Туристичні ресурси Японії

Турист  за своєю природою є допитливим. Він хоче пізнати (побачити, почути, доторкнутися, спробувати тощо) щось нове, невідоме або ж особисто переконатися в тих властивостях об’єкта, про які він прямо або опосередковано довідався з різноманітних джерел (книг, кіно, путівників, інтернет-джерел, розповідей). Не всі об’єкти або події впливають на людей позитивно, деякі генерують гострі, іноді різко і болісно неприємні відчуття, криють у собі реальну небезпеку (пригодницький або екстремальний туризм). Однак навіть розуміючи це, турист цікавиться об’єктом і впевнений у позитивному завершенні подорожі.

Туристське  враження – комплекс емоцій, здебільшого  позитивних, духовний і фізичний стан туриста, що сформувалися від впливом  споживання туристичних послуг, придбання  туристичних товарів, споживання туристичного продукту [10, с.316].

Туристське  враження   виникає під час  екскурсії, споглядання мальовничих  природних ландшафтів, відвідування атракціонів, ресторанів, проживання у  готелі тощо. Враження про туристичні ресурси  складається з багатьох компонентів. Оскільки основним завдання  туризму є задоволення потреб у відпочинку і розвагах, то людина, купуючи туристичні послуги,  природно планує одержати позитивні емоції у  процесі пізнання, оздоровлення тощо. Але деякі види туризму, наприклад, діловий туризм, можуть не мати розважальної мети.

Ефективність  туристичної діяльності значною  мірою залежить від комплексу  туристичних ресурсів. У науковій літературі пропонується декілька підходів до класифікації туристичних ресурсів. Найбільшого поширення набули класифікації польського економіста М.Труаси (1963) і французького економіста П.Дефера (1972).

В основу класифікації М.Труаси покладено поділ  туристичних ресурсів на створені й  не створені працею людини. Він виокремлює такі три групи туристичних ресурсів:

1. Природні туристичні ресурси, що визначаються як «потенційний туристичний капітал», до яких належать клімат, повітря, пейзаж, моря, озера, ріки, гори, ліси. Ці туристичні ресурси можна назвати природно-кліматичними. Вони не відновлюються в міру споживання або відновлюються протягом досить тривалого часу, як, наприклад, ліси.
2. Туристичні ресурси, створені працею людини, тобто архітектурні споруди, пам’ятники, твори мистецтва тощо. Ці ресурси, як правило, є об’єктами показу чи екскурсії.
3. Додаткові туристичні ресурси, створені працею людини для надання послуг – інфраструктура району, всі підприємства, призначені для прийому та обслуговування туристів. Такі ресурси можна назвати ще економічними зручностями подорожі, адже вони є індикаторами розвиненості сфери послуг.

На відміну  від М.Труаси, П.Дефер не відносить  до туристичних ресурсів підприємства з прийому й обслуговування туристів. Такий підхід мотивується тим, що ці підприємства лише дають змогу  використовувати туристичні ресурси, але самі по собі не можуть служити  метою подорожі.

П.Дефер  поділяє всі туристичні ресурси  на чотири групи: гідром, фітом, літом  й антропом. Гідром – це усі туристичні ресурси, до складу яких входить вода. Наприклад, кальдерні озера о.Хоккайдо, гарячі  джерела на о.Кюсю, вир у вузькій протоці Наруто.

Фітом –  природні туристичні ресурси, до складу яких входить земля. Ці ресурси можуть бути створені як самою природою (ліси, гори, скелі, вулкани), так і людиною (національні парки, сади). До цієї групи, наприклад, належать сад Уено в Токіо, ліси «Які-сугі» на о.Кюсю,  вулкан Фудзіяма, піщані дюни в префектурі Тотторі.

Літом –  усе, що створене працею людини і викликає інтерес туристів або само по собі, або завдяки своєму призначенню: це не лише пам’ятники архітектури і минулих цивілізацій, а й просто помешкання, що характеризують життя і побут людей чи музеї під відкритим небом. До літома належать сучасні будівлі: мости, аеропорти, урядові будинки, спортивні споруди, університети, палаци конгресів, сучасні ділові та житлові квартали, акваріуми, морські обсерваторії тощо. Прикладами можуть слугувати столиця Японії Токіо, міста Осака та Кіото, в яких поєднується давня і сучасна архітектура, мережа з семи мостів між островами Хонсю і Сікоку, гірське сільське поселення Сіракава-го в «Японських Альпах», приміщення муніципалітету Токіо.

