Теоретичні засади та особливості функціонування національної економіки

В умовах існування ринкових відносин та різних форм власності, коли державна власність  не має домінуючого значення, основним методом формування доходів держави  є податки, які в тій чи іншій країні складають податкову систему.

• Податкова система - це сукупність різних видів податків та інших платежів та зборів, що віднесені до податкових, які справляються в державі. Визначальної базою побудови податкової системи є обсяг коштів, які потребує держава для виконання покладених на неї функцій.
• Кредитна система - це сукупність кредитних відносин та інституцій, які реалізують ці відносини. Кредитна система охоплює банківську систему та небанківські фінансово-кредитні інституції.
• Банківська система - це сукупність різних видів банків та банківських інституцій у їх взаємозв'язку, що існує в тій чи іншій країні в певний історичний період.

Формування  кредитної та банківської систем визначається характером існуючих у  країні кредитних відносин та відповідних форм кредиту. На різних етапах розвитку суспільства склад кредитних установ зазнавав змін відповідно до еволюції історичних умов, розвитку національних економік.

• Гроші - це загальний еквівалент вартості товарів і послуг та невід'ємна частина нашого повсякденного життя, одне з найважливіших чинників, що визначають не тільки благополуччя окремої людини або сім'ї, але і здоров'я, і процвітання будь-якої економічної системи.
• Грошова система - це форма організації обігу грошей у даній країні, що склалася історично та закріплена законом. Вона не є довільним витвором державної влади, а залежить від реально існуючих економічних відносин. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, держави всіх країн, незалежно від її устрою, доручили формування грошових систем центральним органам влади.

 

   Суб'єктами національної економіки  є домашні господарства, підприємства і держава. Вони вступають між собою в економічні відносини, що можуть набувати форми вертикальних і горизонтальних зв'язків. Будь-який економічний суб'єкт — домогосподарство, підприємство чи держава — є економічно відокремленим, а отже, має певний економічний інтерес. Діяльність кожного економічного суб'єкта підпорядкована реалізації цього інтересу. Економічні інтереси суб'єктів різні й навіть суперечливі, тому досягти єдності економічних інтересів усіх суб’єктів дуже складно.  

   Розглянемо  сутність кожного суб'єкта національної економіки та види їхньої економічної  активності:

• Домогосподарства – це самостійний, раціонально діючий макроекономічний агент, який є власником економічних ресурсів, а також основним покупцем товарів і послуг. Частину отриманих доходів домогосподарства зберігають і тому являються основними кредиторами які забезпечують пропозицію кредитних ресурсів в економіці.

   Домашні господарства охоплюють, з одного боку, всіх постачальників ресурсів для підприємств  і держави, а з іншого — всіх споживачів товарів і послуг. Тобто  це окремі особи, сім'ї, організації  некомерційного характеру — церква, дитячі будинки та будинки для людей похилого віку. Діяльність домашніх господарств спрямована на задоволення власних потреб. Вони є власниками всіх чинників виробництва, що знаходяться у приватній власності. Продаючи їх або надаючи в оренду, домашні господарства одержують свій дохід, який після сплати особистих податків розподіляють між поточним споживанням і заощадженням.

   Отже, домашні господарства проявляють такі види економічної активності:

• створюють пропозицію чинників виробництва на ринку ресурсів;
• сплачують особисті податки до державного бюджету;

• споживають частку одержаного доходу на товарному ринку і формують споживчий-попит;

• заощаджують частку одержаного доходу на фінансовому ринку, чим створюють потенційні можливості для кредитування підприємств і подальшого перетворення кредитів у інвестиції.

   Таким чином, особистий дохід домашніх господарств після сплати податків, як правило, зменшується на величину заощаджень, після чого спрямовується  на споживання.

   У реальній дійсності структуру виробництва  та його обсяг визначають саме домашні господарства, формуючи споживчий попит на ринку товарів і послуг. Зміна попиту впливає і на сукупну пропозицію, а відтак і на всю сферу підприємницької діяльності. 

      

• Підприємства — це ділові господарські одиниці, фірми, торгівля, транспорт, усі організаційні форми капіталу, що виробляють товари й послуги. їх діяльність полягає у придбанні чинників виробництва, продажу виробленої продукції та послуг, відтворенні виробничої бази. У своїй діяльності підприємства керуються ринковою ціною. З урахуванням ціни вони прогнозують шанси своїх виробів і послуг на ринку й розраховують можливі доходи.

   Отже, видами економічної активності підприємств є:

• формування попиту на чинники виробництва на ринку ресурсів;
• формування сукупної пропозиції товарів і послуг на товарному ринку;
• сплата податків до державного бюджету;
• формування попиту на кредити на фінансовому ринку;

• формування інвестиційного попиту на товарному ринку.

   Підприємства, на відміну від домашніх господарств, витрачають більше, ніж одержують у вигляді виручки від реалізації товарів і послуг. Це відбувається, тому що вони можуть брати кредити на фінансовому ринку і перетворювати їх в інвестиції. 

      

• Держава – це найвища форма організації суспільства, яка забезпечує захист та погодження індивідуальних, групових та загальносуспільних інтересів за допомогою права на певній території. Держава виступає виробником суспільних благ, покупцем товарів та послуг, суб’єктом, який перерозподіляє національний дохід, кредитором або позичальником на фінансовому ринку, регулятором і організатором функціонування ринкової економіки.

