Рекреаційні ресурси України

      Чималі  можливості для розвитку рекреації  мають і деякі райони Лісостепової зони. Так, розвідано значні запаси родонових вод різного хімічного  складу і Вінницькій, Хмельницькій, Черкаській та Кіровоградській областях, хлоридно-натрієвих вод – на Полтавщині (м. Миргород), а на Харківщині виявлено значні запаси гідрокарбонатних кальцієво-натрієвих вод.

      Причорноморсько-Азовське узбережжя і Крим мають прекрасні  бальнеологічні та рекреаційні ресурси для масового відпочинку та оздоровлення. Велика кількість сонячного тепла та світла, мінерально-сольовий склад морської води, її температурний режим, чудові пляжі створюють сприятливі умови для розвитку санаторно-курортного господарства. Тут вже налічується понад 800 санаторіїв, будинків відпочинку і туристичних баз, майже 400 з них – у Криму. Загальновідомими санаторно-курортними центрами є Одеса, Ялта, Алушта, Алупка, Судак, Артек, Фланерське, Феодосія, Саки, Євпаторія, Бердянськ та багато інших. Але для того, щоб вони стали привабливими не лише для пересічного жителя, а й для дуже заможних і багатих клієнтів і змогли забезпечити значні валютні надходження, необхідно інтенсифікувати будівництво високо комфортабельних санаторіїв і фешенебельних готелів, ресторанів та будинків для різних розваг [2].

      Отже, для забезпечення їх подальшого розвитку необхідно провести широкомасштабні  дослідження і пошукові роботи з  виявлення і оцінки нових територій, рекреаційних, рекреаційних та бальнеологічних  ресурсів, з обґрунтування основних напрямів їх використання для розвитку рекреації, туризму та організованого відпочинку населення з відповідною інфраструктурою обслуговування. Розміщення галузей промисловості, сільського господарства та сфери послуг в рекреаційних районах треба пов'язувати з ефективним функціонуванням останніх.

      2.1. Туристська галузь  рекреаційного комплексу  України

      Надзвичайно актуальною проблемою для України  є розвиток туристської галузі. Унікальний комплекс природних, історико-культурних пам'яток приваблює дедалі більше туристів, у тому числі і іноземних.

      Отже, розвиток туристичної та курортної  галузей впродовж останніх чотирьох років характеризується позитивною та сталою динамікою. Внаслідок поступального  розвитку міжнародного співробітництва  в сфері туризму, кількість в'їзних (іноземних) туристів, які відвідують Україну, щороку зростає. У 2008 році їх кількість становила 10,5 млн. осіб, приріст склав 14,6 %. Впродовж 2011 року Україну відвідали 12,5 млн. в'їзних (іноземних) туристів, що на 19,0 % або 2,0 млн. більше, ніж у попередньому році. У 2005 році збільшились в'їзні туристичні потоки, зокрема з наступних країн: Словаччини – у 2,5 рази, з Польщі – у 2,2 рази, з США – у 1,7 рази, з Італії та з Румунії – у 1,6 рази, з Франції та з Угорщини – у 1,5 рази, з Туреччини – на 43,0 %, з Німеччини – на 24,8 % [1].

      Характерною особливістю 2011 року, порівняно з попередніми роками, є кардинальна зміна структури в'їзного організованого туризму. Обсяг потоку організованих туристів з країн Європи та інших країн далекого зарубіжжя (606,9 тис. осіб) у 1,5 рази перевищив обсяг потоку з країн СНД (405,4 тис. осіб). У 2000 році це співвідношення було на користь організованих туристів з країн СНД, кількість яких у 2,3 рази перевищувала кількість організованих туристів з інших країн [2].

      Обсяги  внутрішнього туризму зростали впродовж минулих років помірними темпами: у 2008 році та 2011 році Україною подорожували, відповідно, 7,2 млн. та 7,6 млн. внутрішніх туристів; приріст становив 4,1 % та 5,3 %.

      У 2011 році збільшилось, також, число екскурсантів та відвідувачів музеїв до 20,3 млн. осіб; приріст до рівня 2004 року (19,5 млн. осіб) становив 3,9 %. Зростання туристичних потоків зумовлює збільшення попиту та обсягів споживання туристами товарів та послуг різних галузей національної економіки, стимулюючи їх розвиток та приріст виробництва [2].

      Станом  на 01.01.2011 р. в туристичній та курортній галузях нараховується всього 8,3 тис. підприємств, в тому числі: 3,9 тис. суб'єктів туристичної діяльності; 1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання; 3,2 тис. санаторно-курортних закладів. При цьому фактично надавали послуги 7,7 тис. підприємств (не працювали з різних причин 661 санаторно-курортний заклад), в тому числі:

• 3,9 тис. туроператорів та турагентів;
• 1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання;
• 2,6 тис. санаторно-курортних (оздоровчих) закладів, з яких 1,9 тис. є госпрозрахунковими.