Антропом  охоплює всі види людської діяльності, які можуть викликати інтерес  туристів, незалежно від оточення. Елементами антропома є людина, її життя, погляди звичаї; стародавні види людської діяльності, що зникають чи можуть зникнути, зокрема, народні промисли, національні народні свята, фольклор, національні костюми і національна  музика. Водночас до антропома можна  віднести промислові й сільськогосподарські підприємства, а також навчальні заклади і соціально-побутові об’єкти, наприклад, Свято снігу в Саппоро, чи святкування Нового року в Токіо, театр Кабукі, караоке-бари, паби «Ідзакая».

За класифікацією  П.Дефера, складові туристичних ресурсів не є взаємовиключними, тобто один і той самий вид туристичних  ресурсів може одночасно належати до декількох груп. Наприклад, дивної краси  гора Фудзіяма, що належить до фітома, водночас є духовною святинею японців. Подорожуючи маршрутом «Морський  Тракт Сіманамі», що проходить по семи мостам, які поєднують острова Кюсю і Хонсю, туристи милуються береговими пейзажами, багато численними   маленькими портами, рибацькими поселеннями, соляними полями і фермами.

Загалом, до класифікації туристичних ресурсів (див.дод. А) можна застосувати такі підходи: 1) cутнісний ; 2) діяльнісний; 3) атрактивний; 4) ціннісний; 5) функціональний; 6) еколого-економічний [9, с.76-79].

За характером використання туристичні ресурси можна  поділити на безпосередні та непрямі. Безпосередні ресурси – це природні та історико-культурні ресурси, які  використовуються самими туристами. Непрямі  ресурси – це соціально-економічні ресурси, які залучаються для  освоєння і використання безпосередніх  туристичних ресурсів.  Отже, весь комплекс туристичних ресурсів поділяють  на природно-кліматичні, істотко-культурні  й соціально-економічні.

Туристичні  ресурси є національним надбанням, проте частина з них має  особливе значення. Перелік об’єктів і пам’яток світового значення  встановлює і щорічно оновлює  ЮНЕСКО. Усі пам’ятки культури і  природи перебувають під охороною держави, на підтримку і збереження пам’яток всесвітнього значення також  спрямовує кошти ООН.

Туристичні  ресурси – основа туристичного бізнесу  в тому чи іншому регіоні. Найбільш важливими кількісними та якісними характеристиками туристичних ресурсів є:

- обсяг запасів,  необхідний для визначення потенційної  ємності туристичних комплексів, рівня освоєння, оптимізації техногенного  й антропогенного навантаження;

- площа поширення  яка дозволяє визначити потенційні  рекреаційні угіддя, встановити  межі санітарної охорони;  

- період  можливої експлуатації, який визначає  сезонність рекреаційних процесів  і ритмічність туристичних потоків;

- територіальна  зосередженість у місцях виникнення  чи поширення, яка обумовлює  тяжіння туристичної інфраструктури  і туристичних потоків до місць їх концентрації;

- порівняно  низька капіталомісткість і невисока  вартість експлуатаційних затрат, що дозволяє досить швидко  створювати інфраструктуру й  отримувати соціальний та економічний  ефект;

- багаторазовість  використання при дотриманні  норм раціонального природокористування  і проведення заходів із рекультивації  та благоустрою;

- універсальність,  яка дозволяє використовувати  один і той же ресурс для  організації різних видів рекреаційно-туристичної  діяльності;

- масовість,  унікальність, інформативність і  доступність;[14, с. 9-12]

Загалом, комплекс туристичних ресурсів можна розділити на три складові:

• Природні – клімат, водні ресурси, мінеральні джерела і лікувальні грязі, рельєф, печери, рослинність, тварини, національні парки і заповідники, пейзажі, унікальні природні об’єкти і т.д.;
• Історико-культурні – історичні, археологічні, архітектурні пам’ятки, етнографічні особливості території, фольклор, центри прикладного мистецтва і ремесел, музеї, виставки, театри і т.д.;
• Соціально-економічні – економіко-географічне положення, транспортна доступність, рівень економічного розвитку, сучасна і перспективна територіальна організація господарства, рівень забезпеченості обслуговуванням населення, структура населення, трудові ресурси і т.д.

Туристичні  ресурси - категорія історична, змінна в часі, оскільки переінакшення структури  й обсягу рекреаційних потреб суспільства тягне за собою залучення в рекреаційну і туристичну діяльність нових елементів.

