Теоретико-методологічні основи кредитування діяльності суб’єктів господарювання

"Бути підприємцем, - пише Й.  Шумпетер, - робити не те, що роблять  інші. Підприємець руйнує старий  традиційний кругообіг заради  становлення нового, який забезпечує  динамізм економічній системі.  Аби бути здатним до виконання підприємницької функції, індивід мусить володіти низкою специфічних рис, як-от: гострота бачення, вміння йти вперед наодинці, йти невторованою дорогою, мати ініціативу, авторитет, дар передбачення, вплив на інших людей". Підприємець, за Й. Шумпетером, "революціонер в економіці й невільний зачинатель соціальної й політичної революції" [12, c.233].

У сучасній світовій практиці носієм новаторської ідеї постає індивід, який розробляє її самостійно або в  колективі однодумців. Обов'язковою тут є умова не обмежуватися лише розробкою ідеї, а, надавши їй комерційного характеру, втілити в життя. Організаційні форми підприємницької діяльності в сучасній ринковій економіці можуть бути дуже різні. В економічній галузі провідне місце посідає ділова фірма, організована як одноосібне підприємство, товариство (партнерство), корпорація.

Підприємництво - це особлива форма  економічної активності, яка передбачає: орієнтацію на досягнення комерційного успіху; інноваційний та ризикований  характер діяльності; перспективність, спрямованість на подальший розвиток, розширення масштабів і сфери діяльності; свободу та самостійність суб'єктів у прийнятті управлінських рішень та здійсненні бізнесу; майнову відповідальність підприємців за результати господарювання; постійний характер господарської діяльності, укладення регулярних, а не одноразових угод [13, c.12].

Мале підприємництво є певним стилем (типом) господарської поведінки, представникам  якого притаманні: динамічність, ініціативність, підприємливість, цілеспрямованість, наполегливість у здійсненні задумів, творче ставлення до справи, пошук нетрадиційних рішень і нових способів дій, готовність до ризику, вміння управляти, оперативність, орієнтація на потреби споживачів та їхню поведінку на ринку, комунікативність.

Головною метою малих підприємств  зазвичай є отримання прибутку, проміжними цілями - щонайповніше задоволення  споживчого попиту на товари та послуги, зміцнення позицій на ринку, обслуговування певної групи клієнтів (сегмента ринку).

Загальновизнані переваги малого бізнесу - мобільність, здатність швидко пристосовуватися до змін споживчого попиту, гнучкість, раціональна організаційна структура підприємства, оперативність освоєння випуску нової продукції малими партіями, невеликі експлуатаційні витрати [12, c.235].

Мале підприємництво як самостійний  і незамінний елемент ринкової економіки  істотно впливає на структурну перебудову в економіці країни, робить певний внесок у збільшення загальних обсягів  виробництва, роздрібного товарообігу, сприяє економії та раціональному використанню ресурсів, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції та усунення монополізму в здійсненні підприємницької діяльності, забезпечує стимули до інноваційних процесів та високоефективної праці.

Світовий досвід показує, що малий і середній бізнес фінансується переважно невеликими банківськими установами: земельними банками й ощадними касами, банками взаємного кредитування та кооперативними банками, які спеціалізуються на кредитуванні дрібних і середніх підприємств. Рівень функціонування цих установ досить високий, вони задовольняють потреби клієнтів у найрізноманітніших фінансових послугах, пропонуючи не тільки кредити й інвестиції, а й фінансовий консалтинг (консультації з фінансового менеджменту, маркетингу, бухгалтерського обліку) та методичне забезпечення малого й середнього бізнесу [7, c.163-165].

В Україні спостерігається інша ситуація. Великі банки країни концентрують у себе найбільше активів, у тому числі за рахунок наданих кредитів та інвестицій. Також вони залучають  найбільше коштів клієнтів, зокрема зі сфери малого й середнього бізнесу, працюючи з ними через розгалужену мережу філій та відділень.