      Сукупна кількість функціонуючих підприємств  галузі збільшилась за 2005 рік на 10,3 %.

      В регіональному розрізі збереглась тенденція диспропорційності розвитку туризму. Більше половини обсягів туристичної діяльності припадає на три регіони – АР Крим, м. Київ, Одеську область – які розвинені всебічно у різних галузях економіки. Водночас у регіонах, що є депресивними в інших галузях, туризм також не набув належного розвитку, не зважаючи на наявність необхідних для цього природних, історико-культурних та трудових ресурсів. Від 48 % до 67 % обсягів туристичної діяльності в Україні забезпечують підприємства АР Крим, м. Києва та Одеської області.

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку рекреаційного комплексу  України

      На  міжнародному ринку Україна фактично невідома як країна з розвинутою рекреаційною індустрією (окрім серед представників  старшого покоління української діаспори, але і цей імідж фактично згасає). На даний час маркетинг туристичного потенціалу України на міжнародному ринку не проводиться. Будучи однією з найбільших країн Європи, вона не має жодного туристичного представництва за кордоном, не здійснює рекламних заходів і не має запланованих на національному рівні рекламних кампаній для зарубіжного ринку.

      Найсуттєвішими  перешкодами є наступні:

      1. Негативний імідж України в  цілому щодо проведення тут  відпочинку. Відсутність належної  реклами.

      2. Транспортні труднощі, пов'язані з приїздом в Україну та пересуванням по її території. Візовий режим.

      3. Низький рівень розвитку інфраструктури, якості продукції і послуг.

      4. Недосконалість нормативно –  правової бази забезпечення рекреаційної  діяльності, несприятливий клімат інвестування [17].

      1. Негативний імідж України в  цілому щодо проведення тут  відпочинку. Відсутність належної  реклами. Досить важко переконати  рекреантів приїхати в Україну  в той час, як імідж країни  практично відсутній в такому  розумінні, або ж асоціюється з Чорнобильською катастрофою та радіаційною зоною. Імідж України як країни, куди можна приїхати відпочити, ще зберіг досить сильні позиції на території Росії, що ж до найближчих західних сусідів, то за останні роки набутий тут позитивний імідж було втрачено. Зараз Україна бачиться позаду таких держав як Польща, Угорщина, Чехія та інші. Щоб змінити цей імідж, необхідно розробити і впровадити ряд рекламних та стимулюючих заходів з метою створення нового іміджу, відкриваючи для масового рекреанта Українські природні рекреаційні ресурси, культуру та етнос народу, що проживає на його схилах. Важливим позитивним фактором при цьому може стати випуск найрізноманітніших рекламних матеріалів, починаючи з випуску туристичних друкованих видань та буклетів і закінчуючи рекламними відеофільмами та компакт-дисками.

      2. Транспортні труднощі, пов'язані  з приїздом в Україну та  пересуванням по її території.  Значною перешкодою для нормального  розвитку рекреаційного комплексу  є проблеми, пов'язані з в'їздом  на територію України. Повільні поїзди, дорогі авіаквитки, обмежена кількість авіарейсів, черги на митницях, поганий стан доріг при подорожуванні автомобілем – ось тільки деякі з тих складностей, які чекають іноземного відпочиваючого, що бажає приїхати в Україну. Крім того, відсутність належної дорожньої інфраструктури на основних автомагістралях приводять до того, що туристи не завжди мають змогу зупинитись для відпочинку і харчування в належно обладнаних місцях. Змінити ситуацію на краще можна лише запровадженням радикальних змін щодо державного господарювання будівництвом належної дорожньої інфраструктури.

      Безпосередньо з цим пов'язані і проблеми візового характеру. Існуючі вимоги до іноземних туристів щодо оформлення візи з метою приїзду до України  надають нашим конкурентам велику перевагу. Коли перед туристом існує вибір, він вибере ту країну, яка не вимагає віз. І це пов'язано не тільки з вартістю візи. Це проблема із запрошенням, поїздкою до Посольства, яке можливо знаходиться у іншому місті і ряд інших супутніх проблем. Тому дуже важливою передумовою створення високоефективної конкурентноздатної рекреаційної галузі є зменшення на державному рівні вимог по оформленню візових документів.

      3. Низький рівень розвитку інфраструктури, якості продукції і послуг.

