Серія бібліографічних нарисів «Видатні діячі української книги»

ность Б.Д. Гринченко”; [Замітки про життя і творчість Українки

Лесі]; [Замітки і нові матеріали до біографії Шевченка Т.Г.]; “Історія

українського народництва”; “Класово-ідеологічні основи україн-

ської феодально-поміщицької літератури”; “Література доби раннього

і пізнього феодалізму”; “Літературний аналіз повісті “Сонячний

промінь”; Матеріали з історії української літератури (б.д.); “По-

вість “Сонячний промінь” та її автор”; “Повість “Сонячний про-

мінь” Грінченка Бориса Дмитровича та її значення”; [Про життя і

твори Панаса Мирного]; “Пушкін і Україна”; [Розгляд та аналіз лі-

тературних творів Лесі Українки]; “Спадщина великого демократа

[Добролюбова]”; [Таблиця порівнянь російської мови з польською,

сербохорватською, староцерковнослов’янською та праслов’янською

мовами]; “Творча історія роману “Повія”; “Украинская жизнь. Дея-

тельность цензурных комитетов на Украине”; “Українська перед-

поміщицька література другої половини XVIII ст. та поміщицька

література початку XIX ст. Передмова до Хрестоматії”; “Шевченкова

шкільна наука і дяківська школа в феодальній Україні”, нотатки з

літературознавства стосовно віршованої літератури, літератури вер-

тепної драми та ін15

Значна цінність архіву М.А. Плевака полягає в тому, що там

зібрані твори багатьох письменників та літературознавців, збірники

оповідань та віршів, критичні праці та нариси, серед яких В. Алек-

сандров, Х. Алчевська, А. Верзилов, Є. Вирова, Л. Глібов, А. Головко,

М. Грінченко, П. Гулак-Артемовський, В. Залізняк, І. Капустян ький, С. Крапівін, М. Мікешин, О. Огоновський, Т. Трюхан,

А. Шлюбський та ін.

Творча діяльність М.А. Плевака та його життя розкриває й

значне за обсягом листування. Зокрема, слід відзначити його ли-

стування з М. Загірною-Грінченко, а також першою дружиною

Є.В. Плевако. Архів його брата О. Плевака, переданий до ІР НБУВ

у 1969 р. (ф. 166), доповнює архівні джерела фонду М. Плевака,

переважно з біографічної точки зору.

Архів М.А. Плевака є комплексним джерелом, яке не втратило

наукового значення й сьогодні. Видання довідника з його архівної

спадщини, в тому числі авторського ряду імен у його картотеці,

дозволить не лише оцінити внесок М. Плевака у літературознав-

ство, а й в українське бібліографознавство, дасть можливість за-

лучити до наукового обігу низку нових джерел, включити в історію

культури багато імен письменників та критиків, які також зробили

свій непомітний, з першого погляду, але такий необхідний внесок

у розвиток українського літературознавства.

Висновки

Головне з вітчизняних досягнень розглянутого періоду полягає у тому, що була усвідомлена специфічна роль бібліографії як діяльності в більше широкій системі інформаційної діяльності (книжкової справи, документації), а бібліографії як науки - у системі книгознавства.  Зокрема, стало зживати себе горезвісна відомість бібліографії до книгописання. Особливо цьому сприяло трактування так званих видів бібліографії, запропоноване Н.А. Рубакіним, а потім Н.В. Здобновим. Методологічно це було показано у роботах А.М. Ловягина, які дотепер замовчуються - або нарочито, або через незнання. А він розвивав серед багатьох інших наступні дві, можна сказати, що видаються ідеї. Перша стосується визначення бібліографії (книгознавства) як науки про спілкування людей, тобто про книжкову справу, інформаційну діяльність, комунікацію. Друга пов'язана з використанням і конкретизацією стосовно до завдань бібліографії такого діалектичного методу, як сходження від абстрактного до конкретного. На противагу технократическому підходу Н.М.Лисовского ("книгопроизводство - книго А.М. Ловягин трактував інформаційне спілкування як сходження, як методологічну редукцію від опису до аналізу, а від нього до синтезу (згадаємо гегелівську формулу "теза - антитезис - синтез"). Причому бібліографія займає тут серединне положення, тому що синтез її результатів, піднесення їх на загальнокультурний рівень можливі тільки за посередництвом методології більше загальної науки - книгознавства (або можливої тепер більше широкої науки про інформаційну діяльність). І серединне, центральне місце бібліографії тут не можна вважати випадковим, тому що інформаційне спілкування - це діалектичний процес зі зворотним зв'язком, коли, відповідно до поглядів того ж А.М. Ловягина, потрібне постійне пожвавлення - по собі мертвої - паперової культури, тобто впровадження на кожному діалектичному витку інформаційної діяльності всього самого коштовного, соціально значимого в культурно-історичному розвитку суспільства. У цьому зв'язку примітно, що П. Отле у своїх теоретичних побудовах пішов ще далі, уважаючи бібліографію метанаукой стосовно документації, тобто системі всіх наук інформаційно-комунікативного циклу.

ЛІТЕРАТУРА

1.      Патока В. Дослідження спадщини українських бібліографів: історія і сучасність// Вісн. Книжк. палати. ­ 2003. ­ №1. ­ С.21­23. ­ Про серію „Видатні діячі української книги”. ­ С.22.

2.      Королевич Н., Патока В. Персоналії визначних українських бібліографів // Теоретичні та організаційні проблеми формування репертуару української книги та періодики: Доп. та повідомл. Міжнар. наук. конф., 25­26 серп. 1995 р. ­ Л., 1996. ­ С.359­364. ­ Про серію „Видатні діячі української книги”. ­ С.363.

3.      Біографія М.А. Плевака докладно висвітлена В. Бураном у його праці “Літературознавець і бібліограф Микола Плевако (1890–1941)” (К., 1996).