   Держава охоплює всі бюджетні організації та установи. Держава займається виробництвом громадських благ, які надаються споживачам безкоштовно або на пільговій основі. Специфіка господарської діяльності держави полягає в тому, що, на відміну від підприємств, держава не ставить за мету максимізацію прибутку, а намагається створити умови для підвищення продуктивності підприємницької діяльності та сприяти зростанню рівня життя населення.

   Держава робить державні закупівлі товарів  і послуг, які виробляють підприємства, оплачує працю зайнятих у бюджетній сфері, надає дотації, субсидії, субвенції та здійснює трансфертні платежі. Всі ці витрати називають державними. Джерелом їх покриття є податки, що стягуються з домашніх господарств і підприємств. Держава здійснює також капіталовкладення з державного бюджету, впливає через Національний банк на пропозицію грошей.

   Отже, видами економічної активності держави є:

• надання суспільних благ;

• закупівля товарів і послуг на товарному ринку (формування державного замовлення);

• формування попиту на чинники виробництва на ринку ресурсів;
• стягнення податків;
• надання трансфертів, дотацій, субсидій, субвенцій;
• інвестування за рахунок державного бюджету;
• вплив на пропозицію грошей на фінансовому ринку.

 
 

          3. Система взаємозв’язку суб’єктів  національної економіки.

   Суб'єкти економіки виявляють свою господарську діяльність на макроринках:

• товарному;
• ресурсному;
• фінансовому.

   Будь-який економічний суб'єкт — домогосподарство, підприємство чи держава — є економічно відокремленим, а отже, має певний економічний інтерес. Економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб. Діяльність кожного економічного суб'єкта підпорядкована реалізації цього інтересу. Економічні інтереси суб'єктів різні й навіть суперечливі. Досягти єдності економічних інтересів усіх суб'єктів дуже складно, а абсолютної єдності — практично неможливо. Щоправда, ринкова економіка створює певні умови для досягнення єдності інтересів економічних суб'єктів країни. 

   Взаємодію інтересів можна простежити на прикладі їх прояву в сферах виробництва і  обміну. У сфері виробництва підприємства та домашні господарства є протилежними сторонами економічних стосунків, проте вони мають спільні інтереси щодо ринку, виступаючи як виробники або споживачі. Не задовольнивши інтереси споживача, виробник не може забезпечити і власні інтереси. Взаємозалежність цих груп об'єктивно зумовлює їх співробітництво.

   У ринковій економіці створюється  величезна кількість різноманітних товарів і послуг. У створенні їх беруть участь різні чинники виробництва, власниками яких є насамперед домашні господарства і підприємства (фірми).

   Власники  чинників виробництва отримують  доходи, причому доходи одних суб'єктів  ринкової економіки водночас є витратами інших. У масштабі національної економіки доходи і витрати рухаються по колу:

   

   Домашні господарства частину доходів використовують на задоволення власних потреб, іншу частину вони сплачують державі у вигляді податків і певну частину акумулюють у різних формах заощаджень. Товари і послуги, які виробляють підприємства, купують не тільки домашні господарства, а й держава та інші підприємства, які планують їх використовувати для виробництва власних продуктів і послуг. Проте незалежно від зазначених умов, у будь-якій угоді беруть участь продавець і покупець, а отже, для національної економіки в цілому загальна сума доходів дорівнює загальній сумі витрат. Оскільки кінцевий продукт національної економіки можна визначити або як загальну суму витрат домашніх господарств на оплату товарів і послуг, або як суму, виплачену підприємствами власникам чинників виробництва — прибуток підприємства, витрати на оплату праці та орендні платежі тощо, то йдеться про кількісну рівність між загальним обсягом доходів Д, загальним обсягом витрат В і загальним обсягом національного виробництва (або валовим продуктом ВП). Отже, для національної економіки буде справедливою математична формула             ДС = ВС = ВП. 

4. Головні цілі та пріоритети національної економіки. 

     Економічні  інтереси кожного громадянина,  кожної сім'ї, різних соціально-економічних  груп населення, підприємств, регіонів, держави в цілому об'єднуються в національні економічні інтереси. В самому загальному, концентрованому виразі вони зводяться до намагання кожної країни забезпечити високий життєвий рівень населення, стійке економічне зростання, якість життя, що відповідає стандартам високорозвинутих країн.

      Стратегічною  метою економічного та соціального розвитку Україна є забезпечення гідних умов життя і рівних можливостей для всебічного розвитку кожного громадянина, зміцнення громадянського суспільства та утвердження ефективної й відповідальної влади на всіх рівнях, побудова конкурентоспроможної національної економіки. 

      Задля реалізації поставленої мети у 2008 році Кабінет Міністрів України визначає наступні цілі своєї політики:

      Першою  ціллю є забезпечення гармонійного розвитку людини.

      Основними пріоритетами діяльності Уряду в цьому напрямку, розвиток яких сприятиме досягненню визначеної мети стане:

• здійснення реальних кроків на шляху формування громадянського суспільства;
• підвищення якості освіти та науки;
• розвиток культурно-духовних потреб людини;
• забезпечення високоякісної і доступної медичної допомоги;
• розвиток фізичної культури і спорту;
• розвиток туристично-рекреаційної галузі;
• вдосконалення національної екологічної політики, гармонізації економіки та довкілля;
• розвиток системи охорони праці;
• демографічний розвиток, забезпечення підтримки сімей, молоді, гендерної рівності;
• підвищення добробуту населення;
• реалізація права на працю та гарантій соціального захисту;
• реформування системи пенсійного забезпечення та соціального страхування,