Тіньовий сектор в економіці України: шляхи розвитку та її особливості

Візуально виявити підробку практично неможливо. Потрібна ретельна експертиза, адже фальшивки виготовлялися на високому рівні із застосуванням сучасних технологій. Зрозуміло, що діяла добре організована й законспірована злочинна група з широким колом зв’язків в усіх сферах.

Широкомасштабною тіньовою діяльністю відзначається сфера  торгівлі товарами широкого вжитку. Це пов’язано не лише з досить високою прибутковістю цієї сфери тіньового бізнесу, а й з великою кількістю осіб, залучених до цієї діяльності. Причому останнім часом об’єктами звинувачень з боку правоохоронних органів стає не лише дрібний бізнес (що вже є традиційним), а й великі торгові підприємства.

Наприклад, у грудні 2002 р. податковою міліцією було проведено  інвентаризацію та вилучення всіх товарів, як речових доказів, у магазинах з торгівлі побутовою технікою та електронікою мережі фірми “Ельдорадо”. Підставою для цього послужила постанова слідчого управління ДПАУ від 18.12.2002 р. про порушення кримінальної справи з приводу несплати податків. За словами начальника податкової міліції В. Жвалюка, кілька кримінальних справ було порушено проти деяких дочірніх підприємств “Ельдорадо”, що завозили товари без відповідних документів. Справа, наприклад, порушена проти ТОВ “Едельвейс”, яке до серпня 2002 р. було регіональним постачальником компанії “Ельдорадо Україна”. У прес-службі Київської податкової міліції повідомили, що ТОВ “Едельвейс” протягом 2001-2002 рр. не сплатило ПДВ та податок на прибуток на загальну суму 75 млн грн, вдаючись до фальсифікації даних у бухгалтерських звітах. “Едельвейсу” ж, у свою чергу, товари постачало ТОВ “Реклама – мама центр”, кримінальну справу проти якого було порушено в кінці червня 2002 р. Слфд зазначити, що мережа центрів торгівлі побутовою технікою та електронікою “Ельдорадо” належить торгово-інвестиційній групі “Ельдорадо” і до її складу наприкінці минулого року входило 288 центрів у Росії і 32 – в Україні. Цій компанії належить також гіпермаркет у Польщі. Торговий оборот компанії в цілому у 2001 р. становив 500 млн дол., а, за оцінками на 2002р., очікувався на рівні 800 млн дол.

А через деякий час  Генеральною прокуратурою порушено відразу п’ять кримінальних справ поти компанії “Fozzy Group”, що володіє однойменними гіпермаркетами, мережею супермаркетів “Сільпо”, а також правами на кілька продуктових торгових марок. Компанію було звинувачено у несплаті податків, реалізації незаконно виготовленої горілки, продажу майна, що знаходилось у податковій заставі, незаконному привласненні коштів, які належали іншим підприємцям та відмиванні “брудних” грошей. Керівництво корпорації “Fozzy Group” ці звинувачення спростовує, спираючись на власні аргументи. Але звертають на себе увагу два моменти. По-перше, частину кримінальних справ було порушено на підставі інформації з регіонів, де знаходяться філіали цієї корпорації. І, по-друге, на початку лютого проходили консультації між юристами корпорації та Генеральною прокуратурою. Це дає підстави припустити, що випадки, за якими були порушені кримінальні справи, допускають різні тлумачення, а також, що керівництво “Fozzy” не мало достовірної інформації про правопорушення, які мали місце в регіонах. Останнє наводить на думку, що тіньовий бізнес у сфері торгівлі в регіонах може бути найбільше прив’язаний до місцевих умов, ніж до умов корпоративного управління в межах однієї бізнес-структури.

До сфери тіньового  бізнесу, що має типово мережевий  характер, належать операції з нерухомістю. За оцінками експертів, наприклад, у  Києві третину ринку нерухомості  контролюють фірми, що об’єднують людей, які раніше називалися “чорними маклерами”, тобто працювали одноосібно. Як правило, вони працюють із власними базами даних вдома. У разі укладання угоди вони віддають фірмі ліцензійний відсоток, а основна сума залишається у них. Більшу частину фінансових потоків цього бізнесу органи державної та місцевої влади не контролюють. Водночас правопорушення у сфері операцій з нерухомістю мають місце і на підприємствах, де ця діяльність є непрофільною, додатковою. Як повідомив начальник київського відділення Фонду держмайна, минулого року ними на предмет оренди було перевірено 107 підприємств та організацій, проаналізовано 620 договорів, 580 з яких не відповідали законодавству. У результаті 57 пакетів документів були передані для розгляду у господарських судах. При цьому щомісяця 20 арендоздавачів отримують від Фонду держмайна попередження про заборгованість перед бюджетом, а суми виявлених правопорушень визначаються мільйонами гривень.

