. Надання таких благ має визначатись і фінансуватися спільно. Коли такі рішення стосуються невеликої групи осіб, можливі різні форми добровільної кооперації. Якщо при цьому зачіпаються інтереси значної кількості людей, то, як правило, пропозиція суспільних благ фінансується через бюджет держави, а обсяги їх надання визначаються політичним процесом прийняття рішень.

2.2 Перевантажувальні і виключні суспільні блага.

 Багато товарів і послуги завдяки своїм характеристикам знаходяться між чистими суспільними і чистими приватними благами. У ряді випадків вжиток блага невиборчий лише до деякого рівня вжитку. Такі блага називаються перенавантажуваними суспільними благами, яких може не хапати на всіх споживачів. Починаючи з деякої кількості споживачів, поява додаткового споживача приводить до зменшення корисності блага, яку отримують вже існуючі споживачі.

Тут прикладом є дорога: додаткові користувачі не зменшують доступність послуг доріг аж до «точки перевантаження». А також прикладами можуть служити міст або тунель. У інших випадках вжиток благ невиборчий, але витрати на усунення додаткових споживачів досить малі.  Ці блага називаються суспільними благами, що виключаються, або суспільні блага з обмеженим доступом. На ці блага легко призначити ціну.  Прикладом блага, що виключається, може бути телемовлення. Використання платежів і зборів за установку телеустаткування дозволяє перешкодити здобуттю корисності тими, хто відмовляється платити. А також шкільне вчення і знання, щеплення. Блага, що виключаються, можуть вироблятися в приватному порядку фірмами, що пропонують блага для продажу на ринку. А також можуть вироблятися урядом.

Приватна пропозиція цих благ має на увазі, що витрати на них фінансуються за рахунок доходів від продажу продукції. Пропозиція уряду таких благ може фінансуватися за рахунок податків, при безкоштовному розподілі відповідних послуг ( як у випадку з школами). Крім того, уряд само може стягувати плату за свої послуги. Так наприклад, державні лікарні і Вузи стягують плату за свої послуги, яка завдяки субсидіям нижче, ніж була б інакше.

РОЗДІЛ 3. Заходи уряду щодо виробництва і забезпечення суспільними благами і товарами.