Наприклад, в організаційній структурі  найбільших і великих банків України  та їхніх філій обов'язково є відділи (або сектори) мікрокредитування. Так, Укрсиббанк, що належить до великих банків, надає мікрокредити дрібним підприємцям - позики від 50 000 до 500 000 доларів США на розвиток приватного бізнесу. Відповідні позички надаються за спрощеною процедурою - шляхом заповнення анкети й підрахунку балів, що дає можливість приймати рішення про кредитування майже миттєво. Це так звані скорингові системи, що містять набір найважливіших соціально-демографічних характеристик позичальника, які засвідчують низьку ймовірність неповернення кредиту [8, c.74].

Майже всі банки, що кредитують малий  і середній бізнес в Україні, працюють у рамках програм міжнародних  фінансових організацій. Так, у співпраці  з Європейським банком реконструкції  та розвитку великі банки пропонують кредитування підприємств малого та середнього бізнесу на сприятливих умовах: максимальна сума кредиту - 750 000 доларів США, термін кредитування - до 5 років [8, c.79].

Складнішою є ситуація в регіонах, де, незважаючи на значну кількість  малих банків, немає жодного, який спеціалізувався б на обслуговуванні малого й середнього бізнесу в регіональному масштабі.

Проте варто зазначити, що починаючи  з ІV кварталу 2009 року банківська система  поступово змінює орієнтири в  кредитуванні, вже не відмовляючись  від надання кредитів великим корпоративним клієнтам. Для нівелювання ризиків в умовах фінансової кризи банкіри охоче надають кредити середньому та малому бізнесу, особливо товаровиробникам.

Водночас, безперечно, змінюються й  вимоги до виду забезпечення; коефіцієнта  платоспроможності; ретельніше здійснюється перевірка реальних доходів та витрат представників малого й середнього бізнесу.

Основними пріоритетами розвитку в  Україні доступної, зручної, розгалуженої й соціально спрямованої системи  мікрокредитування є:

- стимулювання банків та небанківських  фінансових установ (зокрема,  кредитних спілок, товариств взаємного  кредитування тощо) до розширення  мікрокредитування й удосконалення  законодавчого забезпечення їхньої  діяльності;

- створення сприятливих умов  для отримання мікрокредитів, у тому числі за рахунок спрощення порядку їх надання, зменшення відсоткових ставок, збільшення строків користування;

- удосконалення механізмів державної  підтримки суб'єктів малого підприємництва  в отриманні кредитів, розробка  національної програми мікрокредитування;

- проведення всеукраїнського конкурсу  серед банків та небанківських  фінансових установ із відзначенням  переможців за досягнення в  розвитку системи мікрокредитування;

- налагодження системи інформаційно-освітнього  забезпечення громадян у сфері кредитування;

- нормативне врегулювання відносин  між банківськими фінансовими  установами та клієнтами;

- створення умов для розвитку  банківських і небанківських  фінансових установ;

- удосконалення нормативно-правових  процедур кредитування банківськими й небанківськими фінансовими установами;

- вивчення й запозичення кращого  світового досвіду у сфері  розвитку мікрокредитування.

Серед принципових питань удосконалення  банківського кредитування малого підприємництва - створення гнучкої системи гарантій, яка відкрила б можливості кредитування для всіх категорій підприємств. Першорядне значення тут має забезпечення повернення кредиту. Як свідчить практика, є декілька варіантів вирішення цього питання. Перший - ризики бере на себе комерційний банк, який приймає рішення з кредитування малого бізнесу. Недолік такого варіанта - його впровадження залежить від вольових якостей та стратегічного бачення керівництва конкретної банківської установи, ефективності його менеджменту, адже нині банки здебільшого не довіряють суб'єктам малого бізнесу й не хочуть брати на себе ризики, пов'язані з їхнім кредитуванням.