2 ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В ЯПОНІЇ

2.1 Фізико-географічні передумови

Японія  – острівна країна, яка розташована  на дугоподібному архіпелазі, що складається з більш ніж чотирьох тисяч островів на Сході Азії. Вона омивається на півночі Охотським морем, на сході – Тихим океаном, на півдні – Тихим океаном і Східнокитайським морем, на заході – Корейською протокою та Японським морем. Загальна площа країни – 377 668 кв.км. [16, c. 592], що становить 0,3% площі земної суші. Тільки чотири острови з усіх можна назвати «великими», це Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю. Японці йменують їх основною землею, основною територією: на них припадає 98% усієї країни. Побудовані між четвіркою найбільших островів мости і підводні тунелі сприяли перетворенню розрізненого територіального простору країни на єдине сухопутне утворення. В Японії здавна ведеться боротьба за землю і в цьому відношенні її можна порівнювати з Нідерландами. За  останні десятиліття територія Японії збільшилася за рахунок створення штучних островів. Неодмінним елементом ландшафту Токійської, Токайської і Осакської заток, а також Внутрішнього Японського моря є численні плоскі прямокутники намивних земель, площа окремих з цих досягає 4—5 кв.км. Так, у Токійській затоці був  висипаний острів Юменосіма, на якому побудували стадіон, музей, теплиці, розбитий парк. Острів Огосіма створювався спеціально для розміщення металургійного заводу. Для будівництва міжнародного аеропорту в Осакській затоці був теж насипаний штучний острів. Будучи острівною державою, Японія має берегову лінію близько 29,8 тис.км [16, c.592] і 200-мильну прибережну економічну зону, площа якої в 10,5 раз перевищує територію країни.

Рельєф  країни переважно гірський (>80% території) з багато численними вулканами (близько 150, в тому числі 40 діючих. Розташування Японії на стику трьох тектонічних плит Тихого Океану, є причиною частих землетрусів і підвищеної вулканічної активності на архіпелазі. Найвищою горою-вулканом країни є гора Фудзіяма висота якої складає 3 776 м [16,c.593]. Останні найбільші землетруси сталися 1995 (землетрус в Кобе), 2004 (землетрус в Ніїґата), а також 2011 (Великий тохокуський землетрус) роках. Існує багато гейзерів і гарячих природних ванн онсен, які використовуються для відпочинку. У рельєфі переважають низькі та середньовисотні гори. Найбільш відоме гірське утворення Японії – Японські Альпи. Вони складаються з трьох відслонених хребтів. Вершини  гір піднімаються на висоту  3000 м над рівнем моря.

Рівнинні  і низинні області займають приблизно  чверть території Японії. Вони розташовані  окремими ділянками вздовж узбережжя і рік. Це переважно берегові низовини, ширина яких коливається від кількох до 150-160 км. Найбільшою є рівнина  Канто, яка займає площу 17 тис.кв.км.[16, c.593] і розташована на сході острова Хонсю. У рівнинних районах Японії зосереджена основна частина населення, яка проживає   у найбільших містах і промислових зонах країни. Гірський рельєф Японії, крім зовнішньої привабливості, має значні рекреаційні ресурси: чисте гірське повітря, інтенсивне ультрафіолетове випромінювання, можливості для організації різних видів гірського туризму, багаті джерела з мінеральною водою, які можна використовувати цілий рік. Японські Альпи приваблюють туристів і влітку, а розташовані в горах озера дають можливість займатися водними видами спорту. Варто пригадати, що в гористих місцевостях спочатку з'явилися кліматичні, або лікувальні, курорти, а потім на їхній базі сформувалися найвідоміші гірськолижні курорти Південно-Східної Азії.

Клімат  Японії, за винятком острова Хоккайдо, це клімат країни, що лежить в помірній зоні, з чотирма чітко вираженими порами року і двома періодами  дощів, навесні і восени. Зима визначається однією з найхолодніших повітряних мас у світі – Сибірською. Тому температура в Японії іноді нижча, ніж у європейських країнах розташованих у тих самих широтах. Для країни, розташованої в зоні помірного клімату, Японія багатосніжна, що  у час, коли глобальне потепління завдає серйозні проблеми для гірськолижних курортів, є  позитивним фактором для розвитку даного виду туризму.  Літо визначається гарячими повітряними масами північної тропічної  частини Тихого океану, і так само спекотне і вологе, як у тропіках. На початку липня на Кюсю починається період літніх мусонів і дощів, але поступово повітряні маси переміщуються на північ і до середини липня досягають  Хоккайдо. Липень і серпень невдалий час для подорожі до Японії, ще й тому що  у цей час виникають тайфуни. Найсприятливіші місяці для туристів  - квітень-травень та вересень-жовтень. Залишається лише вибирати між цвітінням сакури і величчю осіннього лісу. Привабливими для туристів є і листопад-грудень, але дні уже коротші, а вечорами стає прохолодно. Загалом виділяють  чотири кліматичні зони: 1) зона помірного океанічного клімату з холодним літом; 2) зона помірного океанічного клімату з теплим літом ; 3) зона вологого субтропічного клімату; 4) зона тропічного клімату.