Особливе місце у  структурі тіньової економіки посідають  порушення прав інтелектуальної власності. Ця діяльність перебуває в основному у сфері “паралельної” (некримінальної) економіки. Вона досить розповсюджена, але об’єктивна та всеосяжна інформація про її масштаби відсутня, що значною мірою пов’язано з технологією порушення прав інтелектуальної власності. Наприклад, якщо порушник використовує на своїй упаковці дещо видозмінений товарний знак відомої фірми, то довести таке правопорушення складно. Тому статистика, що існує, звичайно, неповна, хоча й відображає певні тенденції. Так, за словами заступника начальника Управління по боротьбі з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та високих технологій МВС України, у 2002 р. представниками правоохоронних органів було порушено 416 кримінальних справ, пов’язаних із порушенням прав інтелектуальної власності. Із 40 справ судове слідство на початок березня вже було завершено і по 15 – винесено судове рішення. Як бачимо, специфіка дотримання/порушення прав інтелектуальної власності, про що свідчать розбіжності у кількості порушених та завершених справ, робить цю сферу вкрай складною для контролю й аналізу.

Водночас не слід забувати, що певна частина фінансових потоків  тіньової економіки в Україні  формується за рахунок суто кримінального  бізнесу. Наприклад, у цілому у 2002 р. органами внутрішніх справ було виявлено 14,6 тис. злочинів, пов’язаних із збутом наркотиків, у яких брали участь понад 3 тис. груп наркоділів. Для порівняння, у 1998 р. було викрито 6,6 тис. злочинів, пов’язаних із збутом наркотиків, а у 2000 р. – 9,6 тис. Звичайно фінансові потоки наркобізнесу контролюються суто кримінальними структурами, і боротьба з відмивання “брудних” грошей, отриманих від операцій наркобізнесу, є актуальною.

Іншою високоприбутковою  сферою кримінального тіньового  бізнесу, що отримала в Україні досить широке поширення, і до того ж часто має експортне забарвлення, є організована проституція. Про високу прибутковість експорту “живого товару” свідчить той факт, що тільки доходи подружжя вербувальників – путан до Туреччини, які діяли у Херсоні, не поступалися за обсягом торговим оборотам середньої руки комерційної фірми. Адже їх винагорода за одну експортовану секс-рабиню становила від 200 до 500 дол., залежно від віку та зовнішньої привабливості жінок. Водночас за місяць роботи у Туреччині одна путана приносила своїм “хазяям” 9 тис. дол. прибутку. Що ж стосується херсонських ділків, то вони намагались інвестувати отримані ними кошти у цілком легальний бізнес. З наведеного вище прикладу видно, що організована проституція є надзвичайно мобільним видом кримінального бізнесу, який швидко орієнтується у кон’юнктурі ринку і прагне до найбільш прибуткових зон. Останні за сучасних умов представлені країнами далекого зарубіжжя. Щодо організації цього бізнесу, то він, як правило, базується на локальному або ж регіональному рівні й пов’язаний з такими видами кримінальних злочинів, як крадіжки та підробка документів, корупція тощо. Все це ускладнює його виявлення та знешкодження

Одним із ключових елементів  в усьому механізмі функціонування тіньової економіки є корупція. Відповідно до Закону України “Про боротьбу з корупцією”, корупція – це спрямування дії осіб, які уповноважені виконувати функції державних службовців, на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Активізація цього явища залежить від поганого економічного стану, непрозорого правового поля. До причин цього явища, як зазначає голова державного Комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (Держпідприємства) О. Кужель, належать, наприклад, низький рівень добробуту населення, у тому числі й чиновників різних рівнів, що зумовлено невисоким рівнем заробітної плати; активне формування прошарку олігархів та заможних громадян, які накопичили капітал на непрозорих процесах приватизації та роздержавлення і примножують його, використовуючи диспропорції у доходах населення; внутрішньопсихологічні фактори, які стали критичними впродовж останніх 10 років і спонукають до дій, що призводять до зловживання. Найбільшу небезпеку становить критичний рівень корупції в органах державної влади й управління.

За результатами аналізу  чинних нормативних актів та відомчих інструкцій, розглянутих Держкомпідприємництвом, найтиповішими порушеннями є  такі: пряме втручання у господарську діяльність підприємців; невідповідність нормативно-правовим актам вищої юридичної сили й відсутність державної реєстрації; непрозорість процедур регулювання підприємницької діяльності, нечіткість і неоднозначність термінології, відсутність часових параметрів для надання державних послуг; продукування різними органами виконавчої влади багатьох актів, які дублюють функції державного регулювання у різноманітних сферах.

Що ж стосується регуляторних актів місцевих органів виконавчої влади, то для них типовими є порушення законодавства з ціноутворення (наприклад, у регіонах, всупереч урядовим рішенням, запроваджуються граничні рівні рентабельності, торговельних надбавок тощо): запровадження додаткових, передбачених чинним законодавством платежів, які мають характер поборів; нав’язування суб’єктам підприємництва різноманітних платних послуг або відрахувань; складні й непрозорі процедури отримання ліцензій, дозволів, погоджень; встановлення різноманітних заборон на підприємницьку діяльність.

Тож існування корупції в Українській державі є невипадковим явищем, бо це об’єктивний процес, певною мірою притаманний усім країнам. Але, якщо рівень корупції зростає, відразу погіршується політична, економічна й соціальна ситуація.