Другий варіант - гарантії забезпечуються спеціалізованими фондами або іншими інститутами підтримки малого підприємництва. При цьому фінансові ресурси установ, які можуть бути залучені з бюджету, спрямовуються не безпосередньо на кредитування, а на забезпечення комерційних кредитів. Недолік варіанта - недостатні обсяги бюджетних ресурсів та фінансування таких установ.

Третій варіант - гарантії за кредитами забезпечують державні та муніципальні органи влади для малих і середніх підприємств, які працюють у соціально значущих галузях економіки, беруть участь у виконанні державних замовлень, виконують заходи в рамках регіональних програм соціально-економічного розвитку територій та населених пунктів. Недолік варіанта - низький рівень залучення малих підприємств до виконання державних і муніципальних замовлень, необхідність розширення такої практики на центральному й регіональному рівнях.

Четвертий варіант - створення комерційних схем гарантування за кредитами, запровадження продажу гарантій як форми вкладення капіталу з метою отримання прибутку. Недолік - хоча схеми комерціалізації гарантій ефективно застосовуються в розвинених ринкових країнах, але в Україні їх важко впроваджувати через ризикованість ведення підприємницької діяльності у сфері малого підприємництва й загальну високу вартість процедур ведення бізнесу, а також через брак фінансово-кредитних ресурсів. [10, c.180-193]

Отже, банківське кредитування загалом є найефективнішим легальним джерелом ресурсів для малого та середнього бізнесу. Як правило, кредитні кошти банків спрямовуються на задоволення регулярних потреб малих підприємств та на довгострокові інвестиції. Зростання зацікавленості фінансових установ у розвитку малого підприємництва зумовлюється перспективою розширення ринку збуту банківських послуг за рахунок нового сектору економіки та низкою переваг, які має кредитування малого бізнесу порівняно з великим.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки  до першого розділу:

 

1. На сучасному етапі  в теорії та практиці кредитних  відносин в Україні науковий підхід до кредиту як до економічної категорії ще належно не застосовується. Нехтування об'єктивними законами кредиту, який є економічними відносинами, з приводу зворотного руху позиченої вартості, а не позиченою вартістю, тобто позичкою, призводить до негативних наслідків у реалізації зазначених відносин на практиці. Це виражається у формі численних недоліків в організації кредитування клієнтів вітчизняними банками. Зазначені недоліки пов'язані з браком знань про об'єктивні закони існування кредиту. Із цієї причини чітко не визначено принципи організації банківського кредитування та поняття кредитоспроможності. Виходячи з цього, надано тлумачення та обгрунтування основним економічним поняттям, зокрема кредиту та принципам кредитування, на яких побудований процес кредитування.

2. Зважаючи на те, що  позички є найприбутковішими  активами банку і становлять  основну частину їх активів,  кредитна діяльність банку потребує ретельної організації. Організацію кредитної діяльності банку визначає чітко розроблена кредитна політика. Правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності і ринкової стійкості комерційних банків. Визначено, що кредитна політика комерційного банку окреслює коло ключових цілей і завдань банківської діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою максимізації доходності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування.

