Суспільні блага

Держава коригує неспроможність ринку,  надаючи суспільні блага і вживаючи заходів проти негативних зовнішніх ефектів. В умовах недосконалої конкуренції  держава проводить політику захисту споживача, організовуючи надання відповідної інформації або втручаючись у процеси ціноутворення приватними виробниками монополістами.  І звичайно ж вона визначає правові та інституційні рамки всього економічного життя країни і договірних відносин. Звідси сам факт існування держави можна розглядати як «суспільне благо». Розвиток загальної теорії держави пов’язаний з еволюцією поглядів на сутність державного фінансового господарства. Використовуючи ідеї неокласиків і вчення про правову державу, фінансова наука обґрунтувала й дала чітке визначення основних елементів фінансового господарства держави:

фінансові ресурси;

державні доходи і державні видатки;

доходи і видатки бюджетів.

На перший погляд, ці фінансово-економічні категорії сприймаються як синоніми. Але, з’ясувавши їх внутрішню природу, можна чітко розмежувати ці поняття. Фінансові ресурси — це першооснова фінансового господарства держави. Фінансові ресурси держави включають:

1. Фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні органів державного управління:

ресурси державного бюджету;

ресурси місцевих бюджетів;

цільові державні фонди;

фінансові ресурси державних фінансових інституцій (національного банку, державних страхових органів. Державних кредитних установ).

2. Фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні господарських підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів діяльності.

3. Фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні населення (вклади, заощадження, депозити).

Майже 50 % фінансових ресурсів держави — це фінансові ресурси підприємницьких структур державної і недержавної форм власності. На відміну від фінансових ресурсів держави державні доходи є власністю держави, без будь-яких умов і зобов’язань щодо суб’єктів держави.

Державні доходи являють собою ту частину грошових відносин з приводу розподілу і перерозподілу ВВП, котра пов’язана з формуванням доходів одного з головних суб’єктів розподільних відносин держави.

Застосовуючи певні регулятори, уряд повинен стежити за негативними ефектами і завчасно вживати заходів щодо ліквідації негативних наслідків.
Тому держава бере на себе функцію по забезпеченню населення суспільними благами та послугами.

3.2 Надання суспільних товарів приватним секторам.

Різним суспільним благам у не однаковій мірі притаманні вла­стивості не суперництва в споживанні та загально - доступності. Ті, які у вищий мірі мають ці властивості, називаються чистими сус­пільними благами. Ті, що в них хоча б одна з властивостей вира­жена в помірному ступені, називаються змішаними суспільними благами. Товари, що не мають цих властивостей, називаються приватними товарами.

Деякі суспільні блага можуть бути доступними представ­никам окремих суспільних груп населення, наприклад, мешка­нцям окремих міст, регіонів. Такі суспільні блага називають локальними.

Інколи суспільні товари можуть вироблятися й приватним сектором, але це не завжди ефективно. Неефективність надання суспільних благ приватними виробниками пов'язана з тим, що виробник для відшкодування виробничих витрат і одержання прибутку від продажу суспільних товарів повинен вимагати плату зі споживачів цих товарів. Але цьому заважають дві пе­решкоди. По-перше, «проблема зайця», тобто проблема, пов'я­зана з небажанням окремих людей добровільно оплачувати споживання суспільних благ. По-друге, регулювання взаємовід­носин між виробником і споживачами суспільних благ потребує створення громіздкого адміністративного апарату.

       ВИСНОВКИ

       Проведено дослідження основних аспектів суспільних благ та їх виробництва. Основні результати дослідження полягають у наступному:

      Ті блага, які люди споживають в однакових кількостях незалежно від того, оплачують вони їх чи ні, не будуть поставлятися на ринок в ефективних обсягах. Корисність таких благ, як національна оборона, контроль за забрудненням навколишнього середовища, суспільний водопровід і так далі дістається великій кількості громадян, які ніяк не можуть бути виключені із числа споживачів, навіть якщо вони відмовляються за них платити. Забезпечення такими суспільними благами часто здійснюється урядом, а витрати фінансуються за рахунок податків, а не з доходів від продажу цих благ на ринку.
     У ході проведеного дослідження встановлено, що суспільне благо - це товари й послуги, надавані державою на неринковій основі.