Особливого значення в Україні корупція набуває у контексті майбутніх президентських виборів. І це зумовлено такими причинами. Перш за все, активізуються ті суб’єкти у владних та підприємницьких структурах, які припускають істотні зміни у своєму становищі після наступних виборів. Це стимулює їх до прискореного накопичення багатства та розміщення його у найбільш небезпечній формі або небезпечних місцях. З цього приводу досить згадати прискорений вивіз капіталу з України останніми роками, про що йшлося у попередніх розділах. Закономірно, що для цього з метою підвищення оперативності та ефективності дій зацікавлених осіб, коли є така можливість, незаконно залучаються представники органів державної та місцевої влади й управління.

По-друге, як свідчить минулий  досвід, кошти, що надходять від тіньового  бізнесу, можуть залучатися до передвиборних перегонів. А підвищити ефективність концентрації грошей та економічної влади взагалі в руках тих чи інших політичних груп можна завдяки використанню дії механізму корупції.

І нарешті, “боротьба  з корупцією” – це зручне політичне гасло практично для всіх політичних сил, що братимуть участь у передвиборних перегонах.

Як зазначає О. Кужель, характерними рисами корупції в Україні  є безпосередня участь вищих посадових осіб через своїх представників у великих монопольних проектах та тотальний корупційний тиск на підприємців, які належать до малого і середнього бізнесу. Однак парадоксальність ситуації з корупцією в Україні полягає тому, що у більшості випадків, з урахуванням складності процедури розгляду подібних справ у суді, конкретні факти корупційних дій довести складно. Тому чи не найрозповсюдженішим у цьому контексті, як, наприклад, зазначалася вище при аналізі ситуації із приватизацією державного та комунального майна, є перевищення влади та службових повноважень. А оскільки судових рішень доводиться чекати довго, то й підтвердити тезу, висловлену О. Кужель, юридично бездоганними факторами вкрай важко. Водночас масова свідомість виносить свій вердикт стосовно кваліфікації тих чи інших дій, як корупційних, значно швидше, ніж судові інстанції, що за звичай враховується у політичній боротьбі.

Показовим у цьому плані можна  вважати події на зерновому ринку  й арешт екс-віце-прем’єра з аграрних питань Л. Козаченка. 24 березня 2003 р. Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу відносно Л. Козаченка за фактами зловживання службовим становищем та ухиляння від сплати податків в особливо великих розмірах. За словами заступника Генерального прокурора Т. Корнякової, минулого року з України було експортовано 10 млн т зерна, у тому числі половину цього обсягу було реалізовано на невигідні умовах. Тиск щодо термінового експорту здійснювався з боку уряду. За кілька місяців було видано 54 відповідних доручення. Підписував їх, або ж давав в усній формі Л. Казаченко, стверджує Т. Корнякова. Крім того, за словами іншого заступника Генпрокурора І. Дрижчаного, у 2000 р., займаючи посаду гендиректора ЗАТ “Украгробізнес” Л. Казаченко не сплатив до державної казни 584,9 тис. грн прохідного податку, а також ніби отримав від двох закордонних компаній у вигляді дарунку акції на суму 1,5 млн грн. Крім того, Генеральна прокуратура призначила перевірку роботи, пов’язаної із зерном, правоохоронних органів, Державної митної служби, Державної податкової адміністрації, Державного комітету з технічного регулювання та споживчої політики (колишній держстандарт), а також санітарно-епідеміологічної служби.

Особливо актуальною стає останнім часом проблема корупції у сфері приватизації. І хоча про це ніхто не говорить, однак скандали, які періодично спливають у зв’язку із встановленням Фондом держмайна додаткових умов приватизації, супроводжуються натяками на корупцію не персоніфікованих чиновників. Значною мірою це пов’язано з тим, що, за словами екс-народного депутата О. Рябченка, що на багатьох привабливих державних підприємствах фактичний приватний контролер (який претендує перетворитися на легального власника) вже існує. На думку О. Рябченка, держава, щоб відстояти свої інтереси у процесі приватизації привабливих підприємств повинна була призначити на них ефективні спостережні ради, які б контролювали діяльність цих підприємств і встановлювали не низьку стартову ціну продажу об’єктів з розрахунком на її майбутнє зростання за рахунок конкуренції потенційних покупців, а більш реалістичну ціну з розрахунком на продаж об’єкту конкретному покупцю. У цьому контексті досить згадати про скандал навколо заниженої (на думку ряду експертів) стартової ціни Нікопольського заводу феросплавів, про що йшлося у попередніх розділах.

У продовження цієї теми можна згадати і виступ голови Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації К. Семенюк, яка звинуватила Державну податкову адміністрацію, Міністерство оборони й “Укрспецюст” у продажу державного майна за заниженими цінами. І хоча у відповідь заступник голови ДПАУ Г. Оперенко заявив, що ДПАУ продала 2050 об’єктів державної власності за фактичною ціною 575 млн грн, що на 24 % вище за стартову ціну, навряд чи це розвіяло всі підозри. Адже середню фактичну ціну продажу одного об’єкта на рівні 280 тис. грн проблематично, вважати такою, що адекватно відображає його реальну вартість.