3. Комерційні банки,  виходячи з пріорітетів грошово  - кредитної політики, власних інтересів  та потреб позичальників, можуть  застосовувати різні методи кредитування, які визначають форму позичкового рахунка, порядок видачі і погашення, методи контролю за цільовим використанням позики та засоби регулювання заборгованості. Визначено та надано тлумачення методам кредитування, які використовують на практиці українські банки, а саме: одноразова позика, кредитна лінія та овердрафт. Дослідження показало, що у вітчизняних банках майже абсолютно переважають одноразові позички, які надаються з простих позичкових рахунків для обслуговування, конкретних комерційних операцій. Але в останні роки питома вага позичок виданих по відкритим кредитним лініям і у формі овердрафту значно збільшилась.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аналіз діяльності комерційного банку : [навч. посібник] / За ред. Ф.Ф. Бутинця. – Житомир : Рута, 2001. – 384 с. – 26.00
2. Банківська діяльність в Україні : нормативно–правове регулювання. – К. : КНТ, 2007. – 496 с.
3. Банківська справа : [навч. посібник] / За ред. Р.І. Тиркала. – Тернопіль : Карт–бланш, 2001. – 314 с.
4. Банківський нагляд : [навч. посібник] / В.І. Мищенко, А.П. Яценюк, В.В. Коваленко, О.Г. Коренєва. – К. : Знання, 2004. – 406 с.
5. Банківські операції : [підручник] / За ред. А.М. Мороза. – 2– е вид., виправл. і доп. – К. : КНЕУ, 2002. – 476 с.
6. Банковский менеджмент : учебник / Под ред. О. И. Лаврушина. – 3– е изд. перераб. и доп. – М. : Кнорус, 2010. – 560 с.
7. Боринець С.Я. Міжнародні валютно–фінансові відносини : підручник / С.Я. Боринець. – 3– є вид., стер. – К. : Знання, 2001. – 305 с.
8. Васенко В.К. Валютно–фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності : [навч. посібник] / В.К. Васенко. – К. : ЦНЛ, 2004. – 216 с.
9. Васюренко О.В. Економічний аналіз діяльності комерційних банків : Навч. посіб / О.В. Васюренко, К.О. Волохата – К. : Знання, 2006. – 463 с.
10. Грошово–кредитна діяльність банків : [навч. посібник] / Денисенко М.П., Кабанов В.Г., Худолій Л.М. – К. : Вид– во Європейського ун– та, 2004. – 339 с.
11. Деньги. Кредит. Банки : учебник / Отв. ред. В.В. Иванов, Б.И. Соколов. – 2– е изд., перераб. и доп. – М. : Проспект, 2010. – 848 с.
12. Закон України „Про банки та банківську діяльність” № 2121-III від 07.12.2000 : остання редакція від 09.01.2009 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. – № 5-6. – С. 30.
13. Закон України „Про Національний банк України” № 679-XIV від 20.05.1999р. : остання редакція від 21.03.2009 / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1999. – № 29. – С. 238.
14. Конституція України № 254к/96-ВР вiд 28.06.1996 із змінами станом на 30.09.2010 [Електронний ресурс]/ Верховна Рада України; Конституція // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – № 30. – С. 141. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0
15. Кредит і банківська справа : підручник / Вовчак О. Д., Рущишин Н. М., Андрейків Т. Я. – К. : Знання, 2008. – 564 с.
16. Любунь О. С.  Банківський нагляд : підручник. [2– ге вид., перероб.] / Любунь О.С., Раєвський К.Є. – К. : ЦНЛ, 2005. – 416 с.
17. Любунь О. С. Система банківського менеджменту : [навч. посіб.] / О. С. Любунь. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Кондор, 2007. – 356 с.
18. Савіна Л.О. Фінансовий аналіз у комерційному банку. : [навч. посібник] / Л.О. Савіна – К. : Кондор, 2009. – 190 с.
19. Сало І.В. Фінансовий менеджмент банку : [навч. посіб.] / І.В. Сало, О.А. Криклій – Суми : Університетська книга, 2007. – 314 с.
20. Старинський М.В. Порівняльне банківське право : [навч. посіб.] / М.В. Старинський. – Суми : Університетська книга, 2006. – 299 с.
21. Тиркало Р.І. Фінансовий аналіз комерційного банку : основи теорії, експрес–диагностика, рейтинг : [навч. посібник] / Р.І. Тиркало, З.І. Щибиволок. – К. : Слобожанщина, 1999. – 236 с.
22. Череп А.В. Банківські операції : [навч. посібник] / А.В. Череп, О.Ф. Андросова. – К. : Кондор, 2008. – 410 с.
23. Щибиволок З.І. Аналіз банківської діяльності : [навч. посіб.]– 2– ге вид., стереотип. / З.І. Щибиволок. – К. : Знання, 2007. – 311 с.