    Вони володіють рядом властивостей:

- їх неможливо виключити зі споживання без високих витрат (наприклад, відсутність адекватної системи оборони приводить до погрози поразки в ході воєнних дій або терористичних актів);
- відсутня конкуренція в їхньому споживанні - за критерієм Парето (наприклад, надійна оборона або гарна екологія);

- участь держави у виробництві цих благ (наприклад, охорона навколишнього природного середовища, правозастосування).

     У процесі дослідження визначено, що неможливість розподілу суспільних благ через ринки пов'язана з тим, що при відсутності примусової оплати за ці блага виробники не можуть одержати оплату від споживачів своїх продуктів. Ці блага оплачуються через податкову систему, адже тільки держава має право стягувати податки, мита й збори.
    Було встановлено, що чисте суспільне благо - це благо, що споживається колективно всіма людьми незалежно від того, платять вони за нього чи ні. Тобто, це таке благо, що приводить до позитивних зовнішніх ефектів для всіх, як тільки його роблять доступним для кого-небудь. Наприклад, національна оборона.

     Отже, чисті суспільні блага можна розглядати як такі блага, виробництво яких пов'язане з появою широкого кола позитивних зовнішніх ефектів. Коли таке благо виробляється для однієї людини, для всіх інших також виникають зовнішні вигоди або зовнішня корисність. Але завдяки тому, що позитивні зовнішні ефекти не приймаються в увагу, коли благо виробляється індивідуумом або продається на ринку, то обсяг пропозиції такого блага менше ефективного.
     Найбільше, що людина готова заплатити за покупку блага - це гранична корисність, що вона може одержати. На конкурентному ринку ціна блага дорівнює його граничним витратам виробництва. Кожна людина купувала б таку кількість блага, при якій зрівнювалася б гранична корисність блага з його ринковою ціною. 

     Однак, гранична суспільна корисність кожної одиниці чистого суспільного блага - це сума граничних корисностей для всіх споживачів. 

     Це виникає завдяки тому, що кожна додаткова одиниця суспільного блага приносить користь не одному, а всім споживачам. Наприклад, міри, спрямовані на поліпшення якості атмосферного повітря. Це благо, що приносить користь всім громадянам. Тому корисність цього поліпшення є корисність, одержувана одною людиною, плюс корисність, одержувана іншою людиною й т.д. доти, поки до корисності одної людини не будуть додані вигоди від всіх інших людей. Це вірно для приросту будь-якого чистого суспільного блага.
Було встановлено після проведення дослідження, що ефективний випуск чистого суспільного блага відповідає обсягу, при якому гранична суспільна корисність дорівнює граничним суспільним витратам. Останні являють собою вартість ресурсів, необхідних для одержання додаткової одиниці блага. 

      Так, наприклад, для зміцнення національної оборони необхідно достатня кількість військової техніки, зброї й військовослужбовців. Тому зміцнення обороноздатності поглинає додаткові ресурси.
      Для досягнення ефективної угоди про виробництво чистого суспільного блага потрібна кооперація споживачів. Тобто повинна бути вироблена угода про поділ витрат між всіма споживачами.
      Таким чином, можна підвести підсумки аналізу чистого суспільного блага і його характеристик. 
       Чисте суспільне благо, так само як і його протилежність - чисте приватне благо, є теоретичною конструкцією, екстремальним випадком (як, наприклад, досконала конкуренція й чиста монополія). Чисте суспільне благо характеризується не суперництвом у споживанні, що пов'язане з його неподільністю, і не виключеністю, причина якої - зовнішні ефекти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки.

2.Долан Є.Дж., Линдсей Д.Мікроекономіка.

3. Державне регулювання економіки. С.Н.Чистов, Никифоров А.С.

4.Макконнелл К.Р., Брю.С.Л. Экономикс 2000.

5.Кириленко В.І. Мікроекономіка.

6.Піндайк Роберт С. Мікроекономіка.

7.Базилевич В., Лук’янов В., Мікроекономіка.

8.Хайман Д.Н.Сучасна мікроекономіка.