      В умовах складної економічної ситуації, банкрутства ряду підприємств, зростання  вимог громадян до якості послуг привело  до фактичного припинення діяльності ряду закладів. Як приклад, рекреаційні  заклади Закарпаття за функціями, об'ємом і рівнем обслуговування в своїй більшості не відповідають міжнародним стандартам. Коли перед туристом стає проблема, куди поїхати відпочити, на його вибір впливатимуть ряд факторів. У першу чергу його цікавитиме вартість та якість послуг, наявність зручностей. Однак переважна більшість наших об'єктів будувались для рекреантів, які не ставили великих претензій до умов відпочинку і лікування. Тому саме цей стан інфраструктури в туристично-санаторній галузі, в більшості випадків, не відповідає нагальним проблемам відпочиваючих. Також слід врахувати, що через відсутність великих грошових коштів у основної маси населення України, рекреація в області має перспективу і зможе нормально розвиватись при умовах, якщо на наших турбазах і у санаторіях зможуть повноцінно відпочивати іноземні громадяни, що можуть повністю оплачувати отримані тут послуги. На жаль, на даний час, потрапляючи в умови нашого рекреаційного і туристичного сервісу, іноземний турист часто адекватно формує негативну громадську думку. Враховуючи це, одне з чільних місць повинно зайняти створення системи належного сервісу, в основу якого покладено бажання та інтереси самого відпочиваючого, а цього, в свою чергу, можна досягнути залученням великих інвестиційних коштів в галузь та проведенням якісної сертифікації всіх наявних готельних установ та інших баз прийому [17].

      Додатковим  фактором, що привабить рекреанта, може стати розширення комплексу послуг, що надаються одним рекреаційним закладом.

      4. Недосконалість нормативно–правової  бази забезпечення рекреаційної  діяльності, несприятливий клімат інвестування. Нормальний розвиток рекреаційної галузі може відбуватись за умови створення якісно нової системи господарювання. Базою для цього є економічна зацікавленість як безпосередніх власників закладів, так і їх трудових колективів, тобто отримання ними реальних прибутків, що можуть використовуватись на власний розсуд. Однак слід відмітити, що діючі норми державно – правового регулювання і особливо податкова система, не стимулює рекреаційної діяльності. Зокрема, гостро стоять питання щодо зменшення податкового тиску, а саме:

• звільнення від сплати ПДВ на продаж путівок;
• звільнення від оподаткування земельних ділянок, на яких діє рекреаційна інфраструктура;
• зменшення ставок податку на прибуток для туристичних підприємств, що надають пріоритет в'їзду туристів;
• встановлення протекційної податкової політики на здійснення туристичних подорожей дітей та молоді в межах України;
• звільнення від податку на прибуток частини прибутку тур. організацій, що використовується для розвитку їх матеріальної бази та реклами;
• зменшення ставок готельного збору [17].

      Крім  того, суперечливість українських законів  служить відштовхуючим фактором для іноземних інвесторів, участь яких у рекреаційних процесах є обов'язковою  складовою відродження галузі.

      Реалізацію рекреаційних послуг в цей час необхідно виводити на рівень розвинутих європейських держав (Німеччина, Великобританія, Франція) та США, а основний принцип індустрії відпочинку і оздоровлення повинен передбачати максимально можливе збільшення грошових надходжень від реалізації конкурентоспроможних якісних послуг, а не надання дешевих туристичних послуг.

      Держава в цей час бере на себе роль стратегічного  лідера туристично-рекреаційної індустрії  як галузі економіки, регулює цю діяльність за допомогою законів та інших регуляторних актів, контролює дотримання якості і безпеки пропонованих послуг, виконання установлених вимог та стандартів.

      Виконання вищезазначених завдань зумовить прискорений  розвиток рекреаційно-туристичного та санаторно-курортного комплексів України, зробить його конкурентноспроможним, життєздатним та самоокупним, створить сприятливий клімат для споживача та зацікавленість для інвесторів.

Висновки

      У світлі національного і культурного  відродження України розвиток рекреації  і туризму набуває сьогодні особливого значення. Адже рекреація – це одна з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, задоволення пізнавальних інтересів, оздоровлення та лікування населення.

      В силу зростання ролі інтелектуального капіталу і необхідності підвищення життєдіяльності населення актуальною стає проблема соціального прогресу суспільства і розвитку самої людини. Власне цим визнається головна мета розширеного відтворення, творчого, найбільш ефективного і постійно зростаючого ресурсу економіки. У цьому контексті рекреація і туризм сьогодні розглядаються як національне явище сфери реалізації прав і потреб людини в системі життєзабезпечення як сфера технології реалізації потреб і попиту в ринкових умовах, як специфічний сектор національної економіки і як невід'ємна складова соціально-економічної політики держави та регіонів.